Іван Пасічник

Розмова із співзасновником проектів Ecois.me, Hackerspace Kyiv, Mapped in Ukraine, opir.org

29.10.2014 Тарас Прокопишин

Він цілком серйозно, не кидаючи слів на вітер, розповідає про те, що своєю головною мотивацією вважає майбутнє України. Точніше, те українське майбутнє, у якому йому хотілося б жити.

Він використовує слова «змінити світ на краще», власне, змінюючи світ на краще. Знає, про що говорить.

…Сьогодні у польському Кракові Іван Пасічник з однодумцями працюють над проектом Ecois.me. Їх, молодих українських інноваторів, запросили за кордон — розробляти програми для енергоощадності. Вони допомагають звичайним європейцям оптимізувати свої витрати, а великому європейському бізнесу — боротися за клієнтів.

«Щоб дійти до мети, треба перш за все йти!» — вважає успішний українець Іван Пасічник. І впевнено йде — твердим кроком і тільки вперед.

Розкажи, як ти став таким, як є зараз?

У мене є особливість — намагаюся займатися усім, що мені цікаво. Працювати почав на другому курсі — виготовляли різноманітні цікаві штуки: брали, наприклад, звичайні виробничі станки в одній конторі, кріпили до них двигуни, шукали драйвери, встановлювали їх на комп’ютери і… переробляли звичайні станки на станки з числовим програмним управлінням!

…Сталося так, що в 20 років я пішов з дому. Сам — киянин, але вирішив жити окремо від батьків. Почав працювати. Перша робота була досить веселою — я виготовляв зброю. Легально. (Усміхається) Це були ґвинтівки, деталі до яких робилися на станках. Від зброї перейшов до виготовлення дорогих, красивих меблів — займався виготовленням елементів на станках. Крім цього, встановлював станки на виробництвах. Це був хороший досвід. На виробництві я завжди цікавився усім й, відповідно, отримував безкоштовні додаткові уроки від більш досвідчених працівників. Тоді я багато спілкувався з головними інструкторами і це було круто — дуже мало нових контактів, але багато нового досвіду.

А потім познайомився з двома хлопцями, які робили бізнес на продажі чохлів для телефонів (тоді саме iPhone і iPad стали дуже популярними). Почав цікавитися тим, як налагодити роботу інтернет-магазину, відвідував через це різні тематичні курси й конференції. Це гарно, однак потім я зрозумів, що на тих заходах особливих знань не наберуся, бо якісні заходи коштують недешево, а дешеві — дуже рідко якісні.

Саме через це ми разом вирішили замість чохлів створити щось нове. З іншими друзями вирішили створити платформу, де без постійної оплати була б можливість прийти і поспілкуватися з такими ж фахівцями чи дослідниками, як ти сам. Нам ішлося про місце, де б ми обмінювалися досвідом, вчилися один в одного, вдосконалювалися. Заґуґлив і побачив, що на Заході схожу ідею уже успішно втілюють — там працюють так звані hackerspaces (хакерський простір, місця спілкування для програмістів, IT-фахівців, електриків, — TU).

Почав шукати тих, хто займається схожим в Україні. Знайшов Дмитра Величка. Познайомилися, вирішили створити і собі хакерспейс. Шукали однодумців, навідувалися до київського клубу штучного інтелекту тощо. Тоді й познайомилися із Артемом Карявкою і почали створювати простір. І ось так, поволі, але впевнено сформувалася спільнота, яка й стала ядром для нашого проекту.

Можна сказати, що наш HackerSpace виник стихійно, фактично з голої ідеї. Просто кожен учасник долучався як міг. Хтось вкладав більше, хтось — менше. Хтось давав гроші, а хтось притягав меблі. Це дало поштовх для розвитку.

Ми почали збиратися, обговорювати різні цікаві проекти, нас почали запрошувати з лекціями до різних установ. Це було цікаво не лише з точки зору процесу, але й через соціальний капітал. Зі співзасновником іншого проекту (Ecois.me) Назаром, який став одним з моїх кращих друзів, ми познайомилися у Київському авіаційному університеті, куди мене запросили виступити й розповісти про хакерспейси.

HackerSpace — один із перших краудсорсинґових проектів. Це фактично своєрідна міжнародна організація. Навіть зараз, подорожуючи Європою,  знаю, у яких містах можу знайти хакерспейси, своїх однодумців. Зараз їх у світі налічується майже 2000.

…На початку було складнувато, але дуже швидко знайшлися однодумці, люди, з якими ми говоримо однією мовою. І все закрутилося. Разом нас тримало (і досі тримає!) спільне бачення майбутнього України, чи правильніше — спільне бачення того майбутнього, у якому усі хочемо жити. Ми просто були готові над цим всім працювати, навіть якщо на цьому не завжди вдавалося заробити. Зрештою, більшість проектів ми втілили без грошей. Переважно це відбувалося так: «Слухайте, чуваки, в мене тут така ідея. Давайте будемо над нею працювати». Чуваки відповідають: «Ну, ок». Сідали, робили прототипи, а потім все запускали.

Усе, чого я у цій сфері досягнув сьогодні, — то не лише моя заслуга. Це завдяки тим чувакам, які траплялися (часто — випадково!) у моєму житті. Ми дуже підтримуємо один одного, нас впевнено можна назвати командою. Щоразу, звісно, знаходяться й інші люди, готові співпрацювати, але ці троє, СашаАнтон і Назар, — те ядро, з яким я без остраху і застережень готовий працювати над усіма своїми проектами. Кожен займається своєю частиною роботи, але не забуває про іншого.

pasichnyk (9)

А розкажи про свій новий стартап, над яким ти зараз працюєш — Ecois.me? Яка головна ідея?

Ідея, як це часто буває, виникла доволі стихійно. Колись на фестивалі «Трипільське Коло» познайомився з Андрієм та Романом Зінченками. А я тоді саме вів блоґ про альтернативну енергетику і, звісно, чув десь про крутих чуваків, які розповідатимуть про це на фестивалі. Мені дуже сподобалася їхня ідея із альтернативною електроенергією. Поспілкувалися. Була можливість співпрацювати з ними, але я працював на іншій роботі, тому наші шляхи на той час розійшлися.

777 Брати Зінченки
Засновники й координатори Української мережі енергетичних інновацій greencubator

А коли у нас уже був HackerSpace, ми з ними таки зустрілися на одній події. Мали спільні інтереси, могли одне в одного багато навчитися, тож почали більше спілкуватися, подружилися. А пізніше в Андрія з Романом виникла ідея провести хакатон (захід, під час якого різні фахівці у сфері розробки програмного забезпечення разом працюють над розв’язанням певної проблеми, — TU) на їхньому TeslaCamp. Ось так ми й почали фактично разом працювати.

…До хакатону ми дуже ретельно готувалися. Хотілося вразити. Спершу була ідея з квадракоптера відзняти на мінікамеру увесь табір і з допомогою спеціальних програм визначити ділянку для створення, наприклад, електростанції. Однак за кілька днів до початку хакатону виявилося, що спеціальний підвіс для стабілізування відеокамери не готовий. Вирішили вигадати щось нове. Оскільки TeslaCamp відбувався на річці під Києвом, задумали законектити 3D-принтер до сонячних батарей і надрукувати на ньому невелику турбіну — «збудувати» зовсім маленьку гідроелектростанцію. Це, звісно, був швидше технічний перформанс, а не інженерне рішення, але все одно. Проте і тут — невдача! Наш принтер за кілька днів до хакатону почав глючити…

Раптом до мене дійшло, що ми Андрію з Романом наобіцяли цілий «космос» (сканування, 3D-друк тощо), а нічого з того зробити не вдасться. Стало не по собі, але зупинятися ми не збиралися!(Усміхається) І рішення прийшло само собою.

…У мене тоді вдома саме були проблеми з гарячою водою – то вона текла з крану, то замість неї — крижана. Батьки справно сплачували рахунки, а мене це страшенно дратувало! От і подумав, що треба щось зробити, аби хоч якось контролювати воду та електроенергію. З цього усе й почалося.

Прибувши на TeslaCamp, почали розповідати про проект, завдяки якому плануємо зберігати електроенергію, про те, як можна її заощадити, і, звичайно, про те, як ми будемо впливати на комунальні служби.

Роман Зінченко, до слова, не знав, що наші плани змінилися, і дивився на нас з-під лоба злим поглядом. (Усміхається) Проте усе минуло досить класно – попри все, ми протягом хакатону розробили прототип та мобільний додаток. Були задоволені.

Однак продовжити роботу довелося вже у столиці. Річ у тім, що на початку хакатону були проблеми з Інтернетом, що заважало комфортно працювати. А ми ж приїхали перемагати! (Усміхається) Без Інтернету стати першими було доволі складно, тому цілою нашою великою тусовкою поїхали до HackerSpace і там закінчили почате.

Я не бачу якоїсь особливої різниці між європейцями, українцями, американцями. У кожних є свої плюси і мінуси. Всі культури – унікальні

Коли повернулися з нашою ідеєю, несподівано для себе таки перемогли. Приз, здається, складав 5000 тисяч гривень. Спершу збиралися поділити цей «джек-пот» між собою, але вчасно вирішили витрати кошти не на будь-що, а на конференцію IDCEE (щорічна конференція з інтернет-технологій та інновацій у Києві, на якій водночас збираються розробники, підприємці, інвестори та керівники міжнародних IT компаній, — TU).

Далі (а як без цього!) почалися сумніви, мовляв: «Ну ок, квитки купимо. На конференцію поїдемо. Потусуємось… А проект що? Дороблятимемо?» І усі такі: «Ну я не знаю… І я не знаю…» (Усміхається) Справа в тому, що кожен з нас мав якісь вміння, був у чомусь фахівцем, однак ніхто і ніколи не працював над енергетичними проектами. Тому всі й сумнівалися. Однак урешті-решт вирішили спробувати…

Спершу взяли участь у хакатоні hack4good. І знову з нашим проектом перемогли! Далі нас запросили на два тижні у бізнес-акселератор Happy Farm. Там познайомилися із прикольним хлопцем Валентином Домбровським із Москви. Сьогодні він займається тревел-бізнесом, а тоді представляв там свій тревел-стартап. Саме він порекомендував нам подаватися на конкурс в Нідерланди.

Там ми пройшли в першу 20-ку, яка їде у Нідерланди за власний рахунок. А 10-ка найкращих команд проходить у фінал і має можливість залишитися в Амстердамі та отримати інвестиції. Коли їхали до Голандії, зателефонував Роман Зінченко. Каже, що познайомився із працівниками Hubraum (це бізнес-акселератор від Deutsche Telecom). Там саме запускали програму. Зінченко запропонував податися: мовляв, а чому б не спробувати? Вони ж оплачували переліт, проживання, харчування.

Словом, пробували брати участь в багатьох конкурсах і програмах. Їдучи з Амстердаму, вирішили заїхати у Краків. За декілька днів нам прийшла відмова від голландців, ми нікуди не пройшли. Потім «Усього доброго!» сказали і у Кракові. Також не пройшли.

…І прийшло розчарування. (Усміхається) Витратили час, грошей нема, перемог також… Вирішили позайматися власними справами.

ЗВИЧАЙНО, БУДЕ БАГАТО ФЕЙЛІВ І ПРОВАЛІВ! АЛЕ КРАЩЕ ВИПРАВЛЯТИ СВОЇ ПОМИЛКИ І СТВОРЮВАТИ НОВЕ, НІЖ ВСЕ ЖИТТЯ ШКОДУВАТИ ПРО НЕВИКОРИСТАНИЙ ШАНС

Надовго затягнулося твоє розчарування?

Насправді, ні. Ми мали, що робити. Я, наприклад, майже на місяць переїхав жити на Майдан.

А чому повернулися до проекту?

Бо коли приїхали до України, зв’язалися зі ще одним акселератором — iHub. Вони мають зв’язки із проекти в ОАЕ, в Дубаї. Ми пробували подаватися, презентували себе через скайп. За деякий час вони відповіли, що ми пройшли і готові нас взяти до себе! Оплачують переліт, всі витрати. Ми були дуже щасливі!

Ніколи не знаєш, де загубиш, а де знайдеш, так?

Мало того! Того дня, коли з Об’єднаних Арабських Еміратів нам надіслали документи на підпис, коли ми вже сиділи «на валізах», нам подзвонили із Кракова: «Хлопці, приїздіть! Ми організували вам зустріч із телекомами з декількох європейських країн»!

Вибір був нелегкий. З одного боку так, Дубаї — це кльово. Але нам пообіцяли лише 30 000 доларів, а це доволі дороге місто. З іншого боку є Краків із Deutsche Telecom і зв’язками в усій Європі, які працюють із енерджі-рітейлерами — саме те, що нам потрібно. Водночас, треба ще купу грошей і часу, аби поїхати туди, зустрітися із цими усіма телекомами, і невідомо ще, скільки чекати на їхнє рішення. Не факт, що вони нас візьмуть.

Уявляєш наш стан? Усі ці новини — за один день! Ми уже встигли навіть відсвяткувати наш від’їзд, ледь квитків не придбали…

Коли і хочеться, і колеться, коли не знаєш, як діяти, треба спитати поради в іншого. Я так і зробив. Цілий день телефонував до багатьох своїх друзів із бізнесу, зі стартап-середовищ. Питав поради, слухав аргументи. Урешті-решт вирішили: байдуже Дубаї, готуємося до Кракова!

Програміст — це вже не професія. Це інструмент. Зараз кожен, хто хоче досягти успіху, має вміти програмувати або мати в команді програміста. Це вже як англійська мова — засіб комунікації. Це як вміти писати кульковою ручкою

Обрали «журавля в небі»?

Так, ми обрали Краків, вирішили їхати до Польщі. Телекомівцям наш проект сподобався, кажуть: «Ок, чуваки, будемо працювати». Представники Hubraum заявили, що готові інвестувати. Тож зі середини літа ми більшу частину свого часу проводимо в Кракові, працюємо над запуском пілотної версії нашого проекту Ecois.me у Вроцлаві.

То розкажи нарешті про суть проекту. Навіщо він потрібен?

Енергетичні компанії мають проблему з піковими навантаженнями в мережі. Вони виникають через нерівномірне використання електроенергії протягом доби. Відповідно, якщо ми зможемо їх зменшити — це суттєво зекономить гроші компаніям, і частину них ми плануємо отримувати за наданий сервіс.

Ми аналізуємо дані отриманні від поставників електроенергії, а також з розроблених нами сенсорів. Дані, які дозволяють розпізнавати, яка саме домашня техніка в який момент часу працює і яку кількість електроенергії споживає. На основі цих данних ми розуміємо, як саме люди користуються електроенергією і пропонуємо вмикати певні пристрої, наприклад, не ввечері (коли всі повертаються з роботи), а в ночі. В обмін на це пропонуємо різні знижки та бонуси, які можна буде витрачати на цікаві енергетичні девайси. Таким чином користвачі платитимуть менше за електроенергію і отримають приємні бонуси, а енергокомпанії зекономлять за рахунок зниження енергопіків.

А коли в Україні це буде доступно?

От з Україною все складно. Незрозуміло, як це все запровадити. У нас тут панує монополія на електроенергію, немає конкурентного ринку. Тому нашим провайдерам електроенергії це буде просто невигідно.

А як тоді допомогти людям заощаджувати на електроенергії?

Давай подумаємо разом. Наприклад, вартість електроенергії в Україні — значно нижча, ніж у Європі. З однієї сторони ми платимо меншу суму. Однак це лише на перший погляд. Насправді ми платимо за електроенергію тричі. Перший раз коли платимо за комунальні послуги. Другий — коли платимо податки з зарплати або доходу. Третій — коли купуємо товари вітчизняного виробника, в ціну яких також закладена вартість електроенергії, яка використовувалась для виробництва, а вона не ринкова.

Тому що частково, пільгову ціну на електроенергію для населеня компенсують за рахунок більш дорогої для виробництва. Крім того, тим самим роблячи вітчизняні товари менш конкурентно спроможніми. Тобто насправді виходить, що у нас електроенергія не така вже й дешева, як усім здається, а прийнята позиція скоріше політична, ніж економічно обгрунтована та статегічно виважена для країни. Поки цей механізм не зміниться, робити щось у цій галузі просто немає сенсу.

pasichnyk (11)

Приймаючи певне рішення, створюючи новий продукт, ти «отримуєш» нову відповідальність. Як ти гадаєш, відповідальність, проактивність — це «вроджене» чи свідомий вибір?

Думаю, свідомий вибір. От у нас в команді є хлопці, одному з яких — 20 років, а іншому — 21. Коли ми починали проект, їм було, відповідно, 19 і 20. Вони працюють, не 8, а часом 28 годин на день! Власне, спостерігаючи за ними, можу зробити висновок, що ситуація суттєво змінюється. З’являється велика кількість ініціатив, крутих проектів в Україні. Усі вони, як і мої друзі, безумовно, беруть на себе відповідальність за сферу, в якій працюють. Бо розуміють — те що вони створили і як цього досягли, впливає на тих, хто їх оточує. Це важливо.

А загалом українцям відповідальності вистачає?

У моєму оточенні переважно присутні такі люди, що я не можу говорити про брак відповідальності. Усі вони роблять справді хороші, круті, потрібні речі. І не бояться відповідальності. Я не бачу якоїсь особливої різниці між європейцями, українцями, американцями. У кожних є свої плюси і мінуси. Всі культури – унікальні.

Люди можуть мати різні знання чи особисті навички. Але можливості у всіх однакові! Сьогодні ти можеш займатися, чим хочеш, їхати за кордон, просто слухати лекції відомих професорів удома на канапі. Навіть свій продукт можна з тієї ж канапи продавати! Немає питань, які неможливо вирішити. Було б бажання.

Не можу говорити, що українцям чогось не вистачає. Самій державі — так, не вистачає верховенства права, наприклад. Ще у нас занадто багато комунальних проблем. Але з самими українцями — все гаразд. (Усміхається)

Нам пощастило і з часом, і з країною, де ми народилися. Ти ж не у африканському племені живеш? У чому проблема?

Ті українці, які хочуть працювати, знайдуть усі потрібні для цього умови. Нам пощастило і з часом, і з країною, де ми народилися. Ти ж не у африканському племені живеш? У чому проблема? Якщо у тебе є реальне бажання — вперед! Іди в програмісти, наприклад. Це і цікава справа, яку досить швидко можна вивчити, і добра зарплатня. Хочеш, то йди розбирайся, вчись, працюй. А якщо ти не хочеш вчитися, ну чиї це проблеми?..

Справді, у сфері ІТ знайти роботу не надто складно, а от що робити молодому біологу чи хіміку?

Як на мене, так сталося, що виходом для молоді у нас зараз є програмування. Якщо ти хочеш не особливо напружуючись заробляти добрі гроші, іди в програмісти. Якщо ти хочеш займатись тим, що тобі подобається, то потрібно не лише бути професіоналом у своїй справі, але і навчитись вигравати якісь ґранти під свої проекти. Наприклад, мої друзі були зацікавлені у розробці гену довголіття. Вирішили виграти ґрант на його розробку і зробили це.

Розумієш, програміст — це вже не професія. Це інструмент. Зараз кожен, хто хоче досягти успіху, має вміти програмувати або мати в команді програміста. Це вже як англійська мова — засіб комунікації. Це як вміти писати кульковою ручкою.

Я так і не навчився гарно програмувати, але час від часу намагаюсь вдосконалюватися у цьому. А ще більше займаюсь тайм-менеджентом і тімбілдінґом. Але я знаю точно, що далі, то більше плюсів буде, наприклад, у нашого Назара, який у нас програмує. У нього sustainable future, більш стабільне майбутнє, ніж у мене.

Чим для тебе є успіх і чи вважаєш ти себе успішною людиною?

Я для себе якось ще не візуалізував цей успіх. Не знаю. Якщо я цього успіху досягну, то що мені, зупинятися? (Сміється)

Хочеш сказати, що успіх — це динамічне поняття, так?

Напевно. Ми робимо різні справи. За допомогою малих кроків досягаємо великих цілей. Але навіть ці маленькі поступові успіхи — це успіхи.

От уявімо ситуацію. Тобі 90 з чимсь років. Ти знаєш, що скоро помреш. Ти можеш оцінити увесь свій шлях, усе своє життя. З чого, з яких індикаторів ти зробиш висновок про те, чи успішно прожив своє життя?

Мій дідусь – класний приклад. Він помер десь рік тому. Я нескінченну кількість годин просидів, розмовляючи із ним на усілякі технічні теми, — він був викладачем в університеті. Його, мабуть, любили й поважали усі його знайомі. Нещодавно на його ювілей зібралися люди зі заводу, де він працював, з університету, зібралася уся сім’я. Чув би ти, як про нього говорять і як позитивно описують!

На цьому ювілеї я зрозумів, що хотів би прожити своє життя так, щоб навіть після смерті про мене говорили у такому ж тоні.

…Майже не маю кумирів. Один із тих, на кого хотів би бути схожим, — Елон Маск із TeslaMotors. Він здійснив декілька промислових революцій. По-перше, запустив TeslaCar, йому вдалось реалізувати і просунути це все. По-друге, він повністю перебудовує індустрію космобудування.

Тож якщо мені вдасться щось революційне здійснити, це для мене буде успіхом. (Усміхається)

Якими принципами і цінностями в житті ти керуєшся?

Для мене надзвичайно важливою є довіра. Дуже ціную людей, з якими працюю у Кракові, тому що я їм абсолютно довіряю. Дуже радий, що їх знайшов.

Також, як на мене, важливо давати людям другий шанс. Буває, інколи в команді ми сваримося. Але цінність, яку створює наш спільний проект, важливіша, ніж короткотермінове непорозуміння. Знаємо, що об’єднавши наші зусилля, ми можемо принести користь цьому світу.

Намагаюся спілкуватися з людьми, у яких є своя думка, своє бачення (хай навіть вони не співпадають з моїми). Я більше буду поважати людину, яка щось робить невірно, але буде з’ясовувати, в чому проблема, ніж іншу, яка буде погоджуватися зі мною, але не мати власної думки.

pasichnyk (1)

Що ти зараз читаєш?

Читаю наразі лише щось спеціалізоване: про інвестування фондів, про їхні типи, як вони працюють, як з ними працювати, як вони виглядають тут, як вони виглядають на Заході.

А маєш якісь улюблені книги, улюблених авторів?

У дитинстві я дуже любив різноманітні книги про пригоди типу «Тома Сойєра…». «Загублений острів» я перечитував безліч разів! Мене завжди захоплювало, як вони розвивають якісь нові штуки, намагаються перетворити своє маленьке містечко на щось круте. Також в дитинстві захоплювався фентезі. Зачитувався Толкієном, а серіал «Ігри Престолів» ще у 14 років перечитав. (Усміхається)Потім у мене почався період, коли я читав наукову фантастику. Захоплювався Айзеком Азімовим. Дуже любив «Три закони роботехніки». Останнє, що я почав читати, — «Чи мріють андроїди про електроовець?»

На мене дуже велике враження з того, що я нещодавно прочитав, справила книга «Втрачаючи невинність» Річарда Бренсона. Основна ідея полягає в тому, що навіть якщо здається, що ситуація безвихідна, трішки подумавши, можна повернути її на власну користь.

Є ще одна книга, яка дуже на мене вплинула — це  книга авторства Лі Куан Ю, людини, яка підняла Сингапур. Так і називається — «Сингапурська Історія».

А що любиш дивитися?

Серіалів дивився багато. Дуже сподобалися «Підпільна Імперія» про сухий закон та закулісні політичні ігри в Америці, «Mr Selfridge» про бізнес у Великобританії на початку ХХ століття, «Силіконова Долина» про стартаперів, «Теорія великого вибуху», звичайно ж. (Усміхається) Також люблю історичні серіали: «Рим» або «Вікінги».

Одна порада молодим українцям

Коли люди починають щось робити, то переважно вони не впевнені в собі, запитують поради у друзів чи фахівців. Це наче нормально — запитували у більш досвідчених. Але потрібно запитувати не спеціалістів, а своїх користувачів. Запитувати думку тих, для кого працюєш і створюєш.

Щоб дійти до мети, треба перша за все йти. Якщо ви хочете досягти успіху, то ідіть, впевнено прямуйте! Не бійтесь починати. Треба розуміти, що ти хочеш робити: реалізовувати свої мрії чи реалізовувати мрії когось іншого. Якщо свої — бери й реалізовуй.

Звичайно, буде багато фейлів і провалів! Я можу розповісти набагато більше історій про свої невдачі, ніж про свої успіхи. Але краще виправляти свої помилки і створювати нове, ніж все життя шкодувати про невикористаний шанс.

 
Тарас Прокопишин Аліна Іванова

Схожі публікації

_MG_4719
6953 12

Віталій Седлер, Intellias: «Наша місія — бути частиною четвертої індустріальної революції»

CEO та співзасновник Intellias, про історію компанії, розуміння успіху та специфіку роботи з німецькомовними ринками

24.05.2017 Тарас Прокопишин
Startup Stock Photo
1928 12

Парадокс засновника, Пітер Тіль

Фрагмент книги «Від нуля до одиниці! Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє» американського бізнесмена Пітера Тіля

31.03.2016 Тарас Прокопишин
IMG_1654_raw2
6434 5

Сила амбіцій

Ярослав Ажнюк про те, як потрапити у YCombinator і перевернути індустрію товарів для домашніх тварин з ніг на голову

27.12.2016 Ярослав Назар

Популярні публікації

0D0A2266
28174 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
DSC_0195
31506 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
Img_51
58617 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати