У 27 Ніна Левчук прийшла в Google на рядову позицію з продажів, а менш ніж за рік почала керувати Google Market Solutions у країнах Центральної та Східної Європи.
Цієї осені Ніна з командою запустила Woman @ Google — безкоштовну освітню платформу, метою якої є розвиток жіночого підприємництва в Україні. Вже за місяць із моменту старту до руху приєдналося більш як 10 000 учасниць і 100 впливових жінок-лідерів України.
Павло Кузнєцов поспілкувався з Ніною Левчук про ініціативу Woman @ Google, підприємництво і пошук себе.
Що мотивувало тебе запустити в Україні Woman @ Google?
Це пов’язано з життєвою історією. Будучи студенткою, я поїхала у Сан-Франциско. Одного разу потрапила на закритий саміт, метою якого було знайомство студенток із Кремнієвої долини з успішними жінками. На саміті можна було зустріти представниць списку Forbes, відомих підприємців зі сторінок The New York Times, керівника Youtube та багатьох інших. Те, що відбулось на саміті, мене вразило. До мене підходили ці жінки з, так би мовити, «вищого ешелону» і самі починали розмову. Вони цікавились тим, де я навчаюсь, чим захоплююсь і ким я себе бачу в майбутньому.
В процесі спілкування вони пропонували мені програми менторства, розповідали про можливості отримання грантів на навчання і пропонували познайомити мене з кимось, хто міг би бути корисним для мене. Я була у захопленні. Більшість жінок, з якими ми спілкувалися, я бачила на сторінках TechCrunch та обкладинках журналів. Вони щиро мною цікавились, пропонували допомогу і не хотіли нічого навзаєм. Ця подія остаточно змінила мою систему цінностей і мій погляд на життя.
В Україні досі відчутна ієрархія. Відомі люди, успішні підприємці і лідери своїх сфер здаються дуже недосяжними. Часто вони намагаються зберігати певну зверхність. Навіть якщо вони теоретично досяжні, потрібно дуже багато зусиль, щоб до них достукатися. Коли я жила в Сан-Франциско, то зовсім не бачила цих бар’єрів у спілкуванні з успішними людьми. Можна було зустріти на конференції Річарда Бренсона і без проблем поспілкуватися з ним, або написати емейл відомим підприємцям і отримати відповідь того ж дня.
Ми з командою запустили Woman @ Google з метою допомогти жінкам в Україні отримувати поради і допомогу від українок, які вже досягли успіху. Проект має дві мети: підтримувати жінок всередині компанії і сприяти розвитку жіночого підприємництва. Ми збираємо унікальний досвід українок, яким вже вдалося побудувати власний бізнес, і вони діляться своїми вміннями безкоштовно.
Як це відбувається?
Ми створили освітню платформу «Digital-академія для жінок». Все почалось з конференції в Києві, на яку ми запросили сотню найвпливовіших українок з різних індустрій. Вони розповіли про свої перші помилки, страхи, цікаві історії з життя та дали практичні поради. Наступним кроком стало онлайн-навчання. На щотижневих вебінарах учасниці програми дізнаються усе про початок власної справи. Учасники моєї команди — Юлія Беспала і Софія Швець — ведуть діалог з гостями вебінару про дослідження ринку, запуск першої реклами, початок виробництва, а гості дають поради, які базуються на їхньому власному досвіді.
Я часто спостерігаю за ситуаціями, коли перед жінками постає вибір: або витратити гроші на сім’ю й дитину, або на власний розвиток. Наше завдання — створити якісний контент і максимально поширити його безкоштовно. Часто безкоштовні уроки менше цінують. Але, по-перше, Google, може дозволити собі зробити такий подарунок. А по-друге, що набагато важливіше, ми не хочемо, щоб учасниці вибирали між базовими потребами і власною освітою. Потрібне лише бажання.
Ти пам’ятаєш свою першу роботу?
Моя кар’єра почалась у момент, коли мама поїхала страхувати свій автомобіль і взяла мене з собою. Цікавість взяла гору — і в процесі страхування я почала дізнаватися, скільки коштує послуга, як часто потрібно її купувати, скільки заробляють посередники, і в моїй голові почали крутитися цифри. Як наслідок, у 19 років я працювала менеджером зі страхування, а в 20 стала головою відділу. Я продавала страхування всім, навіть моїм однокурсникам в Києві. Потім ми підписали договір з партнерським банком — і я почала залучати клієнтів за відсоток із продажів. Справи йшли дуже добре, але у 2008 році розпочалася фінансова криза. Через погіршення справ на ринку страхування я вирішила змінити професію. Прийняла рішення, що хочу спробувати свої сили в корпорації.
Тоді для мене не було важливо, в яку компанію іти працювати і чим саме займатися. Я була впевнена, що можу бути і маркетологом, і аналітиком, і фінансистом. Ким завгодно. Мою заявку на стажування в Unilever прийняли, але позиція маркетолога була вже зайнятою. Вони запропонували позицію піар-інтерна. Я радо погодилася, хоча на той момент не дуже уявляла, що саме потрібно робити. Це було доволі весело, бо у мене математичний склад розуму, я мислю цифрами і графіками. Моїм першим завданням було написання звіту трьома мовами за підсумками маркетингового дослідження. Загалом, перша робота стала цікавим випробуванням.
А далі все закрутилось. Згодом мене підвищили до маркетолога в Unilever, потім я звернула увагу на компанію SC Johnson і зробила так, щоб вони мене помітили. Це спрацювало — і мене запросили до них на посаду менеджера. Я працювала на посаді рядового спеціаліста, але компанія вирішила зробити для мене виняток і перевести з київського офісу в московський. Перебратися в іншу країну, не займаючи позиції топ-менеджера або старшого спеціаліста, для всіх здавалось чимось неможливим, але стало можливим для мене.
Ти сказала, що навчалася у Сан-Франциско. Можеш детальніше розповісти про це?
Якби я могла дати тільки одну пораду для молоді, то сказала б, що «не боятися просити» — це найважливіше, що варто розуміти. Покажи сильне бажання щось отримати, озвуч його — і все йтиме так, як ти цього захочеш. Звісно, працьовитість при цьому ніхто не відміняв.
Після роботи в Москві я вирішила продовжити навчання, щоби поглибити знання з маркетингу. У більшості всесвітньовідомих бізнес-шкіл є багато грантових програм і стипендій: для жінок у бізнесі, жінок з країн, що розвиваються, програми для людей з екстраординарними здібностями, авторів з публікаціями у світових ЗМІ тощо. Я активно подавалася на такі гранти і отримала запрошення від Hult International Business School у Сан-Франциско. Навіть якщо якась школа не мала інформації про гранти на сайті, я все одно писала їм листи і розповідала про себе. Не повіриш, але більшість з них відповідали приблизно так: «Так, ми маємо грантову програму, але ще не встигли опублікувати новину про неї на сайті. Заповніть цю анкету», або «Ми рекомендуємо цей фонд, який може оплатити ваше навчання».
Часто достатньо лише написати щиру і відверту розповідь про себе, і в тебе з’явиться можливість отримати кошти від фондів чи самої школи для оплати навчання. Чому цим не всі користуються? Бо бояться просити або думають, що так не буває. Але я вірю, що світ працює саме так.
Після навчання в Hult ти потрапила в Google, правильно?
Так. Я прийшла на посаду рядового продавця і допомагала бізнесам запускати рекламні кампанії за допомогою сервісів Google. З великим бажанням змінити щось на ринку України всього за дев’ять місяців я стала керівником російського та українського напрямів. Проте згодом команди розділились, до зони моєї відповідальності додались Балтика і Болгарія. Поступово, за два роки, команда виросла і я стала відповідальною за всі країни Центральної та Східної Європи. Зараз я живу в Дубліні і ми з командою працюємо з головного європейського офісу.
Уявімо студента, який не знає, чим хоче займатися. Його цікавлять декілька сфер одночасно, а практичного досвіду він не має. Як, на твою думку, йому знайти себе?
Я не вірю в «загублених», які зовсім не знають, що їх цікавить. Скоріш за все, вони знайшли для себе таке виправдання. Якщо попросити молоду людину розповісти про свої плани на життя, то зазвичай там буде значний акцент на матеріальних цінностях. Ми почуємо щось на кшталт «я хочу подорожувати по світу, багато заробляти і жити в місті своєї мрії». Поступово зрозумівши матеріальні цілі, можна визначити цілі персональні. Хтось скаже, що хотів би мати свою команду, для іншого важливим буде творчий розвиток. Акцентуючи увагу на нематеріальних речах, можна приблизно уявити, що «запалює» людину.
Наприклад, мені казали: «Люблю допомагати людям, але не можу зрозуміти, яка це може бути робота». Будь-яка вакансія має ключові слова і обов’язки, спробуймо їх проговорити. Ключові слова: комунікації, підтримка, благодійність — все це відповідає бажанню допомагати людям.
Практичний досвід набагато цінніший за будь-який університет
Студенту треба щиро поговорити з собою і визначити пріоритетний напрям. А після цього подаватися на програми стажування, пробувати себе у реальній роботі. Адже практичний досвід набагато цінніший за будь-який університет.
Як на мене, той, хто працював у відомій компанії, має більше шансів отримати роботу, ніж той, хто працював у невідомій організації або розвивав свою. Уявімо ситуацію: до тебе в команду хочуть потрапити кандидат з іншої великої корпорації та стартапер, якому поки що нічого не вдалося. Кого із них ти візьмеш на роботу і чому?
Якщо постане вибір між стартапером, який відповідав за дуже складний і комплексний проект, і спеціалістом, який працював у корпорації, то я виберу першого. Досвід, який ти отримуєш, коли в тебе за спиною немає корпорації і коли не приходиш на все готове, — безцінний. Якщо ти зробиш помилку в корпорації, то з тобою поговорить менеджер, проаналізує твою продуктивність, дасть певні поради, можливо, порекомендує якийсь навчальний курс для підвищення кваліфікації. Якщо ж ти помилишся у власному бізнесі — ти ризикуєш і репутацією, і втратою людей чи інвестора. Такий ризик розвиває людину набагато швидше. Це зовсім різні ставки, різні цінності і різні люди.
Час боротьби за відомі логотипи у резюме закінчується. Мій чоловік підприємець, і я розумію, наскільки важко робити 25 справ одночасно.
Мені завжди шкода людей, для яких Google або якась інша корпорація — це перше місце роботи. Молодий працівник приходить у компанію з чудово налагодженими процесами, дружньою командою і менеджером, який ділиться знаннями і відчуває, що твій розвиток — це один із його обов’язків. Якщо це перша робота, то працівнику важко повністю оцінити такий рівень умов і він часто звільняється з думкою, що всі компанії такі.
Хто, на твою думку, сьогодні більше потрібен Україні: досвідчені підприємці чи досвідчені спеціалісти?
Нам потрібні і ті й інші, але Україну змінять люди з підприємницьким духом. Менеджери вирішують проблеми всередині компаній, у той час коли підприємці вирішують проблеми ззовні. Лідери великих організацій часто настільки зосереджені на своїх щоденних рутинних завданнях, що не встигають подивитися на проблеми ширше і подумати про щось масштабне.
Я теж менеджер у корпорації, але для мене Women @ Google — це стартап. Ми з командою будуємо його в Україні «з нуля». Звичайно, мені не потрібно шукати інвесторів, але щоб отримати дозвіл і бюджет з головного офісу в Маунтін-В’ю, ми з командою заповнювали десятки сторінок плану і переконували керівництво, що програму варто запустити. Я готувалася до цього три роки.
Лідери великих організацій часто настільки зосереджені на своїх щоденних рутинних завданнях, що не встигають подивитися на проблеми ширше і подумати про щось масштабне
Досвід, який людина отримує у своїй компанії, накопичується набагато швидше, ніж під час роботи найманим працівником. Але продуктивним працівникам у такому оточенні стає занадто тісно. Вони швидко досягають свого і, як наслідок, втрачають інтерес до справи. Вони ідуть в іншу компанію, там теж прогресують, а потім з’являється розуміння, що вони і тут не змогли. Таким чином, ризик «загубити себе» й розчаруватися є і в своїй компанії, і працюючи найманим працівником.
Ти лідер команди. Чи відчуваєш потребу бути ментором для своїх працівників?
Менторство стало одною з найважливіших частин мого життя. Допомагаючи іншим персонально рости, я росту сама. Заглиблюючись у ситуацію іншої людини, я, звичайно ж, спочатку оцінюю її крізь власний досвід. Але у процесі починаю дивитися на ситуації під іншим кутом, і це допомагає мені розширювати світогляд. Набагато важче збоку дивитися на свої проблеми, ніж на проблеми інших.
Зараз є три людини, для яких я є ментором. Ми зідзвонюємось, я слідкую за їхнім персональним розвитком, ми разом аналізуємо можливості і приймаємо рішення. У мене в житті є два ментори: одного визначає Google, коли ти займаєш посаду конкретного рівня, а з другим ми зідзвонюємось раз на півроку. Другий набагато досвідченіший за мене, тому після останньої розмови з ним у мене в голові вималювався чіткий план дій на декілька років вперед.
У тебе глобальний досвід. Ти вчилась у Києві і США, працювала в Сан-Франциско, Москві, Нью-Йорку, Дубліні. Чим, на твою думку, українці відрізняються від працівників з інших країн?
Якщо дослідити історії успішних українців, які досягли всього своїми силами, то побачимо, що у їхньому житті було дуже багато драми. У нас на генетичному рівні все життя — це боротьба з переслідуваннями, захист мови, революції. Це не робить нас гіршими, але робить нас іншими. Наприклад, у США звичнішим є життєвий шаблон, за яким батьки впродовж усього життя накопичують гроші дитині на університет, вона туди вступає, навчається, а потім розпочинає свою кар’єру. Стає інтерном, потім, якщо вдало зарекомендує себе, — кар’єрно зростає. Їхня «американська мрія» нагадує: якщо старанно працювати і поважати закон, то у тебе буде і будинок, і авто, і робота. Це мислення вимагає працьовитості, але не вимагає драми.
Європейська філософія сформована з прагнення спокійного життя на середньому рівні. Не заважати іншим і щоб інші не заважали тобі. На мою думку, українське мислення не схоже на жодне з них, але містить у собі жорстку боротьбу за власний успіх.
Чи віриш ти у футуристичні прогнози — мовляв, що у майбутньому не існуватиме країн? І у те, що врядуванням будуть займатися міста або корпорації?
Мені здається, що вже сьогодні важливіше не те, звідки ти родом, а те, як використовуєш і розвиваєш свій мозок. Я порадила б зосередитися на собі. Наприклад, поруч зі мною у Дубліні працює шість тисяч осіб різних національностей, і всі вони сприймаються як одне ціле, як команда, а не як 18 різних груп людей.
Традиції і звички неможливо ігнорувати. У будь-якому випадку, це впливає на наш характер і спосіб мислення. Технології і справді адаптують під різні групи людей. Одного робота використовуватимуть по-різному в Японії і у США. Але погляньмо на це питання з іншого боку.
Компанії Virgin, SpaceX, Google займаються проектами, що стосуються подорожей і життя в космосі, розбудови міст з новими інфраструктурами тощо. Наприклад, нові офіси Apple або Amazon — це справжні невеликі міста. Чи важливо буде в космосі або в нових містах, хто якої національності? Можливо, так. Але чи буде нове покоління приділяти цьому таку увагу? Думаю, що ні.
Чи можна сказати, що ця тенденція зможе перемогти расизм у майбутньому?
Я вірю в це. Бо на чому побудована ідея расизму? На небажанні розуміти інших людей, які відрізняються від тебе. А також на страху ділити територію і побут з іншими. Завдяки технологіям ця ідеологія поступово руйнується. Власники приміщень відчиняють двері для гостей з протилежних континентів на Airbnb. Водії Uber і Lyft возять невідомих людей по всьому світу у власних машинах. Ми маємо безкоштовний доступ до знань найкращих університетів онлайн і в одному «віртуальному класі» вчаться учні з усього світу. Швидкий темп глобалізації і розвитку технологій зруйнує расизм.
