«Технологія успіху» — серія розмов із керівниками найамбіційніших ІТ-компаній країни. Впродовж року — разом із Lviv IT Cluster — ми розповідатимемо про підприємців, які є лідерами технологічних компаній України та спробуємо краще зрозуміти людей, які рухають країну вперед.
Із Юрком Гнатюком, співзасновником та операційним директором KindGeek, ми поговорили про історію компанії, важливість стратегічного планування, а також про те, чому найголовніше для підприємця — вміння брати на себе відповідальність.
Please check the link below to read the article in English — Yuriy Gnatyuk, KindGeek.
Підприємець — це особа, яка, по-перше, готова брати на себе набагато більшу відповідальність, аніж усі інші, та, по-друге, готова боротися з ризиками. Чому ти обрав саме цей, складніший шлях?
Підприємець — це перш за все мотив, це бажання дати щось цьому світу, а не лише споживати. Це постійний рух вперед, постійне бажання стати кращою версією себе. Це вогонь в очах. Це дисципліна. Це мрійливість і водночас прагматичність.
Підприємець готовий щодня втрачати, вибирати, вирішувати й відмовлятися. Ну і бізнес — це завжди багато роботи: цікавої і не дуже, проте багато, завжди.
Я не одноразово думав про те, ким є підприємець, і в підсумку зрозумів, що немає такої професії. Візьмімо, до прикладу, Ілона Маска, який збудував вже як мінімум три успішні глобальні компанії у сферах, в яких не був спеціалістом. У нього не було освіти інженера електрокарів чи наукового ступеня із запуску приватних ракет у космос.
Є мотивація й натхнення — вони мають зміст. І є мотив — це те, що змушує людину рухатися.
У когось мотивом може бути любов до науки чи якась велика ціль. У когось це те, що в нього ніколи не було грошей. У когось — це старший брат, який завжди і в усьому був кращим, або красивіша сестра, яку любили більше. Для ще когось — якийсь дитячий комплекс або невідома хімічна реакція, що невпинно змушує рухатися вперед. Людині без мотиву не потрібно зайвого поспіху, не потрібно неспокою, дій чи додаткових рішень. Її все влаштовує, вона в своїй зоні комфорту.
Мотиви можуть бути абсолютно різними і несхожими, проте без них — все по-іншому. Головне — аби вони допомагали іти вперед. У мене є свій мотив, який змушує рухатися. Я знаю, як було, і не хочу, щоб було так само.
Як ти став тим, ким ти є зараз? Як журналіст і музикант перетворився на COO ІТ-компанії?
Часто, коли розповідають про те, як людина потрапила у IT, то можна почути доволі стандартну історію: любив математику, тому в сім років мені подарували комп’ютер, в одинадцять написав свою першу програму і так далі.
У мене теж був комп’ютер приблизно з десяти років. Я теж створював сайти та форуми. Але на початку мого життя мене більше цікавили люди, їхні мотиви та взаємодія, а також література, музика та футбол. Математика мене зацікавила тоді, коли я зрозумів, що люди — це математика, а бізнес — це формули. Тоді й з’явилося бажання спробувати зрозуміти це все краще, на іншому рівні.
Якщо говорити про мій старт у ІТ, то я брав участь в стартапі. Це був продуктовий стартап STATR — такий собі Google Analytics для мобільних ігор.
Стандартна історія — це коли люди з аутсорсингу хочуть перейти в product, а в нас усе було навпаки. (Усміхається) Ми «успішно» зафейлили той стартап. У нього були доволі немаленькі інвестиції, а сам проект тривав декілька років. Він мав хороші шанси на успіх і, в принципі, вже готових клієнтів. Але структура компанії була настільки складною, що отримувати інвестиції від інших інвесторів уже було складно. Через це його закрили.
Виникло логічне питання — що робити далі? Ніхто особливо не зволікав, і ми одразу вирішили, що хочемо робити щось своє. Відповідно, майже того ж дня почали розвивати власний бізнес. Було бажання збудувати платформу для хороших змін, яка дозволяла б нам, нашим працівникам, партнерам і клієнтам постійно зростати та розвиватися.
Бізнес-модель була для нас зрозумілою, оскільки до того ми працювали в аутсорсингових компаніях. А досвід, який ми отримали у процесі розвитку стартапу, був безцінним. Відповідно, зразу ж сфокусувалися на роботі зі стартапами та працюємо із ними і дотепер.
Хотілося навколо цієї ідеї збудувати платформу для хороших змін. На цьому будувалася основна ідея компанії. Задумали зробити таке місце, куди хотілося б із радістю приходити. Бо, як не крути, для середньостатистичної людини робота — це 75% її життя і часу. І не хочеться асоціювати себе із якоюсь компанією чи справою, яка тобі не подобається, куди тобі не хочеться приходити і де ти не розвиваєшся. Це неправильно. Наш час лімітований, хоча багато хто цього не розуміє.
На ці речі ми опиралися при створенні компанії, і звідси випливають наші цінності. Колись почув дуже цікаву фразу: «Цінність — це не іменник, а дієслово». Ми намагаємося працювати у команді, а також із клієнтами й партнерами (до слова, наших працівників ми теж називаємо партнерами). Стараємося, щоб такі цінності, як соціальна відповідальність, довіра, прозорість та відчуття прекрасного були основою нашої діяльності.
Багато хто думає, що цінності та культура — це щось таке, про що можна просто написати в маркетинг-матеріалах або десь на плакаті на кухні. Але це не так
Коли ці цінності є одночасно і діями, то операційна діяльність набагато простіша: тобі не потрібно щось вигадувати, у тебе є чіткі та прозорі правила, за якими працює вся організація. Це дуже допомагає. Багато хто думає, що цінності та культура — це щось таке, про що можна просто написати в маркетинг-матеріалах або десь на плакаті на кухні. Але це не так. У сучасних компаніях це одна з основних речей, які допомагають їм рухатися вперед.
Як починалася твоя підприємницька історія?
Виріс і навчався у Львові. З 14 років почав займатися музикою. Інші називають це репом, але мені слово «реп» не дуже подобається. Тоді для мене це був інструмент комунікації зі світом. Мене завжди цікавили люди, література та медіа. Напевне, саме тому вступив на факультет журналістики Університету Франка.
В принципі, усе, за що я брався у житті, розглядав як окремий проект. Під час навчання на журналістиці я мав досить багато вільного часу, і, напевне, саме тому KindGeek — не перший мій бізнес. Колись у нас був музичний гурт і студія звукозапису. Її можна вважати першим бізнесом, бо там ми створювали конкретний продукт за гроші. Також певний час займався виготовленням одягу.
Після цього, разом із моїм партнером Антоном Скрипником, ми заснували компанію із виробництва безкаркасних меблів — Yo-ma-Yo. Вона і досі функціонує, але ми не беремо участі в операційній діяльності. З цією компанією я пройшов увесь шлях — від моменту створення продукту до продажів, комунікацій, взаємодії на всіх рівнях. А вже після цього був STATR, який став нашим стартом у технологічній сфері.
Чому ти вирішив займатися технологічним бізнесом?
У порівнянні з іншими, технологічний бізнес — набагато цікавіший. Тут йдеться і про стандарти, які пропонує ІТ-сфера, і про бізнес, який будується навколо неї, і про можливість працювати з глобальними компаніями. Тут можна навчитися дуже багато, працюючи з компаніями по всьому світу. Наші клієнти є в усіх куточках світу: в США, у Європі, на Близькому Сході, в Австралії й Азії.
Усі ваші попередні компанії були фінансово успішними?
Звичайно. Вони не були збитковими, хоча оцінювати фінансову успішність доволі непросто, бо є багато різних формул і все в порівнянні. Мабуть, вони не були настільки успішними, як хотілося б, тому що тоді ми і надалі ними займалися б. Ми шукали можливості, які дозволяли б працювати на глобальному ринку.
Хто є засновниками KindGeek? Чому саме із ними ти вирішив побудувати компанію?
Усе доволі просто. Окрім мене, співзасновниками компанії були Антон Скрипник і Олег Паньків. Чому Антон і Олег? Бо, перш за все, у нас були дуже схожі життєві періоди. Антон — мій друг, близька людина, а тепер вже й родич, бо я хрещений його дитини. З ним ми знайомі майже 15 років. З Олегом разом ми працювали у STATR.
У певний момент ми наче відчули якийсь катарсис, наче синхронізувалися. Ми були у схожих життєвих ситуаціях і зрозуміли, що хочемо щось змінити у власному житті.
З часом Олег вийшов із проекту, і вже близько року ми продовжуємо розвивати компанію із Антоном удвох.
Розкажи детальніше про діяльність KindGeek: що є вашим пріоритетним напрямом роботи? Які ваші особливості?
Ми допомагаємо компаніям зростати. З огляду на те, що у нас був досвід взаємодії зі стартапами, ми чудово знаємо, чим є стартап, якими є його виклики, життєві цикли тощо. Найголовніше — знаємо, чого точно робити не варто. А тепер ще й знаємо, що треба. (Усміхається)
Тому базова мета — допомагати компаніям із технічною складовою. Ми даємо їм можливість працювати над бізнесом, розвивати його, думати про стратегічні речі, а на себе беремо технічну частину. Хоча все ж останнім часом ми багато працюємо і над маркетингом стартапів, і над залученням інвестицій.
У нас є декілька кейсів, де ми були присутні на зустрічах з інвесторами. Стартап, який ми, по суті, робили «з нуля», з нашою допомогою залучив потім Round A. Ми є партнерами підприємця й стартапера.
Тому зараз наш 100%-ий фокус — це стартапи. Перш за все, тому що це цікаво. Бо щодня ти працюєш і спілкуєшся з людьми, які вже пройшли «природний відбір» у сфері, вони дуже цікаві й хочуть щось створювати. Це дуже мотивує.
Якщо говорити про набір сервісів, то ми позиціонуємо себе як «full cycle software development company», тобто можемо зробити продукт «з нуля». Починаючи з бізнес-аналізу та дизайну і закінчуючи розробкою, тестуванням, запуском чи маркетингом.
Розкажи, будь ласка, про ваші найцікавіші проекти та клієнтів.
У роботі зі стартапами є своя специфіка — кожен проект дуже цікавий. На відміну від великих компаній, у нас не буває нудних проектів. Кожен наступний проект — зовсім інший. У цьому сенсі нам пощастило. У нас все настільки agile, що, з одного боку, стартап може не «прожити» й трьох місяців, з іншого — через півроку перерости у велику компанію.
На відміну від великих компаній, у нас не буває нудних проектів. Кожен наступний проект — зовсім інший. У цьому сенсі нам пощастило
Якось ми писали продукт «з нуля», все абсолютно безкоштовно. Зараз же у компанії раунд інвестицій і тисячі працівників у Америці. Зі стартапу вони переросли у великий бізнес. Дуже багато компаній, які проходять цю еволюцію, надалі називають себе стартапами, незважаючи на те, що стають справжніми компаніями.
Було багато цікавої роботи. До прикладу, ми робили систему для зрошування полів Африки. Також спільно з Львівською міською радою робили тестовий проект для відслідковування температури в дитячих садках міста. Є проекти, у які ми інвестуємо.
Про наші проекти я можу говорити годинами. (Усміхається) Коли до нас приїжджають клієнти, то у нас свято. Вони дуже цікаві, і від них можна багато чого навчитися.
Скільки людей зараз працює у компанії?
Ми стартували у 2015 році. Зараз об’єднуємо навколо себе близько 140 людей.
Ми намагаємося працювати з людьми зі схожими до нас цінностями й баченням. Ми завжди намагаємося бути максимально прозорими, відвертими і синхронізовувати очікування компанії із очікуваннями людей. І спільно рости.
У чому секрет такого швидкого зростання?
Чесно кажучи, не вважаю, що це дуже круто. Як на мене, цей бізнес не складний і в ньому немає нічого особливого.
Аналізуючи ці два роки, я розумію, що можна було робити все набагато краще. Тому для мене це не є чимось таким, що мало б викликати подив. Навпаки — інколи навіть починаю злитися через те, що ростемо не так швидко, як хотілося б.
У нас дуже проста бізнес-модель. Єдине — треба точно знати, що саме ти продаєш і яку цінність можеш дати клієнтам. Ринок настільки великий, що попиту є набагато більше, ніж пропозицій. Тому мені незрозуміло, чому є компанії, що існують десять років, а їхній розмір — десять працівників. Єдине пояснення — вони не хочуть рости. Їм, напевне, так зручно.
Люди, про яких я дійсно можу сказати, що вони успішні, важко працювали на всі 100% упродовж довгого періоду. Вони працювали не те що 24/7, а 28/9
В аутсорсі є два шляхи монетизації: або переходити в продуктовий бізнес, або збільшувати кількість працівників. Бо від кількості людей залежить кількість проектів, прибутків і всього іншого. Тому ти або перетворюєшся на суперавтоматизований сервіс який легко маштабується, або тобі потрібно якісно і стабільно збільшувати команду..
Насамперед це дуже багато роботи. Є багато людей, які, стартуючи свій бізнес, думають, що достатньо лише ідеї, зустрічей, фото у Фейсбуці. А потім хтось прийде і принесе їм мільйон. (Сміється) Я зустрічав багато таких людей.
Люди, про яких я дійсно можу сказати, що вони успішні (і це не означає, що у них мільйон, мільярд чи трильйон, бо успіх — це поєднання різних атрибутів і балансу), важко працювали на всі 100% упродовж довгого періоду. Вони працювали не те що 24/7, а 28/9. Постійно.
Ми часто аналізуємо те, як розвивається компанія, і чітко розуміємо — тут немає ніякої магії. Коли виступаємо на конференціях, то дуже часто приходять люди із проханням розповісти їм якийсь секрет успіху, порадити якусь схему чи шаблон.
Насправді такі шаблони існують. Але це інструкції, які ти можеш власноруч написати для себе, відштовхуючись від своєї справи, досвіду, інформаційного поля, кола спілкування… Це по-перше. Але люди думають, що буде якийсь односторінковий документ, у якому буде написано, де розташована кнопка «успіх» і як її активувати. (Усміхається)
Візьмімо, до прикладу, продажі. Щоби досягти нормальних продажів, потрібно працювати систематично, мати хороших людей, почати роботу з певних платформ, створити нормальний сайт і портфоліо.
Про всі ці речі знають, але не всі це роблять. І через те, що на кожному етапі ми багато працювали і приймали правильні рішення, зараз нас більш як сотня, а не 30.
Із самого початку ми закладали процеси на великий масштаб, тобто були готовими до росту. Для перших людей, які прийшли до нас у команду, я власноруч робив фірмову футболку й детально розповідав, хто ми і якими є наші цінності. Так було з кожним відділом і департаментом. Ми намагалися наперед закладати фундамент організації, щоб далі було легше зростати. Бо компанія, у якій працює 20 людей, і компанія на 120 працівників — це дві зовсім різні історії.
Дуже багатьом компаніям важко дається цей перехід — від «сімейної» компанії до процесної. Бо коли 20 людей, то ви з кожним можете бачитися, спілкуватися, відпочивати разом. А коли 120, то стає дуже важко взаємодіяти між собою, якщо не налаштовані процеси й не прописані правила. Тому ми намагалися з самого початку щодо кожного напряму закладати ці процеси. Саме цим я займався і займаюся в компанії.
Нещодавно ми говорили про це із Антоном і зрозуміли, що для нас це зіграло велику роль. Нам зараз набагато простіше. Ми не відчули цього переходу, бо у нас одразу були закладені правильні процеси.
Тобто ви вже знали, як саме рухатися у процесі зростання…
Не те щоб знали, але намагалися передбачити. Зараз інформація загальнодоступна, тому намагалися аналізувати найкращі практики й передбачати. Кожен має інтернет, усі дані відкриті, тож єдине, що потрібно для роботи, — навчитися їх правильно аналізувати, систематизувати та використовувати. Це один із чинників, який допоміг нам гармонійно зростати.
Умовно, завтра ми можемо розширити команду ще на 50 людей. Але чи обґрунтованим буде таке рішення? Є компанії, у яких є план розвитку, і вони зростають «згідно з планом», але ріст у кількості не завжди означає ріст у якості.
Бізнес — це про гроші. Але завжди важливими є баланс і рівновага, бо зростання заради зростання не має жодного змісту. Так як і процеси заради процесів.
Бізнес — це про гроші. Але завжди важливими є баланс і рівновага, бо зростання заради зростання не має жодного змісту. Так як і процеси заради процесів
Коли ми налаштовуємо якийсь новий процес, то я надсилаю емейл усім працівникам. Це формалізований документ, але він усім доступний для редагування. Якщо хтось має ідеї, коментарі чи критику — туди вписує. Далі кожну поправку й ідею ми пропрацьовуємо та впроваджуємо з усією командою.
Один із засновників залишив компанію доволі швидко після старту. Наскільки кризовою стала ця ситуація?
Відверто кажучи, вважаю, що тоді нічого страшного не відбулося. Чому? Бо в мене вже був досвід розходження з бізнес-партнером, тому перед створенням компанії ми підписали партнерський договір, в якому чітко вказали всі важливі моменти, і, в тому числі, прописали процес виходу партнерів. Тому ця історія відбулася доволі легко й без зайвого драматизму.
У бізнесі люди думають, якщо хтось виходить, то це точно «хтось когось кинув». (Усміхається) Дуже часто так і стається, але у нас була зовсім інша історія. У третього партнера змінилися пріоритети — він вирішив зробити продуктовий бізнес. І це було дуже круте рішення.
Ми одразу закладали процеси, які сприяли б швидкому росту, тому для нас не є проблемою замінити чиюсь компетенцію. Ми намагаємося не будувати компанію зірок, а хочемо створити компанію-зірку.
Часто про команду-зірку можна почути у контексті футбольної термінології. Це поширена стратегія тренерів: завжди мати хорошу альтернативу на кожну із позицій…
Я фанат футбольної команди «Манчестер Юнайтед» і персонально Алекса Фергюсона. Він викладав у Гарвардській школі бізнесу і пише дуже хороші книжки про менеджмент. Мені імпонує його філософія, бо він, як ніхто інший, знає, як працювати із зірками. Його «продуктами» є такі знані футболісти, як Девід Бекхем, Кріштіану Роналду та багато інших.
У своїй біографії він детально описує досвід, і дуже цікаво пише про те, як працював із зірковими футболістами: які правила взаємодії, що варто робити, а що — ні, як планувати сезон і проводити селекцію. Він що чотири роки перебудовував команду й точно знав, яка людина і на яку позицію буде потрібна через п’ять чи десять років.
У нас у кімнаті висить портрет сера Алекса, і ми намагаємося зі схожою філософією будувати нашу команду. Бо в IT теж дуже багато зірок. Про це теж дуже часто розповідаю на виступах. Мені інколи здається, що через те, що в нашій країні тотальна бідність, інколи в людей, які на тлі інших непогано заробляють, починає викривлюватися свідомість й відбувається збій системи координат. З цим завжди потрібно бути обережним, завжди потрібно розуміти мотивацію людини, її стратегічну мету, ціль і працювати з цим. Щоб отримати правильні відповіді, потрібно знати правильні запитання.
У кожної організації є місія або ж велика ідея. Якою є місія KindGeek?
Ми намагаємося побудувати платформу для хороших змін. Як локальних, так і глобальних. Хочеться створити місце, де люди хотіли б реалізовувати себе, вчитися, заробляти і змінювати себе і те, що в навколо нас.
Цілі в усіх можуть бути різними, але коли люди сприймають компанію як щось своє, то досягати мети разом набагато легше. Коли в тебе є успішна історія, то тоді набагато легше впливати на інші речі.
Деякі наші плани уже переходять у дії. Дуже багато проектів ми зараз робимо з університетами — викладаємо студентам і менторимо. Є багато інших ідей, які ми плануємо втілювати і втілюємо в межах цієї платформи.
Які основні виклики та ризики стоять перед людьми, які хочуть створити свою IT-компанію?
Насамперед треба просто зрозуміти, що це справді можливо. Коли ми починали бізнес, то це був післямайданний час, Крим, війна. Коли ми казали знайомим, що починаємо бізнес, то вони вважали нас диваками. (Сміється) Мовляв, не час зараз, який бізнес, заспокойтеся, вам нічого не вдасться.
Зараз нас вже більш як 100, і ми продовжуємо зростати і якісно, і кількісно. Тому найперше варто слухати самого себе і робити те, що вважаєш правильним. І робити це з правильними людьми.
Існує міфічна думка, що в Україні важко робити бізнес. Можливо, Україна не є найкращою екосистемою для підприємців, але в нас дуже просто робити бізнес. Бо в Україні фактично немає бізнесу. Наведу приклад.
Нещодавно робив ремонт у квартирі. Це окрема історія, дуже великий біль. (Усміхається) Мені була потрібна шафа. Що людина робить, коли їй потрібна шафа? Правильно, заходить у Google і пише у полі пошуку: «Шафа. Львів. Купити». Я прогортав десять сторінок, але не знайшов жодного нормального сайту чи сервісу, який допоміг би мені задовольнити потребу.
В Україні нормально зроблена робота — це вже конкурентна перевага. Більшість бізнесів — не надто клієнтоорієнтовані. Через це в нас дуже просто створювати свою справу
Кожна людина, яка зараз читає це інтерв’ю, може проаналізувати ринок, знайти постачальників і з невеликими інвестиціями відкрити бізнес, який згодом стане успішним. Чому? Бо в нас дуже низька конкуренція, а ті бренди, які присутні на ринку, дуже часто надають неякісні послуги або створюють погані продукти.
Інша історія. Коли ми переїздили зі старого офісу в новий, то замовили послуги компанії, що займається вантажними перевезеннями. Після того я став фанатом тієї компанії і всім її раджу. Залишив у них на сайті відгук і став їхнім бренд-промоутером. Чому? Вони приїхали завчасно, зробили все швидко, не взяли більше грошей, ніж повинні були. Наче нічого особливого. Вони просто нормально зробили свою роботу.
В Україні нормально зроблена робота — це вже конкурентна перевага. Більшість бізнесів — не надто клієнтоорієнтовані. Через це в нас дуже просто створювати свою справу. Можна взяти декілька хороших людей у команду, виокремити декілька нішевих сфер, увійти туди та побудувати прибутковий бізнес. Не треба ні субсидій, ні жодних інших спрощень. Аби було бажання взяти на себе відповідальність.
Є багато й інших нюансів, але держава — це ти сам, і багато чого залежить саме від тебе. Ключове — брати відповідальність на себе. Важливо розуміти, що тобі ніхто нічого не винен. І що ти сам відповідаєш за свій соціальний статус, дохід, перспективи, настрій і все інше.
Ключове — брати відповідальність на себе. Важливо розуміти, що тобі ніхто нічого не винен
Бо шкодувати себе дуже просто. Це шлях найменшого опору. Шкодую себе, «бо все погано», «винен Президент», «не та школа», «не той район», мова і все інше. Але це той момент, коли ти маєш зупинитися, подивитися в дзеркало і зрозуміти, хто ти. А тоді почати рухатися і змінюватися.
Яким буде KindGeek, скажімо, через 10 років?
Я досить системна людина — у мене є план на три і п’ять років. Є чітке бачення компанії у 2019-му. Це великий програмний документ, який ми написали разом із Антоном. Інколи ми перечитуємо усе, що написали, аби пересвідчитися, що рухаємося правильно. Там прописана загальна візія, конкретні цифри, вимоги до якості тощо.
У десятирічній перспективі я бачу KindGeek глобальною компанією, лідером ринку із найкращою пропозицією та ціною, і з хорошою доданою вартістю. Місцем, де людям хочеться працювати й куди хочеться приходити. Очевидно, що також і фінансово успішною організацією.
А як бачиш себе?
Коли я займався музикою, то мене називали музикантом, тепер займаюся IT — називають «айтішником». Я багато чим займаюся, тому не асоціюю себе із якоюсь конкретною сферою. У мене багато знайомих із різних сфер і бізнесів. Мене цікавить багато інших галузей, тому у деякі я вже інвестую. У видавництво, нерухомість, сільське господарство. Якби я розповідав про свої амбіції незнайомій людині, то вона напевне подумала б, що я неадекватний. (Усміхається) Бачу себе тим, ким я є зараз, але на більшому масштабі.
Чим для тебе є успіх?
Складно відповісти, чим саме є успіх, але точно знаю відповідь на запитання, де його шукати. Успіх завжди поза твоєю зоною комфорту. Успіх — це баланс між сотнями різних «я».
Щодня прокидаюся з великою радістю від того, що почався день. Від того, що роблю саме те, що роблю. І кожна конкретна справа наближає мене до стратегічних цілей. Тому успіх — це також відчуття збалансованості й потрібності. Це коли ти щодня наближаєшся до великої ідеї, коли ти щось даєш світу, а не лише споживаєш. Це коли ти робиш своїх близьких щасливими.
Складно відповісти, чим саме є успіх, але точно знаю відповідь на запитання, де його шукати. Успіх завжди поза твоєю зоною комфорту
Багато людей асоціюють успіх із грошима. З одного боку, це логічно, бо в Україні дуже багато бідних людей, і вони не можуть думати про самореалізацію і місійність, коли думають про те, що їсти завтра.
Але в житті настає момент, коли ти розумієш, що гроші вже не є твоєю самоціллю. Якщо ти пройшов той етап, то задумуєшся вже про інші речі: а що я міг би зробити для своєї дівчини, аби вона була ще щасливішою? Що міг би зробити для своїх батьків? А що можу зробити для свого під’їзду? А для свого міста? А для країни? Світу?
У діях народжуються відповіді. Зокрема й відповіді про те, чим саме є успіх.
Зараз ти вважаєш себе успішним?
Якщо скажу «ні», то скажу неправду. Якщо скажу «так», то це також буде не зовсім правдиво. Бо усе пізнається в порівнянні. Зараз я перебуваю у певній трансформації, оновленні. Не знаю, коли цей процес завершиться, але отримую від нього величезне задоволення.
Мені дуже пощастило, бо у моєму житті були три моменти, які можна назвати «катарсисами». Але після кожного разу я робив правильні висновки.
Бувають моменти, коли ти думаєш: «Ну все. Дно.» Але тут раптом тобі ще хтось знизу стукає. Розумієш, що це кінець. У такі моменти дуже багато людей ламаються: хтось починає вживати алкоголь, хтось — емігрує, інший — втікає від себе.
Момент, коли ти зупиняєшся, коли оцінюєш себе, робиш висновки і береш відповідальність за своє життя на себе, — найважчий. І мені пощастило, що у кожен такий період я робив правильні висновки. Бо Всесвіт пропонував мені і менш веселі опції. (Усміхається)
Я не з тих людей, які чудово вчилися, у яких була аристократична сім’я, де все було продумане наперед. У мене зовсім інша історія. Я з тих людей, яким доводилося на кожному етапі вибирати: повертати ліворуч або праворуч. Те, яким я є зараз, — це результат мого усвідомленого вибору.
Ти погоджуєшся із думкою, що IT — це одна із небагатьох сфер, де працюють «соціальні ліфти», якими може скористатися талановита українська молодь?
Зовсім не погоджуюся. Не варто просто рухатися за трендами. Часто люди ідуть в IT, бо там гідно платять. Багато людей приходять в ІТ-компанії, але в результаті мучаться там. І у цьому немає жодного змісту.
Хоча, дійсно, багато людей прекрасно перекваліфіковуються. У нашій компанії працюють різні люди. Наприклад, колишній зварювальник чи бариста. Це прості трансформації, та головне, щоби бажання змінити професію ішло зсередини. Якщо таке рішення синхронізується із твоєю сутністю, то це чудово.
Бо IT — це не лише технічні речі, а й багато адміністративної роботи та роботи з людьми. Але якщо тобі подобається створювати меблі чи бути журналістом, то ти будеш робити все максимально якісно у своїй сфері й зможеш отримувати ті ж гроші. Було б бажання.
Світ змінився. Старі правила вже не діють. Зараз недостатньо просто отримати якусь спеціальність. Треба вміти аналізувати інформацію та приймати рішення. Тепер не потрібно вчитися 10 років, щоб заробляти гроші. Зараз і у 18 можна чудово заробляти.
У мене є друг — Богдан Гнатковський, — який у 18 років вже вийшов із свого першого бізнесу, де отримав величезні інвестиції. Зараз йому 22 — і у нього вже третя компанія. Коли він усе починав, то не мав не те що технічної освіти, а жодної.
Зараз можливо все. Головне — треба навчитися брати відповідальність за своє життя.
