Із чим у вас асоціюється бетон?
Напевне, більшість із нас, візуалізуючи бетонний завод, малює в уяві щось приблизно таке: величезне й доволі недоглянуте виробництво, кремезні чоловіки, гори піску й щебеню, симетричні стоси не надто досконалих плит і блоків і т. д.
Ірині Терех всього 25, але вона вже встигла заснувати свій — і зовсім інший! — бетонний завод. У постмайданівський період дівчина залишилася без роботи і без конкретних перспектив. Тому незважаючи на попередні успіхи в архітектурній справі, не лишалося іншого виходу, як розпочати нову власну справу.
За три роки існування її дизайн-бюро напрацювало особливий стиль і набуло популярності не лише в Україні, а й за кордоном. Тарілки, кашпо, панелі для стін, вази та горщики для вазонів — це далеко не все, що створює з бетону Ірина.
Про секрети бетону, перші інвестиції й замовлення, а також про менеджмент як серфінг читайте у розмові з Іриною Терех — засновницею дизайн-бюро DWELL the SPACE.
[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі.Свої».
Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]
Бетон і тендітна дівчина — доволі нетипове поєднання. Звідки у тебе тяга до цього матеріалу?
Мені завжди подобалося створювати. На всі дні народження я просила в батьків дивні речі. Наприклад, оверлок для шиття чи набори будівельних інструментів. Тому студія стала органічним продовженням справ, якими я займалася раніше. Всі мої попередні роботи та бізнеси були прямо чи опосередковано пов’язані зі створенням чогось «із нуля». Дідусь змалку навчив мене працювати руками.
В дитинстві я відстоювала право на власну майстерню вдома, навіть коли ми жили в крихітних квартирках. Майстерня була тим місцем, де могла бувати тільки я, куди не поширювалися вимоги стосовно порядку й прибирання. Це було лише моє місце для творчості.
Коли прийшов час вирішувати, де навчатися, то вибрала Київський національний університет будівництва й архітектури. Це було саме те, чого мені хотілося. З одного боку, багатосторонній розвиток і в художньому, і в інженерному аспектах. З іншого — ще й фундаментальні знання класики, композиції, загальний естетичний розвиток. Але навчання я не завершила. Університет залишила після третього курсу. Керувала бізнесом, намагалася бути хорошою матір’ю двох дітей. Все це разом було доволі складно збалансувати, тому вирішила, що університет може зачекати.
Бетоном я захоплювалася ще з дитинства. Мені дуже подобалося, як фактично з нічого, з перероблених матеріалів, завдяки грамотному проектуванню, можна побудувати величезний будинок. Це нагадувало якусь магію. (Усміхається) Спочатку в мене був бізнес, пов’язаний із виробництвом архітектурних макетів для забудовників.
Але в постмайданівський період усі забудовники опинилися в складному економічному становищі. І макети були останніми у рейтингу речей, які були їм потрібні. Ми залишилися без роботи і без конкретних перспектив. Спонсорських грошей, які допомогли б перечекати той час, не було.
Тоді моя подруга-архітекторка сказала: «У тебе ж є всі ресурси, аби створювати прикольні речі з бетону, які зараз такі популярні на Заході». З того моменту фактично все почалося. Спочатку ми експериментували разом, потім я сама.
Уявляєте, після першого ж посту в Instagram знайшовся замовник! Потім ще один, іще, а далі спрацювали рекомендації. На той момент конкурентів у нас майже не було. Фактично, ми йшли напролом, створюючи новий ринок і привчаючи до нього людей. Думаю, швидкість, з якою тепер в нас з’являються конкуренти, підтверджує той факт, що чотири роки тому я вибрала правильний шлях.
Скільки грошей потрібно було інвестувати в бетонний бізнес?
У мене була майстерня, що залишилася з попереднього проекту, гроші на місяць оренди нового приміщення й базові інструменти.
Коли я лише починала першу справу — виробництво макетів, то найняла дуже класного і дорогого спеціаліста. Розуміла, що не можу на цьому заощаджувати. Ми зустрілися з майстром, він озвучив базовий список того, що йому потрібно, щоби розпочати. І сказав: «Розумієш, треба, щоб було, як у татовому гаражі — всього достатньо». Тоді я дуже здивувалася і розсміялася, бо в мого тата ніколи не було гаража. Він офісний працівник. Ми з ним ніколи нічого не робили руками. Тому я навіть не знайома з цією концепцією «татового гаража». Але суть зрозуміла.
Тому складно порахувати, скільки грошей вкладено. Це результат поступових інвестицій протягом декількох років. Цемент, щебінь, пісок коштують небагато, а от матеріально-технічна база вартує чималих грошей. Загалом, ми багато реінвестували. Я оцінила б капіталовкладення у пару сотень тисяч доларів.
Пригадуєш своїх перших замовників? Хто це були?
Ми досі з ними спілкуємося. Один із найцікавіших перших замовників — приватний київський забудовник, який якраз відкривав офіс продажів і шукав людей, які могли б допомогти з деталями. Наш перший клієнт дав гроші і навіть привіз своє обладнання, оскільки сам цікавився бетоном. Привіз його, як-то кажуть, на пробу.
Коли почала роботу, то зрозуміла, що вартість виробництва буде в рази вищою, аніж та, яку я озвучила замовникові. Мені було дуже незручно, та я пояснила йому все. Так ми зробили перше комплексне замовлення з бетону. Воно дотепер в офісі забудовника. Іноді я проходжу повз, і мені стає трішки соромно, особливо за вазони, які там стоять на вулиці. Вони не досконалі, та вони наші перші. (Усміхається)
Що зараз створює дизайн-студія?
Ми вирішили обмежити асортимент до кількох ключових продуктів і розвиватися в цьому напрямку. Розширюємо стандартні позиції, щоби можна було приїхати, щось вибрати і одразу ж купити. Зокрема, сконцентрувалися на бетонних горщиках, умивальниках, елементах оздоблення ландшафту.
Доволі популярною є сувенірна продукція, яку виготовляємо на замовлення. Все частіше клієнти хочуть зробити щось індивідуальне. Часто навіть бетонні горщики. Ми намагаємося їх зробити бездоганними — щоби вони витримували всі технічні навантаження і навіть через сімдесят років стояли на вулиці і мали настільки ж красивий вигляд, як у день доставки.
Дуже хочеться, аби наші публічні простори були комфортними та доступними для всіх
Горщики — це класно у питанні дизайну, вони органічно вписуються у навколишнє середовище. Часто наші люди думають, що гарно має бути вдома, а як на вулиці — байдуже. Однак ми намагаємося долучитися до зміни цієї парадигми. Дуже хочеться, аби наші публічні простори були комфортними та доступними для всіх. І щоб було приємно гуляти по вулиці. Тому зараз ми співпрацюємо з декількома великими забудовниками, які поділяють ці погляди та хочуть на своїй території новий і класний екстер’єр.
Яким є робочий процес — від ідеї до готового продукту?
Кожен виріб має свою формулу. Зазвичай все починається з ідеї та дизайну, а уже потім відбувається моделювання й конструювання. При чому не лише самого продукту, а й оснащення, за допомогою якого він буде виготовлений.
Другий етап — розробка потрібної моделі. Найчастіше — з дерева або пластику — на трьох- або п’ятикоординатному станку, потім уже на 3D-принтері або вручну. Тут є багато варіантів, інколи навіть залучаємо до процесу скульптора. Коли модель готова, то можна розпочинати підготовку до виробництва бетонних форм.
Опалубка може бути різною: склопластик, поліуретан, силікон, спеціальне дерево. Вибираємо найоптимальніший варіант. Найчастіше — це комбінація з декількох матеріалів.
Найдовший етап — це створення форми. Він займає від двох тижнів до декількох місяців залежно від того, яка саме форма потрібна.
Коли створюємо єдиний екземпляр, то система дещо інша. Індивідуальний виріб у невеликому тиражі виготовляємо близько чотирьох тижнів. Було й таке, що форму розробляли декілька місяців. На вигляд вона була доволі простою, але нам необхідно було спробувати декілька варіантів для створення ідеального. Добре, що нам це дозволяли терміни.
Раніше ми використовували перехресні рецепти для подібних виробів, але зараз маємо свої для різних речей. Виняток — горщики, які мають однакову рецептуру, незалежно від «indoor-outdoor».
У бізнесі я дотримуюсь декількох важливих принципів, які часом створюють незручності. Наприклад, до нас дуже часто приходять замовники з роздрукованими малюнками й кажуть, мовляв, нам необхідно точно такий виріб у такій-то кількості. Але тоді я відповідаю, що дуже рада, що вони обрали бетон і нас як підрядників, і що можемо зробити щось подібне, але рекомендую спробувати придумати щось своє. Я можу навіть зайнятися дизайн-експертизою або замовити її у когось.
Завжди хочеться зробити все таким чином, щоб замовники не отримали якихось додаткових витрат, створити небанальну копію. Мені важливо створювати щось унікальне. Просто копіювати чужі ідеї — неетично. Завжди можна придумати щось своє. Та багато замовників на цьому етапі припиняють співпрацю, бо хочуть саме річ «з картинки» та успішно знаходять тих підрядників, які її скопіюють. Наші ж замовники найчастіше приходять до нас за ексклюзивом.
Хто творить разом з тобою ексклюзивні речі? З якими викликами у процесі побудови команди ти зіштовхувалася?
Три роки я працювала над тим, щоби зібрати ідеальну команду. Хоча, оглядаючись назад, бачу свої помилки як керівника. Я створювала студію без партнерів і сама вирішувала, кого брати на роботу, а кого — звільняти. Це давало мені певну свободу, але, водночас, не було нікого, хто міг би вказати на мої помилки. Правильно щомісяця аналізувати роботу своїх працівників та запитувати себе, чи взяв би ти цю людину до себе в команду знову. Якщо ні, то потрібно негайно звільняти працівника, незважаючи на особисті стосунки. Я ж чинила інакше, навіть коли була незадоволеною роботою, залишалася лояльною. Тому інколи дуже дорого платила за це.
Коли мене почала не влаштовувати якість роботи команди, то я не наважувалася робити радикальніші кроки. Була переконана, що ми зможемо все змінити, знайти якийсь компроміс. Завжди намагалася зрозуміти джерело і суть проблеми.
На перший погляд, все наче рухалося непогано, та робота не клеїлась. Більше того — ставала все гіршою. Я не могла зрозуміти чому. Та відповідь знайшлася доволі швидко, коли моя виконавча директорка звільнилася і забрала з собою основну частину команди. Зробила це дуже різко та некрасиво. Для когось після цього простіше було б закритися в собі і закрити студію, але це не про мене.
Я зробила чимало висновків і зрозуміла багато речей. Цей випадок наштовхнув мене на багато важливих думок і спостережень, тому тепер працюю з новою командою. І вдячна попереднім працівникам за цінні уроки. Наразі ми вибудували кістяк команди. Всі ключові позиції зайняті, а ще декілька планую заповнити найближчим часом. Поки що нас п’ятеро. Я щаслива та задоволена.
Нещодавно я прийняла стратегічне рішення розширити виробництво та перенести його зі столиці у Харків. Тому зараз частина команди у Києві, а частина — у Харкові.
До кожної людини потрібно знайти особливий підхід. Але не треба засмучуватися щоразу, коли люди підводять. Можливо, ви просто недостатньо добре шукали людей і не знайшли «своїх» у команду. За моєю особистою статистикою, у середньому з 30 працівників — один ідеальний кандидат.
Що, на твою думку, найважливіше у бізнесі?
Є певні локальні особливості виробництва. Але гнучкість підходу та адаптивність роблять бізнес класним. Я не маю великого досвіду роботи в інших галузях, але якщо говорити про виробництво, то його можна порівняти з серфінгом. Завдання керівника — «піймати хвилі», передбачити і зрозуміти, як потрібно діяти.
Щодня трапляються якісь труднощі. Треба бути готовим вирішувати будь-яку проблему, що виникає в процесі, швидко приймати рішення та завжди мати декілька запасних варіантів дій.
Я не маю великого досвіду роботи в інших галузях, але якщо говорити про виробництво, то його можна порівняти з серфінгом. Завдання керівника — «піймати хвилі»
Важливо, щоби бізнес був зручним не тільки тобі, а й твоєму кінцевому споживачу. Бо мені, наприклад, зручно працювати з дванадцятої до дванадцятої. Але працівники з цієї сфери прокидаються о 7:30. І з того моменту потрібно бути на зв’язку. Важливо бути гнучким і завжди йти назустріч своєму клієнту.
У 90% рішень стосовно бізнесу я прислухалася до свого внутрішнього голосу, діяла інтуїтивно. У мене був досвід роботи найманим працівником. Не можу сказати, що він був поганим, але я зрозуміла, що це не моє. Не можу сказати, що рішення стати приватним підприємцем — це мій свідомий вибір. Перш за все, мене мотивувала необхідність щось зробити чи організувати. Усвідомлення, що я займаюся саме бізнесом, прийшло дещо пізніше.
Чим для тебе є креативність?
Це процес пошуку себе через творчість. Це побічний ефект моєї роботи, і так склалося, що людям це подобається.
Що тебе надихає?
На створення нового об’єкта можуть надихнути багато речей: об’єкти зовнішнього середовища, блоги, фільми, музика. Я дуже люблю аудіосупровід. Маю монополію на вибір музики, що грає на виробництві. (Усміхається) У нас дуже великий плейлист — від електронної музики до джазу.
Мені подобається відкривати щось нове. Часто, коли не знаю, що послухати б, то вмикаю щось особливе. Якщо вірити в теорію, що речі поглинають енергетику музики, то я можу стовідсотково гарантувати, що бетон — переповнений дуже світлою енергією.
Так само мене мотивують поїздки за кордон та красиві будівлі. Часто на вулицях ми бачимо наші вироби, і дуже приємно й мотивує, що вони приєднуються до красивого ансамблю міста.
Я дивлюся на дизайнерські вироби на Yellowtrace або Sight Unseen. Мені подобається робити не трендові речі. Деколи приходять і кажуть: «О, бетон! Ви, напевно, почали цим займатися, бо трендово». Тоді я розчаровую колег і конкурентів, бо тренд бетону уже минув, особливо за кордоном. Тому я не орієнтуюся на тренди в дизайні, бо зазвичай це доволі короткотривала історія.
Окей, бізнес на трендах буде функціонувати рік чи два. А що далі? Я прихильниця глобальних речей, які навіть через десятиліття матимуть своїх клієнтів. Не може бути loft зі стелями заввишки два метри. Це лише імітація. Мені подобається експериментувати з бетоном, поєднуючи, на перший погляд, непоєднувані речі.
У вас є чимало клієнтів за кордоном. Що зазвичай замовляють іноземці?
Найчастіше — готовий асортимент для озеленення та ландшафтного облаштування. Друга найпопулярніша позиція — сувенірна продукція. Я не знаю, що мотивує людей ризикувати і замовляти щось в іншій країні. Ймовірно, ціна, можливо, щось інше. Але мені дуже приємно, коли клієнти пишуть, що хочуть замовити саме у нас. Ми мали досвід співпраці з європейськими, азійськими та американськими покупцями, і вони всі залишилися задоволеними. Тому продовжуємо у тому ж дусі.
Єдиний складний момент, зокрема у роботі з іноземними корпораціями, — це паперова тяганина. Іноді кошти приходять через дев’яносто днів після відправлення. Але, якщо є час і додаткові кошти, то сміливо розпочинаємо співпрацю.
Ти називаєш себе «crazy plant lady». У тебе з рослинами, як із бетоном, особливі стосунки?
Так. (Сміється) Колись у мене гинули навіть кактуси, а тепер я дуже люблю і лелію рослини. Декілька років поспіль ми тісно співпрацювали з флористами, які допомагали нам якісно виконувати замовлення. І зараз ми продовжуємо спільну працю. Більше того — розпочали імпорт рослин, пропонуємо сервіс з їхнього обслуговування. Думаю, невдовзі самі зможемо це робити.
Як DWELL the SPACE розвиватиметься у найближчі декілька років?
Переїзд у Харків пов’язаний з необхідністю розширювати виробничі потужності. Ми перебралися з 300 квадратних метрів на 900. Тепер я не займатимуся дрібним керівництвом, бо для цього у нас вже є начальник виробництва. Моя основна мета — забезпечити максимально широкий асортимент і зробити все для того, щоб наші клієнти могли приїхати і без очікування забрати своє замовлення. При виготовленні можуть трапитися й форс-мажори, які впливають на термін виготовлення. Коли ж виріб готовий, то це все спрощує.
Зараз закінчуємо ремонт шоуруму в Києві, де буде склад найпопулярніших виробів, які можна одразу купити й забрати. Великий склад із продукцією буде в Харкові. Тому в нас велике поповнення асортименту не тільки горщиків, а й декору та сантехніки. Зі складською програмою пов’язаний активний експорт, бо деякі партнери, з якими ми зараз ведемо перемовини, готові розпочинати співпрацю.
Якщо говорити про велику ідею, то вона проста — робити світ навколо кращим. Цю ідею ілюструють всі мої дії. Хочу якомога більше працювати над розвитком інфраструктури міст, над екстер’єрними виробами, озелененням, створенням прогулянкових зон. Ми часто бували за кордоном і бачили, які там набережні, як приємно вийти з автомобіля і просто гуляти містом.
Тому моя big idea — активно співпрацювати з урбаністами та реалізувати їхні задуми. Наразі ми долучилися до громадських ініціатив розвитку пішохідної інфраструктури Києва. Вже у цьому сезоні можна буде побачити наш внесок у розвиток найулюбленіших місць столиці. Основний результат роботи можна буде оцінити вже навесні 2018-го.
Також мріємо про офіси в різних містах — і не лише України, а й цілої Європи та Америки. Це дозволить нам краще інтегруватися в глобальний ринок та наймати найкращих фахівців, які вже мають певні зв’язки та краще розуміють місцевий менталітет.
Щоб ти порадила б людям, які мріють про власну справу?
Найважливіше — прислухатися до себе. Коли маєш ідею і знаходиш свою справу, то не треба нічого боятися. Треба просто іти вперед.
Якось я замислилася над тим, що розпочала бізнес, який пропонує продукти далеко не першої необхідності. Ми — те, що люди купують, коли в них уже все є. Я розпочала свою справу в період Євромайдану, який для бізнесу точно не був найкращим. Але несприятливі фактори допомагають уважніше викристалізувати ідею, відмовитися від усього непотрібного й залишити лише найважливіше. Тому не треба хвилюватися стосовно того, що немає інвесторів або великих заощаджень. Коли ви починаєте свій шлях, то треба розуміти, що попереду — багато помилок та уроків.
Найважливіше — прислухатися до себе. Коли маєш ідею і знаходиш свою справу, то не треба нічого боятися. Треба просто іти вперед
Першим інвестором фактично є перший клієнт. Ніхто не вірить більше у вашу справу, аніж людина, яка готова купити ваш продукт. На багатьох етапах саме спілкування з клієнтами надихало на круті проекти. Це важливо, бо з багатьма клієнтами ми не лише спілкуємося, а й дотепер дружимо. Це ті люди, які повірили у нас і посприяли теперішньому успіху DWELL the SPACE.
