Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube

04.04.2014 Тарас Прокопишин

«У нього не було конкретної ідеї про те, який бізнес розпочати. Але був собака» — так про найуспішніший український стартап 2013 року розповідає його 25-річний керівник Ярослав Ажнюк. Пристрій для контролю й спілкування з домашніми улюбленцями Petcube набрав на американській платформі Кікстартер 250 000 доларів.

Сьогодні пластун з Києва Ярослав Ажнюк мешкає в Каліфорнії, працює над новими проектами і понад усе мріє бачити Україну успішною і комфортною — завдяки власній громадянській активності в тому числі. А прибутковий проект Petcube, що продається по всій планеті, не вважає вершиною успіху. Каже, все ще тільки починається. Про те, чому порядність є не чеснотою, а необхідністю, про те, як українцям працювати на глобальних ринках, і про різницю між дієсловами «бути» і «мати» ми скайпилися з Ярославом Ажнюком.

 

Розкажи, будь ласка, як ти став тим, ким є зараз?

Я народився і прожив все життя у Києві. У дитинстві дуже любив книжки читати, постійно прагнув якихось пригод. З 11-ти років і до 18-ти був у «Пласті». А далі — вступив на «прикладну математику» до КПІ. Цікавило мене тоді програмування. Думав, що це та сфера, де одна людина може зробити щось таке, чим користуватимуться мільйони інших.

Мені подобалося вчитися. Навіть попри те, що прикладна математика — це одна із найскладніших спеціальностей у КПІ. Але на четвертому курсі раптом стало нудно. Вирішив створити власну аґенцію Інтернет-маркетингу. Там, зрозуміло, займався трохи не тим, на що вчився в універі. Але десь два роки у сфері онлайн-маркетингу все ж пропрацював. Ми мали навіть великих клієнтів, справи йшли непогано. Але далі ми вирішили продати свій бізнес найбільшій діджітал-аґенції України — Prodigi.

У 2008 році заснував вже громадську організацію Інтернет-ініціатива. У цьому проекті ми поширювали знання про класні можливості мережі. Але в один момент я зрозумів, що і у цій сфері я вже все знаю — про соціальні мережі, про блоги, про те, як правильно використовувати пошук тощо. А багато моїх друзів і знайомих, які цього ще не знали. Тоді виникло бажання допомагати, робити щось хороше для інших людей. З’явилася ідея проводити освітні конференції та семінари про Інтернет та його можливості. Відтак, надалі ми займалися організацією цих подій.

Провели п’ять таких конференцій. Це були проекти у форматі BarCamp, тобто неформальні, відкриті, інтерактивні зустрічі з людьми. У 2008 був BlogCamp — найбільша конференція для блоґерів, на якій зібралося близько 800 учасників. Потім робили MediaCamp для медійників. Були події окремо для громадських організацій про те, як використовувати Інтернет і соціальні медіа у третьому секторі.

Ще працювали над двома освітніми проектами, які передбачили для студентів та тренерів. Збирали лідерів думок зі студентських організацій всієї України і розповідали їм про безкоштовні можливості Інтернету. А ще навчали їх, як самостійно організувати подію у форматі BarCamp. Ідея була така, щоб запустити серію цих баркемпів по Україні.

Ми хотіли, щоб люди організовували схожі події, ділилися своїми знаннями і досвідом у своїх містах, університетах. Це стало успішним починанням, яке дало сильний поштовх для саморозвитку, самоорганізації. Почалися різноманітні піар-кафе. 20-30 людей приходили на каву і хтось там робив презентацію, чи ще щось… Таких подій ставало все більше й більше. Але в певний момент я «переключився» з громадської діяльності на свій бізнес. Зараз бізнес — більший пріоритет для мене.

Як взагалі виник Petсube? Чому ти почав ним займатися?

Це сталося майже випадково. Ідея належить не мені. Вона належить моєму другові та співзасновнику Саші Нескіну. У нього цей задум виник як вирішення його особистої проблеми. У нього не було конкретної ідеї, який би бізнес розпочати. Але був собака. Собака постійно гавкав, якщо його залишали самого вдома. Тоді Саша взяв ардуін — контролер, який можна програмувати із комп’ютера, підключив до нього веб-камеру, кілька моторчиків та лазерну указку. Лишив цей пристрій удома, щоб гратися із собакою на відстані, та пішов на роботу.

В офісі зробив до пристрою веб-інтерфейс, щоби керувати цим пристроєм-лазером.

Є така хороша фраза, яка, подейкують, висить біля робочого місця Марка Цукерберга. Вона звучить так: «Що б ти зробив, якби не боявся?» Думаю, що це правильне питання, яке собі мають ставити всі молоді українці щоранку. Не боятися і знати, що немає нічого неможливого. І працювати. Багато працювати

Було дуже весело. Всі сміялися, раділи, всім подобалося. Саша показав це кільком своїм друзям. Всі, по-перше, із радістю гралися із його собакою, а по-друге, захотіли і собі таке. Саша із цією іграшкою кілька місяців носився, показував різним людям на конференціях. І у якийсь момент ми зрозуміли, що з цього можна зробити бізнес.

Тоді я саме збирався йти з агенції Prodigi. У мене була своя, зовсім інша ідея для бізнесу, проте Саша вчасно запропонував разом займатися розвитком його ідеї. Бо шукав людину на посаду менеджера, бізнес-девелопера. Вийшло так, що я підходив на цю посаду і погодився. Тим паче Сашко хотів бути технічним директором. Пізніше з’явився і наш третій партнер  Андрій. З ним ми разом працювали як у моїй першій аґенції, так і пізніше у Prodigi. Андрій мав відповідати за дизайн, він дуже крутий фахівець. Так об’єднавши зусилля, ми втрьох вирішили спробувати зробити свій бізнес.

Це було два роки тому. Ми думали, що запустимо проект орієнтовно через два місяці, а запустили через 14 місяців. Це тому, що ми довго дізнавалися, як серійно можна виготовляти річ, яку ми хочемо створити. З’ясовували всі питання щодо деталей, серійного виробництва, міжнародної сертифікації тощо. Це питання не прості, особливо в тому випадку, якщо ти ніколи раніше такого не робив.

Ми довго шукали українські компанії, які могли б цим зайнятися. Було кілька несерйозних фірм, які наче й обіцяли, але реально ні на що не були здатні. Потім ми звернули увагу на Китай. І стали учасниками китайського бізнес-акселератору. Це, так би мовити, програма підтримки бізнесу на ранній стадій. Врешті-решт, поступово зрозуміли, як втілити в життя цей проект. Ми побачили, що маємо всі потрібні ресурси і прийшов час стартувати на Кікстартері. Це американський сайт, що фінансує творчі проекти за схемою краудфандингу, спільнокошту.

Навіщо тобі все це взагалі?

Це хороше питання. Знаєш, я бачу два напрямки. Один напрямок — це бізнес, інший — громадська активність.

У мене є глибинне бажання побудувати хороший світ там, де я народився і там, де цей світ, на мою думку, є ще недосконалий — в Україні. Я знаю, що є речі, які можна зробити краще. Я знаю, як це зробити. У мене є всі сили, щоб це зробити

Це частина мотивації, яка штовхала мене вперед у різних громадських починаннях. Громадська діяльність, звісно, не приносила мені прибутку, але залишала по собі глибоке внутрішнє задоволення.

Однак, важливими для мене залишаються бізнес-проекти. Адже з успішних починань можна отримати певний фінансовий фундамент і досвід. Тим паче у бізнесі є дві речі, які мені дуже цікаві: це процес і результат. Тому не страшно іти в такий бізнес, де б тобі подобався і процес, і результат. І взагалі в підприємництві одна із найвищих концентрацій розумних, цікавих, інтелектуальних людей, з якими приємно проводити час не лише у справах, але й за келихом вина.

ЩО Б ТИ ЗРОБИВ, ЯКБИ НЕ БОЯВСЯ? ДУМАЮ, ЩО ЦЕ ПРАВИЛЬНЕ ПИТАННЯ, ЯКЕ СОБІ МАЮТЬ СТАВИТИ ВСІ МОЛОДІ УКРАЇНЦІ ЩОРАНКУ

Чого не вистачає українцям?

Ти знаєш, у мене такий фройдистський підхід трохи. Я бачу корінь багатьох проблем просто у історії.

Ти про особливий «український менталітет»? (Усміхається)

Ні-ні, я про дуже конкретні речі! Менталітет — це все «ла-ла-ла». Просто є речі дуже закономірні. От, наприклад, чому в Україні немає середнього класу? Та тому, що у нас було розкуркулення. Коли середній клас, підприємців, хороших менеджерів просто знищили. Чому там, де два українці три гетьмани? Тому що своєрідним чином складалася наша історія.

Питання інше й стратегічне: як використати те, що ми маємо на нашу користь. І тут, мені здається, річ, яку варто в першу чергу робити в Україні, — це інвестувати в освіту

Саме тому я всі свої проекти так чи інакше пов’язую з освітою. Якби у нас була хороша освічена нація, то я переконаний, ми б ніколи не вибрали Президентом Януковича. І у нас не було б багатьох інших проблем, які стосуються хабарництва. У нас би люди замість того, щоб дивитися на Схід і копіювати рольові моделі, які вони бачать у Росії, більше б дивилися на Захід. Тоді б порівнювали якісь раціональні й реальні речі, просто маючи знання про те, як це відбувається у західних країнах.Мені здається, що освіта — це стратегічна річ, яка приносить найбільше користі для розвитку суспільства. Бо можна впливати на систему охорони здоров’я, на зміцнення правової системи, оборону і таке інше. Все це класно. І все це потрібно насправді. Але, якщо ти вкладаєш свої інвестиції в освіту, то ти разом робиш внесок у всі сфери життя країни водночас.

Демократія не може працювати там, де немає нормальної освіти. Тому я глибоко переконаний, що в Україні треба вкладати інвестиції, насамперед, в освіту. Я бачу сенс більше у пошуку рішень, а не в констатації проблем.

Чому потрібно брати на себе відповідальність?

Я, можливо, ще надто молодий або просто не бачив, щоб українцям не вистачало відповідальності. Принаймні, серед моїх однолітків я цього не помічаю. Навіщо брати на себе відповідальність? Бо це нормальний стан людини. Це якась тяга людини до чогось нового, до якихось звершень…

Бачиш, я зараз в Штатах. Останні три місяці живу у Сан-Франциско. Останнім часом чимало думаю про цей американський народ і про його особливості. І розумію, що Америка – це нація емігрантів. Сюди приїжджали досить відчайдушні люди. Вони приїжджали підкорювати новий, незайманий світ. Велика частина із них були підприємцями. І от вони побудували потужну націю, яка має хорошу мораль, хороші стосунки між людьми у суспільстві. Це цікаво.

Підприємець мусить брати на себе відповідальність. І часто ця відповідальність не лише за себе, а й за світ навколо. Ви починали свою справу робити спершу через особистий мотив, а тепер ваш винахід використовують багато людей. Що ти думаєш із приводу цього? Чи те, що вже належить віднині не вам, є поза зоною вашої відповідальності? Для багатьох українських підприємців вираз «моя хата скраю» є досі прийнятним.

Я думаю, що це кліше, їх потрібно відкинути. От подивися, ми зробили дві революції за останні 10 років. І зробили їх таким чином, з якого захоплюється увесь світ. І революція — це не щось таке, що ти будеш робити, коли твоя хата скраю.

Ми зробили дві революції за останні 10 років. І зробили їх таким чином, з якого захоплюється увесь світ. І революція — це не щось таке, що ти будеш робити, коли твоя хата скраю

Так, але можеш робити, коли припече…

Коли у Києві били й стріляли, то ще більше людей з усієї України їхали туди своїх захищати. Я думаю, що в українців хата вже зовсім не скраю і ми це бачили впродовж останніх років. Інша справа, що радянська освітня система і те, що від неї залишилося в Україні запрограмоване на «не висовування».

Я от згадую нещодавню історію про те, як у Кривому Розі до хлопця-восьмикласника директорка мала претензії через його нестандартну зачіску. Що це, як не боротьба з інакодумством? Ти не такий, як всі. Давай швиденько ставай таким, як усі! От це проблема. Треба, щоб такого було менше.

Треба, аби прийшло розуміння того, що наша сила в різноманітті. Українці мають зрозуміти: що більше людей «буде висовуватися», що більше людей робитиме щось нове та цікаве, то корисніший результат буде для усіх. Якщо ми будемо боротися із цим «не висовуватися», більше буде підприємницького духу. Буде більше людей, які будуть брати на себе відповідальність. Не треба заважати людям.

1479416_10152103959128151_1992269864_n

 

Що для тебе є «успіх»? Чи вважаєш ти себе успішною людиною?

Ти знаєш, ти поставив запитання і я зрозумів, що я про це ніколи особливо не думав.

…Як на мене, успіх — це якась дивна категорія. Є книжка Еріха Фромма, німецько-американсько-єврейського філософа, яка називається «Мати чи бути?». У ній він пише про те, що за останні 100 років людство дуже сильно переорієнтовується на західний світ, на західну культуру. Тобто зі сфери «бути» на сферу «мати». Так, на думку Фромма, людство стає споживацьким суспільством.

Він пише, що в основних європейських мовах за останні 100 років значно зменшилася кількість іменників та збільшилася кількість дієслів. Наприклад, «у мене була зустріч» замість «я зустрічався». І мені здається, що більшість того, що сучасне суспільство визначає успіхом, належить саме до сфери «мати». На жаль. Йдеться про якісь статусні речі, автомобілі, одяг…

А з іншого боку, є більш східний підхід — «бути». Для мене успіх радше із чимось таким пов’язаний. Це той момент, в який я відчуватиму, що знайшов внутрішню гармонію, коли добре почуватимусь щодня впродовж енної кількості днів. Оце успіх.

Я не вважаю, що успіх я уже знайшов. І не вважаю, що коли-небудь його можна знайти. Це асимптотична штука. В математиці є таке поняття «асимптота». Це певна лінія, до якої ти можеш нескінченно довго і нескінченно близько наближатися, але тобі не дано її перетнути

І я думаю, що успіх, цілі, ідеали, прагнення — це асимптотичні сфери. Це те, що є у нас на горизонті, але навряд чи нам цього вдасться повністю досягнути. Бо як тільки ми чогось досягаємо — одразу бачимо наступне завдання, наступний горизонт.

А фінансовий успіх?

Тут часто є певна пастка. Часто люди кажуть, що бажати фінансового успіху це погано. Це совковий, напевно, стереотип, який говорить, що бути багатієм соромно. Це не так! Це частина успіху загального, яка дає тобі свободу і змогу робити ті речі, які ти хочеш робити. Тут не повинно бути чорного і білого.

Завдяки яким принципам чи правилам ти намагаєшся досягти успіху, ставати кращим?

Для мене є тільки два головних принципи, дві цінності, які я поважаю в людях. Це життєві постулати, які не змінюються впродовж всього мого життя. Це порядність та прагнення до самовдосконалення. Це дві речі за допомогою яких я, напевно, тестую кожне своє рішення.

А ще — це жага до саморозвитку. Я думаю, що це робить людей людьми. Якщо ти хочеш постійно рости, розвиватися, шукати шляхи вдосконалення, то ти людина. І з такими людьми завжди цікаво.

Я думаю, що у будь-якому світі – як у сучасному глобалізованому, так і в первісному — людина, що перестає вчитися, опиняється у поганому становищі. Такі люди опиняються в становищі «сидіння на дивані». У них атрофуються «м’язи у голові». І вони не те що не розвиваються, вони деґрадують в інтелектуальному плані.

За які свої дії чи творіння ти гордий? Чим ти пишаєшся? Petcube, напевно, так?

Не можу сказати, що я ним пишаюся. Тим паче, що це ще не закінчений проект. Так, я можу сказати, що займаюся ним по 15 годин на добу, але не пишаюся. (Усміхається) Поки що, принаймні.

З усього, що я встиг зробити найбільше я відчуваю гордість за створення освітніх баркемпів, про які вже згадував. Організовував впродовж 2008-2009 років. Я думаю, що це дало поштовх багатьом людям і середовищам. Це те, чим я найбільше задоволений. Але є ще багато речей, які хочеться зробити. І сподіваюся, колись список речей, якими я можу пишатися, поповниться.

Petcube  це українська компанія, яка поставила собі велику глобальну ціль і намагається її досягти. Вдасться нам це чи не вдасться, не знає ніхто. Але про те, що ми робимо, що нам вдається, чого ми навчаємося на своєму шляху ми розповідаємо іншим

Щось схоже, освітнє ми найближчим часом плануємо організовувати з Petсube. Petcube — це українська компанія, яка поставила собі велику глобальну ціль і намагається її досягти. Вдасться нам це чи не вдасться, не знає ніхто. Але про те, що ми робимо, що нам вдається, чого ми навчаємося на своєму шляху ми розповідаємо іншим.

Часом ми публікуємо матеріали на AIN.ua. Вже опублікували статтю про те, як отримати закордонний патент, як організувати піар-кампанію у західних ЗМІ, як запустити кампанію на Кікстартері, про те, чому українцям потрібно більше амбіцій.

Я відчуваю, що я можу абсолютно вільно ділитися з іншими українськими підприємцями своїми знахідками й досвідом. Вони не є моїми конкурентами. Я дуже хочу, щоб через рік-два в Україні був не лише Petcube, а були десятки й сотні амбітних проектів, з хорошими професіоналами, які орієнтуються на міжнародний ринок. Нехай із них 90% проваляться, як буває по статистиці, але 10% досягнуть успіху. Вони стануть прикладом для ще більшої кількості українців. Та навіть і ті, що проваляться виховають нових спеціалістів, лідерів, які пізніше зможуть втілювати успішні проекти.

Ми ділимося досвідом, працюючи над Petcube, так намагаємося розвивати підприємницький рух в Україні, і закликаємо інших підприємців робити так само. Для цього багато не потрібно. Треба лише знайти час раз на місяць написати якусь статтю про свої останні успіхи або думки. І це повертається потім сторицею, набагато більшими об’ємами, ніж час, який на це витрачено.

Чесність  цінність?

Для мене чесність — це частина порядності. Якщо людина чинить порядно, то очевидно, що вона має бути чесною. З порядністю цікава річ. Я якось ішов по Києву і побачив лайтбокс з рекламою якогось журналу для сім’ї і дому. Там був приблизно такий заголовок: Як виховувати дітей здоровими, розумними та успішними? І мені воно дуже впало в око, бо ось цей от перелік дуже цікавий. Принаймні, змусив мене замислитися. Я подумав, чи дійсно це три головні речі, про які я думатиму, коли виховуватиму дитину? Там не було порядності. Ми ніколи не чуємо слова «порядність». Особливо у медійному вжитку. Воно недовикористане і призабуте. Хотілося б, щоб його трохи більше згадували. Щоб цю категорію більше почали цінувати.

azhnyuk_top

 

Це, напевне, ознака феномену «аморальної більшості». Він притаманний нашому суспільству, на думку соціологів. Саме тому й порядності не вистачає. Адже ця характеристика, на жаль, вважається радше непотрібною.

Знаєш, я думаю, що зараз маятник знову хитнеться в інший бік. Я думаю, що зараз ситуація зміниться. Сьогодні модним стає досягати успіху своєю важкою роботою, модним стає підприємництво. Це глобальна повістка. Це і фільми, і медіа, нові мільярдери типу Цукерберга. Це все створює досить позитивний глобальний фон, який також і на Україну впливає. Для того, щоб бути частиною цього фону, потрібен певний рівень освіти та знання англійської мови.

Які фільми й серіали ти зараз дивишся?

Я майже не дивлюся фільмів, серіалів і телешоу років з 14-ти. У якийсь момент фільми мене розчарували. Проблема із фільмом у тому, що його вартість дуже висока. Відповідно фільми, які створюються, орієнтовані, перш за все, на масового споживача і апелюють до якихось дуже базових речей. Тому не дуже цікаво їх дивитися. Але є винятки, звичайно. Друзі допомогли мені відкрити чимало класних фільмів, але мій розпорядок не дозволяє виділити 2-3 години на фільм.

Які книжки зараз читаєш? Які твої улюблені?

Останнім часом читаю в основному бізнес-літературу. Зараз, наприклад, велику книжку Реале і Антісері «Західна філософія від витоків до сьогодення». Здається, так називається. Читаю в електронному форматі. Та й взагалі останні роки два читаю лише в електронному вигляді.

Улюблені мої книжки це «Атлант розправив плечі» Айн Ренд і більшість великих робіт Еріха Фромма: «Мати чи бути?», «Мистецтво любити», «Втеча від свободи», «Анатомія людської деструктивності». Фромм цікавий неофройдист, філософ, психолог і публіцист. Його книги, як на мене, творять доволі повну картину світу. Там є трактування різних людських прагнень і бажань. Фромм був дуже цікавою людиною. Читаючи його, можна поверхнево, але досить швидко познайомитися із працями інших німецьких філософів.

Чи маєш хобі?

Так, у мене велике хобі — я танцюю лінді-хоп. Лінді-хоп — це такий парний танець, який виконують під джазову музику у стилі 20-30-х років ХХ ст. Народжений в Америці, він пізніше заполонив Європу. Але це не надто великий світовий рух. Може, у світі є кілька десятків тисяч людей, які танцюють лінді хоп. Ну 100 тисяч, не більше. Останні 4 роки цим займаюся і це те, що дуже сильно вплинуло на моє життя та світосприйняття.

Ці різноманітні мистецькі заняття, вважаю, допомагають людям із технічним типом мислення. Я зайнявся цим, тому що шукав спосіб відпочинку від роботи. Танцюючи я зрозумів, що деякі речі у світі простіше відчути, аніж зрозуміти. І, можливо, зрозуміти їх неможливо, але їх можна відчути. (Усміхається) І як людина з технічною освітою і роботою у технічній сфері, для мене це було відкриттям якогось другого, паралельного світу. Коли ти намагаєшся навчитися танцю, ти розумієш, що не можна логічно змусити себе рухатися точно й безпомилково. Але коли ти це відчуєш, проживаєш, тоді це може вдатися. Важливо, що це виходить дуже по-справжньому. Це прикольна річ. Я думаю, що вона робить людей сильнішими. Вони тоді починають активно використовувати дві частини людського «Я», дві півкулі мозку.

  • Танцюючи, зрозумів, що деякі речі у світі простіше відчути, аніж зрозуміти.
  • Танцюючи, зрозумів, що деякі речі у світі простіше відчути, аніж зрозуміти.

Які правила у своєму житті ти порушив і які правила ти не порушиш ніколи?

Що таке правила? Хто встановлює правила?

Йдеться про «правила» у твоєму розумінні. Я от, щиро зізнаюся, порушував правила дорожнього руху. Хтось пишається, що він порушив «правило лінивості» і завдяки цьому є небайдужим і проактивним. У тебе є щось схоже?

Я намагаюся ніколи не картати себе за порушення якихось правил. Я радше сам намагаюся встановлювати ці правила. Бо, до прикладу, якщо ти живеш зараз в Росії, то ти порушуєш правила навіть критикуючи Путіна. Тебе цілком законно можуть притягнути за це до відповідальності. І ти сядеш, бо порушив закон, правило.

Різні правила призводять до такого собі «орвельського» світу, у якому люди живуть у страху. Мені здається, що головне правило, яке повинне бути у всіх людей — це не робити поганого іншим людям. Вважаю, що у цьому є багато сенсу. І це одна із доктрин, які зараз у світі поступово починають перемагати. Має бути дозволено все, що не приносить шкоди іншим людям. Я намагаюся не порушувати цього.

А якщо не у контексті формального закону, а у контексті особистісного правила?

Я не картаю себе і не намагаюся обмежити себе якимись темами, які стосуються їжі, алкоголю тощо. Я роблю те, що мені хочеться робити. Якщо мені хочеться працювати сьогодні 18 годин, то я працюю 18 годин. Якщо мені хочеться працювати 8 годин, то я працюю 8 і відпочиваю.

Що б ти порадив молодим українцям?

Є така хороша фраза, яка, подейкують, висить біля робочого місця Марка Цукерберга. Вона звучить так: «Що б ти зробив, якби не боявся?» Думаю, що це правильне питання, яке собі мають ставити всі молоді українці щоранку. Не боятися і знати, що немає нічого неможливого. І працювати. Багато працювати. 

 
Тарас Прокопишин Катя Рєпіна

Схожі публікації

58026 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу

12.10.2016 Ярослав Назар
9213 18

Володимир Усов

Розмова з одеським стартапером, співзасновником та керівником стартапів Gutenbergz та Kwambio

07.04.2015 Тарас Прокопишин
10851 14

Іван Пасічник

Розмова із співзасновником проектів Ecois.me, Hackerspace Kyiv, Mapped in Ukraine, opir.org

29.10.2014 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

31907 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
27268 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
24186 18

Юрко Филюк

Розмова з івано-франківським підприємцем, керівником компанії «23 ресторани», співзасновником проекту «Тепле місто»
28.01.2015 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати