Артем Чех: хто напише справжню історію цієї війни

09:00

загальнонаціональна
хвилина памʼяті

Про історію нашої історіїПро історію нашої історії
Думки

Про історію нашої історії

Час, як виявилось, не надто щільний фільтр для правди
Артем Чех, Вадим Блонський
16.11.2026
Артем Чех, Вадим Блонський
16.11.2026

Де є відповідальність, там неодмінно є й сила взяти її на себе. Та не завжди ця сила усвідомлена чи осмислена.

Велика війна — а конкретно та її частина, яку пропускають крізь себе сибарити, філософи й професійні гуманісти, — породила немало словосполучень, позбавлених глузду. Часом дивишся на назви панельних дискусій на черговому фестивалі думок і сенсів, жахаєшся цих покручів, намагаєшся осягнути глибину, а воно не виходить, бо водойма наших розмов стала надто мілкою. А ми всі — надто великими. 

Межі відсутності. 

Архітектура тривання.

Передчуття минулого.

Останні ж кілька років і взагалі немає про що говорити. Здається, що всі ці безглузді слова на тих дискусіях перекочуються в роті, мов льодяники з плюсиком. Довго так перекочуються. А все не тануть і не тануть. І слова так само довго й м’ятно лунають з уст спікерів. Нема про що говорити. Тому й виникають оці всі покручені словосполучення, сенс яких годі зрозуміти. Та й відчути не вдається.

І тут я знову підходжу до відповідальності.

Відповідальність за історію нашої історії лежить на нас. На сибаритах і пиздоболах. Це ж ми структуруємо сьогодення, формуємо сприйняття подій, визначаємо, що є важливим, а що прохідним. Це ж ми зараз ліпимо зі слів речення, що їх згодом читатимуть. Це ми жонглюємо сенсами, мов циркові акробати факелами, й тим самим нігілюємо суть. А найгірше — ми не знаємо, що читатимуть і за чиїми словами вивчатимуть цю війну. За кострубатими й чесними до інфантильності окопними розповідями старого воїна, на якого ще чекають безсонні ночі? За кабінетною есеїстикою виваженого професора-українофіла з Гарварду? За мазохістським автофікшном здепресованого письменника? Чи за нескінченним потоком слів навколовоєнних сибаритів із м’ятною карамелькою в роті?

Ми ніколи не знаємо, яку муть поставлять у рамку історії, які слова наділять євангелістською вагою, чию історію мудрий народ прикрасить рушником і повісить у божниці. Матвія? Марка? Луки? Івана? Чи всіх разом?

Усе це — велика відповідальність, яку ми поки що не усвідомлюємо й не осмислюємо.

Усе це — та свобода, за яку воюємо: говорити що завгодно і скільки завгодно. Говорити, писати, творити. Свобода без усвідомлення наслідків. Звісно, здебільшого. Адже з’являються ті, хто бере цю відповідальність нахрапом, одразу нарікаючи свої книжки документом епохи. І вони справді можуть виявитися тим самим документом. Тієї самої епохи. А може, й ні. Загубляться в історичній водоверті, ніби й не було. Нагим вийшов з утроби матері, нагим повернуся. Бог дав, Бог, так би мовити, взяв.

Зрештою, якщо озирнутися, до нас дійшло катастрофічно мало справжнього. Час, як виявилось, не надто щільний фільтр для правди. 

У дитинстві я перечитав тонни звитяжної, агресивно цензурованої прози про події німецько-радянської війни. А врешті що ми насправді маємо з того масиву пережитого? З вершків — «Мертвим не болить» Василя Бикова, «В окопах Сталінграда» Віктора Некрасова, «Прокляті й убиті» Віктора Астаф’єва. Чи безсоромно злі спогади Ніколая Нікуліна. Це той мізерний відсоток окопної реальності, який парадоксальним чином винесла на п’єдестал свідчень сама тоталітарна машина. Десь недогледіла, десь вирішила зіграти в дозовану відвертість, але передусім просто не змогла остаточно приховати сморід підмерзлих тіл за кумачевими транспарантами. Система формувала стерильний міф, перемелювала мільйони безіменних життів, але саме ці поодинокі, вирвані з м’ясом свідчення стали тим умовно чесним, за яким ми бодай якось намагаємося зрозуміти той час. Або не намагаємося, бо вже давно все зрозуміли. Й тепер нас більше хвилюють наш час і наш досвід.

А що буде з нашим досвідом? Коли м’ятні льодяники нарешті розтануть у ротах м’яких, наче гній, інтелектуалів, що залишиться осадом на дні епохи? Ми не знаємо, хто виявиться нашим Некрасовим чи Нікуліним і який механізм майбутнього формуватиме історію нашої історії.

Тому, мабуть, єдине, що ми можемо зробити з цією свободою і цією відповідальністю тут і зараз, а разом з тим вивести правило для всіх, хто береться складати слова у речення, — просто говорити менше хуйні. Або брати за цю хуйню відповідальність. Так само рішуче, як до рук беруть зброю, аби захистити своє.

Погляди, висловлені в колонці, можуть не збігатися з позицією редакції The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише за письмової згоди редакції.

Хочете поділитися думками, ідеями чи досвідом? Напишіть власну колонку й надішліть її на [email protected] — ми радо прочитаємо.

Читайте до теми

Що допоможе нам вистояти й залишитися собою? 

Що допоможе нам вистояти й залишитися собою? 

Наталя Кривда — про культуру під час війни

Чому ворог безсилий проти внутрішньої свободи?

Чому ворог безсилий проти внутрішньої свободи?

Мирослав Маринович — про боротьбу за свободу, віру та гідність

Де шукати сили жити, коли не знаєш, що завтра?

Де шукати сили жити, коли не знаєш, що завтра?

Філософ Володимир Єрмоленко — про цінність життя, співчуття і наше важливе слово «попри»

Спадкоємці

Шістнадцятий номер журналу літературного репортажу та документальної фотографії Reporters — про тяглість поколінь, яку в нас відібрали, і спадок, який ми знову набуваємо і прагнемо передати нащадкам.

Меншовартість, яка доймає багатьох українців, тягнеться звідти — від пограбованих і вбитих людей, наших предків, які в кожному поколінні мусили вибудовувати все з нічого, а не множити традицію. Сьогодні ми — чи не перше за довгий час покоління, яке знову має що передати, ба більше, навіть зачерпнути трохи спадку з минулого. Покоління, якому дістанеться цей спадок, частково вже тут — і от-от прийме на себе країну. Ми ще не знаємо, якою вона стане для них: країною війни чи країною після війни. Що опиниться в руках і на плечах цих людей — матеріально й морально, — значною мірою залежить від нас.

Придбати
Ми скасували листопад. Що це означає?

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки

Вітаємо у спільноті!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутися до читання