Євгенія Гайдамака

Київська ілюстраторка про роботу з Boston Globe, перемогу у Red Dot Design та стажування у Society of Illustrators

30 Жовтня 2017

Київська ілюстраторка про роботу з Boston Globe, перемогу у Red Dot Design та стажування у Society of Illustrators.

[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]

Please check the link below to read the article in English Yevhenia Haidamaka.

 

Саме той момент

Гадаю, це трапилося в університеті. Ми розробляли проекти, метою яких було створення книг та посібників. Я завжди малювала щось ілюстративніше. Думаю, це був несвідомий вибір, адже студенти мали змогу вибирати стиль своїх робіт. Але саме в цей момент я вибрала ілюстрацію.

Про те, де вчаться мистецтву ілюстрації

Я була зручною дитиною для батьків: годинами малювала, бубнячи щось собі під ніс. Часто була «в собі», у власних історіях, але коли мала папір, то відразу знала, що робитиму. Ще змалечку малювання є моєю пристрастю.

Родом я із маленького містечка неподалік Києва. У нас навіть не було художньої школи — лише музична. Тому я відвідувала художній гурток. Заняття не були надто інформативними, але дали розуміння, ким я хочу стати, коли виросту. Вже у дев’ятому класі чітко знала, що в університеті вивчатиму мистецтво, тож батьків цим рішенням не шокувала.

Оскільки у художню школу не ходила, то потребувала ґрунтовніших знань про академічний рисунок та живопис. Тому двічі на тиждень їздила на індивідуальні заняття до Києва. Згодом вступила на кафедру графіки у КПІ.

DSC_1714n

До ілюстрації як до професії почала серйозно ставитися наприкінці навчання, коли з’явилися перші замовлення. Тоді й освоїла найголовніше: як працювати з клієнтами, як правильно організувати роботу, як вести ділове листування тощо. На жаль, таких речей в університеті не викладають, але ці обов’язки чи не найважливіші у нашій професії.

Перші замовлення

Я прагнула швидко знайти роботу, тому добре пам’ятаю свій перший проект. На другому курсі мені написала одногрупниця мого хлопця й замовила ілюстрації для дипломної роботи. Тоді моїй радості не було меж! Я ще не мала власного підходу до створення ілюстрацій, тому просто почала малювати. Хоча такий підхід не був правильним.

Зрештою, я отримала ще одне замовлення — проілюструвати книгу з вправами для дітей для видавництва «Зелений пес». Нині спогади про ті малюнки викликають у мене сміх, але це був досвід. Згадуючи свої перші проекти, я розумію, наскільки змінилася.

Час на помилку

Навчаючись в університеті, я працювала дизайнеркою у школі англійської мови Green Forest. Моїм основним обов’язком було створення афіш, постерів і брошур. Ця робота дала змогу отримати колосальний досвід.

 

Як правило, робота ілюстратора починається із листа з темою «ТЕРМІНОВО!!!», тому хибною є думка, що дизайнер має час на обдумування ідей та пошук музи. Ілюстрація — це бізнес. Отримавши завдання, необхідно терміново його виконати, і ця поспішність жодним чином не повинна вплинути на якість фінального продукту. Швидка реакція — досвід, який дуже знадобився згодом в Америці.

Крім того, створювала ілюстрації для подкастів цієї школи. Інколи я отримувала аудіофайл із описом і не могла зрозуміти, як його візуалізувати. Але для ілюстратора немає слів «я не знаю». Його завдання — вміти побачити, уявити ілюстрацію. Часу на помилки немає.

Для мене ілюстрація — це пристрасть, а вона завжди кудись людину веде. Тому буду іти за нею

Наступною роботою була співпраця з «Видавництвом Старого Лева». На той час я вже мала у власному портфоліо дві видані книги. Але коли дізналася, що створюватиму ілюстрації для книги Григорія Фальковича «Корова спекла коровай», то дуже зраділа. Поезія цього письменника надзвичайно образна, тому придумала акварелеві, ніжні, з ноткою казковості ілюстрації. Навіть зараз, дивлячись на книгу, розумію, що це була хороша робота.

Після навчання поїхала до Америки, де продовжувала співпрацювати з українськими замовниками. Щоправда, на фрілансі. Створювала комерційну ілюстрацію. Одного разу на парах у США ми обговорювали зарплату ілюстраторів. Тоді викладачі називали такі космічні суми, які й уявити важко. Різниця між нашими зарплатами — тисячі доларів. Коли живеш у США і працюєш для українського замовника, це більше нагадує волонтерську роботу.

Видавничий ринок в Америці — це великий бізнес. Україна лише на шляху до нього, тому, звичайно ж, ми не можемо порівнювати ціни двох країн. Але погоджуватися на великі проекти, живучи за океаном, було важко. Тому я вибирала замовлення для душі, а не фінансової вигоди.

8a24633c-86f0-4dc6-8f0d-a1f2fa063ea0_rw_1920

Нині мені подобається співпрацювати з новими українськими компаніями, які деколи не можуть заплатити або платять небагато, зате мають неординарні, цікаві ідеї. Саме так, на мою думку, починаються великі комерційні проекти, тому я з радістю беру участь в них. Таким проектом для мене став журнал «Куншт». Раніше я відкривала їхню сторінку у Facebook й уявляла, як  створюю для них ілюстрації. Тому коли вони мені написали й запропонували співпрацю, то я надзвичайно зраділа.

Про безцінний досвід та пошуки власного стилю

Уже понад два роки я живу в Америці. Сюди потрапила завдяки освітній програмі Fulbright Ukraine. Знайти власний підхід у створенні ілюстрації та здобути новий життєвий досвід — саме так звучала моя мотивація на отримання стипендії.

Ще зі школи я подавалася на різноманітні міжнародні освітні програми, і лише із сьомого разу мені таки вдалося поїхати на навчання. Щоразу, коли мені надсилали лист з відмовою, я повторювала собі «do it anyway» і одразу ж заповнювала нову заявку.

Відмінність між українською та американською ілюстрацією полягає у ставленні до професії. У США — це гігантський бізнес, де можна заробляти великі кошти, а в Україні люди часто не розуміють, чому ілюстрація коштує певну суму

Програма має три етапи відбору, які тривають рік. Мені вдалось потрапити лише з другого разу. Отримавши лист-запрошення, окрилена щастям, поїхала навчатися в Savanna College of Art and Design (SCAD), що у штаті Джорджія. Навчання тут надзвичайно продуктивне, тому на триместр можна вибрати для вивчення лише три предмети. Навчання було здебільшого практичним. Ми виконували роботи, а потім обговорювали їх. Це був ефективний процес, який дозволив критично подивитися на свої ілюстрації й побачити власні помилки.

Я добре пам’ятаю свій перший навчальний день в SCAD. Це був такий стрес! Перша пара — історія сучасного мистецтва. Ти не тільки не знаєш, чого очікувати від викладача, студентів, а ще й повинен піти на викладання предмету, в якому практично не орієнтуєшся. Та через 20 хвилин після початку пари я змогла заспокоїтися. Маю таку рису характеру — завжди очікую найгіршого розвитку подій. Деколи мені це навіть допомагає, адже що б не сталося, у моїх думках все було в рази страшніше. (Усміхається)

Про відмінність між американською та українською ілюстрацією

Не впевнена, що існує взагалі якась різниця. Я намагаюся не будувати зайвих кордонів. Є ілюстрація, її створює конкретна людина. Більшість ілюстраторів, якими я захоплююся у США, — не американці, вони приїхали сюди з усього світу.

Відмінність між українською та американською ілюстрацією полягає у ставленні до професії. У США — це гігантський бізнес, де можна заробляти великі кошти, а в Україні люди часто не розуміють, чому ілюстрація коштує певну суму, навіщо укладати договір із замовником тощо.

Картинка, яку створюють ілюстратори, не різниться. Якщо говорити про стилі в ілюстрації, то в Україні багато людей видають дивовижний результат. Не існує показників, за якими можна поділяти ілюстраторів за країнами. У США більше свободи. Тут ти впевнений, що знайдеш застосування власному стилю, в Україні ж треба просто багато й наполегливо працювати, щоб знайти свого клієнта.

Люди, які працюють у видавничій справі, люблять книги більше, ніж гроші. Для мене ілюстрація — це не тільки бізнес, а й хобі

Люди, які працюють у видавничій справі, люблять книги більше, ніж гроші. Для мене ілюстрація — це не тільки бізнес, а й хобі. Я люблю те, чим займаюся, і щаслива від того, що за це отримую гроші. (Усміхається)

Від ідеї до ескізу

Книжкова ілюстрація — це тривалі проекти. Наприклад, щоб створити обкладинку до книги «Щоденник Анни Франк», я пригадала сюжет книги, а потім знайшла в інтернеті віртуальну екскурсію її музеєм. Це дало змогу краще уявити, якою повинна бути книга. Але «Щоденник Анни Франк» було університетським завданням, на яке я витратила всього два дні. Нині створюю ілюстрації для періодики, журналів, онлайн-платформ.

Як правило, розробляю від семи до десяти начерків, з яких обираю три. Згодом перетворюю ідеї в ескізи, надсилаю замовнику — і разом обираємо один.

Роботи створюю у Photoshop.  Мені дуже хочеться повернутися до традиційного створення малюнка з поєднанням гуаші, акварелі та друку. Згодом таку роботу відскановують та оцифровують — і лише тоді відправляють замовнику. Такий процес довготривалий, тому поки що акцентую увагу на діджитал-ілюстрації.

5695f559-4328-4d7e-9d82-124563e514ec_rw_1920

Як це — бути ілюстратором у Нью-Йорку

Мені пощастило попрацювати на декількох роботах у США, і це був неймовірний досвід.

Завдяки своїй викладачці потрапила на стажування в один із найстаріших та найбільших журналів США — Reader’s Digest. Видання працює у двох форматах: онлайновому та друкованому. Я створювала ілюстрації для обох платформ, але більше фокусувалась на онлайні.

Робота була надзвичайно напруженою. Взагалі, ілюстратори не працюють в офісі, це привілей дизайнерів. Але в цьому медіа було дуже багато проектів. Інколи я створювала по 13 ілюстрацій у день. Після таких напружених проектів боліли очі та рука. У певний момент я подумала, що моя робота скоро стане більше кількісною, ніж якісною. Я не люблю так працювати. Стажування тривало три місяці. За цей час я створила безліч ілюстрацій, зокрема й для друкованого випуску, чим неймовірно тішуся. (Усміхається)

Також я працювала в Society of Illustrators — це музей американської ілюстрації та Спілка ілюстраторів Нью-Йорка, а також впродовж місяця дизайнером у Penguin Books.

SоІ — містичне місце. Багато хто про нього чув, але практично ніхто не знає, що входить у обов’язки цієї Спілки. Насправді це музей, який друкує власні каталоги та організовує тематичні конкурси. Отримати від них нагороду вважається досягненням. Я  просто написала, що хочу у них стажуватися. Мене запросили на співбесіду, а згодом — і на саме стажування. Так минулого року провела там усе літо, а цьогоріч робила для них дослідження, створювала постери для їхніх подій.

7f179704-186c-4ce9-91a5-0f9439339d47_rw_1920
a430d4cd-95dd-40bd-a56e-3d4e39651461_rw_1920

Цей музей — неймовірне місце, що надихає. Сама робота була творчою, й про неї згадую з великим задоволенням. Наприклад, щовівторка та щочетверга у  SоІ відбуваються sketch nights. У ці дні кожен може прийти та створити спільну або власну ілюстрацію.

Зрештою, мені вдалося потрапити на тимчасову роботу в Penguin Books. Я надсилала портфоліо арт-директорам різних видавництв, оскільки шукала нове стажування або підробіток. В Америці це доволі тривалий процес, адже ніхто не відповідає на твою пропозицію одразу. Раптом на мій запит відгукнулася арт-директорка одного з відділів Penguin Randome House, до якого й належить Penguin Books, та запропонувала прийти на співбесіду. І хоча я вже працювала на двох роботах, від такої пропозиції не змогла відмовитися. Відділ Schwartz&Wade, в якому я згодом працювала, випускав дитячі книги, відтак я мала тимчасово замінити їхнього дизайнера.

Кожен ілюстратор орієнтується на професіонала, яким захоплюється і чиї роботи свідомо чи несвідомо копіює на початку професійного шляху. Але є суттєва різниця між бездумним копіюванням і самонавчанням

Робота дизайнера та ілюстратора значно різниться. І хоч я можу виконувати обов’язки обох, та не маю всіх необхідних технічних знань. Тому коли мене запитали, наскільки добре я володію InDesign, то просто відповіла, що можу виконувати такі завдання. Сама ж довчалася у процесі роботи. Я не змогла відмовитися, адже другого шансу могло й не бути. Ця робота дозволила побачити зсередини, як працює велике видавництво та хто і яку роль у ньому виконує.

Red Dot Award

Red Dot Award (нагорода в сфері дизайну, якою відзначають дизайнерів за особливі досягнення, — TU) цього року отримало декілька українських робіт. Конкурс має номінації у трьох  категоріях, а також окремо нагороджують найкращі студентські роботи. Нагороду від Red Dot вважають надзвичайно престижною.

Роботи на конкурс подав університет. Мені ж потрібно було заповнити необхідні документи та написати опис до власних робіт. Тому я навіть забула, що подавалася. (Усміхається)

 

Коли прийшов лист із привітанням, то я ніяк не відреагувала. Працювала на трьох роботах і навіть не зрозуміла, що зі мною трапилося. Та коли у мережі почали вітати київське креативне агентство Banda Agency за створений для ВДНГ логотип, зрозуміла, що ця нагорода є престижнішою, ніж я думала.

Написала у Facebook, що мої дві роботи — постер до фільму Стівена Спілберга «Термінал» та обкладинка для книги Люсі Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів» — також отримали відзнаку. Почалося щось неймовірне! Я не очікувала такої уваги. Інколи у житті цікаво стається: друзі й знайомі радіють нашим досягненням більше, ніж ми самі. (Усміхається)

Ілюстрації vs інтернет

Частина моїх ілюстрацій завантажена у Pinterest. Його користувачам найбільше сподобалася моя українська дипломна робота.

Був лише один випадок, коли у книзі без дозволу надрукували мою роботу. Втім, цю неприємну ситуацію вдалося швидко залагодити. В інтернеті нічого подібного поки що не відбувалося. Хоча потрібно бути готовим, що таке може трапитися.

Власний стиль

Кожен ілюстратор орієнтується на професіонала, яким захоплюється і чиї роботи свідомо чи несвідомо копіює на початку професійного шляху. Але є суттєва різниця між бездумним копіюванням і самонавчанням. Важливо переосмислювати суть роботи і створювати в уяві щось нове. Після декількох копіювань стиль ілюстратора-початківця змінюється. Тому коли людина захоплюється кимось, то помітно, чи просто копіює, чи створює щось більше.

Власний стиль — це нагромадження як життєвого, так і художнього досвіду. Це наполеглива праця, нові проекти, візуальні впливи. Певний своєрідний підсумок, зв’язок між автором та його ілюстрацією. Мій стиль — це відображення усіх моїх досвідів, підходів, експериментів.

Головні виклики

У мене були проекти як в Україні, так і у США. З усіх можу виокремити роботу в Boston Globe. Для них створювала ілюстрації «з нуля» за максимально короткий термін — два дні. При цьому замовлення звучало приблизно так: «Нам потрібно, щоб частина людей бігала, а загалом був натовп, але по центру стояла розслаблена людина». Мені навіть не надіслали тексту. Лише згодом зрозуміла, що створювала обкладинку. Та оскільки у творчий процес ніхто не втручався, то це була одна із найкращих взаємодій.

Власний стиль — це нагромадження як життєвого, так і художнього досвіду. Це наполеглива праця, нові проекти, візуальні впливи. Певний своєрідний підсумок, зв’язок між автором та його ілюстрацією

1DSC_1688n

На жаль, в Україні бувало й таке, що замовник сам доробляв роботу після ілюстратора й без узгодження таке публікував. Це велика неповага. Тому важливо укладати договір й прописувати у ньому найменші деталі.

Найважчі співпраці — ті, які завершуєш із важким серцем і розумієш, що щось не вдалося. Причина може бути у недосконалій комунікації з клієнтом, але фінальний результат не повинен розчаровувати. На щастя, у мене такого не було. Найскладніше співпрацювати із замовником, який сам не розуміє, чого хоче.

Digital

Домашня бібліотека з ілюстраціями

В Україні маю велику бібліотеку з ілюстрованими книгами. Скоро буду повертатися додому, тому в Америці придбала роботи тайванського ілюстратора Дмиммі Ліао. Вони сумні, меланхолійні, сповнені тиші. Обожнюю переглядати книги, які він проілюстрував.

Також серед улюблених — література японської ілюстраторки Кайї Дой «Чіррі та Чірра» та ілюстрації Річарда Сккаррі до книги «Cars and truck and things that go». Оскільки зараз живу в Нью-Йорку, то не змогла не купити книгу олдскульних ілюстрацій Моріса Сасека про це місто.

Люблю веселі ілюстрації. Інколи можу піти у книжковий магазин і годинами сміятися, роздивляючись книгу.

Що таке успіх

Успіх — це коли моїм досягненням радіє мама. Коли до неї приходять сусіди та розповідають, що про її доньку написали статтю. Від цих слів мама сяє. Напевно, це успіх.

Можливо, успіх — це коли робиш проекти, які тебе глибоко тішать. Коли створюєш не тільки для комерції, а й для душі.

Ілюстрація як пристрасть

Восени планую повернутися в Україну й облаштувати власну студію. Планую розвиватися як у книгах, так і в журнальній ілюстрації. Не хочу втрачати зв’язок із американським замовниками, але також хочу створювати ілюстрації для українського ринку.

7ead1dedd496e0bc714095a3_rw_1920

Для мене ілюстрація — це пристрасть, а вона завжди кудись людину веде. Тому буду іти за нею. (Усміхається)

У США хочуть співпрацювати не так із талановитими ілюстраторами, як із відкритими та легкими людьми. У професії варто не покладатися на гнівні пости у соцмережах, а вміти аналізувати ситуацію. Коли з тобою легко працювати, то замовлення самі з’являтимуться. Тож якщо хочеш працювати з найкращими клієнтами та отримувати бажані замовлення — потрібно просто бути хорошою людиною.  Але це, мабуть, стосується не лише ілюстраторів, правда?

новини

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки