img

Олексій Фурман, New Cave Media

11.04.2018 Тарас Прокопишин

#МедіаПрактики: Співзасновник і операційний директор сторітелінгової студії New Cave Media про імерсивну журналістику, VR-проекти, а також особливості та вартість створення 360-відео для медіа.

Слухайте подкаст або читайте короткий текстовий конспект розмови.

Слідкуйте за оновленнями проекту на сторінці подкасту у Facebook, а також підписуйтеся на проект → SoundCloud iTunes / RSS. 

 

 Про старт у медіа 

Я почав працювати фотографом-фрілансером у 2009 році. Був штатним журналістом новинних агенцій. Потім працював фотографом і редактором у KyivPost, а з 2012 року — фрілансером міжнародних і національних новинних організацій. Для інформаційних агенцій я знімав Євромайдан, анексію Криму, початок конфлікту на сході.

Я починав як новинний фотограф. Досі вважаю, що новинна фотографія і репортерська робота — це дуже гарна школа. Колись мій колега Дональд Вебер казав таке: «Don’t quit now, but quit». Тобто з цієї роботи молодим журналістам варто виносити певні уроки, але врешті-решт рухатися далі.

У серпні 2014 році я поїхав навчатися за програмою Фулбрайта у Школу журналістики Університету Міссурі, США, і повернувся в Україну на початку 2016 року.

Досі працюю фотографом-фрілансером, але не так часто, як це було раніше. Нещодавно мав зйомки для New York Times та Financial Times. Це трапляється не часто, бо зараз, на жаль, не так багато візуального контенту, який зацікавив би закордонні медіа, як це було раніше. 

 Про перший VR-досвід 

Одного дня в моєму житті відбулася своєрідна революція. Це сталося, коли New York Times надіслав своїм передплатникам Google Cardboard — найпростіші окуляри віртуальної реальності від Google.

Це був листопад 2015 року. Я отримував газету, і побачив, що разом із газетою надійшла картонна штука. Почав його збирати. Там була інструкція, як це зробити, а також який додаток завантажити.

Зараз у додатку сотні фільмів, але у листопаді 2015 року там був всього один фільм — The Displaced — документальне кіно про дітей-біженців, які були змушені покинути свої домівки через війну. І найперший кадр, який там можна було побачити, демонстрував 11-річного українця Олега. Я побачив українську війну, яку сам знімав, у форматі 360-відео.

Це перевернуло моє уявлення про розповідь історій, та зрозумів, що це нова візуальна мова. Історії можна розповідати по-новому, по-іншому. Я бігав із кардбордом по дому і показував відео своїм американським колегам.

Тоді до мене вперше прийшло поняття VR-досвіду. Я побачив щось у VR-окулярах — і мені захотілося поділитися досвідом. Не відео чи фото, а саме досвідом.

Одного дня в моєму житті відбулася своєрідна революція. Це сталося, коли New York Times надіслав своїм передплатникам Google Cardboard — найпростіші віртуальні окуляри від Google

DSC_8143

 Про immersive-підхід 

Ідея полягає у тому, що коли ти одягаєш VR-окуляри, то настільки віриш у те, що бачиш, що у тебе змінюється сприйняття. Ти не переглядаєш фото чи відео на 2D-екрані, як ми робили це протягом багатьох років. Ці досвіди починаються з печер, коли люди створювали печерні малюнки на пласкій площині. А зараз з’явилася можливість розповідати ці історії в об’ємному форматі.

І ця імерсивність — тобто можливість розповідати історії, щоб її фізично пережили і щоб у неї повірили, — дуже добре працює для журналістики і для документального кіно. Глядачі проживають кожну хвилину разом із цими людьми.

Імерсивність також добре працює для брендів. У компаній з’явилася можливість цікавіше розповідати історії. Дуже важливо, щоб люди або потенційні партнери брендів вірили і мали змогу побачили вироби наживо.

 Про моду на VR 

Всього було три хвилі розвитку технології віртуальної реальності. Перша — 1960-ті роки, коли тільки починали з’являтися VR-хедсети. Проводили перші експерименти, але це нічим не закінчилося. Бо перші окуляри були величезні, апаратура займала цілі кімнати, і все, що можна було побачити в VR-окулярах, — геометричні фігури. Все було надзвичайно просто.

Друга хвиля розвитку VR — це 1990-ті. Вперше VR-окуляри почали з’являтися у фільмах. Був дуже великий хайп, але він не справдився. Чому? Бо не було можливості передати картинку хорошої роздільної здатності і люди просто не вірили у те, що вони бачили. Було фізично некомфортно сприймати ці зображення.

Між другою і третьою хвилею VR втримала на плаву військова сфера. Технологію використовували у навчальних симуляторах для американських військових.

Третю хвилю VR запустила журналістка Нонні Де Ла Пенья у 2011 році. Вона хотіла розповісти історію голоду в США таким чином, щоб глядачі могли пережити її фізично

Третю хвилю VR запустила журналістка Нонні Де Ла Пенья у 2011 році. Вона почала вивчати VR і його можливості для журналістики у 2009 році, але перший VR-досвід продемонструвала на кінофестивалі «Санденс» на початку 2012 року. Це був справжній VR, ми називаємо це 6 DoF, тобто VR досвід, де фізичні пересування відповідають пересуванням у віртуальному просторі. Тобто це не пласке відео, а реальна 3D-модель.

Проект — Hunger in Los Angeles. Це була розповідь про безхатченків, які чекають на отримання їжі у Лос-Анджелесі. Нонні Де Ла Пенья хотіла розказати історію голоду в США таким чином, щоб глядачі пережили її фізично. Поки ти стоїш у черзі, то людина поряд непритомніє і падає. Одним із цікавих моментів було те, що люди навіть у віртуальному світі присідали, ставали на коліна і намагалися допомогти безхатченку. І це попри те, що всі розуміли, що це віртуальний простір і графіка там не була фантастичною.

Для дослідниці це стало відправною точкою. Вона зрозуміла, що це запрацює. А далі історія розвивалася. Один із членів її команди, Палмер Лакі, згодом заснував компанію Oculus, яка першою створила VR-окуляри. Він почав збирати на Kickstarter кошти на випуск VR-хедсету.

Далі Facebook за два мільярди доларів придбав Oculus. З бізнесового боку це стало відправною точкою розвитку VR. Широка аудиторія та інші великі компанії побачили, що VR — це не просто дрібничка, а нова хвиля технологій, яка невдовзі стане частиною нашого життя.

 Про старт New Cave Media 

Ми заснували New Cave Media разом із Сергієм Полежакою. Зараз ми називаємо його шефом, але давно дружимо. Познайомилися на підготовчих курсах до Інституту журналістики Університету Шевченка. З перших курсів бігали по подіях, знімали, були фоторепортерами.

З самих початків у нас було бажання вивчати журналістику ґрунтовніше. І не просто мати практичні знання, а й інший фундаментальніший досвід. Ми дуже хотіли повчитися за кордоном. З другого курсу слідкували за навчальними програмами, багато дискутували. У 2014 році я поїхав навчатися за програмою Фулбрайта.

Сергій залишився в Україні і знімав, наприклад, вихід наших бійців із Дебальцевого. Восени 2015-го він поїхав навчатися у Данську школу медіа та журналістики. Сталося так, що ми повернулися в Україну в один час. Зустрілися й почали думати, куди рухатися далі. Впродовж певного часу Сергій працював із ментором і меценатом із Дубаю, який підтримував фото- та відеопроекти студентів з різних країн.

У них разом була ідея відправити Сергія у Арктику і зробити класичний фотопроект. Створити артдок-проект про норвезьку частину Арктики. Сергій запропонував йому замість простого фотопроекту зробити VR-проект. Меценат погодився — і ми отримали наші перші інвестиції. Хоча це складно назвати класичною інвестицією з позиції бізнесу, такі люди часто називаються бізнес-ангелами.

Ми отримали кошти, закупили першу апаратуру і поїхати в Арктику. Це був вересень-жовтень 2016 року. Ми їздили норвезькою частиною Арктики, а також полетіли до Шпіцбергену. Це був перший досвід зйомки 360-відео. Вже тепер розуміємо, що допускалися багатьох помилок. Але саме тоді почалася історія нашої команди. Зрозуміли, що 360-відео краще знімати вдвох.

Ми досі будуємо парні команди, якщо кудись їдемо. Це реально зробити навіть одній людині, але набагато вища ймовірність припуститися помилок

Ми досі будуємо парні команди, якщо кудись їдемо. Це реально зробити навіть одній людині, але набагато вища ймовірність припуститися помилок. Важливо, щоб була інша людина, яка може перевіряти, давати ідеї і брати участь у дискусії.

В Арктиці ми спробували графіку у 360-відео. Багато людей знімають 360-відео, але небагато роблять до них графіку. Графіка додатково допомагає розповідати дуже важливі речі. Ти, наприклад, перебуваєш на заводі, біля тебе багато різної техніки, і ми графікою підсвітлюємо певні елементи для кращого розуміння. Тобто графічно пояснюємо історію. Наприклад, малюємо цілі карти. На цьому комерційному проекті нам допомагав наш колега — дизайнер Кирило Жилінський.

З 2017 року ми знімаємо журналістські історії в Україні. Ми перші, хто почали застосовувати і 360-відео, і вже тепер VR. В тому числі, робити 360-відео для ЗМІ.

 Про команду New Cave Media 

Сьогодні у нашій команді 15 людей. Зараз ми поєднуємо у собі 360-відеопродакшн і невеличку IT-команду.

Поки що ми зробили п’ять журналістських історій. Далі почали цікавитися тим, що можна зробити імерсивніше та цікавіше. Почали дивитися у напрямку фотограмметрії. Це методологія, яка дозволяє будувати 3D-моделі з фотографій. За великим рахунком, можна зняти будь-що і за допомогою спеціального програмного забезпечення, не знаючи 3D-моделювання, створити 3D-модель цього об’єкту. Будь-що, крім скла та інших поверхонь, які відбивають світло.

У команді є люди, які працюють із 360-відео, які монтують відео і які працюють зі звуком. З іншого боку, у нас є люди, які працюють з 3D-моделюванням. Є художники, які працюють, наприклад, над майданівським проектом. Ми троє — Сергій Полежака, Кирило Жилінський і я — є креативним ядром команди. Ми працюємо і з 360-відео, і є VR-студією. Поки що у нас є дуже багато функцій.

Сьогодні у нашій команді 15 людей. Зараз ми поєднуємо у собі 360-відеопродакшн і невеличку IT-команду

Ми і фотограмметрію робимо, і на бізнес-зустрічі ходимо. Але все йде до того, що у New Cave Media буде окремий відділ, який створюватиме відео для ЗМІ. Також буде повноцінний VR-відділ, який створюватиме VR-проекти. І буде креативне ядро, яке складатиметься із засновників та комунікаційних менеджерів.

 Про Aftermath VR: Euromaidan 

Тоді все добре склалося, бо був великий грант. Цей грант надає спільнота журналістів, які називають себе J360, — це піонери сторітелінгу у віртуальній реальності та 360-відео. Вони зібрали у команду лідерів, побудували спільноту, знайшли партнерів і спонсорів.

Грант було оголошено у березні 2017 року. Ми подавали дві заявки — і одну з них підтримали! Для нас це стало величезним досягненням.

Грантова ідея — це проект про розстріли на Майдані 20 лютого 2014 року. За допомогою фотограмметрії ми відтворюємо у VR Інститутську вулицю та даємо глядачам можливість фізично пройтися вулицею. Часто українські медіа пишуть, що ми відтворюємо події. Ми не відтворюємо подій, а розповідаємо те, що сталося.

Це дуже складний і великий проект. Ми інколи жартуємо, що нам просто ніхто не сказав, що це неможливо. (Усміхається)

Задля порівняння, найбільше, що робила з командою та ж Нонні Де Ла Пенья, — це відсканувала кімнату розміром два на два метри. Ми ж скануємо півкілометра площі, і кількість проблем, які виникають у процесі роботи, набагато більша. Але ми самі були на Майдані, тому для нас це дуже важливий проект.

Ми плануємо реліз до п’ятої річниці Євромайдану — на жовтень-листопад 2018 року.

 Про проекти в українських медіа 

Коли я кажу про 360-відео для українських ЗМІ, то згадую нашу першу історію. Вона є дуже знаковою для мене. Це 8-хвилинний веб-док про Романа Кисляка, переселенця з Макіївки з ДЦП, який працює таксистом у Львові. Мені здається, що ця історія дуже влучно використана для 360-відео. Особливо якщо дивитися в окулярах. У тебе є можливість побувати вдома у Романа, почути його, проїхатися з ним у авто.

360-відео, так само як і VR, часто розбиває стереотипи. Ти перебуваєш у машині, бачиш, як він їде, як він себе почуває, і розумієш, що він є хорошим водієм. Але коли перебуваєш у нього вдома, то розумієш, що йому проблемно навіть покласти цукор у чашку. Проблема насправді з зовсім іншою моторикою. 360 і VR-відео дозволяють бути поруч.

Також ми зробили історію про переселенців-буддистів, які живуть у Карпатах. Робили історію про ініціативу «Будуємо Україну разом».

Також ми перші в Україні журналісти, які знімали 360-відео для закордонних медіа. Разом із Сергієм робили історію про дитячий табір «Азовець». Історія буде оприлюднена на кінофестивалі «Go East». Там є нагорода за VR-проекти зі Східної Європи. Ми потрапили у шортлист і за декілька тижнів летимо до Німеччини. 

Найбільше, що робила з командою Нонні Де Ла Пенья, — це відсканувала кімнату розміром два на два метри. Ми ж скануємо півкілометра площі

DSC_8143

 Про VR-ринок 

Якщо говорити про ЗМІ, то зазвичай створюється невеличка команда з двох-трьох людей. Якщо говорити про окремі контент-студії, які займаються 360 чи VR-проектами, то вони дуже рідко роблять проекти для журналістики.

На журналістських гонорарах дуже складно тримати на плаву компанію. Коли ми створювали New Cave Media, то хотіли і журналістикою займатися, і працювати з брендами. Зараз вперше робитимемо VR-проект для українського клієнта і дуже раді цьому.

Тому дуже рідко контент-студії, які створюють 360-відео та VR, роблять журналістські історії, як це робимо зараз ми. Закордонний досвід демонструє, що такі контент-студії переважно працюють із брендами.

Поки що я не уявляю, щоб до нас звернувся український клієнт і сказав, що хоче, наприклад, окремий додаток, щоб поширювати імерсивні досвіди. Ми це зробили б. Ми завжди відкриті до роботи зі ЗМІ.

 Про вартість 360-відео та VR-проектів для ЗМІ 

Перш за все, важливо пам’ятати, що 360-відео і VR — це різні речі.

Відео 360 — це сферичне відео, яке можна знімати на спеціально для цього створені камери. VR — це зовсім інша історія. Бо якщо 360-відео — це все-таки відео, то VR — це, можна сказати, комп’ютерна гра. Тобто ти створюєш 3D-простір, в якому людина має можливість пересуватися фізично або взаємодіяти з певними об’єктами.

VR — це дуже дорога річ. Бо потрібні 3D-художники, розробники і так далі. Ньюзруми не можуть адаптувати VR. Щоби зробити проект, редакції треба найняти трьох-п’ятьох людей на зарплати, яких немає в журналістиці.

Якщо ми говоримо, що ньюзруми мають адаптувати 360-відео, то тут є сенс. Клітка з семи камер GoPro коштувала в 2015 році близько чотирьох тисяч доларів. Ми везли свої перші камери зі США, бо в Україні не було нічого. Зараз можна піти у будь-який магазин і купити камеру.

Найдешевша 360-камера, яка під’єднується до телефону, коштує 3500 гривень. Її достатньо для того, щоб піти на протест і зняти коротке 360-відео про те, що там відбувалося, і показати, скільки там було людей. Журналіст бере 360-камеру, яку в ідеалі мав би йому надати ньюзрум, та іде знімати це коротке відео.

Найдешевша 360-камера, яка під’єднується до телефону, коштує 3500 гривень. Її достатньо для того, щоб, наприклад, піти на протест і зняти коротке 360-відео про те, що там відбувалося

Стандартні формати і картинки людям набридли. І ньюзруми, і контент-студії почали робити великі 360-відеоісторії, документальні фільми, де є наратив і цікаві герої. Якби не New Cave Media, то у нас навіть цих коротких відео не було б.

Ukraїner — мабуть, єдиний український проект, який використовує 360-відео. Але мейнстрімові новинні організації поки що цього не використовують. Починаючи із останнього Львівського медіафоруму, ми їздили по країні і повторювали: це новий інструмент, ви можете піти на подію, яку знімаєте щороку, — Великдень, Новий рік чи марш УПА — і розповісти про неї у новому форматі.

Це новий інструмент, тому молода аудиторія до вас потягнеться. Це та історія, коли через нову форму журналістського контенту є можливість заангажувати людей до змісту. Ти зацікавлюєш аудиторію формою. Вважаю, що тут є великий потенціал.

 Про процес створення 360-відео 

Мінімальний набір для створення 360-відео дуже простий — це 360-відеокамера і комп’ютер, на якому встановлено Adobe Premier Pro. Програма дозволяє робити набагато більше, ніж, наприклад, роки два роки тому.

Бажано, щоб журналісти отримували якісь тренінги або хоча б самі потренувалися використовувати цей інструмент, аби уникнути класичних помилок. Наприклад, завжди ставити камеру у центрі події чи ходити з нею під час запису.

Якщо говорити про оптимальний варіант, то зараз є монолітні 360 напівпрофесійні камери — наприклад, Z CAM S1 чи Insta360 Pro. Вартість — 2000-3500 доларів. Як у першому випадку, так і у другому не завадить диктофон, який пише стерео. Наприклад, Zoom H2n. І, знову таки, тренування.

У 360-відео ми завжди мислимо сценами. Тобто одна 360-сцена — це одна камера, що поставлена в якесь місце. По сценах і аудіонаративу ми робимо сторіборд. Без сторіборду в 360-відео нічого не побудуєш. Просто нічого не буде, не буде історії. Складність є у тому, щоби побудувати хорошу історію.

Тим, хто хоче експериментувати зі сторітелінгом, раджу студію WITHIN. Це міжнародна студія, яка розробляє VR-проекти і яка працювала з New York Times. Вони задають тренди у сторітелінгу.

Без аудіонаративу глядач почуває себе покинутим. Він не розуміє, на що йому дивитися. Так само відсутня емпатія. Коли ти бачиш героя на початку, а потім чуєш його протягом всієї історії, то це працює найкраще. Є ще складність із декількома героями 360-відео.

У VR повним метром вважається 12-хвилинна історія. Все, що довше, — складно дивитися. Коротким метром вважається 5-6-хвилинне відео. Короткі журналістські історії — 2-3 хвилини.

360-відео, які роблять ЗМІ і для ЗМІ, можна розділити на короткі, які можна порівняти з короткими статтями (наприклад, The Daily 360), та великі документальні 360-фільми.

DSC_8143

 Поради іншим ЗМІ 

Якщо говорити про авторів, то з самого початку має бути розуміння чому і для чого ви робите 360-відео. Має бути чітке розуміння, якою має бути історія.

Коли ми працювали з «Радіо Свобода», то з самого початку знали, що це буде мультимедійний матеріал, в нього буде 360-складова.

У деяких піонерів віртуальної реальності є думка, що тепер, коли в нас є цей чудовий візуальний медіум, треба всі історії робити в форматі 360. Я ж завжди кажу, що 360-відео є чудовим інструментом і однією зі складових журналістського матеріалу. Тому радив би використовувати 360-відео як інструмент у більших мультимедійних матеріалах.

Медіа-менеджерам я хотів би сказати, що мене дивує, що ніхто дотепер не експериментує з цим форматом. Чому New York Times почали експериментувати і працювати з 360? Для того, щоб зберігати рейтинг інноваційного ньюзруму. Саме тому зараз New York Times створює AR-проекти та публікації. Їм важливо мати цей досвід, рейтинг і репутацію інноваційної редакції серед своїх читачів.

Заради справедливості варто сказати, що 360-відеоісторії, які ми робили в Україні, ми робили завдяки грантовим коштам. На жаль, це не українські ЗМІ прийшли до нас і сказали: вау, ви робите цікавий контент, давайте зробимо щось разом. 360 і VR-журналістика, так само як і великі журналістські проекти, дуже часто створюються за грантові гроші. Але хотілося б бачити поштовх від ЗМІ.

Те саме стосується брендів. Вони не часто використовують VR-інструменти. Хоча на конференціях і на великих виставках у США, особливо військових і медичних, кожен третій-четвертий стенд має VR-складову.

***

[Виготовлення подкасту стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією Інтерньюз.

Зміст матеріалів є виключно відповідальністю The Ukrainians та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.]

Тарас Прокопишин Григорій Веприк

Схожі публікації

4420 10

Андрій Архангельський: «Від вульгарності має тіпати завжди»

Російський критик і публіцист Андрій Архангельський – про нову етику ЗМІ, повагу до читача й цінність розмаїття

21.07.2016 Оксана Мамченкова
12757 10

Євген Глібовицький: «Цінності в журналістиці — інструмент, а не абстрактна тема»

Євген Глібовицький — про те, куди котяться українські медії і як їх урятувати

06.09.2016 Ольга Клінова
524 10

Богдан Логвиненко, Ukraїner

Автор проекту Ukraїner про важливість сторітелінгу та історій простих людей, а також про бунтарство як одну з характеристик хорошого журналіста

11.04.2018 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

43610 11

Несистемна міністр

Один день із життя Уляни Супрун: заради чого вона взялася реанімувати українську медицину і чому продовжує, попри спротив пацієнтки
13.07.2017 Марічка Паплаускайте
224741 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
26744 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати