Джамала

Розмова з відомою українською співачкою

Інна Березніцька
4 Квітня 2014

Дуже незручна співачка Джамала. Багатьом сильно муляє її непередбачувана успішність й неспростовний успіх на непростих просторах вітчизняної «великої сцени». Хто вона така? Ні тобі приспущених бретельок, ні «легких до запам’ятовування» пісеньок, жодного скандалу за спиною, жодного дуету з Кіркоровим. Натомість — повні змісту і досконалі за формою тексти, кілька мов виконання (від української з російською до кримськотатарської з англійською), нестандартний п’ятиоктавний вокал, і музика — зроблена на совість і надовго.

Дуже незручна співачка Джамала успішно нищить усі давно усталені традиції київських закуліс та бекстейджів. І виявляється, що не обов’язково тусуватися на безконечних вечірках, аби бути на слуху. Виявляється, не конче цілуватися «в дві щічки» з кожною рептилією підсофітного тераріуму, аби мати друзів на сцені і в житті. Стає зрозуміло, що пісня і музика може бути власне піснею і музикою, а не естафетними забігами між гримерками й ток-шоу. Головне у пісні — співати. Співати дуже незручна співачка Джамала хоче все життя. І буде.

 

Як ви стали тим, ким ви є зараз?

Я народилася далеко звідси — у киргизькому містечку Ош, але свій перший день народження святкувала вже в Україні. Спочатку ми з батьками поїхали до Мелітополя, а у кінці 80-их — в Крим. При цьому ми не просто переїхали на півострів, ми оселилися у Кучук-Узень (Малореченське в радянській та українській топографії — TU). Це рідні місця мого дідуся, це село, де мешкали усі мої прадіді по батьковій лінії.

Я з дитинства знала, що моїм життям стане музика, це у мене в крові. Мама моя каже, що я співала з трьох років, моментально «входила в образ» — закривала очі, починала хитати головою… З раннього-раннього дитинства співала на усіляких сімейних святах для батьків та їхніх друзів. Тато регулярно приносив додому народну музику — кримсько-татарську, іранську, азербайджанську… Тому я досі вважаю своїми першими учителями та авторитетами у музиці батьків. А ще, звичайно, вважаю своїми вчителями усіх виконавців, чиї пісні копіювала в дитинстві: знімала «в нуль» усі вокальні партії і відтворювала так само, як вони. Так у дитинстві я перетворилася на музикальну платівку.

А в 14-ть років, вступаючи до музичного училища, я співала уже як справжня Елла Фіцджеральд, копіювала її манеру, обертони, звуковидобування! Величезний вплив на мене справив батько моєї подруги Геннадій Асцатурян в той час. Можна навіть сказати, що це саме він «привчив» мене до джазу, у якийсь момент спрямував мене, підсовуючи потрібні записи. Це дуже цінно.

Після музичного училища я переїхала до Києва — вступати на вокальне відділення Музичної Академії. Там усе відбувалося швидше всупереч, аніж завдяки. Моя викладачка, заслужена артистка Євдокія Колесник була дуже проти виступів «поза класом». Одного разу у консерваторії довідалися про те, що я «сейшенила» на фестивалі Єдність з Аркадієм Шилклопером на волторні. Пані Колесник була дуже обурена, довелося навіть змінити викладачку. Тож закінчувала я навчання в солістки Оперного театру Наталі Николаїшин. Училася під її керівництвом всього рік — вона була молодою співачкою, яка багато гастролює, тож приділяти мені багато часу їй не вдавалося. Це можна зрозуміти — вона будувала кар’єру, я не ображаюся. Але саме тоді я чітко зрозуміла: бути співачкою і бути педагогом — це різні речі.

На щастя, у той момент я зустріла концертмейстра Наталю Горбатенко. У нас з Наталею Олексіївною склалися чудові теплі стосунки, вона мене дуже серйозно тоді підтримувала. Ми досі зідзвонюємося. Ця жінка стала найважливішим педагогом у моєму житті.

Краще прислухайтеся до власного серця і вірте своїй інтуїції. Наше серце — мудріше, ніж нам здається

Що допомогло або що змусило вас стати такою, якою ви є?

Стати тією, ким є сьогодні, мені допомогла віра, безмежна віра. Віра у мрію, у справу, якою займаюся, у людей, що мене оточують, і у ті зусилля, яких я докладаю, аби досягнути своєї мрії. Я вірю, що втілюю важливі і потрібні речі.

Ну а чому ви взагалі обрали таку «нестабільну» професію? Чи не простіше, умовно кажучи, прикупити собі нафтову вишку та й по всьому?

А що означає «нестабільна» професія? Я переконана, якщо ти довго і, найголовніше, з душею робиш своє діло, працюєш над будь-якою справою, то отримаєш і моральну, і матеріальну віддачу. Головне — стабільно приносити людям радість. І зрештою, якщо розбиратися, на планеті нема «стабільних» професій. У часи кризи незахищеними виявляються абсолютно всі, незалежно від фаху. Усе в світі нестабільне. А відтак ніколи, ніколи не варто відмовлятися від улюбленої справи. Роби те, що любиш і вмієш найкраще.

Ви вважаєте себе успішною людиною? Взагалі, що таке успіх, на вашу думку?

Ні, я поки що не вважаю себе успішною. Я це розумію так, що справжній успіх так само, як і мудрість, приходить з роками. Звичайно, комусь вдається заробити «швидку славу», але справжня любов слухача, справжня прихильність публіки перевіряється часом. І це різні речі.

Особисто для мене артист успішний тоді, коли через роки й десятиліття до твоєї музики, до твоїх думок продовжують повертатися, коли твоя музика все одно лишається потрібною й актуальною.

Хто це, наприклад?

З цієї точки зору успішним музикантом я вважаю Рахманінова.

IMG_0787

Останнім часом, а починаючи з осені минулого року — особливо, в Україні багато говорять про особисту відповідальність. І це — не лише чиновників стосується, а кожного — нас із вами. Відповідальність і сміливість взяти на себе відповідальність — це ознака успішної людини?

Безумовно.

Чому?

Без сміливості й без відчуття відповідальності неможливо займатися творчістю — писати книги, картини, музику, кіно знімати. Це у суті своїй апріорі сміливо і дуже відповідально. Ти ж не лише висловлюєш свою позицію, ти впливаєш на людей! І от негативним буде такий вплив чи позитивним, залежить від тебе. Треба пам’ятати: усе, що ти продукуєш назовні, впливає на життя тих, хто тебе оточує. Ти несеш за це відповідальність. Грубо кажучи, комусь захочеться вбити себе після твоєї пісні — частково твоя провина. Комусь захочеться жити, радіти, творити — теж частково твій здобуток.

Треба пам’ятати: усе, що ти продукуєш назовні, впливає на життя тих, хто тебе оточує. Ти несеш за це відповідальність. Грубо кажучи, комусь захочеться вбити себе після твоєї пісні — частково твоя провина. Комусь захочеться жити, радіти, творити — теж частково твій здобуток

Які принципи і які цінності особисто вам допомогли досягти успіху?

Найважливіший і, мабуть, найголовніший мій принцип — займатися лише тим, у що ти по-справжньому віриш. Без всіляких компромісів. Ти віриш в пісню, віриш у те, що вона актуальна, віриш у музикальність альбому, віриш у хорошого глядача в тебе на концерті. Це допомагає і творити, і показувати свою творчість.

А ще для мене важливо пам’ятати своє коріння — звідки ти, хто став твоїм вчителем. І ще — потрібно бути вдячним кожній людині, з якою звела тебе доля, від першого педагога зі сольфеджіо до саундпродюсера, з яким працюєш сьогодні.

Якими своїми вчинками, чи, можливо, творами ви пишаєтеся найбільше?

Пишаюся, горджуся — це звучить надто голосно й нескромно. Слова «гордість», «гординя» взагалі викликають в мене негативні емоції. Коли людина пишається, вона надто підноситься, «забувається». А відтак — неминуче падає донизу.

Давайте я вам нагадаю біблійну історію про людей, які вирішили, що можуть стояти на рівні з Богом. Над Вавилоном панувала гординя і за це довелося дуже гірко відповісти.

Тому я не пишаюся, не горджуся. Я просто відчуваю радість і задоволення від результату, який отримую. Я дуже тішилася, коли виходили мої платівки For Every Heart й All Or Nothing. Раділа, коли перемогла на пісенному конкурсі Нова Хвиля. От сьогодні радію від усього серця, бо вдалося записати дуже красиву пісню «Чому квіти мають очі?»

 

А чому чесність — цінність?

Тому що увесь сенс втрачається, коли те, над чим ти працюєш — нечесне. І, на мою думку, у справжньої людини апріорі розвинуте відчуття чесності. Це як антена, яка ловить певні сигнали — людина, як правило, достатньо чітко відчуває брехню. Відтак у наш час чесність — дуже важлива чеснота, ознака людини.

Все просто — неможливо грати музику з людьми, яким не довіряєш, неможливо співати про головне, з тим, хто може обдурити, взагалі — неможливо працювати будь-де без довіри. Третього не дано. Я або дуже вірю, або не вірю взагалі.

Над чим ви готові працювати безкоштовно?

А я і працюю! Дуже часто беру участь у різноманітних проектах, де взагалі не передбачено жодної комерційної складової. Є два випадки, коли я погоджуюся працювати без гонорару: якщо вважаю, що проект принесе користь іншим людям, або коли це цікаво для мене як для музиканта. І це може бути що-завгодно: від зйомок у документальному фільмі про торгівлю людьми до сучасної української опери.

Які правила ви порушили, а яких не порушите ніколи в житті?

Усі ми протягом цілого життя порушуємо правила, інакше і жити неможливо. Не можу навіть отак конкретно пригадати, що порушила. Безумовно, щось було. Однак єдине правило, якого я ніколи не переступлю — за будь-яких обставин залишатися людиною. Для мене справді важливими є такі риси, як толерантність, любов до людини, увага і турбота про тих, хто поруч з тобою. Я вимагаю цього від себе і від оточуючих.

Чого, на вашу думку, не вистачає українцям?

Часу! Я вважаю, що минуло надто мало часу для того, щоб в Україні сформувалася національна самосвідомість і здорове суспільство. Ми всі ще з недовірою ставимося до себе, ми ще не віримо в свою країну, в свою культуру. І цими сумнівами дуже шкодимо — і собі, й іншим.

Це ж відомо, що збудувати щось вартісне, щось велике можна тільки разом, спільно. А відтак кожен мусить усвідомити власну відповідальність за спільну справу. Тому я завжди повторюю — слід починати з себе, самому ставати кращим, культурнішим, більш освіченим.

jamala_light

Що зараз читаєте?

Я зараз активно зайнялася самовдосконаленням, працюю над своєю англійською, тому моя настільна книга — це «English Grammar in Use». Щойно маю вільну хвилину, виконую граматичні вправи, поповнюю словниковий запас.

А загалом мені дуже подобається читати біографії музикантів. Днями закінчила книги про Шаляпіна, Рахманінова, працю Вальденґо Джузеппе «Я співав із Тосканіні». Таке читання дуже захоплює, занурюєшся в життя людей, які мали сильний вплив на історію, залишилися у світовій культурі, дізнаєшся, як вони жили, які труднощі долали. Це дуже надихає.

А що любите дивитися?

Мені дуже подобаються американські та британські шоу: «Ігри престолів», «Картковий будиночок», «Батьківщина», «Аббатство Даунтон», «Дерек». Ще можу сказати, що я — кіноман. Переглядаю дуже багато фільмів. Якщо пригадати те, що лишило найбільше вражень останнім часом, можу виділити картину «Аттіла Марсель» — бачила її на Днях французького кіно.

Що порадите нашим читачам?

Радників і порадників навколо багато, краще прислухайтеся до власного серця і вірте своїй інтуїції. Наше серце — мудріше, ніж нам здається.

→ Фото — Дмитро Перетрутов, Андрій Давидовський

Текст
Інна Березніцька
>

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки