Не така, як усі, освіта

Навчання без підручників та оцінок: вальдорфська педагогіка як альтернатива традиційній школі

11.01.2016 Надія Швадчак

Часто школа — це зведення дітей до спільного знаменника. Однакові завдання, програми, методики. Від дзвінка до дзвінка: сидіти рівно, не крутитися, не розмовляти, відповідати строго за підручником. Аж поки із цих заборон не виросте глуха стіна, за якою можна загубити унікальність дитини. Утім, альтернатива є.

Тут немає підручників і оцінок.  Натомість є мета виховати впевнену в собі особистість, якій вистачить волі та вмінь робити ідеї реальністю.

Основоположник вальдорфської педагогіки — австрієць Рудольф Штайнер — свою першу школу заснував 1919 року у місті Штутгарті для дітей робітників фабрики «Вальдорф-Асторія». Відтоді вона стала чи не найпоширенішою у світі незалежною системою альтернативної освіти. Навчання для життя, а не для оцінок — одна з її ключових ідей. До України ця система дісталася аж за 70 років. Лише 1993-го відкрили першу таку школу в Одесі. У 2001 році Міністерство освіти видало наказ про впровадження вальдорфської педагогіки в Україні. Але досі офіційно в нас цих шкіл — лише чотири. Кореспондент The Ukrainians підглядала за таким нетиповим навчанням.

Своя атмосфера

На перший погляд, звичайна школа. Школа таки звичайна, а на подвір’ї — розкопки. Тут і там хлопчаки з лопатами. Лопати від них переважно вищі.

Поряд, у затінку від дерева, що на нього вони повісили свої наплічники, лежать двоє дівчат. Розглядають небо.

Мені сторожко. Чекаю, що хтось сполохне дітей, накаже встати з холодної і брудної землі. Але дорослі не розбавляють дитячого багатоголосся. Дівчата вивчають хмари. Розкопки тривають. Ріжуть землю лопати.

Гадаю, може, це суботник або ще якась важлива примусова робота. Але ні. Просто у дітей виникло бажання шукати скарб гнома. Усе, що було потрібно для реалізації, — інвентар. Показали, як вправлятися з лопатою, — і ось на подвір’ї виросли вглиб окопи.

За процесом наглядає вчителька групи продовженого дня Марина. Знаю, що її донька у перший клас ходила двічі — у звичайній і у вальдорфській школах. Кожна нова учениця, що прибігає притулитись до вчительки (а роблять вони так часто), здається мені її донькою.

IMG_9531

Розпитую про відмінності у навчанні. Класи порівняно невеликі — більш як 25 дітей не беруть.

— Інакше важко добре знати всіх, — каже Марина. І пояснює: у вальдорфській школі звертають увагу на особливості кожної дитини — який у тебе тип темпераменту, інтроверт ти чи екстраверт, маєш кращу пам’ять зорову чи тактильну.

— Що тут у вас? Усе нормально? — Марина поспішає в епіцентр раптової штовханини поміж учнями. Розпашілий хлопчак, притиснутий однокласником до землі, сміється і киває, даючи зрозуміти, що це лише гра. — Добре. Буде потрібна допомога — скажете.

— І ви їх не роздійматимете? — питаю.

— Ні. Вони ж сміються. Поки це не переходить в агресію — навіть корисно. Їм потрібне відчуття не тільки свого, а й чужого тіла. Потрібно вчитися розуміти, де межа. Є навіть така методика. От, дайте руки, — Марина впирається у мої простягнуті долоні. Відчуваю, як вона злегка тисне. — Так вчимося розуміти межі: я — не я.

Ця вальдорфська школа співіснує в одному приміщенні зі школою звичайною. А тому Марина щодня спостерігає різницю у ставленні вчителів до дітей.

— Коли проходиш повз звичайні класи, там такий крик! І на перерві оце: «Не бігай!», — вчителька імітує строгість. — Коли тебе бояться — це легше, аніж знайти підхід до кожної дитини. Простіше кричати «Тихо!».

Усьому свій час

Власну доньку Марина віддала у перший клас гімназії, коли їй виповнилося шість. І помилилася, — визнає тепер жінка. Донька висока, уже вміла читати й писати, а тому в садку ще на рік залишати її не захотіли. Перші півроку у школі минули добре, а навесні дитина перестала їсти. Лікарі були одностайні: усе від нервового перенавантаження.

Уже в першому класі у дітей почалися контрольні: завдань багато, швидкість — висока. А якось дівчинка принесла додому зошит, де замість довгого диктанту був написаний лише один рядок. Чогось не дочула, повернулася перепитати в сусідки, а вчителька її насварила.

IMG_2161

— Донька побоялась запитати і не дописала. А диктант, між іншим, я подивилась в Інтернеті, за другий клас був. Тоді й вирішили перейти до вальдорфської школи, — розповідає Марина. — Але тут не дозволяють у шість вступати. Тому нас знову відправили у перший клас.

Такий підхід підтримують і лікарі, які вже котрий рік б’ють на сполох — у шість років до першого класу зарано, носити наплічник із підручниками заважко, а оцінки завдають забагато стресу. Тому діти так часто й хворіють. Вальдорфська ж педагогіка спирається на фізіологічний розвиток дитини, а навчальну програму розроблено так, аби не перенавантажувати дітей.

Крім того, один учитель супроводжує клас аж вісім років. За цей час вибудовуються особливо довірливі стосунки з учнями, а педагогу легше створювати програму і розуміти оптимальну кількість домашніх завдань.

— Удруге навчатися у першому класі виявилось не нудно, — запевняє Марина. — Навіть ті самі букви діти вивчають тут нетипово: проспівують чи виліплюють. Донька тепер після уроків іти зі школи не хоче, стала такою творчою. Більше не хворіє — у них багато вправ на дихання, потрібних для розвитку легенів.

Марина відволікається від розмови, поспішаючи до низенького, але рослого дерева, де на гілці вмостилися дві дівчинки.

— Другий клас, другий клас, злізьте! П’ятий клас почав малювати це дерево. Вони його спостерігають, — терпляче пояснює дівчаткам. — Ви ж не хочете, щоби вони від малюнка відривали шматок через зламану гілку?

Цікаво вчитись без оцінок

Ранок першачків у київській вальдорфській школі починається не за партами, і навіть не у класі, у звичному розумінні. Діти стоять колом посеред кімнати, розфарбованої у приємний пастель. Кутки оздоблені легкою матерією, що ховає за собою полиці з дитячими забавками. Крім того, є шафа з навчальним приладдям. Усі предмети виготовлені з природних матеріалів.

IMG_9497

Добряче запізнившись, останнім у клас заходить Артем — світловолосий хлопчина в окулярах із жовтою оправою. Діти кидаються його обіймати. І вчительці доводиться витягувати хлопця з-під завалу обіймів однокласників. Це і зрив навчального процесу, і порушення дисципліни, і чудовий привід накричати, — думаю про можливі сценарії розгортання подій. Але після сплеску радості діти самі повертаються в коло.

У вальдорфських школах шукають креативні підходи до викладання. Суттєві відмінності є як у формі організації навчального процесу, так і у методах навчання.

Зараз у першому класі триває ритмічна частина уроку математики. Діти хором вітають новий день і починають навчальні ігри. Вчителька та її асистентка дістають із шафи спеціальні мішечки-м’ячики і передають їх по колу. Учні рахують вголос. Так, каже учитель, вони вчаться через власні переживання і особистий досвід. Це один із принципів вальдорфської педагогіки.

Школа тут живе епохами. У розкладі, замість першого, простягається єдиний «головний урок». Майже впродовж місяця щодня у дітей буде математика. А коли закінчиться — розпочнеться епоха мови. Традиційні вчителі стверджують, що діти можуть усе на світі забути, але вальдорфські впевнені: якщо так, то марне було навчання. Бо насправді все, що залишається, — це і є знання. А момент пригадування для дитини сам собою є дивовижним: «Я тим уже півроку не займався, проте можу відновити знання у пам’яті».

Після ритмічної частини учні переходять до класу. Тут свіжо і пахне деревом. Із нього витесані усі стільці та парти. У кожного учня — тканинний пенал ручної роботи з різнобарвною крейдою всередині.

IMG_9510

Дітям роздають їхні зошити-альбоми, які згодом мають стати учнівськими підручниками. Звичайних тут просто немає. Спочатку клас пригадує попередньо вивчені цифри та їхні значення в природі: земля — одна, ока, вуха — два. Над «дев’яткою», яку вивчають сьогодні, добряче замислюються. Учителька підказує — стільки часу жінка очікує на народження дитини. І поряд з римською цифрою «9» діти малюють у зошиті вагітну жінку.

— На жаль, наше суспільство переповнене дорослими, які продукують прекрасні ідеї, але не мають волі їх реалізувати, — пояснює користь подібної методики вчителька цього класу Наталя. — А якщо дитині дати простір, де вона творчо і вольово діє (а саме це її розвиває), тоді буде формуватися стійка координація «ідея — воля».

У саморобних підручниках видно не тільки реалізацію ідей, а й поступовий розвиток дитини.

— Тут я ще погано малювала… Тут — краще, — з гордістю в голосі показує мені свій підручник семирічна Софія.

На третьому уроці першачків ділять на дві групи: одна йде на іноземну, інша залишається на рукоділля. Через мить діти зосереджуються на роботі — шиють мішечки. Голки із товстими нитками пірнають у тканину. На диво, уже в першому класі вони добре справляються з роботою.

— А як вам живеться без оцінок? — розпитую Наталю після уроків.

— Добре! Чудово! — ніби дивується такому запитанню вчителька. — Діти ж хочуть вчитися, тому що в них є природний інтерес і тому що їм подобається, а не тому, що прагнуть оцінок.

Діти ж хочуть вчитися, тому що в них є природний інтерес і тому що їм подобається, а не тому, що прагнуть оцінок

Традиційну систему оцінок Наталя вважає необ’єктивною. Замість них у вальдорфській школі є рівні: початковий, достатній, середній, високий. Утім молодша школа обходиться і без них. Роботи дитини учитель «оцінює» усно або пише коментар до завдання. Оцінюють відносно минулих досягнень кожного конкретного учня, а з однокласниками ніколи не порівнюють.

Окрім навчання на уроках, діти працюють із проектами. Що старшими стають, то серйозніші роботи. Наталя розповідає, як колись 11-класники самі робили для себе парти.

— Тут такий момент: що вмію, те для себе зроблю. І немає на кого нарікати. Тоді й ставлення до людей інше. Не обов’язково бути талановитим. Це радше спосіб показати: доклавши зусиль, можна навчитись усьому і знайти себе.

Батьківське питання

Вальдорфська педагогіка — не забавки, як може здатися на перший погляд. Навчальна програма, так само, як і у традиційній школі, затверджена Міністерством освіти і на виході з 9-го чи 11-го класу діти отримують визнаний державою атестат. Проте шкіл таких небагато. На всю Україну — лише чотири: у Дніпропетровську, Кривому Розі, Києві та Одесі.

Як розповіли The Ukrainians у профільному міністерстві, протягом останніх років поступово починають з’являтися нехай не повноцінні школи, але окремі вальдорфські класи та групи у дитячих садках. Щоправда, їх теж можна порахувати на пальцях однієї руки. Водночас батьківські та педагогічні ініціативи з відкриття вальдорфських закладів виникають у Харкові, Кам’янці-Подільському, Івано-Франківську, Рівному, Луцьку, Миколаєві, Львові та інших містах України. У МОН про ініціативи знають, розвитку не перешкоджають, але й допомогти, зазначають, особливо не можуть.

«Важливим чинником відкриття нових навчальних закладів, що працюють за вальдорфською педагогікою, є наявність підготовлених педагогічних кадрів», —пояснюють у міністерстві.

Наразі таку підготовку здійснюють на єдиному Всеукраїнському педагогічному семінарі, який організовує ВГО «Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні». Навчання триває три роки.

IMG_2129

Утім, як пояснює голова асоціації Ірина Шастал, аби стати вальдорфським викладачем, окрім відповідної освіти, потрібен ще й особливий хист.

— Це не просто набір умінь. Це мистецтво. А мистецтво — там, де ти вільно працюєш, але водночас спираєшся на закони й закономірності. Кожен такий педагог — на вагу золота! — каже Ірина. — Просто прочитати книжку і почати працювати не вдасться.

Для успішного створення навчального закладу насамперед необхідне бажання батьків. Вони ж найчастіше і стають учителями.

— Пересвідчуються у тому, що педагогіка діє, і йдуть здобувати освіту. Я сама з таких. Після 11 років роботи у звичайній школі перевчилася. Заради сина, — знаючи внутрішню кухню традиційної освіти, Ірина не хотіла, аби її дитина стала заручником шкільної системи.

Вальдорфська педагогіка, звісно, має і своїх критиків. Зокрема їй закидають недостатню адаптованість в Україні, адже у таких школах відзначають деякі свята, запозичені з європейської традиції, але нетипові для нас. Дехто сумнівається у правильності застосування вальдорфської педагогіки сьогодні, зважаючи на те, що спершу вона була покликана виховувати покоління робітників, а не розвивати особистості. Є люди, яких насторожує сама особистість засновника вальдорфської педагогіки Рудольфа Штайнера, котрий є також автором антропософії — релігійно-містичного вчення. Утім пані Ірина переконує: ті, кого хвилюють такі питання, просто не зрозуміли суті. А батькам усі нюанси роз’яснюють перед тим, як приймати дітей до школи.

— Наша школа — для свідомих батьків, людей, які самі поставили собі запитання: «Чого іншого я хочу в освіті для своєї дитини?».

→ Фото — Альона Тихонова

Надія Швадчак

Текст Надія Швадчак

Журналістка у The Ukrainians.

Пишіть Надії у Facebook!

  • Вікторія

    А що стосовно результатів? Що стосовно випускників таких шкіл?

  • Dmitry Kalinin

    Результаты ЗНО приближаются к лицеям и гимназиям и заметно выше, чем в общеобразовательных школах. И это при том, что детей не дрессируют на типовые задачи, которые в общем тои оценивает ЗНО.
    Особенно показательна физика, которую выпускники школы, которая считается гуманитарной и где “половину времени рисуют, поют и танцуют”. Ее сдают даже лучше, чем многие профильные лицеи. Все таки развитое мышление важнее натренированной памяти.

  • Воля

    Всем доброго времени суток.
    Купили ребенку мобильник с функцией позволяющей слышать что происходит в том месте где он находится (в виде часов) и поняли, что такие чудеса техники приносят не только радость и спокойствие за ребенка. Набрав номер и услышав крик учителя в классе, задержалась и уже не смогла выключить устройство. Я думала такое в нашей школе не возможно и вот слушаю как проходят уроки во втором классе вольдорфской школы на базе СШ №66, а сегодня даже сообразила, что это можно записать и теперь прослушав 5 дней занятий, почти не сплю, вспоминая эти «выдающиеся проповеди недостойным», как называет их сам учитель и думаю, что с этим всем теперь делать.
    Особенно сильно врезались в память эти фразы учителя к детям второго класса, а у самих детей в этом крике, они наверное осели на всю жизнь. У кого крепкие нервы предлагаю послушать в записи.

    ДЕНЬ 1. Вы не достойны этого храма знаний !
    Урок о крысином яде вместо немецкого.

    Вольдорфское приветствие учителя для работы детей « в круге»:
    «Голову подними! Я с негодяями не работаю, понял?! Голову подними! Я с негодяями не работаю! Голову подними !!! Руки убери от головы! »
    «А ты руку подняла, чтоб говорить? Выйди вон!»
    «Вы не достойны этого храма знаний к которому должны бесконечно припадать коленями!»
    «В поход ты идти не достоен».
    «Вы принесли мне деньги? Я говорю раз, повторяю уже за дополнительную зарплату».
    Песня: «Самый хороший, самый послушный это конечно Никита Витальевич. Так заслужил ты мой крик? ( Микрофоны запирают от крика учителя). Вон отсюда! Кто посмеет сказать, что я плохо отношусь к Прохору? Выйди вон!».
    «Так от кого было шумно в классе? Скажи и я ему ухо оторву и выкину в окно».
    «Встань, что у тебя во рту. Выйди на фиг!».
    «Кто брал без разрешения сахар? А если он отравлен и ты сейчас позеленеешь, кто тебя откачивать будет? (Микрофоны запирают) Если я хочу крыс отравить и положил тут отравленный сахар?».
    «Мне некогда родителям звонить я тут привожу в порядок бесноватых детей, в которых бес вселился! Становитесь в круг».

    ДЕНЬ 2. И только попробуй вякни!
    Чей дом школа?
    Ищите няню.
    Дети с которыми я живу –не мои.
    Приветствие учителя: « Я за вранье убиваю, ты знаешь это?»
    «Я стараюсь, потому что я конь педальный?»
    «Ты хочешь вечером получить ремня по жопе?»
    «Это наглое поведение. Оно не достойно чести советских офицеров»
    «Так чей же дом, класс в школе мой или ваш?
    Ученики: «Это не ваш дом».
    «Ну и что, что это не мой дом. Я в любой дом зайду, ногой дверь толкну и буду делать все, что захочу, потому что у меня пистолет в кармане. И только попробуй вякни. Под кровать залезешь и будешь молча там труситься. А я буду делать там все, что захочу. Мой дом или твой? Был твой, стал мой! Все выматывайтесь теперь из моего дома. Я теперь буду жить в твоем доме… И в твоем тоже. Это ты сейчас пытаешься творить с моим классом? Это мой класс. Не твой, не твой, и не твой».

    «Ищите себе другую няню, которой вы будете срать на голову. Ищите няню для детского сада во 2й б класс»
    «Если вы хотите поумничать, то здесь ничего нет нашего. Мы приходим в этот мир и все, что мы получаем дается нам в ответственность… Дети, с которыми я живу, тоже не мои. Я за них в ответе. И когда говорят мои дети, это тоже определенные условности. Точно так класс мой потому, что я за него в ответе…Понятно вам? Так что не надо здесь умничать и вилять. Ваш это класс, не ваш…
    Как я сказал, так и есть а как не сказал так нет! Если ты хочешь брякнуть что-то неразумное – дождись перемены, ты уже набрякался сегодня хватит. Кто там еще брякает?!!»
    Сказка: « В одном лесу…(без продолжения)
    «Остаешься, Пошел вон! Остаетесь. Пошел вон. Остаешься. Пошел вон!
    А ты что заигрывать со мной сюда пришел?»

    ДЕНЬ 3. Повесить на морозе и обливать холодной водой.
    Кто сделал ужасным этот день?
    Приветствие учителя: «Сегодня на прогулку не идем и перемен сегодня не будет»
    «Пятьдесят отжиманий».
    «Чучело огородное». «Робот на батарейках, ты слышал, что тебе класс говорит, что от тебя ждет учитель?»
    Ученик на 40 минуте урока: А когда у нас будет урок начинаться?
    « Вы не достойны находиться в этом классе!»
    «Марьяша, какой негодяй тебя учил руку поднимать?Можно этого человека к детям подпускать? Нет нельзя. Пусть идет дворы подметает…,только не туда, где надо детей учить».
    «Если вы все знали, что туда наверх в библиотеку идти нельзя, а пошли, то вас за это вообще нужно повесить на морозе и обливать холодной водой. И Ксюшу и Машу! Я говорю да и Ксюшу и Машу тоже окунуть в прорубь!»

    ДЕНЬ 4. «Я плохо себя контролирую, особенно в стенах школы».

    Приветствие учителя: Удары по парте. «Как нужно сидеть?!…(Удары по парте, крик учителя).
    Я научу вас становиться в круг и сидеть правильно!»
    «Вы все сегодня даже не заметили как превратились в Сашу. Вы все должны были заметить что урок был не нормальным, значит вы все сегодня превратились в Сашу!»
    «Почему Аля и Рита стоят, а остальные сидят?»
    Ученица: «Так удобно».
    «Так если учитель сказал всем сидеть, может значит не важно как тебе удобно, а важно, как сказал учитель? Говорил я сесть? Так чего вы стоите?!!»
    «Я плохо себя контролирую, особенно в стенах школы, особенно во 2-м классе!
    Я последний раз вам повторяю, что это мое пространство и чем вам здесь заниматься решаю я!»
    «Кто еще принес игрушку в школу?». Диалог учителя и ученика по поводу разломанной учителем игрушки. «Просто Прохор не учился с нами в 1м классе и не знает, как я выбрасываю в окно шапки и другие вещи».

    P.S. УРОК ЖИВОПИСИ В ВОЛЬДОФСКОМ КЛАССЕ.

    Все вместе: «Только в полной тишине рождается красота». Приветствие учителя:
    «На глупые вопросы, типа мой ли это дом отвечаю всем сразу: Да это мой дом. Дом это не там где спят. А здесь ты слушаешь и живописуешь, слушаешь и живописуешь, понял?»
    « Не надо здесь говорить, дома будешь говорить папе и маме, какой Никита Витальевич негодяй, дома будешь говорить, понял? Сказать ему надо. Ишь ты. Когда будешь голосовать за президента вот тогда я тебе дам сказать. А то вам палец в рот не клади. Вы скажете, что Никита Витальевич уже давно должен в тюрьме сидеть».
    Ученик: «Никита Витальевич, почему вы так кричите?
    «А я что говорю, что я не кричу? Я не говорю, что я не кричу!»
    «Кому нужна твоя правда?»
    Ученик: «Моим родителям»
    «Ты думай только о том, что тебе нужно…Твои родители еще 20-30-40-50 лет и все…а потом ты сам по жизни. Вот в этом правда! Вот это правда! Потому что сейчас ты не можешь ничего. Ты ничего не можешь, ты не можешь даже сидеть и не трогать кисточку. Это правда? Это правда?! Это так и есть Я правду говорю. Твои родители тебя за ручку не поведут и я не поведу. Вот в этом правда !»
    Ученик: « А я не просил».
    «Есть много способов научить живописи даже обезьяну. Я здесь кого живописи учу?».
    Ученик :«Обезьян».
    Разлитая баночка с красной водой. (Запирают микрофоны).
    «Саша к нам на живопись больше не ходит»
    «На следующее занятие я расставлю креманки с водой вот так вдоль проходов. И кто зацепит, тому Зась! (Слово не понятное. Микрофон от крика учителя запирает) Вы знаете, что такое Зась? Так узнаете!!!»
    Диалог учителя и ученика на тему лени. Как нужно мочить листики для рисования.
    Учитель:«Заканчиваю свою выдающуюся проповедь»
    Все вместе: «Только в полной тишине рождается красота!»

    * * *
    Не знаю удастся ли когда нибудь переварить все «это» ,из уст учителя младших классов, но первая реакция была прийти к нему домой с пистолетом, загнать под кровать , чтобы он трясся от страха, как он грозился прийти с пистолетом домой к мальчику в классе.
    Оказывается мы ничего вообще не знали о методах воспитания в этой школе, а сам учитель в общении с родителями – просто тихий ягненок. Водим ребенка в школу, заплатили не малый обязательный вступительный взнос, платим ежемесячно всем учителям круглый год и в карантины и в летние каникулы, в том числе и за образование учителей и думаем что все в порядке, а ребенок преувеличивает о «кошмаре» в классе и приходит домой грустной и молчаливой. Я то думала дети там шумят…
    Те родители, которые организовали эту школу пели на презентациях сладкие песни о большей свободе детей в таких школах, об особенных дружеских отношениях учителей и детей. Кругом красивые картинки на сайтах Запорожской вольдорфской школы и в буклетах, разрисованные классы и умные речи учителей, хоть и не всегда понятные, а точнее почти никогда не понятные. Какая к черту свобода, он не дает девочкам на пятом часе уроков просто встать и постоять за партой, и изводит детей меланхольными моралями и унижениями, прерывающимися приступами гнева – неустанно часами напролет.
    За 25 учебных часов не наберется и трех часов хоть каких то внятных уроков. Послушав что происходит в классе я думаю, что в таком тоне, с такой философией и квалификацией можно воспитать только рабов для галер, а не свободных творческих людей.
    Говорят на последнем родительском собрании во 2м классе выступали психологи или руководители эксперимента, которые были на уроках у наших детей. Говорили, что все нормально. Какой то папа говорят даже хвалил учителя за что-то, а сам учитель читал лекцию о воспитании детей в любви. Я просто в шоке – о какой любви он читал? Вы хоть пол часа его «любви» на уроке или хоть в записи выдержите, чтобы не почувствовать себя раздавленным ничтожеством.
    У меня другие представления о воспитании в любви.
    Теперь, если решу оставить ребенка до конца учебного года в этой школе – день и ночь буду думать, что сказать этим психологам – руководителям экспериментов и директору школы, который берет на работу специалистов, которые при разлитой баночке на рисовании орет так, что дети наверное тихо писаются в штанишки, а с сахарными диабетами, гастритами, запорами, неврозами и прочими «прелестями» стресса пусть разбираются потом сами после школы.
    Если ученик что-то не понял – «повторяет за отдельные деньги», «с негодяями вообще не работает» а их у него через одного «Пошел вон!!! Остаешься. Пошел вон!!! Остаешься. Пошел вон!!!» а остальные просто «не достойны чести советских офицеров», не достойны «бесконечно припадать коленями перед этим храмом знания» его «классом, его личным домом» в который они пришли к нему лично и теперь тут осмеливаются говорить, не подняв руку, еще и вслух заявляют, что «они не роботы и у них есть чувства» -дети второго класса, которым он пытается объяснить почему его дети это не его дети. А главное – тон, я такого, унизительного ора никогда не слышала. Может мне сильно повезло?
    Как могут позже в жизни наши девочки уважительно относиться к мужчинам после такого методичного унижения мальчиков в классе и я имею в виду не только «отжимание на локтях» «провинившихся» мальчишек 2го класса. Вколачивающим детям мысль, что любой кусочек сладостей в классе может быть отравленным учителем, если он вдруг соберется травить там крыс. Вот такие Ангелы и Архангелы…
    Что нам скажут эти руководители, о своих научных экспериментах???
    А у меня вот такой эксперимент получился – 5 дней в классе со своим ребенком инкогнито, который раскрыл мне глаза больше ваших экспериментальных, «научных» наблюдений. Свой эксперимент я прекращаю в целях безопасности своего ребенка, а все ваши графики и абстрактные доклады полетели в тар-тарары. На какой вы планете? Были ли вы на уроках этого «педагога»? Так ли он вел уроки при вас или вы ничего не смогли рассмотреть и только расхваливаете этих учителей по Фейсбукам для рекламы новым родителям, или у него раздвоение личности? Или вы научно думаете, что именно в эти 5 дней из него это все лезло? Где он учился и у кого он учится сейчас?
    О каком индивидуальном подходе к ученикам нам говорили, если вы за лесом сами деревьев не увидели – не увидели кого берете учить этих маленьких детей. Что вы можете увидеть в индивидуальности каждого ребенка?
    Слышала, что у родителей, которые просились на уроки были определенные трения с учителями или с директором школы, я не поняла. Говорят для посещения урока нужно заявление и письменное разрешение от директора. Эксперимент…
    Слушаю записи и до сих пор не верю своим ушам, хочу чтобы это оказалось нелепым сном и нахожусь в ступоре. Пытаюсь соизмерять, если человек мог за пять учебных дней такого нагородить детям, то что они впитали в себя за все это время в школе с первого класса. Ведь такой тон и отношение к людям они теперь считают за норму. Дети быстро привыкают ко всему. Но что потом? Кем они станут и какими методами будут достигать своих целей в жизни? Вот такими?
    Хотите отдать своих детей таким педагогам?
    Начинаю понимать, что то, о чем рассказывают дети о школе оказывается правдой, не думала только, что до такой степени горькой и не преувеличенной правдой. Я оказывается ничего не знала.
    Пожалуйста отзовитесь родители, кто что знает о том, что происходит в классах за закрытыми дверями. На прошлой неделе, слышала, что из первого класса вольдорфского эксперимента забрали сразу 6 детей из 17 и перевели в среднюю школу. Говорят, собираются судиться за возврат вступительных взносов. Родители этих детей, пожалуйста отзовитесь о причинах перевода детей. Мы же ничего не знаем друг о друге. Слышала, что был случай телесных повреждений ребенка от учительницы этого 1 го класса, которые родители зафиксировали у медработника школы, а параллельно с этим в школе телевидение снимало рекламный ролик о нашем вольдорфском эксперименте. Интересно будет его посмотреть и прокомментировать в сетях, как маме ребенка этого эксперимента.
    Пока остаюсь инкогнито. Нужно как то дожить до конца учебного года. Пишите на этот почтовый ящик или в открытых источниках, как посчитаете нужным.

    Февраль.2017г.

Схожі публікації

15025 7

Учень Google

Десятикласник Сашко самотужки навчився створювати 3D-сайти і переміг у конкурсі Intel ISEF

28.07.2016 Надія Швадчак
3180 7

Курс на Вище!

6 онлайн-курсів для викладачів від світових університетів та українських освітніх платформ

12.06.2018 Альона Вишницька
5257 8

Анастасія Примович: «Найголовніше — це мотивація»

Львів’янка про те, як це: навчатися у Гарварді та Оксфорді, а працювати — у Microsoft

11.05.2017 Оксана Левантович

Популярні публікації

44084 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
38680 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
42965 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати