img

Не рибка, а вудка

08.10.2020 Оксана Расулова

Волонтерська програма «Будуємо Україну Разом» виникла шість років тому. Тоді на cході звільняли від окупантів перші міста, а волонтери та волонтерки зі Львова поїхали на Донбас відновлювати зруйновані будинки. Врешті поверталися ще не раз, а згодом поїхали і в інші регіони України. Тепер БУР створює молодіжні простори, допомагає багатодітним родинам і відновлює зв’язки у громадах. 

Та за роки роботи команді вдалося дещо більше, ніж залатати дірки в стінах — прогалини між людьми з різних регіонів країни почали зникати. Натомість з’явилося плетиво мережі активних і небайдужих людей. Ми дали слово чотирьом із них, щоби розповісти про різний шлях до волонтерства, його наслідки в житті і тих, кого дарує цей шлях.

***

Вчасно отримані знання і знайомства можуть змінити вибір і дати сили на рух у новому, неочікуваному напрямі. Георгій і команда колівінгів «Вільний» утворилася саме завдяки цьому, а ще ― вмінню брати відповідальність за себе і спільноту. 

Георгій створив мережу колівінгів, де творча молодь Києва і Львова створює більше, ніж просто спільну площу для мешкання, ― і ось його БУР-історія.

 

Руйнувати стіни

Ще з учнівських часів я був активним. Наприклад, якось організував із друзями пересилання книг одноліткам у Слов’янськ, як тільки почалася війна, ― у результаті на схід поїхали тисячі видань зі всієї країни. Я був малим і безстрашним, нічого не тямив у комунікаціях, мені все здавалося нескладним і прикольним. Пізніше мені було комфортно у своїй студентській бульбашці, у нас була доволі прогресивна тусівка. Але все одно перший БУР-табір став мене відкриттям. 

Я став волонтером у Лисичанську Луганської області. Людина з Житомирської області, я був вражений різноманіттям людей і їхніх історій. Це був не просто культурний обмін ― ми відбудовували для багатодітної родини дім, що зруйнував снаряд. Ми зводили фізичні стіни, але водночас руйнували стіни між людьми. Разом працювали, спілкувалися, обмінювалися досвідом людей з різних областей. А місцевих жителів це дивувало ― люди зі всієї країни приїхали їм допомагати. Ми бачили, як вони самі, вражені, брали на себе відповідальність за своє місто і вирішували змінювати його, долучаючись або створюючи власні ініціативи. Змінювалися і ми, і вони. 

Ми бачили, як вони самі, вражені, брали на себе відповідальність за своє місто і вирішували змінювати його

Опісля я проводив БУР-табори в Бердянську, Херсоні, Мукачеві. А загалом маю досвід десяти таборів. Люди приїжджали і з великих міст, і з невеличких містечок. За цей я зрозумів: людям байдуже, де допомагати, ― важливо робити це.  

БУР-табори запалюють людей. Учасники й учасниці часто повертаються додому активними, натхненними, хочуть щось робити для свого міста. Але водночас їм бракує знань та інструментів. Вони не знають, що таке проєктний менеджмент, грамотний розподіл фінансів, робота з донорами. Врешті, їм бракує й об’єднання. Але все це дає БУР.Лаб. 

БУР.Лаб ― це кількаденне навчання в Карпатах. На свій перший БУР.Лаб ми з командою підготували проєкт інклюзивного простору. Мріяли про приміщення в центрі Києва, з панорамними вікнами, куди могли би безкоштовно прийти всі, ми мали б ще маленьку кав’ярню всередині і оплачували б дешеву оренду коштами від продажу напою. Ми мріяли про справжнє втілення інклюзії, що буде корисною для всіх ― наприклад, так само, як усі користуються пандусами або віброрежимом на телефоні, так і наш простір став би для всіх доступним. Бо ми бачили в Києві великі спільноти людей з інвалідністю, що були замкнені в собі, ― проте це не інклюзія, а навпаки, сегрегація.

У Карпатах ми багато часу приділяли комунотворенню, робили команду дієвою і результативною, ходили в гори, навчалися у викладачів зі Школи управління УКУ. Врешті ми отримали 50 тисяч гривень на власний проєкт. Це було неймовірним досвідом.

Значно краще й ефективніше ― ділитися своїми знаннями, а не марнувати сили на те, що точно не вдасться

Але головне ― ми зрозуміли, наскільки нераціональною була наша ідея. Ми ніколи не знайшли б і не змогли б утримувати таке приміщення. Вирішили, що значно краще й ефективніше ― ділитися своїми знаннями, а не марнувати сили на те, що точно не вдасться. Ніна Салій, одна з членкинь нашої команди, почала працювати у київській бібліотеці «Оціум». Тож ми перетворили її на інклюзивний центр, де навчали людей і влаштовували події для людей з інвалідністю.

Натомість я відійшов від цього проєкту, продовжив працювати з нечуючими людьми і створив «Тихе таксі» ― службу, де вони могли б працювати. 

Відбір до бульбашки 

Я мешкав у Києві, коли почув, нібито в місті планують відкривати колівінги «Вільний простір» ― простори мережі, створеної Павлом Дідулою у Львові. Ми з колегою Іваном вирішили за нагоди перебратися туди. Минуло кілька місяців, а чутки лишалися чутками. 

Спершу охочі відкрити простір говорили, що не можуть знайти квартиру чи мають ще якісь проблеми. Насправді це була велика відповідальність. Та ми з Іваном вирішили, що можемо не дочекатися, доки хтось відкриє колівінги, ― і взялися за це самостійно. 

Майже через два місяці ми таки відкрили перший «Вільний» у Києві. Щоправда, ми ніколи не були у львівських колівінгах, тож наслідували їх хіба за розповідями. Наприклад, знали, що вони проводять спільні вечері щопонеділка, ― і так само вписували це у наш розклад. 

Насправді ми не розуміли, як це працює. Для оренди квартири під перший колівінг нам просто скинули гроші ― $200 з людини, по $100 на місяць. Ми заплатили за квартиру, віддали частку ріелторові і встигли купити тільки матраци. Тож у центрі Києва дванадцять людей за $100 на місяць спали просто на підлозі і більше нічого не мали. Але ― були щасливими. 

DSC_8143

І лише потім ми зрозуміли, що спільне проживання будується інакше. Наприклад, мусить бути централізована оплата, а не лише спільні вечері. 

Другий колівінг ми відкрили так само, не маючи нічого ― але там оселилися вже двадцять людей. 

У будь-якому разі, це була наша бульбашка. Друзі, їхні знайомі. Коло охочих мешкати так зростало, приходили незнайомі люди, тож врешті ми створили анкету ― відтоді для життя у «Вільному» треба проходити спеціальний відбір від HR-спеціаліста. Тепер у нас мешкають поєднані спільними цінностями програмісти, маркетологи, активісти, митці ― це така собі кооперація знань, можлива завдяки збігу життєвих позицій. 

Це тільки здається, що 12-20 людей в одній квартирі ― то забагато. Насправді всі активні і мають власне життя, тож у просторі рідко коли можна зустріти більше як сім мешканців чи мешканок одночасно. Та і це не втомливо: ми даємо людям можливість підсилювати одне одного, вчимо жити спільнотним життям ― а це протилежне до просто спільного проживання. Це не дає загубитися в рутині. 

Проєкт був аматорським, а тепер ми маємо команду з шести людей, що працює для розбудови колівінгів. Я є президентом цієї мережі. Зараз ми маємо десять колівінгів, але не змогли б так розвинутися, якби не БУР.Лаб. Наш проєкт отримав 50 тисяч гривень безвідсоткового кредиту ― ми заробили і повернули ці кошти, але вони стали поштовхом для нашої організації. Так, ми були самозарадні, але стояли на місці. На ці гроші ми змогли купити меблі ― і це перевернуло все. На БУР.Лабі нам дали не рибку, а вудку. За наступний рік ми відкрили ще сім колівінгів і стали впевненою стабільною організацією. 

Служіння з вдячності

Нещодавно я сам був ментором на БУР.Лабі ― допомагав команді, що відкривала колівінги в Харкові. Це було схоже на служіння, віддачу за те, що дали мені, ― до того ж допомагав схожому на власний проєктові. І був радий це робити. 

Найкраще в громадському секторі ― відсутність токсичної конкуренції. Є лише в міру здорова. Адже якщо ми створюємо команду, щоб гуртувати активну молодь міста, чому б не долучати до цього якнайбільше людей? Є сенс робити це ― ми ж маємо однакову ціль. 

Із БУР.Лабу всі їдуть так чи інакше іншими людьми. Це школа проєктного менеджменту ― і вона дійсно навчає. Тут пояснюють економіку, командну роботу, роботу з донорами. Ринок добряче розставляє в голові все по місцях. Ментори, крім знань, дають ще й власне бачення, діляться світоглядом. 

Адже саме на БУРі можна знайти друзів на все життя, зруйнувати стереотипи і зрозуміти хід думок іншої людини. Це повна трансформація

А ще на БУР.Лаб приїжджають різні люди ― від активістів до священників різних конфесій. Ця різноманітність дає розуміння того, що прогресивна тусівка насправді є в будь-якому регіоні та серед людей усіх сфер. Вона охоплює всі прошарки населення. Для мене БУР.Лаб ― це якісний зріз цілої країни. І це дає уявлення про справжню Україну. 

Для мене найкориснішим було завдання саме сформувати визначення української національної ідеї та самого українця. Кілька десятків людей мусили дійти повної згоди у питанні, яке не можуть вирішити століттями, ― і нам вдалося. У такі моменти я розумів, що найбільша для мене цінність ― це люди, спілкування з цікавими незнайомцями. І насправді не так важлива навчальна програма, як люди і їхні ідеї. 

Адже саме на БУРі можна знайти друзів на все життя, зруйнувати стереотипи і зрозуміти хід думок іншої людини. Це повна трансформація. Там у повітрі ― атмосфера любові і щастя. Це не може не єднати людей.

[Цей спецпроєкт виконується в рамках Проекту “Зміцнення громадської довіри” (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).]

Оксана Расулова Данило Павлов

Схожі публікації

3253 16

Тетяна Переверзєва: «Війна — це лихо. Та нічого поряд з нею не робити — теж біда»

Волонтерка з Авдіївки про активізм за 20 кілометрів від зони бойових дій

14.05.2018 Тарас Прокопишин
50596 11

Несистемна міністр

Один день із життя Уляни Супрун: заради чого вона взялася реанімувати українську медицину і чому продовжує, попри спротив пацієнтки

13.07.2017 Марічка Паплаускайте
22316 4

Школа, яка орієнтована на громаду

Виклик для країни сьогодні — уповноважити школу на створення цінності для громади

24.04.2017 Лілія Боровець

Популярні публікації

45011 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея
38692 12

Брія Блессінґ

Розмова з українською співачкою
24.09.2014 Володимир Бєглов
65596 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька

Введіть слово, щоб почати