[Ця розмова записана в рамках спільного проекту The Ukrainians та Urban Space Radio]
Щотижня в ефірі Urban Space Radio виходить програма «Обережно, Мох!». Її ведучий — музикант і продюсер гурту Familia Perkalaba Олег «Мох» Гнатів — запрошує на відверті розмови людей літератури, мистецтва та музики.
Цього разу у його студії лідер гурту 5Vymir Костя Почтар розповів про власне сприйняття музичного злету, переїзд до Польщі та ротацію на російському телебаченні. Текстовий варіант розмови читайте далі.
Мох: По-перше, привіт, Костю.
Костя Почтар: Добрий вечір!
По-друге, у вас не закрутилася голова від вашого фантастичного старту? У 2014 році у групи вийшов перший альбом, а цього року ви вже прокаталися по всіх великих фестивалях.
Мені приємно, що хтось вважає цей стрибок занадто стрімким.
Так, це стрибок.
Вважаю, що ми могли зробити більше. Хоча я задоволений нашою роботою. Із учасниками гурту ми знаємося вже 20 років, а років 13-14 існуємо як група. Ми настільки загартований організм, що зіркова хвороба не може нас зіпсувати.
Ви однокласники?
Так, ми однокласники. З одного спального району — всі живемо на Академмістечку один від одного в десяти хвилинах.
І в той же час виходить новина (сумна для фанатів), що ти переїжджаєш до Кракова.
Ні, це дещо неправильне трактування. Я написав, що на деякий час змінюю місце своєї дислокації. Я нікуди не перебираюся, а їду до Кракова лише на кілька місяців. Планую займатися своїм сольним проектом, найближчі концерти заплановані у Польщі й Словаччині. Зрештою, у мене є можливість пожити там, тож я вибрав собі на кілька місяців штаб у іншій країні.
А група?
Ми шість місяців після виходу другого альбому «Нові імена» провели у скаженому ритмі. Цей час був виснажливим для нас — ми багато гастролювали, зняли два відеокліпи. Один із них — на пісню «Ламай» — вийшов кілька днів тому.
Хороший кліп.
Спасибі. Ми також дуже щасливі. Нарешті вдалося зробити так, як ми очікували.
Чий це хід? Хто придумав?
Це наш друг, колега і режисер — Андрій Бояр. Знімав кліпи для Христини Соловій, Pianoбoй, O. Torvald. І, окрім того, що він дійсно профі, людина з неординарним мисленням, він ще й наш близький друг.
Він близьким другом був до кліпу?
Так. Ми вже кілька років товаришуємо. Я щасливий називати таку людину своїм другом.
Продакшн цього кліпу обійшовся вам дорого?
Ні, не дорого. Я б не хотів називати суми.
Щоб не збивати ціну вашому другу. Я розумію. Звідки ви берете ці гроші? Заробіток з концертів? У вас є продюсер чи людина, яка вкладає у вас гроші?
Це унікальна історія — увесь другий альбом «Нові імена» і всі матеріали, які виходили, були створені нами чотирма. Але ми більше не хочемо працювати в такому ключі і перебуваємо у пошуках менеджера. Щоправда, для того, аби мати хорошого менеджера, необхідно розуміти, що ти від нього вимагаєш. Школу, яку ми пройшли за ці півроку, займаючись продакшном та менеджментом — від розсилок у ЗМІ, завершуючи організацією концертів.
Все самі?
Так, усе самі. Це, звісно ж, відволікало нас від музики. Музикант перед концертом повинен медитувати, а не займатися організацією.
Часом читаю, що 5Vymir — «сталічні умніки». Люди насправді не знають, як воно було і звідки ми прийшли. Наш вигляд — це бунт проти обставин, в яких ми жили
Я в курсі. Бо я займаюся менеджментом гурту. І знаю, як воно мало б виглядати.
Але я цьому дуже радий. Бо зараз ми чітко усвідомлюємо, чого хочемо від людини, з якою будемо працювати далі. Це хороша життєва школа.
Ви оголосили тендер?
Ці останні місяці були періодом, коли ми підтвердили реноме інді-групи. Але надалі ми б хотіли більшість нашого часу приділяти музиці. І тому ця пауза є вимушена.
У нас є кілька варіантів: люди, за якими ми давно слідкуємо та кому ми могли б довірити майбутнє групи. Тому зараз ми в процесі переговорів.
Інді-група — група незалежна. Ви намагаєтесь втриматися на цьому принципі? Це ваш принцип? От, наприклад, буде контракт на сім років. Скажімо, сім років — п’ять альбомів. У мене колись була така пропозиція. Музиканти, з якими я працюю, сказали б: «Роби що хочеш, тільки не контракти». Я особисто з ними погоджуюся. А як ви до цього ставитесь?
Я не можу сказати, що це наш принцип. Звичайно, краще працювати самому, ніж з людьми, яких ти повинен постійно контролювати і перевіряти. У нас був різноманітний досвід. Наразі ми вирішили, що робитимемо усе вчотирьох. Бо той ступінь довіри і зацікавленості в проекті 5Vymir… Хоча це не проект, це я так ляпнув. Це важлива річ для нас. Нам, звичайно, хотілося б розширювати нашу аудиторію і бути доступними, при тому не зраджуючи собі.
Не треба боятися цього слова — проект. Воно більше скомпрометоване, ніж по собі є.
Є багато хороших музикантів, хороших груп. Але я завжди цінував людей, з якими роблю музику в 5Vymir, бо це трішки більше, ніж володіння своїми інструментами.
Ти казав, що було багато роботи останнім часом. Були нервові зриви?
Ми настільки добре знаємо один одного, що будь-які факапи сприймаються спокійно. Кожен знає, коли потрібно піти. І нас рятує те, що ми живемо в різних готельних номерах. Насправді я не є лідером групи. В 5Vymir я просто вокаліст.
Фронтмен.
Рівноцінний учасник, як і всі решта. Саме в цьому є велика цінність. Мені подобається з цими людьми, не просто, як з друзями. І якщо не заладилося з кимось одним, то обов’язково заладиться з кимось іншим. Це рятує. Бо, наприклад, якщо взяти групу, де є фронтмен і акомпонуючий склад, там завжди хтось проти когось. У нас така система: двоє дружать проти одного, а четвертий нейтральний. Це рятує. Якби нас було п’ятеро, було б уже не так. (Сміється)
Такого, що група приїжджає на автобусі, а фронтмен на віп-машині, ще немає? Ти гарантуєш, що такого не буде?
Я впевнений, що ніхто із нас не хотів би їхати окремою машиною. (Сміється)
Ти україномовний?
Так.
Але не в сім’ї?
Ні.
Ти став україномовним киянином. Яка причина?
Мені було соромно, коли за кордоном мене сприймали як росіянина. Це була основна причина. Репліки у дитинстві, агітації від вчителів української мови працювали абсолютно протилежно.
Уся твоя родина — кияни?
Не зовсім. Я киянин в третьому поколінні по батьковій лінії. Моя бабуся приїхала після війни у Київ із Житомирської області. Їй було 16-ть. А дідусь із Борисполя. По маминій лінії — бабуся із Луганської області, дідусь із Вінниччини. Після війни він поїхав працювати у шахту на Донбасі, і там народилася моя мама. У мене коріння розкидане по всій Україні.
Хтось залишився на Луганщині?
Так. Це навіть не Луганщина, а Ростовська область. Місто Донецьк. Саме там судили Надію Савченко. Я й не міг подумати, що про це місто будуть говорити. Насправді це місто — глуш, де виживали завдяки контрабанді. І ця контрабанда годувала цілий прикордонний російський регіон. Усі продукти там були українськими. Та ті потоки зупинилися з появою «ЛНР». Дороги розбиті танками, а люди тікають з міста.
Ви підтримуєте зв’язок з рідними?
Так, ми зідзвонюємося.
У вас немає на цьому ґрунті конфліктів?
У нас є непорозуміння. Але оскільки вони етнічні українці, то мій дядько каже: «Я не знаю, навіщо ви все це робите, але в душі я відчуваю, що це правильно».
Бритпоп, музика 60-х — на цій основі ти робив програму A-Side. Звідки все це? Ти ж досить молода людина, щоб на цьому вирости. Чим ця епоха тобі близька?
Я ріс в доволі несприятливий історичний період. Ми жили в «спальнику» на околиці Києва. Батьки втратили роботу і не могли знайти іншої протягом усього мого дитинства. Навколо такого мраку важливо було знайти зачіпку — щось світле, що дає надію. А ця музика мені подобалася — коли я її слухав, завжди усміхався. Вона була доброю. Навіть агресивні треки The Rolling Stones, The Who несли в собі дуже природну, органічну для людини емоцію. Це зараз я так аналізую і думаю, що в цьому причина. На контрасті, який існував у той час, треба було якось виживати.
Часом читаю про групу 5Vymir, що ми — «сталічні умніки», то мені смішно. Бо люди насправді не знають, як воно було і звідки ми прийшли. Можливо, той імідж, який у нас є зараз, наші костюми — це частинка нашого бажання втекти від усього цього лайна, яке переслідувало нас у дитинстві. Наш вигляд — це бунт проти обставин, в яких ми жили. Не всі люди здатні це зрозуміти.
Ти говориш про доброту. І навпроти доброти стоїть агресивність. Дуже багато людей виступають за те, що агресія — інвазійна. Це завоювання певного свого місця. Тому доброта — це не дуже добре. Чому ти обираєш сторону добра?
Я б дуже хотів бути поганим поліцейським. Мені часто потрібно вгамовувати свої емоції. Але навколо стільки мудаків, що треба бути добрим. Коли таких, як ми, буде більшість, то я, можливо, зміню реноме. А поки що потрібно давати собі і людям надію.
Цікава позиція. Повернімося до стилю, в якому грає гурт, — American Dream. Українська мрія для музиканта? Навіщо ви займаєтесь цим: заради грошей, щоб дівчата вас любили, тому що іншим не вмієте, єдина неспинима слава чи комплекс усіх цих речей?
Зараз я можу дозволити собі бути відвертим. Розумію, що став музикантом, бо хотів бути відомим. Хотів, щоб мене показували по телевізору. Коли я ходив до школи — а ця дорога займала 15 хвилин, — щоранку подумки брав сам у себе інтерв’ю. Думав, стану або музикантом, або актором. Але якби я знав, що музиканту в Україні так несолодко живеться, обрав би якусь іншу професію. Зараз моя мотивація абсолютно змінилася — музика стала не способом, а ціллю цього способу життя.
Ти сказав фразу: «Нарешті я можу дозволити собі бути відвертим». Коли цей момент настав?
Я можу назвати конкретний період. Це була смуга невдач, коли все, у що я вірив, в один момент завалилося. То був момент розуміння, що можна жити в ілюзіях і проживати чужі життя замість того, аби жити власним. У гонитві за образом того, ким ти хочеш бути, втрачаєш самого себе. А в цьому найбільша цінність: ми живемо не для того, аби бути клоном, а щоб народжувати щось нове.
Які ознаки, на твою думку, справжнього чоловіка? Що для тебе твій власний понт?
Це вміння брати відповідальність за свої вчинки. Ніколи не звинувачувати інших людей у своїх невдачах. Та вміти знаходити вихід із різних ситуацій.
Знов ж таки, говоримо про інді-незалежність.
Незалежність — це умовна річ. Насправді сумно, що за українськими правилами, щоб тебе показували по телевізору, тобі потрібно бути клоуном. Тобі потрібно….
…торгувати обличчям.
Так, іти на компроміси із своєю совістю. І після таких компромісів мені б було соромно дивитися на себе в дзеркало. Я вірю, що є інший варіант потрапити у прайм-тайм. І мій шлях — це знайти цей варіант. Не те, щоб я намагався комусь щось довести. Але хочеться, будучи старшим, дивитися на зморщене обличчя і знати, що я собі не спи*дів у житті.
Я дізнався, що ваш кліп взяв у ротацію рускій канал «Дождь».
Так.
Якщо буде запрошення, поїдете в Росію?
Наразі це неможливо. Особисто для мене приємний факт, що Михайло Козирєв написав про наш кліп. Дивно, що російський канал був першим, хто взяв кліп українського гурту в ротацію. З одного боку — приємно, з іншого — я злий на українські медіа. Але для 5Vymir я не бачу можливості в тій ситуації, яка склалася, їздити в Росію з концертами.
За якої умови ви туди поїдете?
Коли завершиться війна. Поки країни перебувають в стані війни, це буде неправильно.
Фотографії надані платформою Тепле місто.
