Підземні

Про шахтарську субкультуру та життя сучасних вуглекопів Донбасу

22.06.2016 Олександра Чернова

На території Донбасу, підконтрольній українським військовим, із 95 лишилося 35 шахт. Решта перебуває у межах так званих ДНР та ЛНР. Фотопроект «Підземні» — це історія про те, чим живуть сучасні вуглярі під землею та на поверхні, а також як у сучасних шахтарських містечках зберігають традиції.

DSC_8942

За словами екс-міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина, серед 35 шахт немає жодної, яка добувала б антрацит. Тобто майже всі вони працюють із газовим вугіллям марок «Г» і  «Ж».

DSC_8938

DSC_8946

DSC_9451

Серед шахт, які лишилися на територіях, підконтрольних українській армії, більшість — державні, решта — приватні. Наприклад, «ДТЕК Добропіллявугілля» — це шість шахт: «Алмазна», «Добропільська», «Піонер», «Белицька», «Новодонецька» та «Білозерська». На них працюють близько шести тисяч людей.

DSC_9127

У Добропіллі видобувають газове вугілля, яке постачають на українські ТЕС. Але сьогодні більшість ТЕС змушені працювати на технологічному мінімумі. Газове вугілля стало непотрібним — виник профіцит сировини, що скорочує плановий видобуток.

DSC_8995

DSC_0228

DSC_0188

У шахтарських містечках Донбасу вшановують своїх гірників. Для них вуглекоп — це не просто професія, а й специфічна субкультура зі своєю «мовою», традиціями та символами.

DSC_9173

У селищі міського типу Новодонецьке Донецької області живе близько семи тисяч людей. Головна годувальниця — шахта «Піонер». Поселення має доглянутий вигляд, як курорт радянських часів.

Важливою частиною навколошахтарського життя гірників з усього регіону є відомий на цілу область басейн у Новодонецькому. У цьому ж приміщенні діти шахтарів займаються баскетболом, карате, у спортивній залі.

DSC_9307

DSC_9321

DSC_9271

Будинок культури — ще одне місце, де проводять свій час гірники поза вибоєм. Керівниця місцевого вокально-танцювального колективу розповідає, що діти шахтарів їздять на фестивалі та конкурси по Україні та області.

DSC_9491

Микола Тумаков — заступник начальника по ремонту забійного обладнання на шахті «Піонер» у Новодонецькому. Він — абсолютний кавалер у своїй професії — має три головні ордени «Шахтарської слави». Вуглярі називають його «майстром по залізяках».

DSC_9618

DSC_9660

Окрім культурного відпочинку, шахтарі мають власні традиції. Наприклад, бутильок — застілля з алкоголем, коли вугляр мусить «проставитися» перед колегами. Є три види бутилька — вступний, відпускний та побутовий (з приводу весілля, народження дитини, ювілею). Старші шахтарі розповідають, що раніше зберігали пропорції: шість літрів самогону на сімох людей. Зараз бутильок уже не має таких вимог. Годиться і пиво, і горілка.

DSC_0302

DSC_0312

DSC_0346

Шахта «Стаханова» у місті Димитрові (тепер — Мирноград) — це підрозділ державного підприємства «Красноармійськвугілля» (нещодавно місто Красноармійськ перейменували на Покровськ). Перед входом: бюст відомого гірника Олексія Стаханова, алея «Наши передовики» та їдальня. До журналістів тут ставляться насторожено, пояснюють це тим, що за десятки кілометрів тривають воєнні дії, а шахта — стратегічний об’єкт.

DSC_0027

DSC_0039

DSC_0047

DSC_0049

DSC_0066

У Дніпропетровській області найстабільнішими наразі вважають шахти Павлограда, які географічно входять до Західного Донбасу. Тут працює приватне підприємство «ДТЕК Павлоградвугілля». На шахті «Героїв космосу» нам вдалося потрапити у найближчий вибій.

DSC_0656

DSC_0541

DSC_0563

DSC_0528

Вуглярі розповідають, що завдяки роботі випрацювали специфічне почуття гумору та любов до «крепкого словца». Без жартів під землею важко, тому вони часто влаштовують розіграші — насипають вугільний пил або цвяхи у кишені своїх колег, докладають у сумки зайві залізяки. Також придумують один одному прізвиська. У вибої неможливо не лаятися, але битися заборонено.

DSC_0642

Перед тим, як спуститися під землю, шахтар мусить перевдягнутися та отримати засоби індивідуального захисту. Якщо рівень метану у нормі, вугляр спускається на глибину у шахтній кліті. Деякі робітники йдуть до своїх вибоїв пішки. Решту розвозять на спеціальних електровозах, бо буває, що необхідна ділянка розташована за п’ять чи більше кілометрів. Зміна триває шість годин.

  • Персональні жетони на видачу спорядження для гірників шахти «Героїв космосу»
  • Засоби індивідуального захисту
  • Вигляд із кліті на робочий горизонт
  • Працівники шахти спілкуються у вибої
  • Бригадир зміни контролює підготовку шахти до видобутку вугілля
  • Шахтар біля прохідницького комбайну
  • Павлоградський гірник у процесі підготовки шахти до видобутку

Жінки зазвичай виконують наземну, але не менш відповідальну роботу.

DSC_0480

Окрім того, вуглекопи мають власні прикмети. З розмов зі старшими шахтарями дізналися, що вони ніколи не ображають щурів, навіть якщо гризуни щось пошкодили. Кажуть, якщо щурі починають метушитися, отже, відчули тріск покрівлі. Деякі гірники навіть дають імена «підземним» тваринам.

DSC_0613

До того ж, колись у шахтних приміщеннях у клітках жили папуги та канарки. Птахи починали кричати, відчувши метан.

DSC_0731

У шахтах живуть і міфічні істоти. Найзворушливіша легенда — про Доброго Шубіна (зараз таку назву має пиво). Він нібито був реальним вуглярем із прізвищем Шубін, вижив під час обвалу та заховався у вибої. Шахтарі і досі, коли чують якийсь шурхіт під землею, кажуть, що це Шубін пустує. А Добрий він, бо попереджає про небезпеку.

DSC_0682

DSC_0704

DSC_0628

У донбаських шахтах зберігають і свою «мову». Досі гірники спускаються під землю із так званим тормозком — загорнутим у газету перекусом. Класичний тормозок — це хліб, сало, цибуля, вода, варені яйця.

DSC_9015

Михайлові Біткову — 23 роки. Хлопець не схожий на багатьох шахтарів — не лається, поводиться сором’язливо. Працює машиністом підземних установок на шахті «Добропільська», робить майже усе: від риття та підривання до обслуговування конвеєрів. Каже, що немає альтернативи роботі у рідному місті, тому мріє перебратися до Києва.

DSC_9458

Добропілля, Мирноград, Покровськ, Новодонецьке та Павлоград. Для мешканців цих містечок шахтар — це герой. Колись про гірників писали у газетах, знімали фільми. Зараз вуглекопи Донбасу — люди, які бояться «сказати щось не так» та уникають уваги.

«Підземні» — не про умови праці, власників шахт та не про загальні показники гірничодобувної сфери, а про традиції, які досі існують у вибоях та на поверхні і яких може не стати разом із сировиною.

Олександра Чернова

Схожі публікації

6721 8

Усе так, як діди робили

Про що моляться і за що п’ють гуцули у друге найважливіше після Великодня свято

19.06.2017 Катерина Олексенко
1049 7

Не по барабану

Чого бізнесмени можуть навчитись у барабанщиків

31.03.2018 Ілона Громлюк
3530 3

Арка

«Найбільша в світі рухома конструкція з будь-коли збудованих людством»

02.12.2016 Михайло Палінчак

Популярні публікації

30371 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
49947 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
43202 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати