img

Навчаючи рятувати

01.12.2020 Панченко Поліна

Полковниця Наталія Мась очолює кафедру військової психології та педагогіки у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Щороку вони випускають більш як пів сотні військових психологів і психологинь, хоча ще за рік до початку збройного конфлікту програму планували згортати. Проте з початком бойових дій треба було рятувати не лише тіла людей, а і їхню психіку ― тож про військових психологів згадали. 

Наталія Мась упродовж двадцяти років працює військовою психологинею. П’ятнадцять років тому вона прийшла у Військовий інститут на посаду викладачки кафедри, працювала як дослідниця, а згодом ― у військових частинах під час збройного конфлікту, що розпочався на сході України. Врешті їй запропонували керівництво кафедрою. У 2015 і 2016 роках вона брала участь у бойових діях. 

Наталія розповіла про особливості підготовки військових психологів і психологинь, зміни, які принесло скасування квоти на кількість дівчат на курсі, та досі не заповнені прогалини у підготовці спеціалістів цього напряму. 

 

Наталіє, розкажіть, яким був стан підготовки військових психологів до 2014 року. Наскільки затребуваними були такі фахівці? 

До початку бойових дій ми готували психологів для військових частин, переважно підрозділів сухопутних військ, повітряних сил, державної прикордонної служби. 

До 2014 року психологи, яких ми готували, забезпечували повсякденну діяльність військової частини ― працювали над згуртуванням колективу, адаптацією, супроводжували військову службу і проводили профвідбір. 

Перед війною, до 2012 року, ми взагалі не мали державного замовлення на підготовку військових психологів. На першому курсі не навчалася жодна людина. Нашу програму згортали, бо думали, що військові психологи не потрібні. Вважали, що можна випускників і випускниць цивільних вишів відправити на курси і так підготувати до роботи у військовій частині. Але це не працює ― люди після підготовки як офіцерів запасу дуже рідко укладали контракт із військовою частиною, не розуміли, що таке військовий колектив, не знали ієрархії, ніколи не віддавали й не виконували наказів. Курси були не більш як екскурсією до Збройних Сил. 

Як ситуація змінилась у 2014 році? 

Коли в 2014 році почалися бойові дії, саме нам треба було рятувати людей. Виникло питання, хто буде працювати з особовим складом, допоможе впоратися з травмою, підтримає під час продовження служби, ― то був крик того часу. І нам одразу збільшили держзамовлення ― уже 85-90 людей прийшло на перший курс. Зараз бойові дії менш інтенсивні, тому замовлення трохи скоротилося, до 65 людей. Наступного року розраховуємо на таку ж кількість. 

Чи були ви готові до викликів збройного конфлікту? 

Відверто кажучи, ні. З’явилися нові категорії людей, з якими треба працювати, ― наприклад, добровольці й мобілізовані, військові різних вікових категорій. Це все ще треба було вивчати й досліджувати. Але часу в нас на це не було. 

Ми зіштовхнулися з бойовою психічною травмою і супутніми розладами. Мусили змінювати робочі й навчальні програми, щоб зрозуміти, з якими розладами працюємо, як вони впливають на стосунки в родинах і адаптацію до мирного життя. 

Оскільки часу на власні дослідження не було, на основі чого ви змінювали навчальні програми? 

Так, ми не мали часу, але мали виклики. Обстріл ― і військовослужбовець впадає у якийсь зі станів: ступор, агресія, істерика, паніка. Треба було діяти оперативно. Тому нам допомагали колеги з-за кордону. Відгукнулися одразу. Наприклад, Хорватія, Словаччина, Канада. Колеги зі США відразу пояснили на прикладі В’єтнамської війни, що всі ці перераховані стани точно будуть і що з ними робити.

До нас направляли своїх фахівців, і ми, по ходу навчаючись самі, навчали своїх курсантів. Також мали кілька проєктів, коли заняття проводили закордонні інструктори, ― так була побудована співпраця з Посольством США в Україні, але через пандемію коронавірусу довелося перейти в онлайн. У 2015 році викладачі сектору безпеки і оборони проходили навчання в Хорватії, щоб навчитися розпізнавати й класифікувати порушення та розлади, і як потім працювати з ними. 

Навчальні програми відповідають стандартам підготовки країн-членів НАТО

Тепер ми також долучені до програми студентських і викладацьких обмінів Еразмус+, і наші курсанти уже навчалися в Болгарії. Цьогоріч ми чекали на іноземних студентів у Києві, але через карантинні обмеження поки що працюємо онлайн. Наші програми визнали такими, що відповідають стандартам підготовки країн-членів НАТО. 

DSC_8143

На яких етапах психологи супроводжують військових? 

Ми супроводжуємо на етапі формування військової частини, коли її направляють у район бойових дій і після повернення під час декомпресії (період протягом перших двох тижнів після повернення із зони бойових дій, ― TU), коли визначаємо, чи потребує військовослужбовець реабілітації. Виявивши порушення, передаємо рекомендації до шпиталю, де військовослужбовці проходять реабілітацію і лікування. Такі реабілітаційні центри маємо, наприклад, у Тисовці, Одесі, Ірпені.  

Ми перестали виконувати роботу із самої реабілітації у 2017 році. Говорячи про тих, із ким працює військовий психолог, маємо на увазі особовий склад, що повністю відповідає всім вимогам і здатний виконувати свою роботу. Після перебування в зоні ООС у певної категорії людей можуть виникати порушення. Але військовий психолог працює в межах своєї частини, він не може виконувати функцію психотерапевта чи психіатра і забезпечити реабілітацію у військовій частині. Йому треба відновити бойовий склад, здатний виконувати свої обов’язки, і повернути його в район виконання завдання. Допомога після демобілізації тепер стала питанням Міністерства ветеранів. 

Чи працюєте ви з іншими категоріями, окрім військових, під час виконання завдання? 

Ми постійно залучені до роботи, більшість працівників і працівниць кафедри ― учасники й учасниці бойових дій. Ми відгукуємося на різні запити. Наприклад, у 2014 році двоє наших офіцерів працювали з мітингувальниками, зокрема військовими та родинами військовослужбовців, які протестували проти дій Міноборони.

Починаючи з 2016 року, працюємо зі звільненими з полону ― до цього долучені й офіцери кафедри, і курсанти. Так само працюємо у шпиталях із пораненими ― наприклад, у Слов’янську. Також ми створюємо мобільні групи, що реагують на екстремальні ситуації, ― разом працюють інспектор, ідеолог, психолог і капелан. 

Як це відображається на навчальній програмі? 

Часто у межах практики до цієї роботи залучаємо курсантів. Виникає запит, і ми вносимо такий виклик у навчальний план, програму, розповідаємо про це на заняттях ― невідомо, з чим доведеться зіштовхнутися надалі. 

Наскільки популярною є програма підготовки військових психологів серед вступників? 

Конкурс у нас значний ― 6-8 людей на місце. Співпрацюємо з програмою ООН «Жінки, мир, безпека» і, згідно з їхнім проєктом, скасували обмеження на кількість дівчат на цій спеціальності. Раніше їх могло бути лише 10% від загальної кількості набору. У 2017 році, коли тільки зняли обмеження, на першому курсі відразу було 40% дівчат. Це, серед іншого, спровокувало ріст конкурсу ― особливо коли ми представили жіночу коробку (колону, ― TU) на параді до Дня Незалежності. 

Тепер у нас багато дівчат на всіх спеціальностях, не тільки на психології. Я цьому радію, бо це спровокувало і підвищення вимог до курсантів. Тепер потрібні і знання мови, і вищий прохідний бал, і вищий бал атестата. Після скасування квот проходять справді лише найкращі. Це помітно за навчальним процесом і за тим, наскільки ефективно дівчата працюють у військових частинах як психологині. 

До вас приходять 17-річні, по суті, підлітки. Яким є навчальний процес, під час якого вони стають військовими? 

Ми є інтегрованим закладом освіти, тобто структурним підрозділом КНУ імені Шевченка. Тож ми маємо і нормативну (цивільну) частину ― наприклад, історія психології, ― і військову частину. 

З першого курсу наші курсанти проходять загальновійськові дисципліни, де, як і будь-які військовослужбовці, вивчають зброю, уклад військової частини. Потім ми працюємо з військовою психологією, вивчаємо аспекти особистості й колективу з точки зору військової частини. Також є екстремальна психологія, де закладені блоки, не передбачені у військовій психології, ― наприклад, тероризм, бойова психічна травма, робота з родинами військовослужбовців. 

Яку практику проходять курсанти і курсантки під час навчання? 

На кожен рік передбачена різна. Спершу проходять так званий курс молодого бійця ― виїжджають у навчальний центр, де тренуються стріляти, вивчають техніку, приміряють на себе ту обстановку і перевіряють, чи можуть бути військовими. На третьому курсі випробовують себе в ролі командира взводу, на четвертому ― заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення, а на п’ятому році навчання, під час військового стажування, мають самостійну практику в ролі військового психолога у військовій частині. 

В ході навчального процесу можуть виникати інші завдання. Наприклад, деякі військові заклади освіти звертаються до нас із проханням провести тестування для профвідбору ― цим займаються курсанти. Це дозволяє їм і техніку покращити, і зрозуміти, над чим іще варто попрацювати. Так само працюють зі звільненими з полону. Щоправда, це не всім підходить, це дуже складна категорія, де помилка може комусь коштувати долі.

Наші курсанти проводять дослідження у військових частинах, у госпіталі в Ірпені під керівництвом лікарів і викладачів. Планували залучити курсантів до роботи у шпиталі для ветеранів війни в Слов’янську, але через карантинні обмеження поки що чекаємо. 

Чи є магістерська програма на цій спеціальності? 

Так, після чотирьох років навчання курсанти можуть скласти ЗНО з іноземної мови, фаховий вступний іспит і продовжити навчання ще на півтора року. На магістратурі вони проводять практичне дослідження у військах, хоча вже з дипломом бакалавра є готовими фахівцями. Раніше при вступі не було таких вимог щодо іноземних мов, наприклад, тому цьогоріч 30% курсантів не склали ЗНО і не пройшли на магістратуру. Але вони мають звання лейтенанта і вже працюють у військах. 

Чи є серед вступників військові, що вже побували в зоні бойових дій? 

Так, і це найсвідоміша категорія вступників. Вони вже мають досвід і мотивацію. Приходять на загальних підставах на магістратуру, маючи цивільний рівень підготовки бакалавра. На сьогодні це близько 25% курсантів. 

Як складається професійний шлях після навчання?

Після чотирьох років навчання курсанти обов’язково укладають контракт із військовою частиною ― вони зобов’язані працювати так п’ять років. Щороку ми бачимо різні показники. Наприклад, у 2007-2009 роках ситуація з випускниками була катастрофічною, 75% не продовжували контрактів. Зараз ситуація змінилася, і я іноді навіть дивуюся ― ті, від кого не очікуєш, продовжують службу, навчання, приходять до нас в аспірантуру. Мене ця тенденція радує. 

Ми вже налагодили свою мережу психологів, тримаємо контакт із випускниками, старші курси діляться з молодшими напрацюваннями. 

У чому наразі ви бачите недоліки? Де ще бракує на посаді військових психологів або державних програм підтримки? 

У нас усе одно залишається велика кількість вакансій у військових частинах. Дуже часто їх займають не фахівці. Якби ми могли, то випускали б і по 500 спеціалістів і спеціалісток щороку, але наших спроможностей на це бракує ― є обмеження і щодо ліцензійного обсягу, і щодо фінансування. Ми не встигаємо. 

Викладачі кафедри часто виступають супервізорами для молодих фахівців із власної ініціативи

Є велика прогалина з реабілітаційними програмами ― фахових реабілітологів недостатньо. Я поки що не бачу позитивних результатів в адаптації військових по завершенню служби. Державні програми не дають ефекту, на який ми сподівалися, ― і в питанні реабілітації, і в питанні звільнених із полону. Наприклад, після роботи з психологом ці люди не мають куди піти ― вони хочуть роботу, а в Міністерстві ветеранів не можуть дати їм список вакансій чи курсів. Немає програми, яка би чітко працювала, і військовослужбовці не мають необхідної підтримки. Добре, що вони самі об’єднуються, відкривають організації на зразок Veteran Hub або бізнеси на кшталт Veterano Pizza. Так можуть бодай поговорити чи й допомогти одне одному. 

Що ж до роботи у військових частинах, ми постійно спілкуємося з нашими випускниками й випускницями. І вони часто не готові того, що побачать на місцях, ― і ми також не готові таке почути. Їм і самим потрібна психологічна допомога, адже діяльність військового психолога дуже виснажлива. Але таких державних супервізійних програм немає. Викладачі кафедри часто виступають супервізорами для молодих фахівців із власної ініціативи. 

***

Цим текстом ми продовжуємо цикл публікацій про військових психологів в Україні та фахівців, які допомагають реадаптуватися ексвійськовим та ветеранам після повернення додому. 

Матеріал створено в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки уряду Королівства Нідерландів. Думки, зауваження, висновки чи рекомендації, викладені в репортажі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди Програми та уряду Королівства Нідерландів.

Програму ООН з відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.

Панченко Поліна Данило Павлов

Схожі публікації

15028 15

30 дієвих порад культурним менеджерам

Від створення концепції культурного проекту — до комунікування його результатів

04.05.2017 Євген Гриценко
2859 15

Ольга Бартиш: «Усиновлення — це не геройство. Воно має стати абсолютною нормою для нашого суспільства»

Розмова про те, наскільки реальне усиновлення відрізняється від телевізійних образів та до чого варто бути готовими батькам, які зважаться на такий крок

03.11.2020 Тарас Прокопишин
7415 5

Навчайся, створюй, ділися, грай

Хто такі мейкери, і як у них з’явився ярмарок в Україні

03.02.2017 Надія Швадчак

Популярні публікації

270435 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
45524 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея
54368 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Введіть слово, щоб почати