Костянтинівка. 8 кілометрів до лінії фронту

Росіяни руйнують Костянтинівку. По містечку, яке, попри близькість до фронту, багато років залишалося місцем зустрічей і перепочинку для військових та їхніх близьких, бʼють ствольною артилерією, безпілотниками та реактивними системами залпового вогню. Про руйнування дізнаємося щодня, раз на кілька годин. У місті зникає вода і світло. Триває обов’язкова евакуація сімей з дітьми. Пресофіцерка 93-ї бригади «Холодний Яр» Сухопутних військ ЗСУ Ірина Рибакова зафіксувала реалії міста, яке війна поділила надвоє:

«Такі міста Донеччини, як Бахмут, Костянтинівка чи Покровськ, я раніше бачила лише проїздом. У період ООС вони були у глибокому тилу, а ми — військові — мали їхати ближче до фронту. Костянтинівку вперше побачила у 2018-му, напередодні Нового року. Бригада перемістилася на Авдіївський напрямок, а оскільки прямих квитків з Києва не було, мене забирали з Констахи. Вокзал видався мені тоді жахливим: сотні людей, купа маршрутників, таксистів, торгівля трусами, мисками, сантехнікою, біляшами… Та я все ж знайшла невеличку кав’ярню, де можна було почекати та ще й купити торт хлопцям.

Коли у серпні 2022-го бригада стала на Бахмутському напрямку, ми мали оселитися у Констасі. Та вона знову не прийняла нас — у місті тоді не було води, росіяни тільки-но розбомбили будівлю школи. Нам вдалося поселитися у приватному будинку, де ще була вода і який господарі уже покинули. От тільки за тим домом наглядала бабця, яка постійно молилася за російських солдатів. Тож ми вирішили шукати інше помешкання і так на три роки осіли у Дружківці.

Проте минулого року в Констасі з’явилося приміщення, де ми працювали і куди їздили щодня. Так почали потроху її любити — за смачні обіди в «Ложці», у «Семи вітрах» або на заправці «Роут», за каву в «Аромокаві» і ще за кав’ярні зі смачними тортами на центральній вулиці. Ми купували їжу в «Екомаркеті», аж доки по ньому не вдарили ракетою і ми не побачили, як звідти дістають тіла загиблих містян. Відтоді домовилися не відвідувати великі супермаркети не тільки в Констасі, а й в інших прифронтових містах.

Зараз Костянтинівка — це ніби два окремих міста. Одне, попри обстріли, ще живе, повне людей. Вони стоять у чергах за гуманітарною допомогою, торгують на базарах, їздять на велосипедах та в маршрутках. Інша частина міста — саме там, де вокзал — зашита оптоволокном, зруйнована КАБами і артою, і майже безлюдна».