Коли смерть так близько, немає сенсу витрачати себе на те, що не є любов’ю

Не пам’ятаю часів, коли б я так багато говорила про любов і так часто вимовляла слово «люблю». Завжди берегла його, щоб відчуття було найбільш концентрованим. Стримувала власні прояви почуттів. Але тепер переживаю якийсь окситоциновий шторм. Напевно, так і має бути. Бо в часи підвищеної напруги ми стаємо ближчими до самої своєї суті. Перестаємо скупитися — і на почуття в тому числі. Перестаємо «відкладати на потім», в тому числі і самого себе. Ви помічаєте, що ми стаємо щедрішими, особливо в час небезпеки? 

Може, відчуваємо, що наше життя кимось оплачується і ми покриваємо борг — кожен чим може. А може, ми відкриваємо, які ми великі, як багато в нас є. Коли доводиться жити в умовах зовнішніх обмежень історії — необмеженою лишається тільки внутрішня територія. 

У мÐ