Енн Еплбаум: «Люди з усього світу приїжджатимуть до вас учитися»

Американська історикиня, письменниця й журналістка найбільше відома своїми книжками «ГУЛАГ. Історія», «Залізна завіса», «Червоний голод. Війна Сталіна проти України». У найновішій — «Автократія» — пише про крихкість демократії та авторитарні режими, які хочуть керувати світом. Раніше працювала для «The Economist», «The Washington Post» та інших медіа, а 2019 року долучилася до команди «The Atlantic». Із часу повномасштабного вторгнення написала десятки статей про Україну: «Бо я журналістка, — пояснює. — Ніде тепер не буває цілком безпечно, тож зараз у Львові я спокійна. Можливо, я просто вже не переймаюся цим». За останні роки відвідала не лише Львів чи Київ, а й Бучу та Бородянку, Херсон, Одесу, Вінницю тощо.

До Львова Енн уперше потрапила ще 1985 року. Їхала потягом із Ленінграда до Будапешта і мала шість годин, щоб оглянути місто. Згодом, у 1990-му, приїхала у Львів до друзів. У її спогадах лишилася вода за графіком, тож зараз каже, що Львів повністю змінився: «Хоча війна триває і немає коштів на всю потрібну реставрацію, але видно, що місто розвивається». Цьогоріч її привіз сюди Lviv Media Forum, на якому Енн була однією з головних спікерок. Енн майже не дає інтервʼю. Каже, що все сказала у книжках і статтях. Тож вважатимемо за привілей цю розмову про спотворення історії, імперські ідеї, які ніколи не зникали, та Україну через десять років. 

§§

Це інтерв’ю стало можливим завдяки LMF 2025 — одній із найбільших медійних конференцій у Центральній та Східній Європі.

§§§

Однією з перших ваших книжок є «ГУЛАГ. Історія», де ви розповідаєте про політичні репресії у Радянському Союзі та смерть мільйонів людей у радянських концтаборах. Якщо в Німеччині після Другої світової війни відбувся процес денацифікації, то в Росії процес декомунізації не відбувся. Злочини Радянського Союзу довго замовчували, й тепер ми бачимо, як ідеї з минулого оживають. На окупованих територіях України росіяни ставлять нові памʼятники Сталіну. Чому, на вашу думку, Радянський Союз, а згодом Росія не визнали вини за скоєні злочини?

Я багато писала про це. Важливо пам’ятати, що були росіяни, які хотіли, щоб держава визнала злочини Сталіна. До певної міри це навіть почало відбуватися. З’являлися невеликі пам’ятні знаки по всій країні. Було багато історичних проєктів, присвячених пам’яті та вшануванню історії. І насправді найкращі історики сталінізму були росіянами. Наприклад, товариство «Меморіал» написало найкращі книжки, вони зібрали всю інформацію. По суті, значна частина моєї книжки про ГУЛАГ стала можливою саме завдяки роботі російських дослідників. Тож не можна сказати, що росіяни не були зацікавлені. 

Також слід зазначити, що в 1990-х архіви були відкритими. Можна було проводити дослідження в Росії. Я сама працювала в російських архівах у 1990-х. Провела там багатÐ