Дід-махновець та інші евакуйовані історії

Бабуся мазала хату в селі біля Гуляйполя, коли поруч спинився вершник Нестор Махно і взявся допомогти. Свого коня віддав її чоловікові та сину, аби зводили до річки. На себе вдяг бабусине прання: сорочку, спідницю та хустку. Червоні, що гналися за Махном, спинили коней біля баби. Запитали, чи не бачила та вершника і хто це їй тут помагає.

— Пролетів, як бешений, аж злякалася. Я мажу хату, а ту — не трогайте. То племінниця, вона німенька й перелякана з дєцтва, — відповіла. Щойно червоні пішли, Махно скинув убрання, свиснув коневі й помчав далі.

Цю історію Ніна чула від баби. Схожу про власні родини переказують інші люди, підтверджуючи одні деталі та ставлячи під сумнів інші. Батько Махно на Гуляйпільщині — національний герой, вплетений в усні родинні історії місцевих, найважливіша міфологема краю на південному сході України, який бачив багато люду, змін та бід.

Із Махна та власної родини почалися дослідження історика Сергія Звілінського. Він ріс, слухаючи розповіді про прадіда-махновця, а через роки зміг скочити далі оповідок, відшукавши в архівах записані прадідові свідчення на допитах в НКВД. Так Сергій дізнався, що прадід-махновець до української революції працював на місцевому заводі гуляйпільських німців — родини Крігерів.

У школі Сергій постійно чув: його Гуляйпільщина повниться захопливими, страшними історіями минулих століть, і не менше пам’яток ховаються у товщі землі, яких Сергій торкнувся студентом-істориком, рухаючись із розкопками вздовж русла річки Гайчур.

Тому нині, коли снаряди нищать частину пам’яті про минуле, рівняють давній ландшафт і вбивають тих, хто міг би провести нас через століття пам’яті, Сергій зосередився на евакуації. Поки артилерія, дрони та бомби не знищили пам’яток, не вбили людей, поки лінія фронту не посунулася ближче й не зжерла ту настрашену крихку пам’ять.