[Книготвóрці — серія інтерв’ю із головними гравцями видавничого ринку в Україні. Серія розмов про те, як вони творять українську книгу та з якими викликами зіштовхуються на цьому шляху. Про те, як комунікують із читачем та застосовують бізнес-інструменти у культурній сфері, а також про цифри — тиражі, продажі, найменування — читайте у цій та інших розмовах спецпроекту]
…Мистецьку агенцію «Наш Формат» донедавна більше знали завдяки музичним проектам, фестивалям чи продукції з національною символікою. Із 2006 року, за сприяння київського підприємця та мецената Влада Кириченка, «Наш Формат» підтримує якісний українськомовний продукт, насамперед музику та літературу.
Агенція зміцнила літературний напрям своєї діяльності, коли 2013-го посаду виконавчого директора обійняв Антон Мартинов. Тепер видавництво працює «для інтелектуального задоволення найвибагливішого читача» та видає «найнесподіваніші тексти», кожен з яких визначає як світоглядну літературу. Про історію агенції розповідає засновник Владислав Кириченко.
«Наш Формат» стартував 2006 року як різновекторний проект українського інтелектуально-культурного ренесансу. Завдяки Помаранчевій революції у 2005 році я повернувся в Україну після більш ніж 20 років, проведених за кордоном. У мене за плечима був досвід розбудови різноманітних бізнесів та переконання, що я можу змінити Україну на краще через культурно-просвітницькі проекти. До того ж, особистим викликом для мене було те, що в торгових мережах Києва та Львова я не зміг знайти українськомовної музики та аудіокнижок для своїх дітей, а на радіохвилях у той час майже не було української музики.
За кілька років нам вдалося зібрати, може, не найпрофесійнішу, але дуже активну команду, та розпочати наступ на кількох напрямах культурного фронту: стали першим українським музичним лейблом, що тиражував музику винятково українськомовних гуртів, записали майже 200 аудіокнижок українською, друкували плакати та постери з патріотичною тематикою, виробляли футболки з етнополітичними сюжетами, шили прапори, робили значки та іншу сувенірку.
Ми підтримували молоді гурти та виконавців, проводили свої музичні фестивалі та підтримували ті, що організовували наші друзі-партнери, фінансували видання книжок на історично-повстанську тематику.
Ми відкрили кілька регіональних магазинів «Наш Формат» і створили свій майданчик для таборування молодіжних організацій та проведення музичних подій — «Кузню Уніж» у Дністровському каньйоні.
Мені здається, що ми зробили помітний внесок у те, щоби виросли ті тисячі молодих людей, без яких не відбулася б Революція Гідності і ті радикальні зміни, що тривають сьогодні у суспільстві.
Але вже напередодні останньої революції в мене було стійке відчуття, що треба виходити з етнокультурного гетто, бо у нас вже з’явилася купа послідовників, а навколо «Нашого Формату» концентрувалася аудиторія, яка переважно переймалася боротьбою з антинародним режимом, а не створенням доданої вартості. Лаври засновника бренду для націонал-радикалів мене аж ніяк не тішили, я мріяв перекласти та видати українською «Моє життя та робота» Генрі Форда і не тільки.
До того ж, стало очевидним, що ніша серйозної перекладної літератури в жанрі нон-фікшн майже порожня, бо серйозні видавництва не ризикують перекладати та видавати це українською, а дрібні, що перебиваються грантами, неспроможні зламати ситуацію з домінуванням російської та російськомовної бізнесової і світоглядної книги на українському ринку.
На щастя, в 2012 році мені вдалося загітувати Антона Мартинова очолити «Наш Формат» та розпочати його трансформацію у повноцінне видавництво. Наслідки нашого з Антоном партнерства очевидні: «Наш Формат» видав не тільки Генрі Форда та «Атланта…» Айн Ренд, а ще й десятки перекладних світоглядних книжок українською.
А головне, що ми власним прикладом продемонстрували: видавництво серйозної перекладної книги українською — можливе як бізнес, а не лише грантоїдство чи філантропія, завдяки чому, а не тільки конфлікту з Росією, процес українізації сегменту нон-фікшн став майже незворотнім і до нього долучилися всі провідні видавництва країни.
Антон Мартинов, директор і співвласник «Нашого Формату», приходить на інтерв’ю із 250-сторінковим звітом щодо стану видавничого ринку у Російській Федерації, який легко завантажити у інтернеті. Розмову починаємо з історії «Нашого Формату» від 2013 року і до сьогодні.
Розкажіть про «Наш Формат»: у яку структуру ви прийшли, що побачили, що захотіли змінити і в якому напрямку рухаєтеся?
Я прийшов у «Наш Формат» із власного бізнесу. Так сталося, що ще зі школи я любив не читати, а слухати книги. Це, перш за все, було зручно. Свого часу прослухав багато різної літератури, зокрема ділової. І вона справді надихнула мене на створення своєї справи. Трошки пізніше мені потрапила до рук книга з ідеями для власного бізнесу, де йшлося про новий вид діяльності — запис аудіокниг. І тоді, зіставивши своє бажання і цікаву ідею, я подумав: а чому б не спробувати?
Знайшов студію, домовився із дикторами і… полетіли. Так у 2004 році я зареєстрував сайт audiobooks.ua і почав не тільки продавати, а ще й виробляти аудіокниги під брендом видавництва «Аудіо Планета». Справа стрімко розвивалась, я видав близько 30 аудіокниг, але через кризу 2008-2009 років цей бізнес помер, бо диски стали нікому не цікаві, а за електронний контент люди не готові були платити.
Мені потрібно було терміново вирішувати, чим я буду займатись далі. Довелося перепрофілювати власний бізнес та перейти на іншу групу товарів, хоча, певна річ, мені хотілося й далі займатися книжками. Тоді я почав активно продавати літературу: 60% асортименту було російськомовного, 30% — іншими мовами і тільки 10% — українською. Мені найважче працювалося саме з українськими видавцями — у більшості не було навіть нормальних актуальних прайсів в Excel-форматі та релізів на новинки. Про грамотну промоцію книг мало хто замислювався взагалі.
На той час із засновником «Нашого Формату» Владиславом Кириченком ми були знайомі вже більш як три роки. Наприкінці 2012-го він запропонував мені очолити «Наш Формат», розповів про амбітні плани. Мені було цікаво спробувати себе в іншому амплуа, бо власний невеличкий інтернет-магазин, мені здавалося, я вже переріс. Але головним аргументом була можливість знову повернутися до виробництва, творити щось власноруч, створювати нові робочі місця. Мені завжди було цікаво виробляти якісний товар, а не тільки його продавати.
До мене видавництво очолювало шестеро різних директорів. У той час, коли я прийшов у «Наш Формат», ситуація була доволі складною і заплутаною. Було незрозуміло, куди і як ми повинні рухатися. Все класично, у національних традиціях. (сміється) На розплутування ситуації витратили приблизно рік. Нам потрібно було зрозуміти, яким ми хочемо бачити наше видавництво, адже, щоби досягти правильних цілей, потрібно спочатку поставити правильні завдання, а вже потім багато і ефективно працювати над ними. Збудувати з нуля було б простіше і, можливо, навіть швидше, але потрібно було працювати з тим, що у нас тоді було.
Втім, попри всі «але», «Наш Формат» імпонував мені непохитністю поглядів. У «Нашого Формату» була, та й досі залишається, велика інтелектуальна аудиторія. Хотілося дати їй сучасну книгу. До того, продаючи російські книги видавництв «Альпіна», «Манн, Іванов і Фербер», «Ексмо» тощо, завжди запитував себе: чому ніхто з українських видавців не ставить собі за мету конкурувати з росіянами на власному локальному ринку в сегменті нон-фікшн, зокрема ділової літератури? Розумію, що Росія — це дуже серйозний суперник, який входить до п’ятірки країн-лідерів у сфері книговидання. Росіяни вважають наш ринок мізерним, часто дуже зухвало до нього ставляться. Вони самі пропонують нам асортимент і ціни, а отже, зливають те, що їм не потрібне і за тою ціною, яку нам доводиться приймати.
Чим зумовлене падіння інтересу до аудіокниги?
Інтерес не впав, їх просто перестали купувати. А для того, аби записати аудіокнигу, потрібно придбати права на неї, заплатити редактору, диктору, звукорежисеру. Але звідки братися коштам, якщо люди вважають за нормальне безплатно завантажити аудіокнигу, а не платити за неї? Тому інтерес не впав, ні, але справа стала нерентабельною.
Усі користувачі, отримавши аудіокниги у вільному доступі, думали, що переграли крадіїв, котрі на них заробляють. Але насправді вони просто відібрали можливість у видавців створювати новий продукт. Логіка проста: купуючи якийсь товар у підприємця, ти вкладаєш кошти у майбутні проекти. Тобто що менше коштів, то менше можливостей створювати щось нове. Прийшла «негласна радянська влада» і подарувала суспільству торренти.
А як воно — бути видавцем в Україні? Ми говоримо про ефемерну підтримку чи пільги, але що реально є в руках у видавця?
Є ПДВ — 0%. Ми не платимо податку на додану вартість, і це справді спрощує роботу. Але це загальноприйнята практика більшості цивілізованих країн. На мою думку, проблема українського книжкового ринку у тому, що здебільшого він є заняттям із категорії «цікаво», а не реальним бізнесом. Українці чомусь дуже бояться заявити вголос про комерціалізацію галузі книговидання, бояться зізнатись, що книги можна не тільки читати, а й видавати та ще й заробляти на цьому. Українці, врешті, бояться самого слова «бізнес», бо воно асоціюється з чимось нечесним. І цей страх, звісно, можна зрозуміти, адже досі в Україні не створені нормальні умови для потужного розвитку бізнесу.
На словах держава проявляє дуже активний інтерес до книговидання, але під час роботи ми бачимо, що насправді усе не зовсім так, як декларують чиновники. Подивіться хоча б на підсумкові річні звіти про книговидання в Україні та Росії і порівняйте не цифри, а зміст і подачу. Це абсолютно різні речі.
В Україні це тільки суха статистика, а в росіян — насамперед аналітика на базі розгорнутої статистики, в тому числі і світової. Російські видавці звітують про кожну видану ними книгу, розсилають обов’язкові примірники виданих книг, а українці натомість не можуть отримати якісної аналітики про стан ринку і змушені йти наосліп, що гальмує розвиток усієї галузі.
Що входить до такого звіту?
Усі параметри книги: що ми видаємо, яким тиражем, де друкуємо, найменування книг, кількість сторінок тощо. Єдине, чого нас не просять вказувати, — категорії видання, його жанру — бізнес-література чи, наприклад, дитяча. Мені було би цікаво говорити про проблему напряму, а не позаочі. Кажуть, ринок падає, на 25-50% зменшуються тиражі. Але про які тиражі йде мова? Надруковані за державний кошт мемуари політиків, брошури, журнали, давно вже не потрібна документація, яка має бути в електронному вигляді? Яка структура всього цього падіння?
До слова, у світі паперові тиражі теж падають, і не один рік. Українські видавці, котрі правильно працюють із ринком і розуміють хоча б банальне правило 4P (Price, Place, Product, Promotion), важко, але трудяться далі над розвитком. Правила гри у бізнесі завжди однакові. Ми дискутуємо про заборону книги з РФ або необхідність підтримки книги, зокрема через програму «Українська книга»… А насправді дайте видавцям можливість узяти кредит під 7-10% річних у гривні — і слідкуйте за поверненням цих грошей. Створіть єдині правила гри. Видавець сам визначить, що видавати і як це продавати.
В українського видавця дві проблеми — висока вартість грошей і відсутність статистики й аналітики, яка могла б допомогти у прийнятті стратегічних рішень. Перша проблема полягає в тому, що права на переклад книги чи, наприклад, якісний книжковий папір, на якому ми друкуємо, пластини, фарби — все виробляється за кордоном і купується в іноземній валюті. Валютна складова ціни книги становить від 40% до 60%. Тобто що дорожчим буде євро/долар, то більше коштуватиме перекладна література. Або ж доведеться жертвувати якістю, наприклад, друкуючи на дешевому, але поганому папері.
Друга проблема полягає в тому, що через відсутність адекватної статистики й аналітики видавцям, фактично, доводиться йти навпомацки у непроглядній темряві українського книжкового ринку. Наприклад, нас усіх цікавлять світові тенденції книговидання і їхнє проектування на українські реалії: порівняння тиражів різних літературних напрямків рік до року; аналіз книготорговельного ринку — які канали продажу книг працюють краще, які є тенденції; що зроблено і заплановано зробити наступного року у сфері захисту авторських прав і як від цього має розвиватися книжковий ринок друкованої і електронної книги; як і чим живе український книжковий ринок: хто показав найбільше зростання тиражу, хто кого обігнав, хто майже зійшов із дистанції або змінив стратегію тощо…
Не потрібно нічого вигадувати. Просто скопіюйте іноземний досвід і дайте видавцям цифри у нормальному вигляді. Зараз без жалю на цей річний звіт Книжкової палати і Комітету телебачення і радіомовлення дивитися не можна. Він зроблений чисто для того, «щоби було», тираж у 30 примірників про це говорить красномовно.
Ви говорите про бізнес-літературу. Вас цікавить цей сегмент чи плануєте стати універсальним видавництвом?
Із 2014 року ми активно пішли у сегмент ділової перекладної літератури. Спершу бізнес-література зацікавила нас як соціальний експеримент. Перша книга цього напрямку — «Величні за власним вибором» Джима Коллінза та Мортена Хансена — вийшла 2014 року, і саме з неї стартувала наша серія.
До речі, цікавість до такої літератури українською виявили представники абсолютно різних бізнес-структур. Нещодавно, наприклад, ми видали брендований тираж книги «Величні за власним вибором» — до п’ятнадцятиріччя «Нової пошти». Схема доволі проста: сума, яку бізнес вкладає у видання книги, не є для нього критичною. Натомість видавництво отримує можливість зробити ціну на книгу для читачів меншою, а бізнес матиме хороший піар і причетність до видання світоглядної літератури. А у червні, наприклад, у нас спільно з компанією ICU вийде світовий економічний бестселер «Капітал у ХХІ столітті» Тома Пікетті. Дуже важливо, що бізнес почав відчувати соціальну відповідальність та потребу у розвитку середовища, яке згодом працюватиме на нього або стане його клієнтом.
Але бізнесу дуже складно продавати художню літературу, тому ми минулого року активно почали співпрацювати із fmcg-мережами — супермаркетами, заправками. Структура продажу книжок змінилася і в нас, і на Заході. Книги продають уже не лише у книжкових крамницях, до того ж, існує електронна книга та інші точки збуту.
Ми працюємо з мережами «Ашан», «Новус», «Таврія В», «Okko», «Socar» і навіть з «Епіцентром». У сегменті fmcg ділова література, щоправда, пробуксовує. Втім, наш клієнт зможе придбати книгу «Нашого Формату» по дорозі додому у супермаркеті, їдучи у відпустку чи у відрядження і зупиняючись на заправці, замовити он-лайн із доставкою додому, ну і, звісно, купити потрібну книгу у найкращих книжкових магазинах свого міста.
На цей рік ми запланували видати сто нових книжок, але зіштовхнулися з відсутністю необхідної кількості якісних фахівців. Поки росіяни готували нове покоління редакторів, коректорів, перекладачів, ми користувалися їхньою літературою
Мережам нецікаво працювати з тобою, коли у тебе менш як 50 товарних позицій, оскільки обслуговування такого контрагента коштує дорожче, ніж прибуток від нього. На цей рік ми запланували видати сто нових книжок, але зіштовхнулися з відсутністю необхідної кількості якісних фахівців. Поки росіяни готували нове покоління редакторів, коректорів, перекладачів, ми користувалися їхньою літературою. Наш локальний український ринок закрився на грантах, які фактично не вимагали результативності на ринку та промоції.
Якими є цінності «Нашого Формату»? Що для вас найважливіше?
Якість продукції. Ми максимально реагуємо на відгуки клієнтів. Наш клієнт годує нас. Я кажу співробітникам: «Ви можете не відповісти на листа мені, але клієнту та медіа — повинні». Ми працюємо на суспільство, яке підтримує нас грошима. Воно — наш замовник і обличчя компанії. Мені важливо, аби людина, яка читає наші книги і має ідею власного бізнесу, не боялася робити помилки. Ми видаємо книги про те, як обпікатися, але не зупинятись та йти далі. У «Нашому Форматі» ми так само помиляємося. Але помилялися також Білл Ґейтс, Пітер Тіль, Ілон Маск. Не треба сильно бити за помилки. Перемог без помилок не буває.
Ви також говорите про імплементацію духу підприємництва в Україні. Чому це важливо робити через книжку?
У мене двоє дітей і я хочу, аби вони жили у здоровому суспільстві, читали гарні книжки і розвивались та досягали вершин в Україні. Цивілізації не існує без бізнесу. У нас викривлене уявлення про бізнес «завдяки» радянській владі, а я хочу, аби покоління, яке зростає, виховувалося не на зраді, а на перемозі, принаймні західній.
Західний бізнес мало чим відрізняється від нашого. Якщо ви прочитаєте будь-яку нашу книжку, наприклад, «Від 0 до 1» Пітера Тіля, то, можливо, не знайдете нічого особливого, окрім свободи в реалізації ідеї і вартості капіталу. Усі інші відмінності — лише у наших головах. Я хочу, аби молодь не тільки читала соціальні мережі, а й займалася спортом і читала якісну літературу.
Ми видаємо ділову літературу, бо хочемо бачити поряд із собою якісний сервіс і товар, хочемо, аби українці запускали потрібний у суспільстві і ефективний бізнес, створювали робочі місця та надавали якісний сервіс, гарно і з любов’ю виконували свою роботу. В Україні ринок усе ще порожній і конкурувати можна де завгодно.
Чимало розмов у книговиданні крутиться навколо слова «промоція». Для нас це настільки незвичний інструмент?
Говорити про нашу важку долю значно легше, ніж зробити промоцію книжки. Це складне завдання: треба обрати формат, знайти спікерів, підібрати локацію, спілкуватися з медіа, запросити і зацікавити аудиторію. Моя практика підтверджує, що єдина перепона — відсутність бажання. Існують різні стратегії ведення видавничого бізнесу, можливо, відсутність промоції — одна зі стратегій? Я маю надію на повну зміну книжкового ринку. Без промоції він не розвиватиметься повноцінно.
Мені у школі товкмачили: хороший товар реклами не потребує. Мабуть, багатьох теж цьому вчили, але найгірше, що вони досі в це вірять. І знову до простого правила 4P. Намалюйте дві осі X і Y. Відмітьте крапкою ваші показники від 0 до 10 по кожній із координат у чотири різні боки: Price, Place, Product, Promotion. Коли у вас виходить більш-менш рівномірний ромб після з’єднання цих чотирьох точок на графіку завдяки рівномірним значенням кожного з напрямків, отже, ви все робите правильно. Якщо у вас не розвинутий один або, що гірше, два із цих векторів — чекайте на «зраду».
Невже видавець не припускає, що збиток у майбутньому перевищить ресурс, витрачений на належну рекламу?
Такі видавці в Україні здебільшого або працюють на грантах, або гинуть. Правильно, що вас це дивує. Зокрема і через це ми спостерігаємо падіння галузі.
Як ви комунікуєте з читачем?
Через соціальні мережі, на різних зустрічах і презентаціях, через імейл, врешті. Читачі часто пропонують нам якісь книги до видання, допомагають із оцінкою якості перекладів. Щодня кілька людей пишуть нам листи з порадами щодо нових видань. Також відбором книг займаються дівчата з редакції: Аня Богородіченко і Катя Аврамчук. Вони досліджують і аналізують ці книжки.
Спершу ми проводимо математичний аналіз книги, після цього видання з середнім і високим рейтингом відбираємо і детально вивчаємо можливість адаптування такої книги до нашого ринку. Читач голосує гривнею та, відповідно, вимагає якісного продукту.
Яким є ваш читач? Хто відвідує заходи «Нашого Формату»?
Здебільшого це люди від 20 до 50 років. Тобто практично усі. (сміється) Наша аудиторія дуже різна. Наші читачі — еліта, яка кристалізується, з нею дуже цікаво працювати. Ми розвиваємо одне одного та мріємо жити в якісно новій прогресивній країні.
Ви активно видаєте книги не так давно, та все ж розкажіть про тиражі за минулий рік і поки що найуспішніший проект.
Найуспішнішим проектом є «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Книга з’явилася на ринку у квітні 2015-го і за рік продалася накладом 21 000 примірників із 30 000 загального тиражу. Ми прогнозували успіх для «Атланта», але не сподівалися на такий результат, оскільки у 2008 році на ринку з’явився російський переклад роману. Для мене важливо, що на такі бунтівні книги, як «Атлант розправив плечі», знаходиться читач.
Також варто відзначити книгу Генрі Форда «Моє життя і робота», яку ми жартома називаємо «книгою життя Влада Кириченка». За рік у нас було чотири тиражі загальним накладом 12 000 примірників, і це попри те, що книгу теж можна придбати російською у кількох різних виданнях. Ці наклади невисокі у порівнянні з тим, як розходиться бізнес-література російською, але я вважаю їх оптимістичними, оскільки ми розпочинали видання такої літератури як соціальний експеримент. Виявилося, що аудиторія цієї книги — доволі широка. Інформація, яку ми вживаємо, дає результати через певний час — процес травлення завжди тривалий.
Україна — держава з великим потенціалом та невикористаними можливостями. Якщо у нас є аудиторія, що читає та розуміє такі книги, отже, у нас непогане майбутнє
Україна — держава з великим потенціалом та невикористаними можливостями. Якщо у нас є аудиторія, що читає та розуміє такі книги, отже, у нас непогане майбутнє.
Який наклад в Україні можна вважати середнім?
Згідно з офіційними даними, що у мене є, середній річний наклад книг в Україні — це близько 2500 примірників.
Наклад, який дає змогу нам виживати, тобто повертати гроші, вкладені у підготовку книги, — 4000 примірників. Менший наклад тягне за собою або величезну ціну, або волонтерську роботу над книгою, або спонсорські гроші. Наше завдання — робити ретиражі. Книга, якої ми не можемо продати накладом у три тисячі примірників, є для нас збитковою.
Ви продаєте електронні книги. Як різниться ціна?
Приблизно 50% вартості паперової книги. Сфера електронних книг зараз у зародковому стані. Ми маємо контракти, за якими не можемо робити ціну нижчою за ту, що прописана у них. Тому просто запускаємо ці електронні версії — задля присутності. Але тут ми працюємо згідно з «класичною моделлю» українського видавництва і не промотуємо електронних книг.
У нас немає належного ринку збуту ебуків. Сервісу Smart.Kyivstar.ua і store.obreey.com — замало. Основними світовими майданчиками є iTunes, Amazon та GooglePlay, з якими ми скоро розпочнемо співпрацю. Сподіваюся, перші результати наші читачі побачать уже цього літа.
А от розвивати власний майданчик із нормальним рівнем захисту надто дорого. Ми не можемо дозволити собі такі ж гонорари для програмістів, як у сфері ІТ. Ситуація така: ринок ебуків є, у Європі він зростає, а у нас через проблеми у сфері інтелектуальної власності — ні. І відсутність таких елементарних речей, як PayPal, до біса ускладнює розміщення книг на глобальних сервісах продажу ебуків.
Ми купуємо права на електронну версію кожної книги, яку видаємо. У Книжковій палаті України має з’явитися інформація про електронні книги. На Заході ебукам присвоюють окремий штрих-код ISBN.
Не так давно російське видавництво «Ексмо» виграло справу проти інтернет-бібліотеки «Флібуста» щодо права на розповсюдження перекладу романів Рея Бредбері — і створило прецедент. Може, й нам варто так діяти?
У «Нашого Формату» були спроби судитися через піратство аудіокниг. На таку заяву слідчі реагували диким реготом та повним нерозумінням ситуації. «Є набагато важливіші справи, ніж ваші електронні файли», — приблизно такою була відповідь.
Ще коли у мене було власне видавництво, я писав скарги на торренти з проханням знімати контент. У Росії закривали більшість сторінок, у нас — близько половини. Іноді мої скарги вивішували на файлообмінник, з чого усі сміялися — мовляв, от заробляє хлопець гроші, а з нами ділитися не хоче.
Проблема насамперед не у законодавстві, а в голові. Закони у нас є, але їх не виконують. Схиляюся до думки, що ситуацію в Україні можна буде кардинально змінити винятково збільшенням відповідальності за нелегальне розповсюдження об’єктів авторського права і дотриманням та вдосконаленням вже наявних законів. Зараз в Україні купівлю електронних книг сприймають як щось особливе, як демонстрацію громадянської позиції.
Ми повинні вимагати від держави визначених правил гри та механізмів захисту, які будуть справді дієвими. У нас досі є магазини, які можуть дозволити собі не сплатити коштів за ваш товар і вийти сухими з води. Держава має працювати на нас — своїх громадян. Ми замовляємо якісні послуги, а нам їх не надають.
А що із правилами у сфері інтелектуальної власності?
Не скажу нічого нового — нам потрібні воля, бажання та відсутність ліні. Просто треба це робити, а не обговорювати. Є певний відсоток людей, якого достатньо для реформ і який рухає країну вперед. У нашому суспільстві цей відсоток ще накопичується і акумулюється у невеличкі об’єднання, які потім переростуть у загальне громадянське суспільство.
Є піраміда Маслоу — і всебічно розвинена людина намагається піднятися на найвищий щабель. А тепер є ще піраміда «совкоу» — коли ти потребуєш тільки стабільності і двох перших рівнів. Нам потрібна не риба, а вудочка. А більшість думає: немає ебуків, ну і нехай. Так само мислять люди, які творять закони. Втім, думаю, ми подолаємо цю проблему — останніми роками дуже багато людей загострюють увагу на цьому питанні.
Головне — не знати, головне — розуміти. Багато людей думають навпаки, і це проблема освіти. Я закінчив магістратуру у Bидавничо-поліграфічному інституті КПІ, витратив на це сім років. Перші два курси, де викладали математику й фізику, були цікавими. Потім почалися дисципліни для знання — як-от Adobe Flash. Нам на дошці малювали крейдою всю інфографіку, інтерфейс, куди клацати мишкою, такий собі скріншот. Ви собі це можете уявити?
Попри те, BПІ мав клас із комп’ютерами Apple Macintosh, до яких нас, студентів, не підпускали, бо ми могли, наприклад, зламати мишку. Зламати мишку — помилка, якої студент може припуститися, коли навчається. Але він завершить інститут і завдяки успішній роботі створить робочі місця, збільшить загальний ВВП країни і подарує інституту комп’ютерний клас замість поломаної колись мишки. Наше суспільство може заклювати за помилку. Своїми книжками ми хочемо сказати: «Не бійтеся. Подивіться на світ розплющеними очима. Працюйте ефективно та якісно — і буде вам щастя».
Чому важливо видавати якісні українськомовні книги? Як вони впливають на ідентифікацію читача як українця?
Якісні українськомовні книги не просто важливо видавати, а життєво необхідно. Правильніше, у нас просто немає вибору. Або ми працюємо над власним локальним ринком, виводимо його на серйозний рівень та читаємо те, що самі хочемо, або ми стаємо залежними від іноземних видавництв, які самостійно визначають, що нам читати, за яку ціну та коли.
Тобто усе просто: або ми їмо те, що нам пропонують, або самі формуємо меню. Це важче, але кайф від того — не менший.
