img

Рух відповідального вчительства

13.01.2019 Ірина Кипоренко

Чотири роки тому харків’янин Олександр Елькін загорівся ідеєю масштабних змін у системі української шкільної освіти. І вирішив, що починатися ці зміни мають не з міністерських кабінетів, а з учительських голів на місцях — у звичайних українських школах. Відтоді команді його однодумців, яка швидко сформувалася довкола цієї ідеї, вдалося поширити Україною рух EdCamp і створити мережу активістів по всій країні.

Тепер вони самі організовують так звані (не)конференції — неформальні зустрічі для шкільних педагогів, спрямовані на обмін досвідом та професійне зростання. Спільнота EdCamp Ukraine об’єднала уже більше як двадцять тисяч освітян. А засновники руху тепер співпрацюють із Міністерством освіти і науки — допомагаючи відчувати потреби вчителів та втілювати необхідні їм зміни.

Під час великого саміт-челенджу для освітян, який відбувався у грудні в Одесі, ми поспілкувалися з ядром команди громадської організації EdCamp Ukraine про те, що і навіщо вони роблять, про реформу української школи та спротив старої системи.

 

Рух EdCamp в Україні зібрав довкола себе уже понад 20 тисяч поборників змін в освіті. Розкажіть про те, як усе починалося.

Олександр Елькін, голова ради ГО «ЕдКемп Україна»: Ідея заходів для професійного розвитку вчителів народилась у шкільних педагогів Філадельфії (США). У 2010-му році вони були натхненні прикладом таких зустрічей для фахівців з IT-технологій, побачили формат навчання, де учасники не просто отримують інформацію, підготовлену експертним колом, а й разом формують програму. Педагоги адаптували цю ідею до освітянських потреб, і це стало початком світового руху EdCamp — зрештою він поширився серед 32 країн світу.

Якщо ви запитаєте американців про цей рух, обов’язково почуєте, що у США його підтримує благодійний Фонд Білла і Мелінди Ґейтсів. Тут ідеться навіть не про гроші, а про впливовість та інноваційність проекту — це круто, коли така масштабна інституція підтримує громадську ініціативу. Цього року формат навчання EdCamp визнали на світовому рівні — згідно з фінським освітнім рейтингом HundrED проект увійшов у топ-100 інновацій світу.

Український рух EdCamp почався після Революції Гідності. До 2014-го року я працював у сфері інформаційних технологій, але додатково займався освітніми проектами. Ще раніше я мав розуміння, що новації не спрацюють на місцях, якщо до них не готові вчителі. У мене була ідея побудувати спільноту людей, які прагнуть змін і розуміють, що ці зміни мають початися з них — спільноту відповідального вчительства.

Випадково в інтернеті я побачив банер EdCamp Foundation. Перейшов за посиланням і, щоб дізнатися більше про цей рух, зробив інвестицію й купив книжку за 4 долари. Мене це вразило й мотивувало діяти. Спільно з ініціативною групою написав листа у Філадельфію, відповідь на який чекали недовго. Нам оперативно дали «зелене світло» — і ми почали творити рух EdCamp в Україні.

Близько року ми збирали довкола цієї ідеї однодумців. Мало хто вірив, що вчителі зацікавляться форматом відкритих обговорень та обмінів. Але на перший національний захід у Харкові приїхали більше як три сотні осіб. Сьогодні у спільноті понад 20 тисяч учителів.

У Новій українській школі ми вперше говоримо про те, що називають «м’якими» навичками: вміння розкрити креативність, працювати в команді та вирішити конфлікт

DSC_8143

Розкажіть більше про формат заходів, які організовуєте. Чим він особливий? Свої освітні конференції називаєте (не)конференціями — в чому суть?

Олександр: Дійсно, уже кілька років ми організовуємо в Україні (не)конференції — це неформальні зустрічі вчителів, які допомагають педагогам не почуватися самотніми, а об’єднуватись і на своєму локальному рівні, і на рівні країни задля вирішення спільних завдань.

Особливість у тому, що багато інформації ми подаємо через гру та позитивні емоції. Адже часто у розважальних вправах закладений глибокий сенс. Скажімо, була у нас вправа з бумвокерсами — це популярні музичні інструменти для початківців у музиці, які використовують у школах Європи та США. Вправа зорієнтована не лише на розуміння нот чи музичну гру, а на вміння налаштуватися на одну хвилю — чути, відчувати одне одного, працювати в командах. Один звук, який видобуває людина, здається просто звуком, та коли ми це робимо разом, все складається у цілісну мелодію. Це важлива вправа на гуртування і налаштування на спільну діяльність. Бо в основі стратегії Нової української школи є так звані м’які навички, у яких топовим є вміння працювати у команді.

Олена Масалітіна, програмна директорка: На першій же події EdCamp ми відчули, як мало люди подорожують Україною. І вчителі, і діти. Хоч є окремі ініціативні групи, які возили дітей на південь чи захід. Натомість із початком проведення подій EdCamp ми бачимо поступові зміни. Рух обмінів поширився між школами, учнівськими колективами та вчительською спільнотою.

Ірина Міньковська, менеджерка з комунікацій і партнерств: Колись ми побачили мапу транспортних сполучень в Україні, і впевнилися у тому, що більшість із них проходить через Київ — інакше важко доїхати. Зараз ця ситуація потроху змінюється. Як і в українській освіті — утворюються горизонтальні зв’язки. Йдеться не лише про подорожі, а й про спільні проекти чи обмін досвідом.

Це ж зовсім протилежна ідея тій системі освіти, за якою вчили наше покоління. Розкажіть про цілі руху EdCamp загалом — до чого ви прагнете?

Олександр: Так, дійсно, Нова українська школа — це про особистість і талант кожної людини. Я маю на увазі не лише знаннєву частину, або так звані «тверді» навички. 

У Новій українській школі ми вперше говоримо про те, що називають «м’якими» навичками. Це вміння розкрити креативність, працювати в команді та вирішити конфлікт.

Володимир Селіваненко, менеджер освітніх програм Amnesty International в Україні, юрист ГО «ЕдКемп Україна»: Ми розробляємо формати заходів із навчанням у формі гри. Вчителі можуть спробувати здобути інший досвід — і принести його потім у свій клас. Не важливо, чи це вчителька математики, чи вчитель правознавства або фізкультури. Всі здобувають навички співжиття, співіснування та співтворчості. Учасники вчаться поважати інтереси одне одного. Потім важливо перенести це усвідомлення власної гідності та гідності дитини до школи.

Наша головна мета — це системні зрушення і розвиток освіти в Україні. Ми не забуваємо про таке явище, як солідарність, тому співпрацюємо з багатьма іншими організаціями. Також EdCamp приніс в Україну формат заходу «День гідності». Тиждень-два на рік ми з дітьми дискутуємо на тему гідності й пояснюємо, як це поняття сприймають в інших країнах світу.

Держава лише описує кінцеву мету: чого має досягти учень чи учениця. Шлях досягнення цієї мети вчителі обирають самі

DSC_8143

Перший національний саміт-челендж для освітян, на який приїхали понад три сотні педагогів, ви називали Самітом янголів — чому саме так?

Олена: Маємо кілька трактувань. По-перше, янгол є символом віри, по-друге — захисником, по-третє — людиною, яка творить добрі справи. Людей, яких ми збираємо на наших заходах, можна так назвати, адже вони захищають реформу освіти й вірять у те, що зміни на краще можливі. Для нас янголами є координатори і коорднаторки регіональних подій — одного чи декількох з 82-ох за 3 роки програми «EdCamp in a Box». 

Крила та інша бутафорія, яку ми використовували під час саміту, — для того, аби не просто розказувати вчителям про ігрові елементи в навчанні, а показати їх.

Ірина: Саміт базувався на принципі викликів — ми розбудовуємо індивідуальний маршрут професійного зростання, створюємо для учасників виклики, з якими треба впоратися протягом року. Ментори, присутні на події, допомагають їм розробити чіткий план досягнення цілей. Нерідко учасники фотографуються і пишуть у соцмережах про свої плани — це трохи дисциплінує. Я, наприклад, приймаю фінансовий виклик: вчитимусь керувати власними фінансами і вчитиму цьому дітей. Коли ми відчуваємо підтримку інших людей, то маємо більше шансів довести справу до кінця.

Як би ви визначили найбільші виклики сучасної української школи?

Олександр: Для того, щоб у нас з’явилася Нова українська школа, недостатньо випустити нові підручники, збудувати й відремонтувати будівлі, гарно обладнати кабінети й покращити харчування. Це все важливо, але основою є сучасні вчитель та вчителька, які з радістю йтимуть на свою роботу і поважатимуть кожну дитину. Будуть вірити в неї.

Коли є усвідомлення того, що розвиток — це головна мета в житті дорослої і маленької людини, тоді зміни починають сприймати не як вихід із зони комфорту, а як єдиний природний шлях

Ми багато читаємо, подорожуємо і тримаємо контакти з країнами, які пишаються своєю освітою. Це США, Фінляндія, Німеччина, Швеція, Ізраїль, Сінгапур. Ми бачимо той шлях, який вони подолали, щоб змінити освіту на краще. У них різні контексти, політичні устрої та підходи до розбудови суспільства. Але всі вони мають розуміння того, що реформа освіти залежить від педагогів.

Олег Марущенко, координатор антидискримінаційного напрямку: Тому важливо мати вчителів, які будуватимуть педагогіку партнерства і розумітимуть, що дитина отримує модель життя не лише у шкільних стінах. Впливовим чинником є родина й інші люди, які нас оточують. Це не лише справа вчителя. Часто буває, що батьки приводять дитину до школи й перекладають усю відповідальність на неї. Сучасний вчитель — це людина, яка зможе побудувати партнерство між школою та сім’ями.

Вчителі готові до змін?

Олександр: Коли є усвідомлення того, що розвиток — це головна мета в житті як дорослої людини, так і маленької, тоді зміни починають сприймати не як вихід із зони комфорту, а як єдиний можливий та природний шлях. Завдання руху EdCamp Ukraine — підтримати вчителів у процесі змін, щоб вони не почувалися самотніми.

DSC_8143

Ви створили експериментальні формати навчання й пропагуєте їх серед учителів. Як вчилися цьому самі?

Олександр: Коли ми проводили захід уперше, то для підготовки читали книжки та консультувалися з американськими колегами. Спершу в нас виникало багато запитань. Але, як кажуть наші освітяни, для того, щоб зрозуміти EdCamp, треба його пережити. Потрібно відчути себе частиною спільноти. З одного боку, ми хвилювалися, адже частина програми кожного EdCamp’у невідома до моменту зібрання. З іншого — у процесі виникає якась магія і все вибудовується само собою.

Згодом ми поїхали до США, аби подивитися, як працює американський рух. Для себе ми зрозуміли, що на 20% у нас американський формат, а решта 80% — це результат роботи нашої творчої команди.

Олена: Важливо врахувати контекст і запити наших педагогів. Перша відмінність полягає в тому, що в Америці навіть фінансову частину EdCamp забезпечують педагоги. Вони збирають гроші й купують усе, що потрібно. Ми ж прекрасно розуміли, що, зважаючи на економічну ситуацію наших педагогів, це навряд чи стане можливим. Тим паче, щоб оплатити людям і проживання, і харчування на два дні події, і всі матеріали.

Наша організація EdCampUkraine унікальна в тому, що ми залучили до підтримки руху понад 80 партнерських організацій. Це, з одного боку, дає можливість привабити ширше коло експертів, з іншого — робить нас незалежними. Немає жодного партнера чи організації, які могли б впливати на нас чи диктувати EdCamp умови. Це дійсно незалежна спільнота.

Ірина: Ми не зупиняємося лише на рівні розвитку окремих педагогів, а йдемо далі. Наша команда суттєво долучилась до створення концепції реформи Нової української школи. Також ми проводимо національні дослідження, які дозволяють приймати рішення на рівні держави.

Розкажіть про це більше — як ваша діяльність на практиці впливає на системні зміни в освіті?

Юлія Мєлєжик, асистентка з програм: Разом із Міністерством освіти і науки України ми провели кілька досліджень. Перше з них — «Діти і папери: як досягти балансу у школі?». Ми поставили перед собою чітке питання: як зменшити документообіг у школах? Бо часто отримували від учителів відгуки, що вони не мають часу зайнятися підвищенням кваліфікації, бо перевантажені паперами, постійно мають щось заповнювати.

Зрештою, після проведеного нами дослідження у вересні минулого року вийшла нова інструкція з діловодства для шкіл від міністерства, яка зменшила документообіг на 30%. Але ми плануємо працювати з архівом і надалі, щоб зменшувати це навантаження.

Зараз найважчі для обговорення теми — це сексуальна освіта і корупція

Юлія Шпак, коодинаторка волотеріату і перекладачка: Бо насправді не лише від Міністерства освіти і науки залежить рівень бюрократії. Багато паперів акумулюються на рівні органів місцевого самоврядування. Також важливо працювати з архівами. Ми хотіли зменшити термін зберігання документів, але держархіви областей поки що не дозволили цього зробити.

Світлана Нестеренко, бухгалтерка: Натомість ми відмели потребу ходити по домівках і рахувати дітей. Мова про так званий облік мікрорайону, який раніше мали робити вчителі.

Ірина: Друге дослідження має назву «Навчати і навчатися: як і куди зростати українському вчительству?». У ньому взяли участь понад 10 тисяч осіб з усієї України. За його результатами ми працюємо над новим положенням про підвищення кваліфікації вчителів, яке розробляє команда Міністерства освіти.

Олександр: Ідея цього положення — демонополізація сфери освіти. Бо раніше всі послуги з професійного зростання надавала держава. І, на жаль, якість цих послуг часто не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Зараз ситуація змінюється: громадські організації, бізнес, окремі люди отримують право підвищувати кваліфікацію вчительства.

DSC_8143

Чи є спротив тому, що ви робите? І як ви його долаєте?

Олена: Проблема в тому, що в Україні реформа школи такого рівня відбувається вперше, тому ми маємо певні труднощі з підготовкою документів. Зараз ми обговорюємо проекти документів щодо сертифікації та підвищення кваліфікації українських педагогів, які розробляє Міністерство освіти і науки. Ми залучені до робочих груп, які прописують такі документи, а це нелегкий процес. Адже наше завдання — передати позицію українських педагогів і відстояти їхні права. Перед Міністерством освіти і науки постають виклики створення нового поля, інструменту для якого ще не було.

Олександр: Часто важко прокомунікувати якісь питання, бо мережа налічує 450 000 учителів по всій країні і майже 17 тисяч шкіл. Тому важливо, що зараз відбувається децентралізація системи освіти.

Ірина: Незабаром вибори, і є ризик, що зміниться склад міністерства й реформа призупиниться або навіть повернеться у вихідну точку. Тому всі громадські організації, які працюють у сфері підвищення кваліфікації вчителів, зараз роблять усе для того, щоб цього не сталося.

Які питання є найболючішими для обговорень із освітянами?

Міла Захарова, асистентка з адміністрування: Зараз найважчі для обговорення теми — це сексуальна освіта і корупція. На EdCamp ми намагаємось вести конструктивний діалог щодо цих питань. Важливо говорити відкрито. Одна з наших експерток, яка займається тематикою сексуальної освіти, працює також з батьками. Бо якщо дорослі не готові говорити про сексуальну освіту відкрито, то як діти мають отримати знання?

67% вчителів підтримують Нову українську школу. І це вже багато

Олег: Ще одна проблема — це булінг. І першоджерело таких процесів — нерозуміння інакшості. Діти мають знати більше про інші релігії й культури, розуміти, що люди можуть опинитись у різних ситуаціях. Важливими є контакт і комунікація. Люди, які приходять на EdCamp, відчувають ковток свіжого повітря, бо тут можна поговорити відкрито. Розмова є ключем до багатьох дверей.

Щодо корупційних викликів, тут, мабуть, сама лише розмова не допоможе. Як, на ваш погляд, можна подолати цю проблему?

Володимир: Важливо розмежовувати корупцію і те, коли батьки збирають на щось гроші. Подарунок учительці на її замовлення (а у всіх різні запити) — це приклад корупції. Але якщо це школа, яка потребує допомоги батьків, і вони організовують одноразовий фандрейзинг? Або якщо у класі збирають гроші на допомогу учневі, потерпілому від чогось? Це різні речі.

Олександр: Іноді людям здається, що корупція існує винятково у високих кабінетах і ми не можемо на це ніяк вплинути. Але насправді ж корупція закорінена у нашому повсякденному житті. І тут ми вважаємо, що вчитель може стати агентом змін, бо говоритиме про це як із дітьми, так і з батьками. Ми пропонуємо інструменти для того, щоб таку розмову провести. Щоб подолати корупцію на рівні суспільства, потрібно укладати новий суспільний договір, коли люди розумітимуть, що вони не готові жити за старими правилами.

Такий договір намагалися «прописати» учасники Революції Гідності…

Олена: 67% вчителів підтримують Нову українську школу. І це вже багато. На Майдані було багато людей, але це не означає, що там була більшість. Шлях нових антикорупційних органів та організацій, які опікуються цим питанням, не є простим. Але зміни вже є.

На ваші (не)конференції приїздять учителі з різних регіонів України — чи ви бачите якусь світоглядну різницю між ними?

Ірина: Нам багато років намагались нав’язати, що ми різні, — поділити на схід і захід. EdCamp руйнує цей стереотип. Наприклад, після нашого заходу в Харкові учасники зрозуміли, що ми маємо набагато більше спільного, аніж відмінного. Хоча спершу вчителі переживали, що не зможуть порозумітись українською на вулицях переважно російськомовного Харкова.

Артем Захаров, координатор логістичної служби: Щодо сільської місцевості і великих міст, то EdCamp рівномірно розподілений по різних населених пунктах. Насправді сільські школи є неймовірно важливими, бо вони — центр життя на локальному рівні. Ми відчуваємо величезну повагу до сільських учителів. Те, що вони менш фахові, — стереотип. У кожного своя специфіка проблем, але ідея Нової української школи — не знайти якесь одне рішення для всіх, а розбудувати автономії. Це перегукується із законом EdCamp про «дві ноги»: на наших заходах паралельно відбувається маса усього різного і вчителі самі вирішують, які сесії відвідати і скільки часу там бути.

Олександр: У Новій українській школі є автономія навіть на вчительському рівні. Держава не має давати педагогу точний перелік тем для занять — держава натомість описує кінцеву мету: чого має досягти учень чи учениця. Шлях досягнення цієї мети вчителі обирають самі. Тут ідеться про свободу, що крокує пліч-о-пліч із відповідальністю. Тому ми кажемо, що будуємо спільноту відповідального вчительства. 

Скільки потрібно часу, щоб охопити духом змін усіх вчителів і щоби ці зміни почали приносити результати?

Олена: Безперечно, важливо впливати на тих, хто зараз тільки здобуває фах вчителя. Але за нашими розрахунками, для того, щоб суттєво реформувати систему освіти, потрібно років 7-8. Мінімум два роки, щоб змінити цю систему, і 5-6 років — на навчання. Але такі зміни вже відбуваються. Ідея спільноти EdCamp — досягти критичної маси «трендсеттерів», людей, які є основою будь-яких змін.

Якими є найближчі плани руху EdCamp?

Юлія М.: Зараз ми готуємося до п’ятого національного EdCamp, який відбудеться у липні. Це захід, який продемонструє, що наш рух є сталим явищем в українській освіті. Ми готуємо приїзд в Україну надзвичайно цікавих людей із нестандартною програмою. Окрім того, вже розпочалася хвиля регіональних подій у форматі EdCamp: з грудня по червень в Україні їх відбудеться 55. Організовують ці заходи самі вчителі — кожен обирає свою тему, ми ж допомагаємо з форматом — це як модель безкоштовної франшизи. У регіонах самі вирішують, що їхній громаді цікаво та яких експертів вони хочуть запросити.

Якби у вас була можливість повернутися назад до ваших перших учителів, яку б методику ви порекомендували їм втілити?

Олександр: Мені пощастило з добрими вчителями. Проте не всі вони були ідеальними, й це вплинуло на те, чому я зараз займаюся освітою. Я би хотів, щоб тоді вони були взірцем громадянської позиції і вірили в те, що ми можемо вплинути на майбутнє України.

А ще важливо отримувати досвід і знання за кордоном. Важливо відчувати, чим дихає світ. Але ми завжди повертаємося додому. Важлива місія кожного педагога — демонструвати дитині, що вона сама — творець України.

Повертаючись до нашого слогана про відповідальне вчительство: нам часто здається, що за нас вирішує президент чи міністр, але ми забуваємо, що від нас, учителів, залежить те, що відбувається на уроці тривалістю 45 хвилин.

Ірина: Часто вчителі почуваються нереалізованими. А для того, щоб виховати щасливих дітей та міцну країну, потрібні фахові викладачі, які любитимуть свою роботу. Ми працюємо над тим, аби наші вчителі стали щасливішими.

DSC_8143

Фотографії надані ГО «ЕдКемп Україна» і фотографинею Уляною Рудіч.

Ірина Кипоренко

Схожі публікації

23836 11

Борис Ґудзяк

Розмова з єпископом Української греко-католицької церкви та Президентом УКУ

18.06.2014 Володимир Бєглов
5623 20

Адвокація: що це таке і чому це важливо

Активістки про досвід адвокаційних кампаній в Україні

08.07.2019 Олександра Чучко
3929 9

Жити, щоб шити

Довгий шлях Сашка з Мукачева до власного бренду рюкзаків Horondi

01.02.2019 Наталія Середюк

Популярні публікації

46521 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов
64325 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
62422 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу
12.10.2016 Ярослав Назар

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати