[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Захопливі цілі. Свого часу у мене було кілька таких: вивчити іспанську, запустити блог, пробігти марафон.
Я — сильна духом людина. Я люблю братися за кожну нову ціль з повним ентузіазмом.
Мені ніколи не бракувало мотивації, у тому значенні, якого їй надають. Я завжди знав, чого саме я хочу досягти і для чого.
І впродовж багатьох років я вважав, що усі ці якості — це все, що мені потрібно.
Але в реальному житті не завжди так.
Тому що у якийсь момент на шляху завжди з’являється перепона. Таке життя!
Я би почав опиратися, і тоді б стали явними реальні причини ігнорування моїх цілей. У якийсь момент мої мотивація та витримка зникли б – і я б зійшов зі шляху. І незалежно від того, коли б це трапилося, я б вважав себе винуватцем провалу. Я б думав, що мені не вистачило сили волі чи дисциплінованості бути продуктивнішим, ніж я хотів.
Але минали роки, і я нарешті усвідомив, що мотивація з усіма її гламурними конотаціями та обіцяним успіхом не є відповіддю. Це лише вихідна точка, але сама собою далеко вона вас не заведе. То що ж приводить до успіху? Маленькі реалізовані кроки.
Правда про мотивацію
Пристрасть. Мотивація. Натхнення. Ці слова разом часто згадують у всіх розповідях про секретні інгредієнти успіху. Їхній заклик очевидний та незаперечний, нам сказали, що вони — наші путівники до дивовижного успіху.
Я хочу розвіяти ілюзію про те, що мотивація — це фактор №1 для успіху.
Аби почати працювати над чимось, ми, безумовно, повинні мати певний рівень мотивації. І робота над чимось, якщо ви вже мотивовані, йде легко та невимушено.
Саме тому мотивація дуже часто асоціюється з почуттями на зразок захоплення, амбіційності та гордості. Цікавий склад. Це безпосередньо має стосунок до нашої омріяної кінцевої мети і до задоволення, яке ми відчуватимемо, коли досягнемо бажаного.
Візуалізація ваших кінцевих результатів — уявити, як ви вільно спілкуєтеся і жартуєте іспанською, — це просто. Але насправді доведеться пропускати дні народження через відвідування вечірніх мовних курсів і перечитувати книги з граматики після важкого робочого дня.
А як щодо тих днів, а таких буває багато, коли від захоплення, мотивації та натхнення — ні слуху ні духу? В автобіографіях наших героїв частина цього якраз не описано, ми бачимо лише високі злети та щасливі закінчення.
Але між цими двома точками є довгий шлях, середина, про яку люди не хочуть говорити, — рутина, повторюваність, примушування себе робити те ж саме з дня в день впродовж місяців та років.
І все ж ми продовжуємо вірити в те, що найуспішніші люди є найнатхненнішими. Що з ними не трапляється жодних розчарувань, що вони прокидаються кожного ранку готовими змінювати світ.
Але чарівної таблетки, яку мають одні, та не мають інші, не існує. Запорукою їхнього успіху є їхня витримка, спроможність виконувати з дня у день всю потрібну роботу, яка приходить з роками.
Вони щодня спокійно виконують необхідні завдання, навіть якщо результатів ще не видно, навіть якщо їм нудно, навіть якщо хочеться покинути все.
Перший крок для формування звичок
Інтернет завалений статтями, які обіцяють привести нас до «неймовірної продуктивності».
Ми можемо бути в тисячу разів продуктивнішими: нам просто потрібно прочитати цю книгу, випробувати цю нову стратегію, завантажити цей новий додаток.
Не можу з цим погодитися! Продуктивність — не те, що можна суттєво підвищити за одну ніч: наш мозок від природи має дні підвищеної та зниженої активності, з причин, які нам непідконтрольні та не завжди зрозумілі.
Але я переконаний, що ключовим у покращенні та довготривалості продуктивності є те ж, що й було сто років тому, — вироблені хороші звички.
Величезна кількість досліджень були присвячені всемогутній силі та впливу хороших звичок на нашу поведінку. Але як ми формуємо ці хороші звички із самого початку?
Поговорімо про тренажерну залу.
Я маю сильне бажання тримати себе у формі. Я люблю виконувати фізичні вправи… Але мені не подобаються тренажерні зали. Я щоразу намагаюся примусити себе і часто знаходжу причину відкласти на інший раз похід до спортзали.
Якось я спіймав себе на думці, що кожного разу, відкладаючи похід до тренажерного залу, я відчуваю провину, а відвідавши його — і фізичне, і моральне виснаження. Ненавиджу це!
Я щоразу докоряв собі, але мені не вдавалося домогтися значного прогресу.
Потім, одного дня, моя дружина переконала мене відвідати групове заняття. Єдина відмінність полягала у тому, що мені потрібно було заздалегідь записатися та попередньо скасувати запис, якщо я вирішу туди не йти.
Я пішов. Мені сподобалося. І я пішов наступного дня. І ще раз знову через два дні.
Це не було амбіційно, але те, що я записався у певне місце на конкретно визначений час, відіграло важливу роль — це спрацювало. Я не питав себе, слід мені йти чи ні? Рішення було прийняте, і не було жодних докорів сумління, чи відчуття натиску, чи примусу, які мав раніше.
Я почав відчувати, що звикаю, отже, мій робочий день став цікавішим. Я почувався краще, в мене поліпшився апетит. Просто вписавши свої плани у розпорядок дня, я почав підійматися вгору, ніби по спіралі. Хороша звичка почала формуватися.
І я такий не один. Більш як сотня окремих досліджень на основі різних експериментів дійшли такого ж висновку: люди, які чітко визначили, коли, де і як вони будуть щось робити, частіше досягали успіху у виконанні поставленої цілі.
Я почав застосовувати цей же принцип у інших сферах свого життя, зокрема в ділових зустрічах та особистих справах, які вже були в моєму календарі. «Маленькі» речі, які я давно хотів зробити, але ніяк не вдавалося.
Я помітив, фізичний процес записування чого-небудь — місця, часу, події — ставав гарантією того, що це відбудеться.
«Намагатися читати більше» — стало «однією прочитаною статтею о 13.00 щодня». «Зустрічатися зі старими університетськими друзями» — перетворилося на «спільну вечерю кожного 7 вересня».
Не сприймайте це як перетворення вашого щоденника у суворо спланований графік. Мета таких записів — закріпити ваші наміри, перетворити їх із чогось прозорого, невидимого на конкретне.
Отож, почніть записувати. Буквально, візьміть ручку і запишіть.
Як невеличкі зміни впливають на продуктивність
Просто зробіть це. Це не звучить, як щось грандіозне. Але воно таким є. І це значно складніше, ніж здається.
Вчіться на уроках життя. Багато підприємців хочуть створити наступний Facebook або Amazon. Але мало хто з них готовий вкласти в це тонни щоденної роботи впродовж десятиліть.
Будуючи свою компанію JotForm впродовж 12 років, чи був я мотивованим, працюючи в офісі щодня впродовж цих років? Не зовсім.
Коли ми відчуваємо хоча б малесенький опір якимось діям, наш мозок починає підшуковувати будь-які причини, аби цього не робити.
Плани, які з’являються в останню мить, зустрічі, ранки і пізні вечори… Занадто холодна погода, щоб виходити кудись із дому… Занадто тепла та сонячна, аби лишатися в приміщенні… І цей список можна продовжувати до безкінечності…
Усе можете закінчитися тим, що ми будемо шукати причини, щоб не робити чогось, що насправді потрібно зробити. Дуже важливо навчитися розпізнавати ці інстинкти, приглушувати цей внутрішній голос, що спонукає до бездіяльності, і стиснувши зуби, незважаючи ні на що, діяти.
Змусивши себе прийти туди, де потрібно бути: клас, тренажерна зала, офіс, — ви подолаєте одну з найважчих частин шляху.
Ви там, де ви сказали, що будете, ви робите те, що ви сказали будете робити. Все гаразд!
«Це просто, я просто продовжую працювати. Прокидаюся о 5.00 щодня.
Розплющую очі і витягаю себе з ліжка так само, як будь-хто в світі.
Саджу себе перед екраном комп’ютера і просто працюю!
Були часи, коли я сидів перед комп’ютером і починав писати лише «маячня, маячня, маячня…» знову і знову.Але тільки тому, що я не здавався і продовжував працювати, я спромігся створити хоробре серце (Braveheart)», — Рендалл Уоллес.
На початку створення JotForm у мене було досить багато «реальної роботи». Я мусив прокидатися о 6.00 ранку, відповідати на запитання покупців. А потім йти на роботу.
Я буду чесним, щоранку, коли дзвонив будильник, я був готовим жбурнути його об стіну, але не припиняв спроб покращити свій продукт.
Працюючи знову і знову, я перетворив це на звичку. Це перестало бути для мене «великою справою». І більше не було питання, робити це чи не робити. Все дуже просто.
Але ви почуваєтеся не так, як би хотілося
Отже, ви працюєте, продовжуєте викладатися. Але почуваєтеся безпорадними та невпевненими. Винагороди не завжди відповідають тому рівню зусиль, які ви вкладаєте в роботу.
Не можу сказати, як стосовно вас, але щодо мене, то я часто маю справу з тим, що ідеалізую кінцевий результат в своїй уяві. Підбиття підсумків, щоденні якісь зміни, помилки можуть змусити почуватися кепсько.
Але будучи одержимими кінцевим результатом, сформувавши в своїй уяві ідеальну картинку, без права на помилку ми можемо стати паралізованими.
Якщо ви почуваєтеся кепсько, то не можете регулярно виконувати потрібну роботу. Ви починаєте уникати її, відмовлятися від неї. Подорож до вашої кінцевої мети стає фрагментарною та нудною. Зрештою, ви відмовляєтеся від неї взагалі.
З іншого боку, фізичний примус дає вам змогу просунутися далі, навіть якщо ви одразу не відчуваєте прогресу — він є.
В цьому і полягає вся користь ваших спроб: щоразу виконуючи роботу, ви практикуєтеся. Практика — ключовий фактор. З кожним маленьким кроком ви вдосконалюєтеся і розвиваєтеся.
Марк Твен часто говорив: «Прогрес кращий за недосяжний перфекціонізм».
Іншими словами — розслабтеся. Ви буде іноді почуватися кепсько. Це неминуче, але й необхідно, тому що помилки та невдачі в кінцевому підсумку дають чудові результати.
Легко почати, а от продовжувати значно складніше. Але працюючи щодня, ви робите завтрашній день трішки легшим.
Перевага в 1%
У роботі є якась прихована магія — коли ви регулярно виконуєте якісь маленькі дії у правильному напрямку. Дія, що стає звичкою, стає перевагою.
Приймаючи лиш трохи кращі рішення щодня, ви можете легко відхилитися від поставленої цілі. Але коли кожна маленька крапля породжує наступну, мало-помалу відбувається щось грандіозне.
Щоденний внесок у маленькі зміни створює цикл постійного зростаючого покращення.
Науковці називають це «накопичувальною перевагою». Те, що починається з крихітного внеску, з часом стає більшим.
Це той принцип, який стосується і бізнесу.
Джеймс Кліер пояснює: «Правило одного відсотка стверджує, що з плином часу більшість нагород для людей, команд та організацій, які матимуть одновідсоткову перевагу перед альтернативами, накопичуватимуться. Вам не потрібно бути вдвічі кращими, щоб отримати вдвічі кращі результати. Вам просто потрібно бути трохи кращими».
Невелика різниця у тому, що ви робите, приносить гарні результати, якщо ви робите це тривалий час.
Ось як я бачу це: ви можете йти рівною дорогою, доки не опинитеся на величезному пагорбі. Або ви можете розпочати підйом по ледь помітному схилі, і знову, з часом, оглянувшись, ви побачите, що перебуваєте на високому підйомі.
Прогрес та успіх — це два набагато пов’язаніших між собою явища, ніж вам здається.
Вам не потрібно більше інформації. Вам не потрібна комплексна стратегія. Вам потрібно записати це, робити та продовжувати вдосконалюватися.
Продуктивність — це те, що не трапиться за одну ніч.
Оригінал — Aytekin Tank
Адаптований переклад — Ліля Гук
Зображення — unplash.com
