img

Іван Остапович: «Ми хочемо, щоб старше покоління розуміло нашу жагу до нового»

06.02.2018 Євгенія Науменко

На початку листопада новим директором львівського Будинку органної та камерної музики став диригент і культурний менеджер Іван Остапович. Йому 29. Стільки ж, скільки років керував інституцією його попередник Юліан Винницький.

Після зміни керівника Органний зал поступово стає іншим. Зараз там проводять екскурсії, каса працює за сталим розкладом, досвідчені музиканти проводять тренінги для дітей, працює wifi і вже зовсім скоро розпочнеться ремонт фасаду будівлі.

Тепер ніхто не сваритиме вас за те, що ви користуєтеся смартфоном під час концерту або знімаєте відео. Бо, як вважає Іван, потрібно заохочувати людей до мистецтва, а не відштовхувати їх формальними обмеженнями та стереотипами.

Ми розпитали нового керівника про зміни, що вже відбулися в Будинку, музичну агенцію Collegium Musicum і спільне у керуванні оркестром та організацією.

***

Заходимо з колегою в будинок, намацуємо ногами сходинки. Знаю, що зліва мав би бути вахтер. Запитуємо:

— Де можна знайти директора?

— Ось там, бачите, де світло світиться?

До кабінету черга. Перед нами жінка, за нами — ще одна. «Добре-добре, Іване Івановичу», — чуємо з кабінету. Заходимо.

***

Щодня такі черги до вас?

Це ви просто прийшли у «гарячий час». (Усміхається) Ми якраз проводимо інтернет. До цього ним могли користуватися лише у залі та декількох службових кабінетах. Але ми ж мусимо мати інтернет і вільний wi-fi.

Ви не боїтеся, що глядачі будуть користуватися смартфонами замість того, щоб уважно і вдумливо слідкувати за виступами?

Та ні. Нехай сидять, фотографують і «чекіняться». Ми перш за все зацікавлені у цьому, оскільки це також взаємодія між публікою, мистецтвом і музикантами. Бо зазвичай людина прийде, послухає і просто піде. Добре, якщо отримає хоч якісь враження.

Але ж набагато краще, якщо вона може висловити свою реакцію, а ми можемо її побачити та відреагувати. От нещодавно, до слова, створили канал в Telegram.

DSC_8143

Якими наразі є ключові виклики Органного залу? Чого, окрім інтернету, не вистачає?

Очевидно, що є побутові проблеми. Вони виникають завжди — і від них нікуди не втечеш. Є певні нюанси із зимовим сезоном — у залі недостатньо тепло, але ми над цим працюємо. Ще мусимо відремонтувати фойє і хол — почнемо саме з цього. Також треба змінити лампи, щоб нарешті було світліше. Коли людина приходить до нас, то одразу має почуватися комфортно.

Каса от-от буде працюватиме за сталим розкладом — з 13 до 19 з середи до неділі. Плануємо зробити так, щоб відвідувачі нарешті могли без проблем купувати інтернет-квитки.

У сучасному світі вік вже не є настільки визначальним фактором, яким він був кілька сторіч тому. Тепер не лише старші «передають знання» молодшим, а й навпаки. Часто через це трапляються конфліктні ситуації. Як ви будете організовувати колектив, щоби цього уникнути?

Як на мене, в питанні закладена доля негативу. Бо може видаватися, що у нас геронтологічний ейджизм, але це зовсім не так.

Я прийшов працювати в Органний зал не сам, а з командою. Самостійно і без підтримки, без ідей колег, що мотивують мене працювати, я, очевидно, не впорався б.

Багато працівників Органного будинку працюють тут вже доволі давно. Зрозуміло, що є певна напрацьована система. Але чомусь коли говорять про молодого керівника чи людину іншої вікової категорії, то одразу виникає думка про потенційні конфлікти.

Ми не хочемо вчити. Ми хочемо показати, що відкриті до нового. Хочемо, щоби старше покоління розуміло нашу жагу до нового. Хочемо діяти

От уявіть, як це — вчити вас у 70 років. Це, м’яко кажучи, доволі складно. Ми не хочемо вчити. Ми хочемо показати, що відкриті до нового. Хочемо, щоби старше покоління розуміло нашу жагу до нового. Хочемо діяти.

***

— Іване Івановичу, я перепрошую! Я на хвилинку. Така справа, здається, треба найняти ще одну прибиральницю, бо я сама не справляюсь, а особливо коли концерти, а така площа… — втрачаю співрозмовника хвилин на п’ять.

***

Ви диригент за освітою. Що спільного між керуванням оркестром і організацією?

Цікаво, що замість «диригент» у світі ще вживають слова director, тобто директор чи керівник, або conductor, тобто керівник або провідник.

Коли диригент приходить вперше до оркестру, то повинен чітко розуміти, хто перед і поруч із ним. Оркестри у світі поділяють на класи та рівні, залежно від можливостей і якості роботи. Усе це впливає на рівень зарплатні. У Німеччині, скажімо, є рівні — А, В, С і D. Якщо диригент бачить, що є оркестр рівня С, то одразу зрозуміло, що йдеться про аматорський колектив, і зрозуміло, як із ним варто працювати. Зрозуміло, що з цими людьми треба працювати певним чином, знайти свій підхід, щоби досягти потрібного результату. З часом — підвищувати рівень.

 

І це проблема диригентів. Коли ти приходиш, то насправді не до кінця розумієш, що можеш з цих людей «витиснути» і що ви можете зробити разом. Усі не до кінця розуміють можливості одне одного.

Коли я приходжу до оркестру, то готовий працювати сповна: у голові ноти й партитура. Я навіть приблизно уявляю, як твір має звучати. Тому в момент диригування думаю і аналізую, що вдасться, а що навпаки — ні. Треба правильно розставляти пріоритети, але при цьому важливо мати контакт з усіма учасниками оркестру.

Музиканти бувають різні. Хтось може постійно видавати всілякі репліки, щось обговорювати між собою. Уявіть, 60 людей в оркестрі! Я вдаю, наче нічого не чую, бо потрібно працювати. Якщо я почну реагувати на всі коментарі, то нічого не вдасться.

Добре, коли кожен із музикантів в оркестрі дивиться на тебе, ловить твій погляд, слово і викладається на всі 100%. Але якщо бачиш когось пасивного чи не залученого у процес, то треба застосувати харизму, щоби людина «прокинулася». Але, в принципі, суть диригента у тому, щоб всі працювали, віддавалися сповна з єдиною ціллю. Кожен грає своє, але все це потрібно перевести у єдину звукову масу.

Майже ідентична історія з організацією — треба спостерігати, аналізувати, слухати і діяти.

Ви один із засновників музичної агенції Collegium Musicum. Чому саме агенція і звідки ця назва?

Раніше музику можна було почути або в церкві, або у приватних будинках багатих людей, які замовляли собі композиторів та цілі оркестри. По-іншому не було. Та люди хотіли музикувати. У церкві такого не можна було зробити, у графа якогось — теж.

Тоді у XVII столітті, у часи бароко, в Німеччині виникла така організація — Collegium Musicum, тобто «Друзі музики». Туди, до слова, входив сам Бах. Такі зібрання були попередніми версіями концертних залів у нашому розумінні.

Якщо ви загуглите таке словосполучення, то знайдете багато посилань на схожі організації. Проте вони радше аматорські. Збираються однодумці, щоби помузикувати і в своє задоволення, і для інших. У цьому проявляється безпосереднє ставлення до музики. Не таке, де є ієрархія — директор, диригент, музики, — а де є позитивна та вільна атмосфера. Ідея у тому, щоб робити те, що подобається.

Ми співпрацюємо з багатьма музикантами і працюємо у форматі музичної агенції.

DSC_8143

Чи багато таких агенцій класичної музики у світі?

Дуже. Хороший приклад —  Німеччина. Там тільки такі агенції і діють. Вони співпрацюють із певними категоріями артистів і пропонують їхні послуги за якимись умовами.

У той час як у нас все організовано здебільшого за радянською системою планування. У нас цими агенціями фактично є філармонії та концертні зали. Але це зовсім інше. За кордоном агенції постійно перебувають в умовах жорсткої конкуренції.

Припустімо, у нас є піаніст. Ми пропонуємо його послуги певному концертному залу, підписуємо контракт і сторони виконують усі грошові зобов’язання. Настає час концерту, виходить піаніст, але, скажімо так, він випив з вечора забагато пива, тому йому не вдався  виступ. Наступного разу цей концертний зал скаже так: «Вибачте, але ми не будемо з вами співпрацювати. Тому що в нас є публіка, яка залишилася незадоволеною концертом. Ми не можемо ризикувати публікою, бо вона нам приносить гроші». Там ця система працює таким чином.

У нас є кілька таких агенцій. У Львові — наша, у Києві — UKR Artists та «Ухо», нібито ще якась є у Харкові. Все. Українські агенції класичної музики можна порахувати на пальцях однієї руки.

Якою є бізнес-модель таких агенцій?

Вони існують за принципом «годуй себе сам». Є звичайно донорські, меценатські, партнерські і навіть державні програми підтримки. Агенції мають дотримуватися європейських умов: мусять пропонувати те, що справді буде рентабельним, при цьому не погіршуючи якості подій.

Доводиться використовувати усі внутрішні ресурси для того, щоби аналізувати зміни й тренди, щоб пропонувати найцікавіше. Інколи є відчуття, що проект буде суперуспішним, а в реальному житті все стається зовсім інакше. Ну, буває, що поробиш! Тут не вгадаєш. Усюди в світі так.

Як щодо фінансової забезпеченості музикантів? Які можливості відкриває диплом про закінчення консерваторії?

Диплом консерваторії дає можливість: грати в ансамблі, в оркестрі, викладати в школі, в музичному училищі. Хтось знаходить себе як педагог, хтось — як музикант. Безвізовий режим зараз справді дуже допомагає багатьом людям реалізовуватися.

Наша система, в принципі, хороша. Але у кожному випадку буває по-різному, залежить від персони. Особистість викладача впливає як на винятково людський розвиток студента, так і на технічний.

Викладач не може бути просто викладачем. Він повинен бути досвідченим музикантом-практиком. Чого він може навчити, коли сам не практикує?

Викладач не може бути просто викладачем. Він повинен бути досвідченим музикантом-практиком. Чого він може навчити, коли сам не практикує? Уявіть собі, я викладаю англійську мову, але я ніколи не був в англомовній країні, ніколи не чув її від носія мови. Чув лише, знаєте, таку собі радянську англійську. І я викладаю предмет впродовж 20 років. За 20 років я напрацював свою систему і логіку викладання, але все одно є разюча різниця між тим, що викладаю, і тим, як це працює насправді.

Схожа ситуація і в музичних колах. Хоча трапляються випадки, коли і літні люди без практики добре розуміють твої можливості й потреби. Але це такі собі люди-детектори і їх дуже мало.

DSC_8143

Чи вчать у консерваторіях себе просувати?

Ні, не вчать. Ми з Тарасом (Тарас Демко —  один із засновників Collegium Musicum, поет, — TU) робили тренінги із саморозвитку. Музиканти за своєю натурою люди самозаглиблені. І тут якраз в нагоді такі структури, як музичні агенції. Важливо потрапити у правильний час і місце, десь засвітитися. Так і в світі відбувається.

Яким чином ви зміните логіку подачі музичного матеріалу в Органному будинку? На які експерименти готові зважитися?

Прийом, який був восени, — це своєрідний експеримент. Ми хотіли показати, що Органний зал відкритий для всіх. Ми задіяли весь простір. Це і світлова інсталяція, і оркестр, і орган, і фортепіано, і віолончель. І все це в різних кутках залу. Музичні інструменти можна переміщувати. Повинна бути мобільність простору. Відтак, виникає зовсім інше враження від дійства. Це безпосередньо впливає і на сприйняття музики.

У грудні з визначних гостей вже був Вадим Холоденко, відомий американський піаніст українського походження і переможець одного з найпрестижніших конкурсів серед академічних піаністів — конкурсу ім. Вана Кліберна, а також Роман Лопатинський, піаніст із Києва, що зараз концертує, наприклад, у віденському Золотому залі, що є одним із найпрестижніших концертних залів світу. У січні ми були раді вітати першу скрипку Берлінського філармонійного оркестру — Ноя Бендікса-Белглі та відомого диригента Теодора Кучара.

Ми проводили скрипковий майстер-клас для дітей, які вже займаються музикою, і для всіх охочих, хто хоче дізнатися, яким чином влаштований інструмент. У момент, коли бачиш роботу досвідченого музиканта з учнем, розумієш, чому вони так прискіпливо ставляться до своєї професії і чому вони так багато працюють над звуковою матерією. Ці майстер-класи також допоможуть людям по-іншому відчувати музику та переживати концерт.

***

— Іване Івановичу, я перепрошую! — у зал обережними кроками заходить одна з працівниць. — Вже більше, ніж півгодини на вас чекають з Управління культури…

DSC_8143
Євгенія Науменко Любомир Савчинський

Схожі публікації

1745 5

Романа Романишин і Андрій Лесів / Аґрафка

Романа Романишин і Андрій Лесів, засновники творчої майстерні «Аґрафка»

16.11.2016 The Ukrainians
20086 6

Святослав Вакарчук

Розмова з українським співаком, лідером гурту «Океан Ельзи»

24.12.2015 Володимир Бєглов
1643 4

ЛГБТ-активісти: права людини завжди на часі

Щоразу, коли представники ЛГБТ-спільноти намагаються говорити про захист своїх прав в Україні, вони чують: це не на часі

31.03.2016 Альона Жук

Популярні публікації

29797 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
42978 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
44446 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати