Не все пропало

Олег Ширяєв  «Сірко», 38 років

Командир 225-го окремого штурмового полку 

До війни я займався війною. Служив строкову, воював в АТО, а зараз воюю в повномасштабній. Почав війну простим солдатом — зараз я майор. Свій підрозділ  будую з нуля.

Я хочу, щоб наша армія була нещадною, щоб Україна вийшла на кордони 1991 року. Я вважаю, що ми можемо не те щоби жити в мирі, але можемо бути самодостатньою державою з сильною армією, свідомим суспільством, власною мовою… маємо для цього усе: землю, людей, ресурси. Усього вдосталь у цій країні. Себе без України я не бачу. Намагаюся робити так, аби мій день мав початок і мав кінець.

Я багато про що мрію. Про мою дружину, про майбутнє моїх двох дітей, моє майбутнє, майбутнє підрозділу й країни. Перемога — це один із пунктів моєї великої мрії.

Мріяти слід обережно, бо мрії здійснюються. Мої — точно. Я з дитинства мріяв стати військовим — я ним став. Я мріяв стати офіцером — я ним став. Я мріяв стати Героєм України — я ним став. Я став тим, ким мріÑ