Коли стихнуть гармати і опуститься пил

Це буде не раптова тиша. Ні, на неї чекали, молилися до неї, випрохували її у вищих сил, і от вона настала. Така, що аж запищало у вухах — тонко й пронизливо.

Замовкли гармати, опустився пил, затягнулися вирви, заросли окопи, були поховані непоховані й повернуті зниклі. Демаркаційна лінія довгим шрамом спотворила українську землю. Тиша ж викликала неприємні відчуття: роздратування й розгубленості. Як жити далі — ми не знаємо, бо не звикли ані до тиші, ані до мовчання гармат, ані до щоденних замулених клопотів під світлим небом, у якому літають пасажирські літаки. Ми розучилися любити як колись. Як колись любити життя, людей, себе, весь цей великий світ. 

Але жити треба. Працювати, народжувати, виховувати, відновлювати. А ще — багато говорити й писати, знімати й показувати, нагадувати й наголошувати, щоб увесь світ пам’ятав, крізь яке пекло ми пройшли та з яким чортом ми воювали. 

Окрім усього, буде б