Інвестувати у розум

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

Ігор Баракаєв з Кропивницького має амбітну мету — хоче вступити до Стенфорду або Гарварду. Але це буде пізніше. Рік тому він вирішив позмагатися за місце в одній з найкращих американських шкіл — Phillips Academy Andover.

Рік навчання тут коштує близько 60 тисяч доларів. Родина Ігоря таких грошей не має, але це не зупинило хлопця — і він подався на спеціальний грант. Приймальна комісія американської школи назвала кандидатуру школяра з Кропивницького одною із найсильніших. За стипендію, що покриває три роки навчання, перельоти до США й надає 80 тисяч доларів на проживання, боролися три тисячі школярів з понад сімдесяти країн світу та усіх штатів США.

— Коли в Україні я кажу, що отримав 280 тисяч доларів на навчання, люди насторожуються: такі гроші на навчання у школі? Але Марк Цукерберг вчився в подібній школі — академія Філіпса в Екстері. Він став мільярдером і тепер жертвує цій школі мільйони, які допоможуть вчитися іншим здібним дітям. Це вигідно і школі, і соціуму, і країні в цілому. З цього і починається успіх.

Уважність до часу

— Гадаю, людині, яка не може дотримуватися обіцянок сама перед собою, усе інше робити марно. Деякі мої друзі бралися за програмування й за кілька тижнів — кидали. Мовляв, «ай, потім все одно вступлю на програміста». Я такого не розумію, — міркує сімнадцятирічний Ігор. Сам він вкрай цінує дисциплінованість.

Каже, таке сприйняття заклали у нього батьки.

П’ятирічного Ігоря відвели на гімнастику. Це єдине, що за повні 17 років за нього вирішили батьки. Надалі усі рішення він приймав сам, а батьки — підтримували. Щоправда, за 6 років після того першого тренування гімнастику хлопець вирішив залишити — у нього саме формувалася прискіпливість до власного часу.

Відповідальності вчився через роботу з усім, за що брався. Відтак завжди був відмінником у школі — навіть тоді, коли відчув, що йому нецікаво.

— Залюбки ходив на математику й англійську — жодного разу не дозолив собі списати чи підгледіти. Щодо іншого — мав з десяток предметів, серед яких незрозуміле креслення й обов’язкові уроки хореографії. На них я навчився тільки розставляти пріоритети й обирати те, що мені потрібно.

Саморозвиток переставав асоціюватися зі школою, коли на нас скидали все більше навантаження без кінцевої мати: уся мотивація зводилася до оцінки в щоденнику

Обрав музику й програмування. Після відео, де гітарист Томмі Еммануел грає пісню «The Finger Lakes», Ігор надихнувся гітарою. Витяг з-за шафи мамину гітару, струни якої були старші від хлопця. Грав по 7-8 годин на день, пішов до музичної школи, а в п’ятому сезоні «Україна має талант» хлопець навіть пройшов відбірковий тур. І хоч далі — не склалося, Ігор продовжив писати електронну й інструментальну музику, взявся за фортепіано. Одного дня, коли той самий Томмі Еммануел був у Києві, Ігор не побоявся попросити зіграти разом, і, стоячи один навпроти одного, вони заграли. Томмі усміхався й ствердно хитав головою.

Водночас із захопленням музикою Ігор взявся за програмування. Купив книжку «С++ для чайників», яка виявилася для нього заважкою. Щоб не витрачати часу, знайшов безкоштовну школу програмування в Кропивницькому. Курси — ледь не волонтерські, їхня система проста: є людина, яка все пояснює, є задачі — хочеш вирішуєш, хочеш — ні. На одну з перших Ігор віддав 12 годин.

Тоді ж хлопець почав дистанційно проходити курс машинного програмування від Стенфорду, до якого мріяв вступити.

— Машинне навчання — це відносно нова наука, підгалузь штучного інтелекту, що дозволяє програмувати комп’ютер, не програмуючи його — робити так, щоб системи на основі даних навчалися самостійно. Наприклад, аналізувати фотографії або розуміти текст, — пояснює Ігор.

У частині проектів він розпізнавав цифри, оцінював ймовірність виживання на «Титаніку» та аналізував знімки МРТ серця, аби за ними передбачити випадки серцевої недостатності. Останній проект успіху не мав, але штовхав хлопця працювати далі.

Коли не пройшов на FLEX, був засмучений і ображений, але врешті зібрався, віддав підготовці весь свій час, думав лише про те, що маю стати кращим від себе сьогоднішнього

— Саморозвиток переставав асоціюватися зі школою, коли на нас скидали все більше навантаження, але не пояснювали кінцевої мети: уся мотивація зводилася до оцінки в щоденнику. А поза школою були улюблені справи: музика й програмування.

Улюбленим справам Ігор завжди віддавався сповна.

Постійні невдачі

У 2013-му став учасником «Школи успіху». 2015-го взявся за англійську — готувався до олімпіад.

Одного дня посеред коридору його зупинила вчителька. Розповіла про програму Ukraine Global Scholars, яка допомагає українським школярам вступити до найкращих шкіл та коледжів США з повною фінансовою підтримкою.

Ігор подався. Дійшов до третього туру відбору. Але до кола стипендіатів не потрапив.

Тоді вчителька запропонувала FLEX. Ігор спробував. І знову не пройшов.

— Спочатку я був і засмучений, і ображений. Врешті зібрався, закінчив той дистанційний курс Стенфорду, а там же все англійською: і відео, і тексти. Почав віддавати підготовці весь свій час, думав лише про те, що маю стати кращим від себе сьогоднішнього. Ще раз відправив заявку на Ukraine Global Scholars.

Цього разу шістнадцятирічний школяр подолав усі етапи відбору.

Працювати й отримувати

— Ukraine Global Scholars створена допомагати: програма не гарантує вступу, але там вчать писати есе, готуватися до інтерв’ю, вчитися вчитися — врешті-решт. Гранти дає не програма, а американські школи. Вступити до школи — справа наша, — пояснює принцип роботи Ігор.

Під час другої спроби Ігор забув про соціальне життя, не мав часу, каже, увесь забирали математика й англійська.

— Майже перестав ходити до школи, усе поклав на самоосвіту, — згадує тепер юнак.

У школі обурювалися. Батьки ж не чіпали його — розуміли, як важливо для сина пройти всі етапи й вступити.

— Не приховую, що вступав одночасно до 13 шкіл, сподіваючись, що мене візьме хоч одна. Звідки мати впевненість, якщо з попередніх невдач не минуло й року?

Врешті на навчання з повним грантовим покриттям хлопця запросили три американські школи — Milton Academy, Taft School й Phillips Academy Andover.

Ігор обрав останню. Його грант Davis Scholarship повністю покриває усі витрати, пов’язані з навчанням у школі. І вже рік Ігор Баракаєв вчиться в США, у штаті Массачусетс.

Навантаження, яке сприяє

Він не знає, як сприйняв би такий переїзд, якби був старшим, але у шістнадцять було тяжко: довгий переліт, гуртожиток, самостійність, яка дається не всім, і самотність.

— Складно було неймовірно. Довго звикав, що розмовна тепер англійська, що читаємо і пишемо англійською, і не лише в школі — всюди. Ще й китайську почав вчити англійською.

Ігор не розповідає про те, який вигляд мають класи, дошки, лабораторії. Ігор говорить про свободу, середовище й відповідальність.

— П’ять дисциплін проти десятка тих, які мав у школі. Говорю відверто: в Америці я навіть думки не маю про те, що реферат можна «скачати». Бо тепер я маю час на написання тих рефератів. А яким би був мій день, якби я сумлінно виконував усі завдання, які дають на кожен з десятка предметів в Україні? Робив би я все — не було б ані музики, ані програмування. Моє навантаження й тут чимале, але його сплановано так, щоб я мав можливість для самоосвіти.

У США учні висловлюються без піднятої руки, а усі обговорення там мотивують не оцінкою, а тим, що усе, чого навчишся, буде інвестицією у твоє майбутнє

Цього не очікував

— Виявилося, — сміється Ігор, — що весь світ використовує іншу періодичну систему. Менделєєв — це тільки наше, пострадянське. Інша має 19 рядів і загалом інший принцип. Але для того, щоб почуватися дивно, досить самого факту.

Тільки Ігор звик до таблиці, щось не так пішло з атомами.

— Нам у школі казали, що електрони обертаються навколо атома, як планети навколо Сонця. Тут же я дізнався, що навколо атома є певна хмара, у якій з певною ймовірністю може з’явитися електрон.

У новій школі Ігор впевнився, що зміни мають починатися з внутрішнього налаштування. Раніше хлопець на це не зважав — в його школі не можна було встати під час уроку й викинути щось у смітник або вийти з класу, не спитавши дозволу, натомість треба було обов’язково підводитися щоразу, коли хтось із вчителів заходить й виходить посеред уроку: а якщо учні захоплені роботою?

— В Америці я можу підвестися й піти заточити олівець, викинути сміття, попити води. Навіть поїсти можу. Цього не схвалюють, але якщо я таки зголоднію — мені нічого не скажуть.

На уроках учні висловлюються без піднятої руки, усі обговорення завжди схожі на розмови — розмови невимушені, що йдуть самі собою. Мотивують тут не оцінкою, а тим, що усе, чого ти навчишся, буде інвестицією у твоє майбутнє.

До США Ігор привіз наполегливість, працьовитість і звичку писати синьою ручкою.

— А тут, виявляється, усім байдуже, якою ручкою ти пишеш! В Україні учень ніколи не може писати червоним, бо «червона ручка — для вчителя». В Америці такого нізащо не почуєш! «Червона ручка» — фішка країн СНГ і Китаю. Це комуністична звичка й колір символічний. А тут можна писати будь-якою, навіть червоною — це ж ніяк не впливає на те, що ти пишеш.

Тому до синіх ручок в запасі Ігоря вже поволі приєднуються інші кольори.

Що попереду

На Ігоря чекають ще два роки навчання в американській школі.

Далі — вступ до омріяних Стенфорду або Гарварду. І якщо кілька років тому ця мрія здавалася далекою й заледве можливою, то зараз хлопець майже не має сумнівів — здолає таку вершину.

— А якщо не вдасться, як далі? — запитую.

— Якщо чесно, то такого варіанту я не розглядаю. Адже я весь цей час працював, вчився й перетворював захоплення в музику, яку можна послухати, проект, який можна поклацати, врешті – гру, у яку можна пограти.

Наступні свої роки Ігор бачить у сфері IT-технологій. Показує мені додаток-гру Ice Bounc, яку з друзями почав створювати ще в Кропивницькому, а завдяки новим друзям в Америці зміг перекласти 13 мовами світу.

— Сьогодні наш додаток має двісті тисяч завантажень на App Store, а компанія Apple навіть розміщає гру на головній сторінці, хоч ми за це й не платили!

Американська школа Andover виховала майбутніх президентів Бушів (старшого і молодшого), десяток IT-спеціалістів, які нині творять Facebook, Microsoft, Google. Сьогодні тут вчиться сімнадцятирічний українець — з амбіціями не меншими.