«Місто №1 у сфері ІТ», «ІТ-хаб Східної Європи», «українська Кремнієва долина» — зараз про Львів усе частіше можна почути різноманітні схвальні відгуки. Впродовж останніх кількох років західну столицю України асоціюють не лише з туризмом, шоколадом і кавою, а й із сучасними технологіями.
Місцева ІТ-спільнота активізувалася і концентрується навколо Львівського ІТ Кластера, який об’єднує майже 70 провідних компаній, чотири університети і понад 10 тисяч працівників. Львів утвердився як прогресивне місто та один із ключових технологічних центрів України. Завдяки великій кількості ІТ-ініціатив та міжнародних подій на кшталт конференції IT Arena місто стає помітною локацією на технологічній карті Східної Європи.
Очевидно, що за всіма успіхами й досягненнями стоять конкретні люди, які роблять свій внесок у розвиток міста. Ми поспілкувалися зі Степаном Веселовським, керівником Львівського ІТ Кластера, про те, як змінюється Львів, як об’єднати кількадесят технологічних компаній на принципі win-win і чому немає нічого неможливого.
[«Технологія успіху» — серія розмов із керівниками найамбіційніших ІТ-компаній країни. Впродовж року — разом із Lviv IT Cluster — ми розповідатимемо про підприємців, які є лідерами технологічних компаній України, та спробуємо краще зрозуміти людей, які рухають країну вперед.]
Please check the link below to read the article in English — Stepan Veselovskyi.
Готуючись до розмови, я перечитував твої попередні інтерв’ю, але так і не сформував чіткого розуміння твоєї ролі. Ти працюєш в ІТ? Займаєшся міським розвитком? Менеджментом?.. Як ти загалом визначаєш свою теперішню позицію?
У мене також виникали такі думки. (Усміхається) Вважаю, що я найближче до сфери IT. Коли говорять про ІТ, то одразу уявляють програмістів. Але у цій сфері працює 50% розробників, а інша половина — це HR, менеджмент, продажі, дизайн, бізнес-аналітика тощо. Тобто це друга половина, про яку більшість людей знають менше. Єдиний момент — ми не є «першою лінією» індустрії. Бо «перша лінія» — це бізнес, який створює програмне забезпечення, продукти і продає їх клієнтам.
Фактично однією ногою я в IT, а іншою — у процесі розвитку міста. Чому? Бо те, чим я займаюся у Кластері, має безпосередній вплив на Львів.
У будь-якому випадку, працювати на перетині індустрій цікавіше, аніж у якійсь одній. Чи ти так не вважаєш?
Цікавіше. І про це вже дуже багато писали й говорили: працюючи на межі, ти використовуєш досвід однієї індустрії, щоб створити додану вартість в іншій. IT — це індустрія, яка «живе» в усіх інших. В основі галузі — допомога іншим індустріям розвиватися швидше та заробляти більше грошей. Ми переносимо досвід розвитку міста в IT і навпаки. Це цінно.
Часто люди запитують, чим ми взагалі займаємося. І якщо років три тому я не мав чіткої відповіді на це запитання, то зараз вже її сформував. Ми робимо різноманітні проекти — від запуску нових навчальних програм і конференцій до створення нових і величезних об’єктів інфраструктури.
Вже є відчуття, що увесь цей процес і наша робота мають вплив, бо ми не просто печемо торт, а реально змінюємо життя людей. Ми змінюємо Львів — і незабаром це відчуватиме кожен мешканець. Наша теперішня робота матиме вплив і на наших дітей.
Як на мене, тут йдеться не так про розвиток міста, як про розвиток профільної екосистеми.
Ненавиджу це слово. Воно дуже «заїжджене». Колись я працював у «Інституті міста» Львівської міськради — і через це у мене алергія на ці слова. (Усміхається) У державних чи муніципальних структурах їх використовують найчастіше.
Це слова-паразити. Якщо ти хочеш щось зробити, то назви це «платформою». Якщо ти не знаєш, що ти хочеш робити, — назви «екосистемою». Але, з іншого боку, саме в «Інституті міста» я навчився братися за важкі завдання і виконувати їх. Цей навик можна розвинути лише завдяки вдалому менторству. Мій тодішній керівник Олександр Кобзарєв сформував базові робочі цінності, модель комунікації та манеру поведінки, які дають мені змогу робити те, чим займаюся зараз.
Вже є відчуття, що увесь цей процес і наша робота мають вплив. Ми змінюємо Львів — і незабаром це відчуватиме кожен мешканець
Розвиток міста має багато складових, тому Lviv IT Cluster є частинкою процесу. Ми робимо проекти з будівництва, але чи можемо ми назвати себе девелоперами? Сумніваюся. Ми створюємо проекти, які потрібні нашій індустрії. Ми вміємо зробити це таким чином, щоб усе працювало.
Якщо організовуємо конференції, то чи ми є event-менеджерами? Ні. Ми займаємося освітою, створенням нових навчальних програм. Але чи є ми навчальним закладом? Ні. Наша мета — допомогти університетам створити їх.
Ми працюємо в сфері інтелектуальної власності. У більшості випадків володіємо концепцією чи брендом і, як правило, не володіємо чимось фізичним. Наше завдання — створювати сталі проекти, які житимуть і без нашої участі.
Хотів би трохи детальніше поговорити про Кластер. Одна річ, коли потрібно керувати компанією, яка сформована з одного працівника і чотирьох учасників, і зовсім інша — коли є 16 працівників і майже 70 компаній. Чи можеш виокремити якісь конкретні етапи розвитку Кластера? Очевидно, що на початках було нелегко. Хоча й зараз, напевне, не дуже просто…
Якби було дуже просто, то пішов би звідси.
Чому?
Пішов би робити щось важче. Я не належу до тієї категорії людей, які люблять відсиджуватися у зоні комфорту.
Вважаю себе підприємцем. Зараз не реалізую себе як повноцінний підприємець, але в душі я саме такий. Можу відточувати це вміння у Кластері. До більшості проектів ми підходимо з підприємницької позиції, бо мусимо одразу планувати їхню фінансову сталість.
У нас немає дотацій, інвестицій чи грантів. Кожен наш проект має свою бізнес-модель. Тож поки у мене це є, я залишаюся.
Чому я шукаю собі виклики? Моя мама — вчителька, тато — інженер. Все життя я хотів, щоб моя сім’я жила добре і у достатку. Батьки доклали для цього максимум зусиль. Але завжди кортіло більшого.
Тому використовував кожну можливість. Під час навчання в університеті подавався на всі можливі програми. Я не був найкращим студентом, тож у 99% випадків програвав. У мене вдома лежить колекція листів-відмов. (Усміхається) Кожна відмова приносила велике розчарування. Але я рухався далі і не зупинявся.
Кожна компанія воліє мати багато підприємливих людей всередині. У нашій теперішній команді всі бойові.
Що було б, якби кластера не існувало?
Я вже запитував себе про це. І це питання мені ставили компанії, яких я запрошував долучитися до Кластера. Вони запитували про те, що буде, якщо вони не приєднаються? Зараз можу впевнено сказати, що економіка міста постраждала б.
Про які суми йдеться?
Коли у 2008 році розробляли стратегію Львова, то Кластера ще не було. Аналітики з Monitor Group оцінили обсяг ринку людського капіталу в сфері IT міста у 5000 осіб. Стільки людей працювало у галузі у 2010 році.
У 2015 ми вже мали 15 тисяч. Тобто потроїли ринок. Це завдяки як органічному зростанню, так і неорганічному. Чому? Бо Кластер спрямував чимало коштів у промоцію Львова як міста IT. Люди почали сюди їхати.
Середня зарплата ІТ-спеціаліста у Львові — 1736 доларів. Ці люди залишаються тут і гроші витрачають також тут
Середня зарплата ІТ-спеціаліста у Львові — 1736 доларів. Ці люди залишаються тут і гроші витрачають також тут. Аналітики індійської ІТ-асоціації NASSCOM порахували, скільки робочих місць в інших індустріях створює довкола себе один працівник сфери ІТ. За їхніми розрахунками — чотири. Аналітики PwC торік вирахували, що 3,6. Тобто завдяки ІТ-фіхівцям росте і економіка міста. А завдяки активній роботі Кластера таких спеціалістів стає все більше.
Багато людей отримують роботу. У 2015 році бюджет міста становив 180 мільйонів доларів, а 12,5 мільйона з них — це надходження від ІТ. Це доволі багато. Особливо якщо розуміємо, що це прямий бюджет міста. А окрім нього є ще і непрямий — продано більше автомобілів, збудовано більше квартир, відкрито більше ресторанів і кав’ярень.
Якби Кластера не було, то як мінімум Львів не став би першим номером в IT. Ми порахували кількість ІТ-спеціалістів на 1000 мешканців і зрозуміли, що співвідношення найвище в Україні.
Місто багато б втратило. Звичайно ж, не все, але значну частину. Не було б конференції IT Arena, яка є однією із найпомітніших технологічних подій не лише в Україні, а й у Східній Європі. Ми створили її «з нуля».
Якими є найбільші проекти Кластера? І якими ти найбільше пишаєшся?
Найважливіші результати зараз — це зміна освіти. Це те, на що ми витратили чимало сил і що розпрацьовували впродовж кількох років. Неможливо повністю змінити те, що прогнило до кореня. Тому вирішили створювати нове і якісне — з новою навчальною програмою, з правильним підходом до маркетингу й продажів.
Минулого року у «Львівській політехніці» стартували IoT-програму. Підхід спрацював — і вирішили розвивати цей напрям. Цього року запустили вже чотири ініціативи. На перший курс наших програм вступило 456 студентів.
У Львові щороку з IT-спеціальностей випускається 4106 фахівців. Нам потрібно ще чотири роки, щоб повністю оновити формат технологічної освіти у місті. Цей напрям — найбільший і найскладніший з-поміж усіх інших проектів.
Яким чином Кластер організовує цей процес?
Ми шукаємо можливості та намагаємося зрозуміти, що можна змінити у навчальній програмі. Наприклад, нам потрібна програма з Artificial Intelligence. Шукаємо лідера всередині освітньої інституції. Це повинен бути хтось, хто «горить» ідеєю і бажає змінити ситуацію на краще. У кожній великій організації є маленькі реформатори, яких неможливо зупинити і які постійно щось роблять. Якщо їм допомогти, то вони будуть робити класні й правильні речі.
Спочатку ми їх знаходимо в університеті, а потім — з боку ІТ-індустрії. Якщо знаходимо двох активістів — стартуємо проект. Далі збираємо експертів, які розробляють навчальну програму, створюємо сайт, будуємо маркетингову та комунікаційну стратегії. Далі намагаємося виграти конкуренцію за вступників, набираємо студентів і дбаємо про технічне забезпечення процесу. Минулого року ми створили IoT-програму, а вже зараз закінчуємо ремонт у лабораторії.
У кожній великій організації є маленькі реформатори, яких неможливо зупинити і які постійно щось роблять. Якщо їм допомогти, то вони будуть робити класні й правильні речі
Інший великий і грандіозний проект — IT Arena. У 2013 році вирішили організувати велику профільну конференцію. Я саме розпочинав роботу в Кластері, запропонував ідею Наглядовій раді — і її підтримали. Тоді уявлення не мав, що таке велика публічна конференція. Найбільше, що довелось організовувати до того моменту, — подію на 50 учасників. А тут маса процесів і ще й квитки треба продавати.
Історія з конференцією — це як окрема історія життя. (Усміхається) Ідея була проста — зробити найбільшу IT-конференцію в Західній Україні. Досвіду великих подій не було, тому ходив на локальні івенти й спостерігав, як їх організовують. Далі почав збирати разом лідерів місцевих спільнот.
На першій конференції у нас було дванадцять потоків. Дванадцять! З точки зору івент-менеджменту це був повний хаос. (Сміється)
Бюджет тієї конференції був дуже маленьким. Через політичну ситуацію ми двічі переносили дату події. Пам’ятаю, що у перший день конференції помилялися у всьому, де можна було помилитися. Але розуміли, що хочемо вчитися і рухатися далі.
Після першого року в нас з’явилася ціль зробити найбільшу технологічну конференцію в Україні. Вже у 2015-му IT Arena була визнана найкращою технологічною конференцією в країні за версією DOU. Нам стало цього замало, і ми поставити собі наступне завдання — стати найбільшою технологічною конференцією у Східній Європі. Збільшили команду, запросили іноземців і щороку набагато ґрунтовніше підходимо до організації.
Але організувати подію — не ціль. Важливо те, що ми прокомунікуємо через конференцію і яке послання донесемо. Бо конференція для нас — всього лише інструмент. Ми намагаємося зробити Львів набагато помітнішою локацією на технологічній мапі світу.
Але організувати подію — не ціль. Важливо те, що ми прокомунікуємо через конференцію і яке послання донесемо
Минулого року ми підглянули за Alfa Jazz Fest і зрозуміли, що їхньою особливістю є дуже класний нетворкінг. Зрозуміли, що без культурної складової конференція не буде повноцінним продуктом. Зможемо говорити, що ми організовуємо конференцію, але нам потрібно залучати більше людей в індустрію через культуру. Тому зробили фестиваль електронної музики Futureland Festival. До слова, не випадково обрали саме електронну, адже її створюють за допомогою технологій. Фактично ми організовуємо подію у форматі «конфест» — конференція плюс фестиваль.
За допомогою конференції залучаємо більш як дві тисячі людей і завдяки фестивалю маємо ще кілька тисяч учасників, які цікавляться технологічною індустрією і хочуть бути частинкою цієї культури. Конференцію відтестували на локальному ринку і поступово виходимо на міжнародний ринок. Наша глобальна ціль — організувати найбільшу технологічну конференцію у Східній Європі. Тим паче, що конкурентів небагато. Зробимо це за років п’ять.
А як щодо IT Park?
Починаючи з 2016 року, на засіданнях Кластера ми обговорювали проблеми офісів та інфраструктури. Бо кажуть про «місто IT», але хіба його видно? Де це ІТ побачити? У багатьох компаній були проблеми з офісами.
Є потреба і запит. Перше, що ми зазвичай робимо в таких випадках, — дослідження. У питаннях будівництва у нас не було компетенцій, тому найняли одну з топових компаній світу, яка займається аналітикою у сфері нерухомості, — Cushman&Wakefield. Вони провели дослідження, опитали компанії, які розміщені у Львові, щодо бачення IT-парку.
Розмови про такий парк у Львові вели давно. Місто давно хотіло це зробити, але ніяк не вдавалося. Ми взяли ініціативу й відповідальність на себе. Стали лідером процесу.
Завдяки дослідженню з’ясували, що ринок для ІТ-парку у Львові є, і візуалізували його. Бо спочатку, коли ми сіли за стіл із керівниками компаній і запитали, чим є IT-парк, то всі відповіли по-різному. Зрозумів, що таким чином ми нічого не побудуємо, тож одним із завдань дослідження було показати комерційний ефект для інвестора, а також розробити єдину концепцію IT Park.
Cushman&Wakefield зробили дослідження, ми побачили результати і вирішили, що проект треба реалізовувати. Зрозуміли, що якщо прийде типовий девелопер, то він просто збудує нові офіси. А нам не це потрібно. Ми не хотіли будувати офіси для гіпотетичних компаній, які сюди прийдуть незабаром, а цільово для нас, для наших потреб.
Також ми хотіли змінити місто візуально. Хотіли стати видимими і створити щось на кшталт парку науки. Ми створили концепцію з бізнес-моделлю. Держава не готова наразі інвестувати такі проекти, але це і добре, бо якщо раптом щось станеться, то у нас все далі працюватиме.
Я не є прихильником «грантової історії», яка відбувається в ЄС і у Польщі зокрема, де усе дотаційне. Вони будують новий театр, не розуміючи, чи він буде затребуваним. Будують convention centre, не розуміючи його бізнес-моделі. У 2021 році, здається, закінчується фінансування ЄС для Польщі, і буде дуже цікаво подивитися, що далі відбуватиметься з їхньою інфраструктурою і чи зможе економіка Польщі продовжити зростання.
Ми не маємо такого неорганічного росту, тому в нас має бути все природно. Відтак, кожен проект повинен мати дієву бізнес-модель. ІТ Park її має. Перший виклик — зробити так, щоб проект був привабливим для інвесторів. Бо хтось повинен інвестувати сюди свої кошти.
Я не є великим урбаністом, але, як на мене, великою проблемою Львова стало те, що центр виконує всі ролі. Через це центр міста перевантажений автомобілями, усі намагаються орендувати офіси у центрі і т.д. Створюється колапс. Зараз центром Львова я їжджу на самокаті, бо вдень неможливо припаркувати авто. Намагаюся не організовувати зустрічей у центрі і ніколи не матиму офісу в центрі Львова. Тому ми також хочемо вирішити урбаністичну проблему — створити діловий центр міста. Він буде на вулиці Стрийській.
Innovation district IT Park — це не лише робочий простір. Там будуть найкращі офіси, свій підземний паркінг, повноцінний університет. У ІТ-парку працюватимуть близько двадцяти лабораторій, доступ до яких матимуть студенти, аспіранти, науковці з усіх університетів Львова. Тобто студент, який навчається, наприклад, на IT-спеціальності в Університеті Франка, зможе піти в лабораторію й вільно там попрацювати.
Innovation district IT Park — це не лише робочий простір. Там будуть найкращі офіси, свій підземний паркінг, повноцінний університет. У ІТ-парку працюватимуть близько двадцяти лабораторій, доступ до яких матимуть студенти, аспіранти, науковці з усіх університетів Львова
Стратегічне завдання — щоб цей IT Park не був просто будівлею, а створював додаткові можливості для мешканців міста. Окрім університету, там будуть акселератор, коворкінг-простори. Буде також мультифункціональний центр із спорткомплексом, басейнами, готелем, розважальною зоною і закладами харчування. За нашими розрахунками, у IT Park працюватимуть 10 000 працівників.
З появою такого парку оновиться вся Стрийська. Підприємці відкриватимуть кафе, банки — нові відділення. Фактично, цей район отримає нове життя, бо там буде найвища концентрація працівників із щомісячною зарплатнею 2000 доларів.
Ми використали не просто девелоперський, а аналітичний підхід. Важливо, що вже зараз ми маємо майже sold out, усі офісні приміщення попередньо зарезервовані. Ми ще не встигли розпочати будівництво, а з 70 тис. м2 першої черги залишилося лише 5 тис. вільних! Це той випадок, коли ти створюєш продукт, який ринку точно потрібен. Той випадок, коли сама індустрія створює для себе цей продукт.
У попередніх розмовах з керівниками ІТ-компаній ми часто згадували про Львівський ІТ Кластер як про організацію, де працює принцип win-win. Це те, чого, на мою думку, нам усім дуже не вистачає. Незважаючи на бізнес-інтереси, компанії об’єдналися, працюють разом і створюють додану вартість не лише для себе, а й для міста. Чому, на твою думку, таких кейсів позитивної взаємодії небагато?
Кожна індустрія може це зробити. Нещодавно на співбесіду приходив талановитий хлопець, який працював у сільськогосподарській індустрії і дуже хотів потрапити на роботу в IT. Я завжди запитую у людей, чому вони хочуть зробити конкретну дію. Він відповів так: «У мене багато друзів працює в цій галузі. І робоча атмосфера, і спілкування, і цінності, і повага до людей тут зовсім інші». Тобто немає совкового менеджменту. Натомість є свобода і креатив. Він сказав, що зараз найбільше цього хоче.
Як на мене, це відповідь на запитання, чому IT-індустрії вдаються win-win-проекти. Бо культура і атмосфера всередині технологічних компаній є зовсім іншою у порівнянні з середньостатистичним українським бізнесом.
Після роботи у державних структурах мій досвід в ІТ видавався фантастикою. (Усміхається) Я ходив на зустрічі до керівників компаній і, вкотре зустрівшись з CEO однієї великої, запитав, чому працівники так пізно (десь об 11) починають приходити на роботу. Він відповів приблизно так: «Я не можу змусити їх приходити на дев’яту чи десяту ранку. Бо якщо змушуватиму, то вони підуть в іншу компанію. Тому повинен створити такі умови в компанії, щоб працівники не працювали «від години до години», а просто робити все якісно, вчасно і «в кайф». Їм просто має подобатися робочий процес».
Зараз більшість процесів у компаніях будують на довірі. Пам’ятаю, коли працював у міськраді, то бували ситуації, коли на вході у Ратушу ловили тих, хто запізнився. (Сміється) Завдяки такій свободі, як в ІТ, люди дивляться на конкуренцію по-іншому.
Якою є велика ідея Кластера? Коли ти скажеш, що ви досягли того великого успіху, який планували на початку?
Я ще не навчився формулювати це одним реченням. Вважаю, що наразі це допомога у побудові міста креативних індустрій. Ми хочемо, щоб Львів був містом, де люди вільні творити.
Наше завдання — спровокувати ситуацію, коли якомога більше людей з ІТ переселятимуться до Львова. Хочеться створити місто, куди їдуть студенти з інших міст України, щоб вступати у наші виші, бо тут найкраща технологічна освіта не тільки в країні, а й у Східній Європі. Це місто, куди приїжджають навчатися іноземці, бо тут дешево і дуже ефективно. Це місто сотень IT-компаній. Місто, де у сфері ІТ працюють 100 тисяч спеціалістів.
Це місто, де ти можеш вирішити будь-яку проблему і зробити все зі свого смартфона. Наприклад, обрати мера. Це місто, де є повага і взаєморозуміння. Це місто, де, врешті-решт, з’явиться більше скла в архітектурі. (Усміхається)
Якою ти бачиш свою роль і місію в цьому процесі?
Моя місія у тому, щоб усе вищезгадане реалізувалось. У довгостроковій чи короткостроковій перспективі — покаже час.
Кластер розвивається дуже стрімко, і боюсь, що у певний момент не встигатиму за цією швидкістю. Розумію, що настане момент, коли треба буде зробити мудре рішення і звільнити місце для когось кращого. Не знаю, коли цей момент настане, але моє завдання також і у тому, щоб максимально наблизити цю ситуацію.
Чим для тебе є успіх? І чи вважаєш себе успішною людиною?
Все пізнається у порівнянні. У мене із самооцінкою все добре. (Усміхається) Загалом вважаю себе успішним. Водночас, трохи лінивим, бо міг би досягти набагато більшого.
Якщо порівнювати з іншими людьми, то я не дуже успішний. Хтось досягнув більшого у житті, у когось — більше компетенцій. Але чи це моя межа? Ні. Це лише початок.
Не вважаю себе найрозумнішою людиною. Проблема багатьох молодих підприємців полягає у тому, що вони вважають себе найрозумнішими і здатними на все. Часто це не так. Я раціональний та менш спонтанний і ризиковий. Треба критично себе оцінювати. Знаю всі свої недоліки і розумію, чого мені не вистачає.
Що порадиш молодим підприємцям?
Мене дуже часто запрошують стати членом журі на різноманітних змаганнях, але я зазвичай відмовляюся. Бо інколи стається так, що у конкурсі беруть участь люди, які у певних моментах мають більше досвіду, ніж я. Що я можу рекомендувати таким людям?..
Якщо ж рекомендувати щось конкретне, то молодим підприємцям не варто займатися дурницями. Ти або робиш свою справу і потім розповідаєш, що тобі все вдалося, або краще не роби нічого. Не варто піаритися без причин.
Варто пам’ятати, що кожен у житті помиляється, але кожен також може виправити свої помилки. Головне — щиро старатися і багато працювати
Друге — репутація. Це дуже цінна річ, але не треба сприймати її як щось таке, чого не можна виправити. Людина не може мати бездоганного життєвого шляху, де все ідеально. А будь-яка невдача позначається на репутації. На жаль, наше суспільство не толерує поразок і помилок. У мене, як і у кожного, було декілька грубих помилок, але зрозумів, що їх можна виправляти. Важко, але можливо.
Варто пам’ятати, що кожен у житті помиляється, але кожен також може виправити свої помилки. Головне — щиро старатися і багато працювати.
