Люди серця

Як не пропустити смс-ки від Бога і чому нас можуть навчити люди з особливими потребами

26.05.2016 Ярослава Тимощук

Одного дня, прогулюючись невеликим селищем Тролі поблизу Парижа, французький філософ Жан Ваньє зауважив понурі погляди двох чоловіків, що стояли під стінами інтернату для розумово неповносправних. Зупинився на мить, а наступний крок зробив уже геть іншою людиною. Згодом він полишає університетську кар’єру, купує будиночок у селі й оселяється там із мешканцями притулку — Рафаелем та Філіпом. Так у 1963 році з’явилася перша спільнота «Лярш».

Через півстоліття приклад Жана Ваньє надихнув засновників центру підтримки людей з особливими потребами «Емаус» у Львові. Його працівники допомагають неповносправним особам знайти роботу та інтегруватися у суспільство, забезпечують психологічний супровід і духовну підтримку. Усе, аби утвердити розуміння: люди з особливими потребами мають особливу місію.

Бо таке розкішне життя

Павло, сутулий сіроокий молодий чоловік, називає себе українським філософом. Він любить книжки про історію і телепрограми про політику. Для нього не проблема підійти до незнайомої людини з компліментом. «Ти сьогодні просто божественна», — каже Павло своїм асистенткам. «Ви розкішний чоловік», — вахтеру на прохідній. Можна було б подумати, що це фрази з фільмів, які Павло дивиться по телевізору, але звідки тоді це: «Ось ми з тобою говоримо — це момент істини», «Бо таке розкішне життя»?

emouse (3 of 54)

Павло відчуває, коли людям зле. «Тобі не можна переживати, буде голова боліти», — легкий доторк до чола. «Не сутулься», — руками розправляє плечі. «Тобі треба серйозно посміятися», — і сам усміхається.

Він ділить кімнату з Володею. Володя любить малювати пейзажі й ікони. Лики святих він також вишиває бісером або малює по дереву. За цим заняттям Володя мріє про Туреччину — хоче помандрувати слідами своєї улюбленої кіногероїні Роксолани. Усі, хто знає хлопця, чули про його любов до неї, хтось навіть подарував футболку з її зображенням. Охочий до спілкування Володя замовкає, коли торкаєшся неприємних спогадів.

emouse (36 of 54)

— Ліпше не питай, — не хоче згадувати життя в інтернаті, але за хвилину сам продовжує. — Знущалися, били.

В «Емаусі» Володя не боїться бути собою: залюбки прибирає, бо «любить порядки», вступає в суперечки за пульт від телевізора, гордо показує свої картини, розвішані по стінах дому.

Зранення і зцілення

Спільнота «Емаус» — це, окрім іншого, дім, де мешкає четверо людей з неповносправністю та їхні приятельки-асистентки. Оселя розташована при студентському містечку — в гуртожитку Українського католицького університету. Три роки тому владика Борис Ґудзяк, президент вишу, вирішив: буде корисно, коли студенти житимуть під одним дахом із людьми з особливими потребами.

Француженка Крістіна Англєс д’Оріак переїхала сюди з рідного міста, що поблизу Парижа, аби керувати центром.

emouse (27 of 54)

— Коли працюємо з друзями, більше відчуваємо сенс власного життя, — говорить жінка. — В «Емаусі» ми вважаємо, що кожна людина є цінністю, даром. Люди з особливими потребами — наші вчителі стосунків. Вони дають нам багато мудрості, показують, як жити серцем, як приймати виклики. Для них найважливіше — не влада, не кар’єра, не «як я виглядатиму в очах інших». Лише здатність дарувати і приймати любов.

Простора вітальня, розділена навпіл із кухнею, окремі спальні кімнати, нова сантехніка у ваннах, удосталь світла й простору — таким є дім «Емаус». Тут живуть Володя, Павло, Люда та Катруся, асистентки звуть їх друзями. Усього місця є на сімох осіб: дорослих людей, які мають розумову неповносправність (тих, хто має фізичну або психічну, прийняти не можуть, адже потрібні фахівці для особливого догляду). Працівники центру самі шукають тих, хто зможе сюди потрапити. Це люди, яким допомога потрібна найбільше: у кого померли батьки або в сім’ї не вистачає коштів. «Емаус» живе із закордонних грантів та пожертв.

emouse (16 of 54)

У кожного друга — свої драми й діагнози, та схожими є спогади про те, як били в школі чи знущалися в інтернаті. В «Емаусі» це називають «зраненням». Щоб отямитися від пережитого, потрібні довгі роки реабілітації, проте певні зміни у поведінці своїх підопічних асистентки помічають уже.

Крістіна теж пройшла свій шлях до розуміння дару людей із неповносправністю. Її нині вже покійний молодший брат Матіас мав синдром Дауна та аутизм. Жінка подолала всі стадії усвідомлення діагнозу — від шоку й заперечення до примирення.

Люди з особливими потребами — наші вчителі стосунків. Для них найважливіше — не влада, не кар’єра, не «як я виглядатиму в очах інших». Лише здатність дарувати і приймати любов

— На вулиці люди обертали на нас голови. Це була важка боротьба — між соромом і любов’ю, але перемогло останнє, — пригадує Крістіна. — Ми жили разом, але я не знала Матіаса зсередини, мені нічого не було відомо про його внутрішній світ, оскільки він не розмовляв. Тому я поїхала з братом на табір для неповносправних. Там я наче зцілення пережила, зрозуміла, що цими людьми керує тільки любов, що мій брат є подарунком і це честь, що він у нас є, він показує нам інший світ. Одного дня Матіас підійшов до мене й обійняв, як ніколи раніше. Я перестала ставитися до діагнозу брата як до суцільного страждання. Тепер думаю, що ми всі теж часто є по-своєму неповносправними: коли нам важко показати свої емоції чи сказати про почуття.

emouse (54 of 54)

Друзі відвідують творчі майстерні — плетуть із бісеру або вишивають ним, малюють, займаються ручною працею. Відпочивають із асистентами: настільні та спортивні ігри, походи в кафе або кіно, прогулянки в парку. Спілкуються зі студентами, що проживають у колегіумі, відвідують психолога. Відновлюють довіру до світу.

Дорівнятися серцем

Під час обов’язкового вечірнього ритуалу — співу та молитов — найгучніше звучить голос однієї дівчини. Оксана Федунів — асистентка у домі «Емаус». Тут вона з першого дня. За освітою — соціальний педагог, але у цій справі, вважає, головне — не диплом, а покликання, готовність розділити життя з людьми, котрі мають розумову неповносправність. В Оксани привітна усмішка й лідерські задатки.

— Спершу я не дуже уявляла, як це: перебувати з чужими людьми під одним дахом, опікуватися ними, — мовить Оксана. — Виявилося, що це радше служіння, аніж робота.

emouse (46 of 54)

Дівчина була однією з тих, хто напрацьовував правила проживання в домі. Найважливіші серед них такі: цікавитися справами одне одного, розповідати про свої новини та настрій, не перебивати під час розмови, допомагати готувати їжу та прибирати, поважати простір іншого, спільні рішення приймати більшістю голосів. До асистентів теж є вимоги: робити зауваження, добираючи слова, які б не зранили, відразу проговорювати проблемні ситуації, знати до кожного окремий підхід.

— Іноді мені важко виконувати роль учителя, — зізнається дівчина. — Мушу бути вимогливою, але водночас їх люблю.

Володя часом каже їй: «Ти мені як сестра».

— У нього сльози на очах — і я вже сама тоді починаю плакати. У друзів буває різний настрій, але коли вони добрі, то проявляють свої почуття значно сильніше, аніж ми. Їхні серця чуйніші: щоби нашим дорівнятися до їхніх, треба довго позбуватися гордині.

Сміх і сльози

Пшеничне коротке волосся, усмішка у брекетах, нечітка вимова. Зовнішність і поведінка дитини, але насправді це 38-річна жінка. Люда нанизує бісер на нитку — за годину з-під її рук з’явиться разок чорно-білого намиста. Тоді підходить до стіни і довго вдивляється у фотографію. Зі світлини їй усміхається мама. Вона померла два з половиною роки тому, але Люда говорить про неї так, наче бачилися вчора. За кілька місяців до смерті від раку горла вона прилаштувала Людмилу в «Емаус».

— На Великдень я їздила до мами в Бібрку, — за вечерею друзі розповідають, як провели свята.

emouse (10 of 54)

— Людо, говори правильно: ти була на могилі мами, — виправляє Оксана. — Не повертайся в минуле, згадуй, що було доброго сьогодні.

Після вечері гуртом дивляться телевізор і бавляться в настільні ігри. Наприклад, в «Уяву» — коли хтось називає слово, з яким асоціюється малюнок на картці. Люді слід розтлумачити, що означає «знахідка», «космос». Ці поняття надто абстрактні для розуміння.

— Що таке «філософія»? — питає Люда.

Кожній людині Господь надсилає смс-ки — треба тільки вміти їх читати

— Це коли люди довго й мудро говорять ні про що, — пояснює асистентка Яна Чекан.

Люда регоче, б’ючи себе рукою по коліну. Тобто відповідь її задовольняє. Так Люда реагує, коли щось видається їй дотепним. Але ніколи не знаєш, коли по хвилі радості жінка знову згадає про маму. Тоді — той самий жест і сердите «бляха-муха».

Смс-ка від Бога

Владика Борис Ґудзяк вважає, що кожній людині Господь надсилає смс-ки — треба тільки вміти їх читати. Своє повідомлення від Бога Яна, родом із села Антонівка на Рівненщині, знайшла в електронній скриньці. Після участі у літній школі «Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького» дівчина підписалася на розсилання вакансій від УКУ. Одного ранку прочитала, що «Емаусу» потрібен соціальний працівник.

— Я тоді щойно закінчила університет, хотіла їхати за кордон. Напевно, так і сталося б, але цей лист усе змінив, — пригадує Яна, випускниця факультету релігієзнавства.

У домі вона вже півроку. За цей час, каже, друзі навчили її бути самою собою.

emouse (43 of 54)

— Раніше я соромилася виступати перед публікою, а тут навчилася переборювати страх перед незнайомими людьми. На цій роботі не треба одягати масок: друзям байдуже, що в мене дві вищі освіти, звідки я. Важливо просто бути поруч, коли важко.

Її колежанка Юля Печенога до того, як прийшла в «Емаус», працювала соціальним працівником у рідному Кам’янці-Подільському, опікувалася неблагополучними сім’ями. На відміну від попередньої роботи, тут усі готові дослухатися до її порад.

— Тут буквально доводиться жити на роботі, але не шкодую про це. Я вчуся простоти. Наприклад, у Павла. Він може підійти й обійняти депутата, так було на зустрічі в міській раді.

Щодня в асистентів є чотири години вільного часу (на практиці виходить менше). Тоді Юля пише роман — за її авторським визначенням, про боротьбу добра і зла.

Святий може бути товстий і худий

Щовечора друзі й асистенти моляться, дякуючи за те, що сталося доброго впродовж дня. Співають пісеньки, ілюструючи текст жестами: «Святий може бути і великий, і малий. Святий може бути товстий і худий». По черзі передають запалену свічку й просять кожен про своє: Павло — щоби солдати не гинули і щоб Порошенко був мудрим, Володя перелічує всіх членів родини, аби з ними все було гаразд, Люда просить здоров’я для мами, якої нема. Наприкінці всі беруться за руки, міцно стискаючи долоні.

У неділю вранці всі прасують вишиванки й рушають до церкви на території університету. Священик зачитує проповідь.

— У народі є приказка: «Хома невірний». Але це не зовсім правда про апостола. Він сумнівався лише тому, що хотів вірити. Був повільною людиною, спізнювався всюди, виважено оцінював події, важко розпочинав нові справи. Через свою неспішність не встиг і на похорон Діви Марії. Але коли б не це, коли б через сумніви не попросив, щоб поховання через кілька днів відкрили, ми б не знали, що гріб порожній і що Пречиста Матір теж на небі. У слабкості Хоми проявляється небесна сила, він дозволяє Богу промовляти через себе. Ми часто теж є немічними, але це може означити, що так діє Господь.

Думаю, що ми всі теж часто є по-своєму неповносправними: коли нам важко показати свої емоції чи сказати про почуття

У цей час інший священик сповідає прихожан. Жінка підвозить чоловіка на візку. Його голова закинута назад, шепче нерозбірливо і наче через силу, рухає ротом, як викинута на берег риба. В один момент обличчя чоловіка й духівника зближуються. Священик цілує чоловіка в щоку, той від’їжджає, намагаючись усміхнутися. Люда махає йому рукою — і вони жваво починають розмовляти. Стороннім важко зрозуміти їхню вимову.

 Але вони собі знають, про що йдеться.

Ярослава Тимощук Олександр Ласкін

Схожі публікації

sm1a0599
4848 12

Наталія Ліпська: «Віра в себе — це щонайменше половина успішного лікування»

Директорка благодійного фонду «Крила надії» Наталія Ліпська — про волонтерство, допомогу онкохворим дітям та роботу в режимі вогнегасника

10.05.2017 Наталія Середюк
_DSC3069
10230 7

Антон — живий!

Як волонтер, що може ворушити лише головою та пальцями рук, рятує солдатів, а вони — його

15.09.2016 Ольга Омельянчук
rafik
1852 10

Урятувати не можна залишити

Як двоє киян покинули колишні життя, аби створити унікальну «Команду порятунку тварин»

06.04.2016 Ксенія Пясківська

Популярні публікації

img_1160
41401 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
[1] 5
27998 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
philipp-reiner-207
194224 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати