Наркотик на букву «П»

Чому майже кожна жінка, яка працює у проституції, упевнена, що продає своє тіло тимчасово

05.06.2016 Ірина Андрейців

Займатись сексом за гроші українським законодавством заборонено. Тому на папері ніякої індустрії інтимних послуг в Україні немає. Реально вона, звичайно ж, є. І працює доволі успішно. Не маючи ані ресурсів, ані механізмів, ані бажання боротися із цим явищем, держава дивиться на нього крізь пальці, дозволяючи секс-індустрії існувати в тіні.

Утім, слова «проституція» жінки, що продають своє тіло, воліють не вживати. Майже кожна з двадцяти дівчат, що у Києві погодились на відверту розмову, вірить, що незабаром повернеться до звичного життя, заробивши грошей для себе або своїх рідних. Але піти з «професії» вдається небагатьом.

Великий гріх

За даними доброчинної організації «Конвіктус», що допомагає цим жінкам, 38% секс-працівниць утримують неповнолітніх дітей. Іще 11% забезпечують родичів. 7% своїх чоловіків.

— Я поганий приклад для своїх донечок, — сухо шелестить губами тридцятитрьохрічна Настя. — Гидко так, що не уявляєте, але… Працюю через «не можу».

Портрет цієї чорнявої коротко стриженої жінки із запалом намалював би середньовічний художник: округлі форми, згрубілі руки, великі очі над подушечками щік. Погляд Настя ховає: їй важко зізнаватись у тому, чим займається в цій трикімнатній квартирі з величезним плазмовим телевізором і дзеркалами на стінах.

Влітку минулого року дівчина переїхала із Західної України до столиці — шукала роботу. Піти у секс-індустрію їй порадила знайома, яка сама так заробляє. 95% київських «нічних афродіт» — приїжджі.

— Не скажу, що в захопленні від роботи. Є жінки, які люблять це діло. Чи професіоналки, чи самоучки, — Настя гірко сміється. — Я тільки класику…

Цок-цок-цок-цок… До кухні разом із стійким запахом парфумів влітає висока пишногруда Анна: копиця рудого волосся, підведені чорною фарбою очі, глибоке декольте, шкіряна міні-спідниця. На вигляд їй близько сорока. Збирається на виклик.

— Настю, ти моєї сережки не бачила?

Допомагає шукати сережку пишнотіла Саша, яка за віком цілком могла б бути моєю бабусею.

— Ей, ви чого заважаєте? Не бачите, розмовляю? — нервується Настя. Вона готова відкритись незнайомці, але не хоче, щоб її розповідь чули сусідки.

— От є в дівчат список додаткових послуг, а я не можу. Гидко, — з кожним словом Настя дедалі глибше поглинає голову плечима. — Чоловіка нема, розлучилися. Старша донечка вже в технікумі вчиться, я бачу її в медичному халатику. А молодшій тринадцять, вона любить співати і танцювати. Доньки думають, що я продавчиня в супермаркеті. А я терплю і просто мрію, щоб мої дівчатка були щасливими.

Доньки думають, що я продавчиня в супермаркеті. А я терплю і просто мрію, щоб мої дівчатка були щасливими

Настя раптом завмирає, занурюючись у спогади, і всміхається сама до себе. Розплющує очі за декілька секунд:

— Я християнка, вірю в Бога. Але відколи почала цим займатись, порогу церкви не можу переступити. У Біблії написано, що це великий гріх. До сповіді не можу піти. Ну що — посповідаюсь, а ввечері далі піду то робити, бо гроші дітям потрібні?

Заробивши необхідну їй суму, Настя планує повернутись додому. Про те, щоби знову вийти заміж, не думає:

— Познайомилась у Києві з одним чоловіком у супермаркеті. Хороший, — всміхається. — Але, коли почала працювати тут, зробила все для того, щоб ми розійшлися. Не змогла б йому в очі дивитися й паралельно тут, з іншими…

— А якби ви пішли з цієї роботи, зателефонували б йому?

— Можливо… Він мені дуже сподобався…

Адвокат знедолених

Середній вік української секс-працівниці — тридцять, хоча ще кілька років тому переважали студентки. Освітній рівень також зріс: більшість має професійно-технічну, а кожна четверта — вищу освіту.

DSC_1284

— Електрошокер і балончик — ото і вся моя защіта, — демонструє, що має в сумці, Віка. Їй 24. — Є квартири з охраною. Але там такі штрафи, що дівчата не можуть заробити. А я тут працюю на свій страх і ріск. Доводиться контакти з тими ж ментами підтримувати. Було таке, що приїхали на виїзд із дівчинкою, а там не двоє, а четверо мужиків, і всі бандити. СМС написали, менти приїхали і нас забрали.

Вогневолоса, струнка, вона сидить на широкому ліжку трикімнатної квартири в центрі столиці: прості джинси, однотонна футболка, невкладене волосся. Щойно їй зателефонує оператор, вона застрибне у сексуальну «робочу уніформу». А в цей час удома на неї чекатиме восьмирічна донечка. Щоранку після нічної роботи Віка збирає її до школи. Так живе уже рік. Раніше працювала двірником і вела корпоративи, але грошей не вистачало:

— Сестра виходила заміж — це великі гроші. Пішла сюди на місяць, щоб сестру видати, а лишилась на рік. Порахуй сама: в наш час за такої економічної ситуації ти не заробиш. Я тут за дві зміни дитину до школи зібрала: канцтовари — дві тисячі, нова форма — три. Вісім штук у сумі.

Тепер, щоб отримувати стаж і державну допомогу на дитину як мама-одиначка, дівчина платить іншим двірникам, аби прибирали замість неї. До свого нічного життя теж ставиться винятково як до роботи:

— Постійно думаю, для чого це роблю. Буває, без «наркозу» не можу працювати, такі клієнти трапляються. Закінчився час, він пішов, я на кухню — коньяку хряпнула, включила душ, поплакала, заспокоїлася. Всьо. Це моє, — Віка торкається рукою до грудей, — і більше нічиє.

Після року такого життя Віка не хоче більше жодних стосунків із чоловіками.

— Більшість вважає нас шматком м’яса. Мовляв, ти проститутка, а значить, я можу робити з тобою все, що захочу. Не вірю словам! Кожен другий: «Сонечко, жінку лишу, до тебе переїду». Ага! Більшість клієнтів жонаті. Приходять сюди по те, чого дружини не дають: нові пози, наприклад… — дівчину пересмикує. — Вони мені огидні. Я вихована так: якщо любиш людину — не зрадиш її. З цієї причини я з другим чоловіком розійшлася.

Постійно думаю, для чого це роблю. Буває, без «наркозу» не можу працювати, такі клієнти трапляються. Закінчився час, він пішов, я на кухню — коньяку хряпнула, включила душ, поплакала, заспокоїлася. Всьо

Розчарована в чоловіках, Віка, натомість, навчилася цінувати жіночу дружбу.

— Тут дівчата за тебе до останнього стоять: і в бійку влізуть, і клієнта випхають.

Майже кожну з її подруг привели до проституції сімейні негаразди. Своє ж покликання Віка бачить у тому, щоб захищати «простих» людей:

— Дуже шкода стариків, молодьож, таких дівчат, у яких дуже рано з’являються діти. Вони своїх елементарних прав не знають. Мої батьки часто скандалили, тато постійно маму лупив. Я пересиджувала скандали у сусідів. Якби тоді мамі пояснили, як себе захистити, батько боявся б її бити. Хтозна, можливо, і я б тут не опинилася. Тому зараз я вчусь у двох університетах: соціальна робота і адвокатура. Наступного року закінчу право у приватному виші й буду працювати, — усміхається.

Життя тільки починається

Секс-працівниці працюють по-різному. Одні — індивідуалки, інші — мають покровителів. Перші ризикують більше, але всі гроші залишають собі. Другі віддають сутенеру половину, а часом і вісімдесят відсотків заробленого.

DSC_1229

Про інше життя тридцятивосьмирічна Марія хіба що жартує. На вигляд їй нема і тридцяти: фігура дюймовочки, руде волосся. Сидить на кухні огорнута хмаркою цигаркового диму із запахом алкоголю. Попільничка вщерть заповнена недопалками: інтим-працівниці багато курять. В секс-індустрію Марія прийшла три роки тому — щоб сплатити кредит, оформлений родичами. Про найдорожче — трьох племінників — готова говорити годинами.

— Вони для мене все. Марсіку моєму п’ять рочків, її ніхто не хотів у зоопарк повести, а я повела. Як встала, як протверезіла! Чужих дітей не буває. Навіть тут, коли хтось не витримує, кажу: ану зберися, в тебе діти!

Жінка голосно та істерично сміється після кожного речення — нетвереза. Родичі знають, чим займається Марія.

Не знаю, за що мені втриматись. Пустота… Є біда, горе, щастя, любов — вони заповнюють людину. А пустота — найстрашніше в житті

— Краще сказати зразу, аніж чекати, поки менти почнуть шантажувати — або плати гроші, або розповімо родині.

Своїх дітей дівчина не має. Її чоловік — майстер спорту з рукопашного бою — був «медвежатником» у 90-х. 1998-го його застрелили. Тоді Марія була на п’ятому місяці вагітності. Через нерви втратила дитину й більше заміж не виходила.

— Я однолюб. Нести на собі тягар мертвої людини дуже важко. Він досі зі мною. Коли останнього разу їхала додому, пішла до чоловіка на могилу з гранчастим стаканом: «Вставай, я тобі сказала, вставай! Мені дуже погано…».

Склянка в її руках трясеться, на почервонілі очі навертаються сльози.

— Не знаю, за що мені втриматись. Пустота… Є біда, горе, щастя, любов — вони заповнюють людину. А пустота — найстрашніше в житті. Усе життя шукала, чим її заповнити. І не знайшла. Кажуть, після сорока життя тільки починається. Ще два роки протягну, а там як заживу-у-у… Вийду з цієї квартири, піду шукати своє жіноче щастя. Сяду на лавку, посиджу — і прийду назад.

Двадцять років тому Марія працювала в книгарні:

— Дуже Айн Ренд люблю, «Атлант розправив плечі». Давно її читала…

Дівчина мотоцикліста

85% чоловіків, які користуються послугами секс-працівниць, — одружені.

DSC_1329

— Слухай, я так жерти хочу, — плескає себе по животу тонесенька Інна, одягнена у спокусливо червоний брючний костюм.

— О! — її колега Даша дістає з холодильника недоїдену пачку чипсів. На дівчині тоненький домашній халат.

— Інші на нову базу переїхали, а ми з тобою тут удвох лишаємось. Тепер можна буде нормально їсти зготувати: борщику якогось, картопельки, — вдихає уявний запах смаколиків Інна поки Даша ставить на плиту чайник. Це звичайна двокімнатна квартира в центрі Києва: в кожній кімнаті велике ліжко, на кухонному столику горять свічки — ілюзія романтики. На годиннику дев’ята вечора.

Дзз-зз-з-зз… Дзи-и-и-нь… У двері заходять два клієнти-іноземці:

— Іще нікого нема, приходьте за годину, — англійською діловито вказує Даша, і худорляві клієнти, яким на вигляд нема і тридцяти, чемно йдуть. — Це мої вчорашні. Тут тільки я англійську знаю.

Ті, хто сюди приходять, звідси не йдуть. Це ще той наркотик

— Ти прикинь, що вона вчора начудила, — киває на Дашу всміхаючись Інна. — Заходимо в магазин, вона трохи піддата, я до продавчині культурно: «Дайте пачку презервативів, будь ласка!». А Даша кричить через весь магазин: «Та нахера ти береш гандони? Нам учора два ящики привезли!». Тепер мені заходити туди соромно.

Презервативи дівчатам привозить безкоштовно доброчинна організація «Конвіктус».

Даші — дев’ятнадцять, у цій професії вона уже чотири роки. Вдома на дівчину чекає семимісячний син. Його батько загинув — розбився на мотоциклі напідпитку.

— Я була дитиною в золотій клітці. Набридло, почала вибрикувати: мовляв, доросла, можу все сама. І пішла з дому. Не мала що їсти, де жити, поїхала в інше місто. Там познайомилася з дівчинкою, яка запропонувала попрацювати разом. Ну і…

Серед секс-працівниць є різні: одних життя щойно змусило, а інші вже втягнулися:

— Ті, хто сюди приходять, звідси не йдуть. Це ще той наркотик.

— Тебе теж уже затягло?

— Ні-ні, — хитає головою. — Край приходить тоді, коли замість нормальної роботи починаєш шукати кращу «точку». А я не женусь за грошима. Тому мені простіше відмовитись від клієнта. Не маю певного тарифу, дивлюся на клієнта. Люди, які точно знають, скільки вони коштують… Визначену ціну мають лише речі, — Даша упевнена, що займається проституцією тимчасово.

Вдень дівчина працює фотокореспондентом. Сина залишає з бабусею. Заробити фрилансом на життя не вдається:

— Ніхто таку молоду брати не хоче. А через малу дитину я їздити на передову вже не можу. Та й тут військових стараюсь не брати, бо можуть знайомі трапитись.

А взагалі вона планує кинути фотографію і вчиться на психіатра-нарколога. Поки що практикує, допомагаючи іншим секс-працівницям, бо «їм дуже потрібна психологічна підтримка». Нічна робота не заважає дівчині будувати особисте життя: оговтавшись від смерті коханого, вона вже познайомилася з іншим.

— Він знає, де я працюю, і прийняв такою, якою я є. Розуміє, що в мене маленька дитина і він нас не може забезпечити — сам працює на станції технічного обслуговування.

— Теж мотоцикліст?

— Ага, — сміється.

Берегиня

Середня ціна за годину жіночої ілюзії любові — 700 гривень на квартирах і 500 гривень — на трасах.

NKL_1047n

Ніч. Автострада. При дорозі у шкіряній куртці та вузькій спідниці до колін стоїть Аня. Їй тридцять три і вона не схожа на інших дівчат на трасі: пряме укладене каре, акуратний макіяж і професійний манікюр. Видається, що Аня бізнес-леді і чекає на свого водія.

— У цій професії я вже двадцять років — із перервами. Почала в тринадцять. Коли криза в житті, йду сюди. Так простіше, — розповідає. — Щоб мною командували за три тисячі гривень, не стерплю.

Аня — пізня дитина. Батько захворів і не міг працювати, мати стояла на обліку у психдиспансері, брат сидів у в’язниці.

— А я дівчинка, хочеться вдягнутись нормально. У школі всі залякували, затюкували. Ну і подумала: піду з мужиків крові поп’ю, — сміється. — Спочатку навіть подобалось. Коли стукнуло вісімнадцять, пішла дівчинкою за викликом. Теж була задоволена. Але останні п’ять років — ні-ні-ні.

Один за одним до Ані під’їжджають клієнти, але вона всім відмовляє:

— Не бачите, що я розмовляю? Погуляйте трохи! Раніше клієнти кращі були, — обертається. — Припустимо, мені мали заплатити дві гривні, а на чай додавали ще п’ять. А зараз ниють: може, скидочку?

Дівчина додає: якби у тринадцять років знала, що таке проституція насправді, ніколи б не починала.

— Тут людина ламається психологічно. До двадцяти п’яти років я почувалась використаним гандоном, вибачте. Вважала себе не дівчиною, а «воно». Пішла до психолога — він дійшов висновку, що я просто втомилась.

Уже шість років Аня заміжня. За колишнім клієнтом. Більше, каже, за клієнтів заміж не виходитиме.

— Він диванний овоч! Кажу: за квартиру треба заплатити. Він: «Ем-м… Ну…» — ось і поговорили.
 Анин чоловік за всі роки шлюбу так і не почав шукати собі роботу. Окрім «диванного овоча», жінка годує шістнадцятирічного сина й будує дім на Дніпропетровщині. Коли зібрані на будівництво гроші — 70 тисяч гривень — вкрав сусід-заздрісник, довелося нести все цінне в ломбард і повернутись на трасу.

Я досягаю поставленої мети. Я не така, як мама. Ми росли в сім’ї, де навіть простирадл нормальних не було. Мили голову порошком «Лотос». А тепер у мене маленький магазинчик і виставкові собаки, яких я продаю по 800 доларів

— Син захоплюється репом: АК-47, Ґуф. Коли читає мені свій, сльоза часом навертається. Постійно йому повторюю: я завжди поруч, що б не сталось. Коли його на продажі наркотиків зловили, мені подзвонили з міліції. Приїжджаю: чого відразу не подзвонив? «А я думав, що ти від мене відмовишся». Я ж мама, дурненький! Він хоче бути, як мама, яка захищає себе високими парканами і матюками. Кажу: не спіши, ще встигнеш нагавкатись на людей. Людям треба вірити.

Боїться, що син зневіриться в людях. Адже вони — Аня вірить — бувають усе ж таки різними.

— Мала хлопця-наркомана. Ми рік спілкувались, поки не помер. Так-от він за рік спілкування зробив для мене більше, ніж мій чоловік за шість. Завжди повторював: ти не знаєш ціни своїй красі. Я раніше вдень виглядала як: кросівки, джинси з секонду, хребет знаком питання — і пішла. А він дав впевненості, я прокинулась іншою людиною: ну і що, що проститутка? Не краду, не наркоманка, не алкоголічка, просто так склались життєві обставини.

Попри життєві труднощі, нечесних сусідів і «чоловіка-овоча», Аня задоволена життям:

— Я досягаю поставленої мети. Я не така, як мама. Ми росли в сім’ї, де навіть простирадл нормальних не було. Мили голову порошком «Лотос». А тепер у мене маленький магазинчик і виставкові собаки, яких я продаю по 800 доларів. Люблю варити борщі і доглядати квіти. До тридцяти п’яти років попрацюю, а там піду — за вислугою літ, — сміється й сідає в машину до клієнта.

Фото — постановочні за участю моделей. На останньому фото — працівник благодійної організації «Конвіктус» розмовляє з клієнтками.

Ірина Андрейців Олександра Чернова

Схожі публікації

Андрій
2286 10

Шлях до нового життя

Як в Олександрії наркозалежність лікують іншими залежностями

20.05.2016 Ганна Беловольченко
Dobropillia (4)
5896 14

Вугільне серце

Як це — думати про майбутнє міста, якому пророкують швидку загибель

18.04.2016 Катерина Сергацкова
MPA_2798_1903x950
3013 3

Арка

«Найбільша в світі рухома конструкція з будь-коли збудованих людством»

02.12.2016 Михайло Палінчак

Популярні публікації

Kuznetsov4
54576 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу
12.10.2016 Ярослав Назар
DSC_0195
30492 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
IMG_8374
31307 17

Ярослав Грицак

Розмова з відомим українським істориком та публіцистом
04.04.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати