Франциска Дейвіс: «Східна Німеччина набагато менше аналізувала своє авторитарне минуле, ніж Україна»

Німецька дослідниця починала навчання з Інституту східноєвропейської історії, де викладали не лише російську історію, а й польську, чеську і трохи — українську. Згодом вона стане доценткою в цьому відділенні Мюнхенського університету Людвіга Максиміліана. Аналізуватиме досвіди Центральної Європи і задовго до 2014 року зрозуміє, що сприйняття України у полі Росії є помилковим. Після Євромайдану зануриться в українську історію глибше і буде ошелешена браком знань європейців про наш регіон.

Франциска Дейвіс є співавторкою книжки «Відкриті рани Східної Європи. Подорожі місцями пам’яті Другої світової війни» (“Offene Wunden Osteuropas. Reisen zu Erinnerungsorten des Zweiten Weltkrieges”) та упорядницею книжки «Україна в Європі. Мрія і травма нації» (“Die Ukraine in Europa. Traum und Trauma einer Nation”). Останніми роками активно бореться за Україну в інформаційному полі Німеччини. Найчастіше ви побачите Франциску на українських демонстраціях. Згуртування прихильників України в Німеччині спричинилося до створення «Німецько-українського товариства», співзасновницею якого є ця дослідниця. 

Ми розпитали Франциску про цілі нової організації та зростання підтримки праворадикальних рухів у Німеччині. На нещодавніх виборах партія «Альтернатива для Німеччини», що має на меті депортувати іммігрантів, зняти санкції з Росії та відновити перший і другий «Північний потік», увійшла до парламенту з рекордними 20%. Більше про історичний злам у світі — з дослідницею Францискою Дейвіс, одним з найсильніших проукраїнських голосів Європи.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Якщо поглянути на твої дослідження, то спершу тебе зацікавив регіон Російської імперії загалом. Твоя перша дисертація стосується теми участі мусульман у російській армії 1874-1917 років. Ти проводила дослідження у Москві, Петербурзі, Казані. Що згодом спонукало тебе змінити фокус і зануритися в тему України?

Я проводила дослідження в Росії і займалася історією російського імперіалізму. Дотепер проблемою західних досліджень Східної Європи є сильна упередженість і погляд крізь російські окуляри.

Тому я хотіла зробити щось про мусульман у російській армії, включити їхню перспективу. Для дисертації почала вивчати татарську мову, щоб додати історії колонізованих. Більшість мусульман, яких набирали в регулярну армію, були волзькими, тому частину дослідження я проводила у Казані. Потім багато спілкувалася з татарськими істориками, які також мають інший погляд на російську історію, ніж у Москві чи Санкт-Петербурзі.

І в цьому контексті я також займалася Кримом.

Так, велику частину дослідження ти присвятила участі кримських татар, про яких в історичному дискурсі існує чимало міфів, зокрема через «переписування» історії російськими дослідниками з огляду на потреби імперії. Ти розповідала в німецькомовному просторі правдиву історію Криму та її корінні народи ще з 2014 року, коли Росія анексувала півострів. З якою реакцією ти стикалася?

Ти запитувала, що привело мене до