Київські сюжети: марсіани в середмісті

Упродовж перших десятиліть ХХ віку, а особливо в постуенерівську добу, Київ швидко перетворювався в центр українського мистецького життя.

І, хоча речники радянської влади були певні, що в проголошеній тоді з високих комуністичних трибун «боротьбі двох культур», української та російської, перша приречена на поразку самими обставинами, адже дуже довго розвивалася як підпорядкована, без жодної державної підтримки, насправді російська література досить швидко була витіснена на маргінес.

Попри воєнні злигодні, голод і руйновище, витворювались нові форми літературного побуту, з’являлись українські журнали, видавництва, виокремлювалися художні школи й угруповання. А що доводилося надолужувати втрати, спричинені цензурними заборонами в попередні роки, то водночас заявили про себе мистецькі стилі та прямування, які за нормальніших умов мали би послідовно змінювати одне одного.

Символісти-музагетівці, авангардисти-аспанфутівці, неокласики творили модерну українську поезію. Щойно в середині десятиліття з’явилися перші серйозні модерністські заявки на великі прозові жанри.

1923 року Валер’ян Підмогильний виводить групу молодих амбітних авторів з аморфної київської Асоціації письменників — і так постає знаменита «Ланка».

Спільнота небагатьох, але вибраних: однодумцями Підмогильного стали Євген Плужник, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка (їх називали спільним ім’ям Косьмачка), Борис Антоненко-Давидович.

Згодом, аби трохи приспати пильність цензорів і зоїлів, «Ланку» перейменували в МАРС — Майстерню революційного слова. Тож марсіани в двадцяті роки у Києві були таки дуже помітними.

Тамара Мороз-Стрілець, дружина Григорія Косинки, залишила чимало вимовних свідчень про київський ренесанс двадцятих, про тодішній літературний побут та взаємини членів Ланки — МАРСу:

«Концертів ми ма