Магія глини

Кераміст Володимир Корнієнко про те, чому найкраще навчання — це робота і як бути гончарем в епоху інформаційних технологій

24.07.2017 Інна Березніцька

Володимир Корнієнко професійно займається гончарною справою. За сімейною традицією, хлопець мав закінчити училище та стати частиною династії кравців. І хоча ця робота Володимиру непогано вдавалася, він все ж продовжував шукати себе.

Якось майбутній кераміст потрапив на Вінниччину й познайомився з місцевим майстром-гончарем. Ця зустріч змінила усе. Спочатку хлопець почав детально вивчати гончарне ремесло. Пізніше хобі стало не лише професією, а й справою життя.

Ми поспілкувалися з Володимиром про те, наскільки складно без спеціального навчання відкрити власну майстерню, чому найкраще навчання — це робота і як воно — бути гончарем в епоху інформаційних технологій.

[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі.Свої».

Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]

 

Розкажи, будь ласка, про себе. Чому ти вирішив стати гончарем?

Родом я із Харкова. Спочатку навчався у Харківському хутровому училищі, далі — в Інституті зв’язку в столиці. Все життя мріяв займатися керамікою, але ніяк не вдавалося. У нас була сімейна династія кравців. Усі працювали в цій сфері: і прадіди й прабабусі, і діди. Через це я й вступив в училище, де вчили шити шуби та шапки.

Коли завершив навчання в училищі, то зрозумів, що мені таки потрібна вища освіта. І, сам не знаю чому, вступив до столичного Інституту зв’язку. Закінчив навчання в інституті, але розумів, що це зовсім не моє і я жодного дня не працюватиму в тій сфері. Вирішив залишитися у Києві і почав займатися керамікою.

GATE_GV--2

Спочатку друзі допомогли знайти у селі вчителя-гончаря. Близько п’яти років я навчався мистецтву кераміки у нього. Далі відкрив власну майстерню і почав робити все сам. Без спеціального навчання.

Ким був той перший професійний наставник?

Майстра звали Роман Чмерук. Він був родом зі столиці, але перебрався у село Погребище, що на Вінниччині. Саме туди до нього я їздив і навчався народній художній кераміці.

Вперше поїхав на Вінниччину з друзями, які були з ним знайомі. Ми заїхали поспілкувалися з майстром і, як це часто буває у селі, допомогли йому по господарству. Мені дуже хотілося спробувати щось зробити.

Я спробував сам. Майстер побачив, що мені вдається, і запропонував: «Тобі так гарно вдається! Якщо хочеш — можеш приїздити сам, аби попрацювати»

Роман Васильович спочатку мені нічого не показував і не розповідав як створювати вироби на гончарному крузі. Я спробував сам. Майстер побачив, що мені вдається, і запропонував: «Тобі так гарно вдається! Якщо хочеш — можеш приїздити сам, аби попрацювати». Я неймовірно зрадів і погодився. Вже наступного тижня я знову приїхав до нього.

Де в Україні можна навчитися цій справі?

Є чимало інститутів, академій, коледжів та технікумів. Оскільки я вже сам навчаю учнів, які професійно вивчають цю науку, то розумію, що мій шлях — найпродуктивніший. Бо те, що я бачу і чую від учнів, — не тішить.

Впродовж п’яти років я навчався в Романа Чмерука, але ніколи не зупиняюся — постійно вдосконалююся. Бо про кераміку все знати неможливо. І кожного року ти про щось нове чуєш і про щось цікаве дізнаєшся. Бути керамістом — це безперервно вдосконалюватися і навчатися.

Чи довго ти шукав свою нішу? Коли зрозумів, що хочеш створювати саме такі продукти?

Моя мама дуже любила красивий посуд і декор, тому, напевне, і мені це передалося. Спершу я сконцентрувався на столовому посуді. Оскільки мій вчитель працював у народному стилі, то я теж спершу так працював. Шукав себе, експериментував у різних напрямках, брав участь в семінарах і виставках, знайомився із різними гончарями. Все частіше працював у художньо-декоративному напрямку.

Роман Чмерук був народним майстром, але водночас і великим художником. У нього був прекрасний смак — він просував народну кераміку в художньому ракурсі. Роман Васильович робив не просто якісь глечики чи макітри, а справді вишукані речі. Він був великою людиною.

Від нього я навчився не так гончарству, як особливому баченню найважливіших художніх елементів: форм, пропорцій, концепцій тощо. Спочатку він навчав  мене не тому, чого я сам хотів. Це збивало з пантелику. Бо мені, до прикладу, хотілося навчитися швидко створювати посуд.

А він мене зупиняв і розповідав про усю філософію художнього напрямку, про магію глини. Мені здавалося, що я займаюся не тим, чим мав би займатися. Але потім зрозумів, що це було саме тим, що мені було потрібно. І дуже вдячний своєму вчителю за уроки, майстерність, бачення та стиль. Завдяки цьому я став тим, ким є зараз.

Зазвичай митці — це дуже творчі люди. А власна справа потребує не лише чудової уяви, а й вміння ефективно організовувати робочий процес. Тобі це вдається?

Вдається, але доволі нелегко. Бо це родинне — у нашій династії кравців усі працювали самі на себе. І після школи я теж підпрацьовував, і в інституті, і навіть мав свою майстерню. Тобто завжди працював на себе і мені ніхто ніколи не платив зарплати.

Звісно, це непросто. Я роблю все: починаючи від створення ліній посуду до організації виставок і створення стендів. Я маю свій стиль і лише його удосконалюю. І коли кудись їду, то все роблю власноруч. Бо знаю, як саме це має бути, відчуваю, як це треба зробити, і, найголовніше, навіщо.

Я не просто випалюю глину, а й створюю інсталяції. Ми — майстри, художники та дизайнери водночас. Це поєднання, яке диктує час. У цьому вся суть сучасного мистецтва, і мені це дуже імпонує. Єдиний мінус — постійна нестача часу. Бо все, що робиш, потребує великої залученості у процес. Берешся за одну справу та удосконалюєшся. Потім за іншу, і так постійно.

Зараз я також займаюся зварюванням — роблю металеву конструкцію і вже другий місяць пізнаю новий матеріал. І трошки відходжу від кераміки, бо не маю на неї вільного часу. Але мені це до вподоби.

Скільки коштів потрібно було інвестувати та що придбати, аби розпочати власну справу?

Можна стартувати і без заощаджень, проте такий процес — довший. Коли я починав, то майже нічого не мав — допомагали друзі. Керамісти дуже відкриті та щирі люди, завжди підтримають і порадять.

Якщо ж ти сьогодні вирішив розпочати власну справу, щоб завтра мати можливість роботи усе, то потрібно доволі багато грошей. У моєму випадку, думаю, це декілька десятків тисяч доларів. У кераміки висока собівартість. І це не лише велика кількість часу, який доведеться витрачати, а й вартість обладнання, яке потрібно придбати. Наприклад, хороша піч коштує від трьох до десяти тисяч доларів. Зовсім маленьку можна купити і за тисячу, але продуктивність буде зовсім невисокою. Гончарний круг — також близько тисячі.

GATE_GV-9924

Недолік ще в тому, що якісне обладнання треба замовляти за кордоном. На жаль, цей напрямок у нас ще не дуже розвинений. Буквально кілька людей цим займаються, але це обладнання не найвищого рівня, а, фактично, для початківців. У мене, наприклад, німецькі печі, японські круги та німецькі, французькі й італійські матеріали. Глина — українська. Її видобувають у Вінниці та Слов’янську.

Яка основна концепція твоїх робіт? Чим вони відрізняються від інших?

Я дивлюся на прості техніки й рішення і намагаюся трансформувати їх у сучасність, зробити їх актуальними. Найбільший комплімент для кераміста — коли його предмет живе, а не лише стоїть у серванті. Останнє теж добре, але коли створюєш чаші, то хочеш, щоби вони подобалися людям і щоби з них пили, а не милувалися.

Я не прихильник ідеальних, вигладжених текстур. Продумана природність — понад усе

Зараз я створюю дизайнерський посуд для сервірування: келихи, тарілки, чайники, вази. Для цього використовую глину та глазур.

Гончарство дуже класна справа і вона постійно розвивається услід за дизайнерськими тенденціями. Часто кераміка перетворюється на неймовірні речі. Зокрема, через те, що змінюється її візуалізація. Цей матеріал унікальний і з нього можна робити будь-що. 

Мої роботи вирізняються легкістю й природністю. Я не прихильник ідеальних, вигладжених текстур. Продумана природність — понад усе. Я мінімально використовую кольори і люблю простоту.

Яким є твій типовий робочий день?

Я мрію працювати від ранку й до обіду, але зараз працюю навпаки — з обіду до ранку. У моменти, коли немає натхнення, я не примушую себе: просто ходжу, розмірковую, допоки не виникне цікава ідея для роботи. Коли вона з’являється, то я кидаю всі плани і займаюся тим, чого справді хочу. Часто буває, що я настільки захоплююся якоюсь ідеєю, що не помічаю, як настає вечір. Але після цього я немов заряджений: бо щось зробив цікаве, знайшов нове рішення.

Буває й таке, що часом роблю якусь рутинну монотонну роботу, а потім з’являється настільки багато енергії, що створюю щось цікаве, роблю якийсь прорив. І це дуже надихає. Розумію, що таким чином Всесвіт дає мені великий бонус для реалізації творчого проекту.

Якби ти не був гончарем і керамістом, то ким?

Я, чесно кажучи, навіть не хочу про це думати. Мені настільки добре у справі, якою я займаюся, що ніколи не було схожих думок.

Більшу частину свого життя я розмірковував над тим, ким хочу стати. Я дуже хвилювався через це — довго думав про те, ким я є насправді і якою є моя місія. Але це тривало до моменту, коли почав займатися керамікою. Зараз я спокійний і щасливий, бо знайшов себе.  

Чиї роботи є для тебе взірцем?

Мене надихають лаконічні й прості роботи. Саме це мені близьке. Менше подобаються якісь складні рішення чи рухи. Кожен майстер має якесь особливе творіння, яке можна відзначити. І це не обов’язково та робота, яку автор вважає найкращою — інколи думки можуть відрізняться.

Більшу частину свого життя я розмірковував над тим, ким хочу стати. Але це тривало до моменту, коли почав займатися керамікою. Зараз я спокійний і щасливий, бо знайшов себе 

Серед керамістів у мене немає кумира, але є роботи, які дуже імпонують. Подобається манера і стиль Лізи Портної, Андрія Кириченка, Олекси та Олесі Майстренків, Олександра Мірошниченка, Олександри та Євгена Лєбьодкіних, Євгена Сердюка та інших.

Де шукаєш натхнення?

Буває по-різному. Інколи кудись їду, часом щось читаю, деколи — просто займаюся рутинною роботою. Натхнення приходить спонтанно. Бувають моменти, коли ти змушуєш себе до чогось, але нічого не вдається. Тоді ти намагаєшся переключитися, робиш щось інше і не зауважуєш, як починаєш кайфувати від зробленого.

GATE_GV-9477

Мені подобається східна філософія. Я маю три великих захоплення: кераміка, чай та будинки. В цих речах вся моя філософія стосовно життя і творчості. Я навіть створив авторську варіацію заварювання чаю, яку називаю «українською чайною церемонією». Спробував поєднати філософію східного чаювання із мистецтвом приготування та пристосував це все до сучасності.

У Китаї та Японії є свої унікальні традиції, що стосуються підготовки до вживання цього напою. Зрозуміти всі нюанси нашим людям трохи важко, бо у нас інші традиції та менталітет. Чай у нас зазвичай п’ють швидко. Церемонію не кожен може собі дозволити.

Натомість на Сході зовсім інша культура споживання чаю. Тому я створив чайний набір, який поєднує усі важливі моменти, та пристосував його до наших звичаїв і вимог часу.

GATE_GV-9424
GATE_GV-9587

Ти часто проводиш майстер-класи з гончарної справи. Чого можна там навчитися і скільки потрібно витримки, щоби стати професійним гончарем?

На майстер-класі чогось конкретного не вивчиш, але принаймні зрозумієш суть процесу та його головні принципи. На мою думку, майстер-класи існують для того, щоби майстер продемонстрував процес створення чогось дивовижного. Це радше презентація роботи фахівця, аніж навчання. Кожен гончар має свій стиль та свої секрети, тому це як участь у чомусь особливому. Звісно, приходять інколи, щоб спробувати для себе щось нове, доторкнувшись  до гончарного круга.

Я не дуже спокійний, радше екстравертний. Але глина наче змінює людину. Ти немов ліпиш глину, а вона водночас — тебе

Я не дуже спокійний, радше екстравертний. Але глина наче змінює людину. Ти немов ліпиш глину, а вона водночас — тебе.

Для того, щоб отримати якісний продукт, треба багато працювати і пройти багато етапів. Потрібно бути самовідданим справі, але не всім вистачає терпіння. Може бути й таке, що ти півтора місяця працював, але щось трапилося із пічкою — і вся робота була марною. В такі моменти найважливіше не кинути все і не піти куди-небудь — наприклад, працювати водієм трамвая.

У мене є своя методика, яку називаю «теорією маленького успіху». Якщо щось довго не вдається і ти відчуваєш апатію, то обов’язково потрібно зробити якусь просту справу, яка вам точно під силу. Після цього усе налагодиться і ти знову станеш сильним. (Усміхається)

Чим для тебе є успіх і чи ти вважаєш себе успішною людиною?

На мою думку, успіх — це коли ти не сумніваєшся в тому, що перебуваєш на своєму місці. Я успішний чоловік і сумнівів щодо цього в мене давно немає. Успіх і фінанси для мене не взаємопов’язані речі. Головне — робити те, що любиш, і з часом матимеш, що хочеш.

Чим для тебе є робота?

Моя робота — це я сам: мої думки, дії, філософія життя. Через роботи я розповідаю світові про себе. Розповідаю і показую, про що зараз думаю, чим живу та що мене хвилює.

У чому полягає мистецтво і магія глини?

Глина — це живий матеріал, із яким цікаво працювати. Він віддзеркалює стан душі. Коли людина у сумному настрої, нервова та заклопотана, то глина їй не піддасться і не дозволить нічого створити. В такому випадку речі просто не вдаються: навіть якщо у майстра чимало досвіду, все одно під час якогось із етапів щось піде не так. У це можна і вірити, і не вірити, але, як на мене, це закономірність. Я спілкувався про це з багатьма майстрами, і багато-хто погоджується з цією думкою. Глина дуже чутлива.

Коли людина у сумному настрої, нервова та заклопотана, то глина їй не піддасться і не дозволить нічого створити

Як це — бути митцем-гончарем в епоху інформаційних технологій?

Це як бути динозавром. (Усміхається) Митці та творці якихось нематеріальних продуктів живуть наче в паралельних світах. Це наче вивезти людей, які працюють із новітніми технологіями та постійно живуть у швидкому темпі міста, в якесь красиве село на природу. І ті відчуття, які вони отримують там, схожі до тих, які намагаються принести в цей швидкоплинний світ сучасні митці.

Якими своїми проектами ти пишаєшся?

Дуже багато натхнення останнім часом я отримую від проекту «Місто із цегли». Я навчився самотужки робити цеглу з ефектом старовини. Задум такий: цегла — не просто частина будинку, а фактично є будинком. Філософія проекту — маленьке у великому, велике у маленькому. Декілька років тому спільно із друзями-керамістами Лізою Портновою та Андрієм Кириченко ми організували виставку «Місто із цегли».

GATE_GV-9833

З великої кількості цеглин я створив інсталяцію у вигляді високоповерхівки, в якій сидять люди. Це певний символізм самих цеглин, яких не може зруйнувати навіть час. І цю ідею я далі розвиваю і презентую нові інсталяції. Зокрема, розвиваю новий напрямок — «Цегляний сад». Надихнула мене на це виставка «Японські сади», що була в Києві. За допомогою різних спеціальних цеглин із різних ракурсів я створив сад у стилі мінімалізму. І навіть презентував його під час Днів японської культури в Україні.

Інший проект, яким я пишаюся, — це «Маяки». Він жодним чином не стосується моря. Цей проект — про внутрішнє світло. Кожен усередині себе має маяк, який освітлює дорогу та з яким можна робити все.

Наскільки важливим у твоїй справі є колір?

Колір — це стан, у якому ти перебуваєш. Це може бути ейфорія й радість або ж навпаки — пригнічення, яке ти намагаєшся розфарбувати. Буває по-різному. Колір — це емоція. Сьогодні вона буде однією, а завтра — іншою. І ти її передаєш через свої роботи.

Наскільки добре, на твою думку, українське мистецтво представлене у світі?

Найголовніша проблема в тому, що про наше мистецтво думають лише митці. Більше ніхто. І це навіть серед людей, які можуть це робити та популяризувати. Ми не відчуваємо жодної підтримки з боку держави.

Декілька років поспіль наші колеги їздили в Китай на зустрічі зі світовою спільнотою керамістів. Коли підіймали український прапор, то наше посольство навіть не знало про їхню присутність. Вони самостійно усе організовували, а посли просто приїздили та робили селфі на тлі прапора. Британці робили великі програми про участь своїх керамістів у світовому симпозіумі, американці, австралійці та канадці активно обговорювали це. А про нас ніхто навіть не знав.

Історія повторилася ще раз, коли наші були в Лондоні. Але так не має бути. Художники не повинні винятково власними силами піарити свою країну без підтримки з боку держави.

Зараз у всіх наших керамістів одна глобальна ціль — підвищити рівень української кераміки. Ми хочемо створювати в Україні хорошу керамічну історію. Щоби люди розуміли, що є якісна локальна кераміка і є люди, які її творять. Ми намагаємося не лише навчати гончарству, а й популяризувати його. Це важливо.

Інна Березніцька Григорій Веприк

Схожі публікації

4900 5

Прянощі життя

Засновниця Kitchen&Garden Катя Безжон про власну справу, пряні трави в горщиках і звукотерапію для рослин

21.11.2017 Інна Березніцька
3348 15

Запах шкіри

Засновники бренду Two Bulls & A Carriage — про радощі та труднощі ведення сімейного бізнесу, вірність класиці та увагу до деталей

12.12.2017 Ілона Громлюк
6947 10

Оживити бетон

Засновниця DWELL the SPACE Ірина Терех про секрети бетону, перші замовлення та менеджмент як серфінг

21.08.2017 Інна Березніцька

Популярні публікації

44051 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
47741 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
44081 11

Несистемна міністр

Один день із життя Уляни Супрун: заради чого вона взялася реанімувати українську медицину і чому продовжує, попри спротив пацієнтки
13.07.2017 Марічка Паплаускайте

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати