Після початку повномасштабного вторгнення в Україні стався бум благодійних фондів, які швидко зайняли свої ніші та включились в допомогу військовим і цивільним. Чимало організацій, які існували до 24 лютого 2022 року, після початку великої війни мусили оперативно й подекуди кардинально переформатувати свою роботу.
Благодійний фонд «Коло» — один із таких. Організація, що допомагає Україні у війні з Росією ще з 2014 року, починала з медичних, освітніх та культурних проєктів. Втім повномасштабне вторгнення змусило команду підлаштовуватись під нові реалії, а голову фонду Олену Кривенко — відмовитись від ідеї завершити свою роботу.
§§§
[Цей матеріал є частиною спільного проєкту The Ukrainians Media, Фундації ЗМІН та Фонду родини Богдана Гаврилишина у рамках Премії відповідальності Responsibility Award 2023]
§§§
Малими кроками до великої допомоги
Офіційно благодійний фонд «Коло» створили у 2013 році на базі однойменного дискусійного клубу, що діяв із 2007-го. Ця спільнота росла, клуб розширювався географічно й зрештою переріс формат майданчика для діалогу. Тому 2013 року засновники клубу створили благодійну організацію, що мала стати спільним інструментом для просування соціальних ініціатив на державному рівні.
«Першим проєктом “Кола” як благодійного фонду було економічне дослідження змін базового оподаткування, яке ми робили у співпраці з Міжнародним центром перспективних досліджень. Багато наших напрацювань у межах цього проєкту потім стали основою змін до законодавства, що стосується захисту національного виробника та охорони лісу», — пригадує голова благодійного фонду «Коло» Олена Кривенко.
Олена родом із Дніпра. Вона потрапила у благодійність у 2014 році, після Революції Гідності та вторгнення Росії у Крим, на Донеччину та Луганщину. Пригадує, що тоді її рідне місто гостро відчуло війну: Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені Мечникова приймала перших поранених із фронту, а в міському аеропорту розгорнули польовий шпиталь.
У той час до «Кола» як благодійної організації надійшов перший запит від Головного військового клінічного госпіталю у Києві — потрібне було хірургічне обладнання. Фонд зібрав та закупив для шпиталю електрокоагулятори. Олена Кривенко пригадує, що тоді їй довелось оперативно вивчати закони, що стосувалися волонтерства та закупівель від благодійників. Саме тоді у фонді зʼявилась медична програма, в межах якої волонтери закривали збори для військових шпиталів і військових частин. Згодом фонд почав допомагати дніпровському Центру матері і дитини імені Руднєва, куди привозили постраждалих дітей із Донецької та Луганської областей.
«Після ознайомлення із проблемами, які існували тоді, я почала вибудовувати напрями та проєкти, засади та критерії, на яких хотілося б побудувати роботу фонду. Одне з найважливіших питань для кожної організації — побудова стратегії і розуміння, з якими типами запитів організація працює або ні. Допомогти всім одночасно неможливо. Потрібно зрозуміти свої сильні сторони і розставляти пріоритети», — розповідає Олена Кривенко.
Поступово запитів від військових меншало. Відтак організація перемкнулася на співпрацю з перинатальними і пологовими центрами — так, наприклад, виник проєкт «Поспішайки», що допомагав лікарням з обладнанням для супроводу вагітності. Паралельно напрацювали й наступні напрями діяльності фонду — культура й освіта. Команда фонду розуміла: треба працювати з культурою, аби у майбутньому не допустити чергового російського впливу.
«До повномасштабної війни наші проєкти в медицині покривали гарячі запити, а от культура й освіта були напрямами стратегічного впливу. Напевно, тоді вони видавалися не нагальними, але якби їх почали реалізовувати ще у 90-х, то, можливо, не відбулося б те, що відбулося у 2014 році».
Олена Кривенко пригадує, що у 2022 році вона планувала піти з фонду й узагалі змінити професійний напрям. Однак 24 лютого змінило життя без винятку всіх.
Насамперед фонд почав займатися релокацією людей з Києва та Маріуполя. У цьому допомагали й одноклубники «Кола», які офіційно не працювали у фонді, однак сприяли налагодженню контактів із активними волонтерськими організаціями з різних регіонів країни. 27 лютого благодійний фонд «Коло» відкрив штаби у Трускавці та Дніпрі, а всю допомогу спрямували на підтримку Збройних Сил, евакуацію, роботу з медиками та гуманітарну допомогу. Вдалось навіть допомогти з порятунком музейних фондів.
«За три дні у нас вже був абсолютно інший формат роботи. Дуже швидко зорганізувався наш штаб у Трускавці, зараз там працює окремий волонтерський центр, що допомагає ЗСУ. Там сприяють військовим з екіпіруванням, працює школа підготовки операторів БПЛА “Коло Fly“. Також ми купляли автівки на фронт. У 2022-му я навіть жартувала, що якщо за день не купила машину, то день минув дарма», — пригадує Олена Кривенко.
Окремими напрямами було переоснащення звичайних авто для потреб евакуації та закупівля «швидких». Загалом «Коло» допомагає ЗСУ зі всім, що не стосується зброї.
«Нам є що показати донорам»
Тривала історія фонду та впізнаваність завдяки довоєнним проєктам зіграли «Колу» на руку, адже фонд міг показати донорам певну грантову історію, реалізовані проєкти у співпраці з державними інституціями та звітність витрат.
«Нам є що показати донорам, адже у нас роками побудована робота з корпоративними партнерами. І нам важливо, щоб партнери залишалися з нами. Для нас як для організації це один із критеріїв ефективності та прозорості роботи. Стала співпраця допомогла нам залучити низку великих грантів для масштабних проєктів», — додає Олена Кривенко.
Загалом фандрейзинг фонду вибудовується від проблеми і наявності грошей для її вирішення. Зараз організація переважно орієнтується на зовнішніх донорів, аби, з одного боку, зняти навантаження з українців, з іншого — залучати гроші в економіку України. Як і більшість інших фондів, «Коло» відчуває поступовий спад донатів. Для того, аби зберігати донорську допомогу, організація почала активніше розвивати комунікації, бути присутньою на міжнародних подіях, щоби більше розповідати про Україну.
«2022 рік минув сповненим волонтерства, всі дослідження сегмента благодійності відзначали це. В середині 2023-го стало відчутно, що люди втомлюються і вигорають, намагаються вибудувати життя в нових умовах, адаптуватися. Тоді у нас з’явився новий виклик — як перейти від волонтерства до організаційної структури на іншому рівні масштабу роботи. Як для керівниці, це був великий виклик — згуртувати команду, вибудувати організаційні процеси», — зазначає Олена Кривенко.
Переродження Медичного десанту
Один із найвідоміших проєктів благодійного фонду «Коло» — Медичний десант, що функціонував майже два роки. Його сенс полягав у тому, щоб невеликі громади після деокупації могли отримати медичну допомогу. Мобільні групи медиків із різною спеціалізацією їхали до міст і сіл, де й раніше було складно потрапити на прийом до лікаря, а через обстріли і розбиті дороги — тим паче. У фонді проєкт курував Володимир Нечипорук, який до того був генеральним продюсером Ukrainian Fashion Week. Після початку деокупації низки сіл він із фондом «Коло» збирав кошти і купував медичну техніку для лікарень, фасував ліки на складах, а згодом зібрав команду медиків і почав організовувати їхні виїзди. За півтора року завдяки цьому проєкту лікарі провели понад 7,5 тисяч прийомів пацієнтів.
У 2023 році проєкт став лауреатом премії Responsibility Award у номінації «Національний партнерський проєкт». Зараз проєкт переформатували під Medical Mobile Service та переорієнтували на закордонних донорів.
«Це чудовий досвід цілої команди, і ми хочемо зробити його сталим. Для цього разом з Асоціацією територіальних громад ми вибрали окрему ОТГ на Чернігівщині, на базі якої хочемо зробити пілотний проєкт: побудувати систематичну роботу мобільних медичних груп, які привʼязані до конкретної лікарні. З нашого боку буде менторський супровід місцевих лікарів», — розповідає Олена Кривенко.
За результатами цього проєкту фонд планує виокремити інструменти, завдяки яким втілювати подібні ініціативи зможе держава, а НСЗУ — фінансувати відповідні пакети медпослуг.
«У центрі кожного нашого проєкту — людина. Так було і з Медичним десантом. Ми думали, як створити комфортні умови для медиків і пацієнтів, як зробити, щоб людина прийшла до психолога і почувалася комфортно. Наприклад, коли ми приїжджали в громади, то зносили в кабінет психолога з усіх усюд квіти», — ділиться Олена Кривенко.
Вагон імені Романа Ратушного
Після двох років роботи стало зрозуміло, що час змінювати підхід: замість реакції на точкові запити потрібні системні зміни. Тож у 2024 році фонд ухвалив нову стратегію, яку назвали Renovate, що передбачає системну реновацію в галузі медичних послуг, науки та культури.
Реновації в медицині відбуваються через проєкти оновлення застарілої медичної бази в ключових медичних закладах, котрі стоять зараз на першому рубежі надання допомоги пораненим. Одним із таких проєктів є допомога Головному військовому клінічному госпіталю та життєво важливій ланці його інфраструктури — Центру крові.
«Ми працюємо з військовим клінічним госпіталем із 2014 року. Переважно це була закупівля обладнання, але масштаби викликів ростуть й наразі ми включені до реалізації проєкту будівництва нового приймального відділення, куди потрапляють поранені», — розповідає Олена Кривенко.
Керує проєктами, що допомагають госпіталю, а також мобільною евакуацією Ірина Солошенко. Вона долучилася до волонтерства у 2014 році саме допомагаючи військовому госпіталю. Спершу потрібно було займатись ремонтом та оновлювати обладнання, потім додалось забезпечення протезування військових. Там волонтерка познайомилась із майбутнім чоловіком, а після 24 лютого 2022 року фактично оселилася в госпіталі. Там і виникли ідеї нових ініціатив, які згодом втілились у співпраці з фондом «Коло».
Одна з таких — медична евакуація вагонами «Укрзалізниці». Спершу залізниця перевозила поранених із прифронтових територій у звичайних вагонах, з яких вирізали бокові місця. Втім це все ще було не надто комфортно для транспортування поранених.
«Я приїхала на евакуацію, побачила, наскільки важко вивозити поранених, виймати їх із тих купе. У вагонах не було кондиціонування. Відсутність нормальних умов і можливості лікувати пацієнтів під час транспортування спонукали мене щось змінювати. Отримавши контакти керівництва Укрзалізниці, я написала розгорнутого листа, в якому описала, як необхідно переобладнати вагони. Згодом ми зустрілися з Командуванням медичних сил — і вже за чотири доби переобладнали перший вагон», — розповідає Ірина Солошенко.
Евакуаційні вагони були двох типів: реанімаційний, на пʼять місць, і на 10 місць — для транспортування поранених із середнім ступенем ураження. За місяць волонтери із залізничниками облаштували ще один модернізований вагон.
«Я не розповідала про цей проєкт півтора року. Наша робота була неанонсована, тому я не могла публічно збирати на це гроші.
Влітку 2022 року загинув Роман Ратушний, а я товаришую з його мамою Світланою Поваляєвою з часів Майдану, тож вона знала, чим я займаюся. Тоді вона перерахувала на медичну евакуацію певну суму коштів. Я розуміла, що це кошти з так званих “гробових”. Тому другий евакуаційний вагон — вагон імені Роми Ратушного.
Я періодично присилаю їй фото з цього вагона й пишу, що Рома рятує людей і далі», — зазначає волонтерка.
Наступний етап після евакуації поранених — лікування, і «Коло» долучається й тут. Військові потрапляють у медзаклади із численними пораненнями від уламків чи вибухів, і лікарі борються за порятунок кожної руки й ноги, до кінчиків пальців. Сучасним методом лікування такого типу ран є вакуумна (або ВАК) терапія: спеціальні апарати створюють негативний тиск у рані, що стимулює притік крові до зони ураження. Це допомагає рані загоюватись.
Коли на початку повномасштабної війни кількість поранених різко зросла, виникла нагальна потреба у великій кількості апаратів ВАК-терапії. Зараз у фонду курує закупівлю цих апаратів Дмитро Афанасьєв. Він спершу займався волонтерством разом із однодумцями, реалізовуючи точкові запити, а у квітні 2022 року долучився до фонду «Коло». Зараз він керує проєктним відділом та координує напрям системних реновацій у медицині.
«Коли я почав вивчати, як це працює в інших країнах, то почув від одного німецького медика: “Коли в мене є пацієнт, я просто їду в кабінет, відчиняю шафу і беру все необхідне”. Тоді я зрозумів, що потрібно зробити так, аби і в Україні в усіх місцях, де приймають пацієнтів з осколковими пораненнями, була така шафка з усім необхідним», — розповідає Дмитро Афанасьєв.
За його словами, наразі в Україні є достатньо ВАК-апаратів, які волонтери завезли до різних лікарень та госпіталів по всій країні. Однак таке хаотичне постачання породило іншу проблему: за півтора-два роки в Україну потрапили приблизно 186 різних типів таких апаратів. Для кожного з них потрібні специфічні розхідні матеріали.
Тому Дмитро та команда фонду зрозуміли: треба шукати універсальні розхідники, які могли б забезпечити потреби більшості цих апаратів. У планах команди Дмитра — організувати систему обміну апаратами між різними лікарнями. Це могло б забезпечити оперативне постачання ВАК-апаратів до тієї лікарні, яка зараз приймає велику кількість поранених, а також забезпечити ці апарати універсальними розхідниками.
Чого ми можемо навчитися
1/ Олена Кривенко зауважує, що фонд готовий ділитися своїми досвідами вибудови благодійної організації як цілісної структури та співпрацювати з іншими фондами.
2/ «Наша особливість — у стабільності. Ми стійкі. Як би важко не було, ми стоїмо. Ми відчуваємо відповідальність і перед суспільством, і перед донорами, і перед тими викликами, які є», — додає керівниця.
3/ Фонд завжди відкритий до нового і намагається дивитись ширше. Наприклад, будують співпрацю з науковим парком адаптивних технологій при Київському політехнічному інституті, де працюють над сучасними та швидкими протезами.
«Ми собі поставили за мету привнести й локалізувати в Україні сучасні технології виробництва протезів. Зробити так, щоби не лише закупляли імпортні комплектуючі, а дати можливість національним виробникам побудувати повний цикл виробництва протезів і всіх їхніх складових. Щоби при встановленні протеза була можливість забезпечити повний цикл його обслуговування», — наголошує Олена Кривенко.
4/ Бути амбітними. Адже свою мету фонд описує так: вивести Україну у 20-ку країн світу за якістю життя.
