Не рибка, а вудка

Георгій Дехтяренко розповідає свою БУР-історію

8 Жовтня 2020

Волонтерська програма «Будуємо Україну Разом» виникла шість років тому. Тоді на cході звільняли від окупантів перші міста, а волонтери та волонтерки зі Львова поїхали на Донбас відновлювати зруйновані будинки. Врешті поверталися ще не раз, а згодом поїхали і в інші регіони України. Тепер БУР створює молодіжні простори, допомагає багатодітним родинам і відновлює зв’язки у громадах. 

Та за роки роботи команді вдалося дещо більше, ніж залатати дірки в стінах — прогалини між людьми з різних регіонів країни почали зникати. Натомість з’явилося плетиво мережі активних і небайдужих людей. Ми дали слово чотирьом із них, щоби розповісти про різний шлях до волонтерства, його наслідки в житті і тих, кого дарує цей шлях.

***

Вчасно отримані знання і знайомства можуть змінити вибір і дати сили на рух у новому, неочікуваному напрямі. Георгій і команда колівінгів «Вільний» утворилася саме завдяки цьому, а ще ― вмінню брати відповідальність за себе і спільноту. 

Георгій створив мережу колівінгів, де творча молодь Києва і Львова створює більше, ніж просто спільну площу для мешкання, ― і ось його БУР-історія.

 

Руйнувати стіни

Ще з учнівських часів я був активним. Наприклад, якось організував із друзями пересилання книг одноліткам у Слов’янськ, як тільки почалася війна, ― у результаті на схід поїхали тисячі видань зі всієї країни. Я був малим і безстрашним, нічого не тямив у комунікаціях, мені все здавалося нескладним і прикольним. Пізніше мені було комфортно у своїй студентській бульбашці, у нас була доволі прогресивна тусівка. Але все одно перший БУР-табір став мене відкриттям. 

Я став волонтером у Лисичанську Луганської області. Людина з Житомирської області, я був вражений різноманіттям людей і їхніх історій. Це був не просто культурний обмін ― ми відбудовували для багатодітної родини дім, що зруйнував снаряд. Ми зводили фізичні стіни, але водночас руйнували стіни між людьми. Разом працювали, спілкувалися, обмінювалися досвідом людей з різних областей. А місцевих жителів це дивувало ― люди зі всієї країни приїхали їм допомагати. Ми бачили, як вони самі, вражені, брали на себе відповідальність за своє місто і вирішували змінювати його, долучаючись або створюючи власні ініціативи. Змінювалися і ми, і вони. 

Ми бачили, як вони самі, вражені, брали на себе відповідальність за своє місто і вирішували змінювати його

Опісля я проводив БУР-табори в Бердянську, Херсоні, Мукачеві. А загалом маю досвід десяти таборів. Люди приїжджали і з великих міст, і з невеличких містечок. За цей я зрозумів: людям байдуже, де допомагати, ― важливо робити це.  

БУР-табори запалюють людей. Учасники й учасниці часто повертаються додому активними, натхненними, хочуть щось робити для свого міста. Але водночас їм бракує знань та інструментів. Вони не знають, що таке проєктний менеджмент, грамотний розподіл фінансів, робота з донорами. Врешті, їм бракує й об’єднання. Але все це дає БУР.Лаб. 

БУР.Лаб ― це кількаденне навчання в Карпатах. На свій перший БУР.Лаб ми з командою підготували проєкт інклюзивного простору. Мріяли про приміщення в центрі Києва, з панорамними вікнами, куди могли би безкоштовно прийти всі, ми мали б ще маленьку кав’ярню всередині і оплачували б дешеву оренду коштами від продажу напою. Ми мріяли про справжнє втілення інклюзії, що буде корисною для всіх ― наприклад, так само, як усі користуються пандусами або віброрежимом на телефоні, так і наш простір став би для всіх доступним. Бо ми бачили в Києві великі спільноти людей з інвалідністю, що були замкнені в собі, ― проте це не інклюзія, а навпаки, сегрегація.

У Карпатах ми багато часу приділяли комунотворенню, робили команду дієвою і результативною, ходили в гори, навчалися у викладачів зі Школи управління УКУ. Врешті ми отримали 50 тисяч гривень на власний проєкт. Це було неймовірним досвідом.

Значно краще й ефективніше ― ділитися своїми знаннями, а не марнувати сили на те, що точно не вдасться

Але головне ― ми зрозуміли, наскільки нераціональною була наша ідея. Ми ніколи не знайшли б і не змогли б утримувати таке приміщення. Вирішили, що значно краще й ефективніше ― ділитися своїми знаннями, а не марнувати сили на те, що точно не вдасться. Ніна Салій, одна з членкинь нашої команди, почала працювати у київській бібліотеці «Оціум». Тож ми перетворили її на інклюзивний центр, де навчали людей і влаштовували події для людей з інвалідністю.

Натомість я відійшов від цього проєкту, продовжив працювати з нечуючими людьми і створив «Тихе таксі» ― службу, де вони могли б працювати. 

Відбір до бульбашки 

Я мешкав у Києві, коли почув, нібито в місті планують відкривати колівінги «Вільний простір» ― простори мережі, створеної Павлом Дідулою у Львові. Ми з колегою Іваном вирішили за нагоди перебратися туди. Минуло кілька місяців, а чутки лишалися чутками. 

Спершу охочі відкрити простір говорили, що не можуть знайти квартиру чи мають ще якісь проблеми. Насправді це була велика відповідальність. Та ми з Іваном вирішили, що можемо не дочекатися, доки хтось відкриє колівінги, ― і взялися за це самостійно. 

Майже через два місяці ми таки відкрили перший «Вільний» у Києві. Щоправда, ми ніколи не були у львівських колівінгах, тож наслідували їх хіба за розповідями. Наприклад, знали, що вони проводять спільні вечері щопонеділка, ― і так само вписували це у наш розклад. 

Насправді ми не розуміли, як це працює. Для оренди квартири під перший колівінг нам просто скинули гроші ― $200 з людини, по $100 на місяць. Ми заплатили за квартиру, віддали частку ріелторові і встигли купити тільки матраци. Тож у центрі Києва дванадцять людей за $100 на місяць спали просто на підлозі і більше нічого не мали. Але ― були щасливими. 

DSC_8143

І лише потім ми зрозуміли, що спільне проживання будується інакше. Наприклад, мусить бути централізована оплата, а не лише спільні вечері. 

Другий колівінг ми відкрили так само, не маючи нічого ― але там оселилися вже двадцять людей. 

У будь-якому разі, це була наша бульбашка. Друзі, їхні знайомі. Коло охочих мешкати так зростало, приходили незнайомі люди, тож врешті ми створили анкету ― відтоді для життя у «Вільному» треба проходити спеціальний відбір від HR-спеціаліста. Тепер у нас мешкають поєднані спільними цінностями програмісти, маркетологи, активісти, митці ― це така собі кооперація знань, можлива завдяки збігу життєвих позицій. 

Це тільки здається, що 12-20 людей в одній квартирі ― то забагато. Насправді всі активні і мають власне життя, тож у просторі рідко коли можна зустріти більше як сім мешканців чи мешканок одночасно. Та і це не втомливо: ми даємо людям можливість підсилювати одне одного, вчимо жити спільнотним життям ― а це протилежне до просто спільного проживання. Це не дає загубитися в рутині. 

Проєкт був аматорським, а тепер ми маємо команду з шести людей, що працює для розбудови колівінгів. Я є президентом цієї мережі. Зараз ми маємо десять колівінгів, але не змогли б так розвинутися, якби не БУР.Лаб. Наш проєкт отримав 50 тисяч гривень безвідсоткового кредиту ― ми заробили і повернули ці кошти, але вони стали поштовхом для нашої організації. Так, ми були самозарадні, але стояли на місці. На ці гроші ми змогли купити меблі ― і це перевернуло все. На БУР.Лабі нам дали не рибку, а вудку. За наступний рік ми відкрили ще сім колівінгів і стали впевненою стабільною організацією. 

Служіння з вдячності

Нещодавно я сам був ментором на БУР.Лабі ― допомагав команді, що відкривала колівінги в Харкові. Це було схоже на служіння, віддачу за те, що дали мені, ― до того ж допомагав схожому на власний проєктові. І був радий це робити. 

Найкраще в громадському секторі ― відсутність токсичної конкуренції. Є лише в міру здорова. Адже якщо ми створюємо команду, щоб гуртувати активну молодь міста, чому б не долучати до цього якнайбільше людей? Є сенс робити це ― ми ж маємо однакову ціль. 

Із БУР.Лабу всі їдуть так чи інакше іншими людьми. Це школа проєктного менеджменту ― і вона дійсно навчає. Тут пояснюють економіку, командну роботу, роботу з донорами. Ринок добряче розставляє в голові все по місцях. Ментори, крім знань, дають ще й власне бачення, діляться світоглядом. 

Адже саме на БУРі можна знайти друзів на все життя, зруйнувати стереотипи і зрозуміти хід думок іншої людини. Це повна трансформація

А ще на БУР.Лаб приїжджають різні люди ― від активістів до священників різних конфесій. Ця різноманітність дає розуміння того, що прогресивна тусівка насправді є в будь-якому регіоні та серед людей усіх сфер. Вона охоплює всі прошарки населення. Для мене БУР.Лаб ― це якісний зріз цілої країни. І це дає уявлення про справжню Україну. 

Для мене найкориснішим було завдання саме сформувати визначення української національної ідеї та самого українця. Кілька десятків людей мусили дійти повної згоди у питанні, яке не можуть вирішити століттями, ― і нам вдалося. У такі моменти я розумів, що найбільша для мене цінність ― це люди, спілкування з цікавими незнайомцями. І насправді не так важлива навчальна програма, як люди і їхні ідеї. 

Адже саме на БУРі можна знайти друзів на все життя, зруйнувати стереотипи і зрозуміти хід думок іншої людини. Це повна трансформація. Там у повітрі ― атмосфера любові і щастя. Це не може не єднати людей.

[Цей спецпроєкт виконується в рамках Проекту “Зміцнення громадської довіри” (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).]

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку