Мова любові

Журналіст про те, як українська стає мовою більшості

29 Березня 2023

Соціологічні опитування фіксують збільшення кількості українських громадян, які переходять на українську, — не кажучи вже про зростання числа тих, хто вважає її рідною мовою. Та що там соціологічні опитування! Ми й самі чуємо, як багато людей зараз розмовляє українською мовою на вулицях, у кав’ярнях й установах. Ми бачимо, як українська мова остаточно стає мовою більшості.

Тут можна було б полегшено зітхнути і сказати, що українці нарешті зрозуміли важливість мови і здійснили цивілізаційний поворот. Але ми чудово розуміємо, що для багатьох людей перехід на українську — насамперед жест протесту проти країни, мовою якої вони говорили все життя і яка зараз обстрілює та знищує їхню Батьківщину, вбиває їхніх близьких, руйнує їхні міста та села.

Можливо, для багатьох цього було б цілком достатньо. Але для мене дуже важливо, щоб українська мова з мови протесту проти російської агресії перетворилася на мову любові. На мову любові до України, до її культури, до її минулого та майбутнього. На мову любові до самої мови, зрештою.

Я кажу, пишу і — що найважливіше — думаю українською мовою не тому, що протестую проти російської.

Так само ви не залишаєте чужу вам людину заради коханої не тому, що протестуєте проти свого недавнього партнера. А тому, що ви закохуєтесь у людину, з якою ви хочете бути. І я вірю, що саме таким має бути ставлення до мови у майбутньому.

Але це — не питання слів. Це — питання дій. Ми повинні бути готові до того, що після закінчення війни — та що там війни, навіть й інтенсивних бойових дій — суспільство почне відходити від воєнного наркозу.

І тоді багато хто з тих, хто зараз розмовляє з нами українською мовою, знову перейде на російську — просто тому, що війна вже закінчилася і так легше. І тому, що гострота протесту поступово вивітриться, як будь-яка сильна негативна емоція. І тут найголовніше — чи зможуть Українська держава та суспільство запропонувати українську мову не як альтернативу, а як необхідність, як елемент, без якого не буде самої держави та самого народу, як гарантію того, що ми живемо не просто у своєму домі, але у своєму світі.

Для утвердження цих простих понять має бути продумана державна політика — і у галузі культури, і в освіті, і у підтримці громадських ініціатив, спрямованих на розвиток української мови. Адже ми повинні пам’ятати, що тепер, у відкритому світі, ми зіткнемося ще й із справжнісінькою конкуренцією соціальних мереж та гаджетів. Непомітно для себе ми можемо втратити нові покоління, які не уявляють себе без російськомовного тік-току і не дуже цікавляться, про які високі матерії ми тут говоримо. І без нашої безпосередньої зацікавленості — і держави, і суспільства — у створенні якісного продукту — не обійтися. Інакше ми можемо виграти війну, але програти мир.

Дуже важливо (саме тепер, коли світ нарешті починає розуміти, що Україна — не продовження Росії, а українська культура — не задвірки російської) зробити акцент на нашій цивілізаційній самодостатності. На тому, що українська культура — одна із самостійних європейських культур.

Що в себе вдома ми говоримо своєю мовою. Що російська мова — не мова українського сходу та півдня, а мова іншої країни.

Що «російськомовне населення» — термін, вигаданий російськими шовіністами для русифікації та знищення культурної самостійності інших народів. Що росіяни в Україні — національна меншість, яка має право на розвиток своєї мовної ідентичності так само, як угорці чи румуни, але мова міжнаціонального спілкування в нашій країні — українська.

Для того, щоб зрозуміти це, просто відмовтеся від ненависті на користь любові. Просто забудьте про мову, яку принесла до нашої країни жорстока та брехлива імперія. Або навіть так: не хочете забувати — не забувайте, цікавтеся та читайте. Але хоча б усвідомте, яка яскрава, звучна, виразна мова створена українським народом. Як багато нею можна сказати, заспівати, подумати. Для початку просто зізнайтеся українською у коханні близькій вам людині. І ви відчуєте, як у ваших грудях швидше заб’ється серце. У цей момент ваше серце — Україна і є.

Віталій Портников, журналіст, письменник, публіцист, лауреат Премії імені Василя Стуса, лауреат Шевченківської премії.

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected].

Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Дякуємо і до зв’язку незабаром! Ваш тарифний план буде активовано на протязі 10 хвилин.

Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки