[Цей матеріал створений редакцією у партнерстві з організацією Mercy Corps]
У народі кажуть, з приходом Покрови природа починає потрохи засинати і земля укривається на зимівлю. Сьогодні девʼяте жовтня, і повірити в те, що на ці поля прийдуть холоди, дуже важко. Пишні зелені малинники рясніють великими спілими ягодами. З одного тільки поля місцеві визбирали сьогодні майже пів тонни, і сунули на своїх велосипедах, машинах і бусиках для розвезення — на інше. Усі — в легких светриках чи кофтинках, подекуди прикриваючись від сліпучого сонця панамками і хустками.
«Тут були ферми колгоспу “Дружба”, де працювали мої батьки. Зараз вони фермери — ростять соняхи і пшеницю. Робота непроста, але працювати можна, якщо хочеш», — каже дорогою до автобуса дівчина Віта.
«Я роботяща людина, прийшов сюди о четвертій ранку», — каже дід Микола. Всі на те усміхаються, бо звиклі до його байок — зміна починається зазвичай о сьомій.
Пес Марсик також робить своє — ганяє полем мишей.
О пʼятій вечора люди здають останні на сьогодні ящики пізньої малини і збираються додому — у сусідні села.
Ми у Прогресі на Харківщині. Тут ні земля, ні люди ніколи не стоять без діла. Уся історія цих країв — землеробська. Тим паче місцеве підприємство дає тут роботу всім — молоді, працездатним селянам, пенсіонерам. І на тому цей край живе.
Тут був сад
Краснокутська громада Харківщини розташована між Харковом, Полтавою і Охтиркою. Тут родюча земля, мʼякий клімат. І найголовніше — люди, які з тим уміють обходитись.
Більш як дві сотні років тому Іван Каразін, учений-ботанік і брат засновника Харківського університету, облаштував у Красному Куті Основʼянський дендропарк. Сюди він привозив дерева й кущі з усього світу й і адаптував їх до цих країв. Син Каразіна, теж Іван, розвинув справу батька — перетворив сад на науково-дослідну станцію, де вивчав усі сучасні підходи й тенденції садівництва. Революції та війни саду не пощадили, та зрештою він знову почав квітнути. У радянський час сюди стали привозити й заселяти фахівців, які працювали над виведенням нових сортів фруктів і ягід.
Станція й досі тут, але за роки занепала. Втім земля і люди лишились. Діти й онуки продовжили робити те, на чому зростали, — займатись фермерством всерйоз чи просто аби заробити якусь копійку, ростити кілька рядочків городини і продати на місцевому ринку, перекупам чи повезти в місто.
«Тут, на станції у селі Основинці, працювали мої батьки і дуже багато моїх знайомих. Працівникам тут будували й видавали житло, ми жили в одній з тих двоповерхівок. Станція мала великі потужності — тут був відділ капітального будівництва, відділ планування і розвитку. Науковий відділ, де вирощували нові сорти, виводили, акліматизували. Люди робили тут усе життя. Дослідна станція садівництва у свій час мала 800 гектарів землі. Тут займалися вирощуванням полуниці, малини, чорної та червоної смородини, аґрусу, чорної горобини, багатьох сортів яблук, вишень, черешень, груш. Коли станція почала зменшувати масштаби виробництва, людям нічого не залишалось, окрім як робити те, що вони вміють, і те, що їм подобається, — вирощувати ягоди.
У нас ягідний край, тож цим займається дуже багато людей.
Ми це побачили, мали вільні гроші. Так зʼявилась ідея власного виробництва», — розповідає 44-річний підприємець Олег Кудлай.
З цієї ідеї виросло виробництво Progress Berry. У 2012-му Олег купив кілька закинутих ділянок, повикорчовував чагарники і посадив перші насадження — чотири гектари малини. А далі, зі зростанням доходу, щороку збільшував їх на 10-15%. Паралельно продовжував працювати за освітою, геологом. І цей фах допоміг йому збудувати на усіх полях якісні зрошувальні системи.
Згодом стало зрозуміло, що український ринок ягодою перенасичений, тож варто орієнтуватись на експорт. У 2017-му компанія перейшла на органічне землеробство.
«Органічне виробництво передбачає відмову від синтетичних добрив. Це мають бути органо-мінеральні добрива, або витяжки з грибів, продукти діяльності мікроорганізмів і грибів. Наприклад, коли овочі гниють, бо грибок, який паразитує і харчується продуктом. Так само може гнити стебло, а ще кореневище (воно найдужче). Щоб цього не сталось, ми заселяємо корисний гриб, який їсть цю гниль. Такі добрива для нас не шкідливі — вони не містять важких металів, залишків пестицидів, флоратів. Вони натуральні. Врожайність від цього менша, але [на екологічний продукт] стабільніший попит і краща ціна», — пояснює Олег Кудлай.
За три роки після переходу на органіку компанія стала експортувати заморожені ягоди.
«Раніше ми користувались послугами інших компаній, що займаються заморозкою, і возили нашу продукцію рік у Малин Житомирської області, тоді два роки — у Диканьку на Полтавщині. Це було дуже далеко, і ягоди псувалися», — розповідає засновник і очільник Progress Berry.
Тоді Олег Кудлай придбав іще одну закинуту ділянку — будівлю колишньої пральні станції садівництва. Майже зруйнований будинок потребував чималих зусиль, аби привести його до ладу: зробити дах і провести повну реконструкцію. Але вони того вартували. Колишня пральня отримала нове життя — стала виробництвом з переробки ягід.
Відтоді роботи побільшало в усіх — у Progress Berry, її працівників і слобожанських селян.
Куди приходить врожай
«Тут, на виробництві, ми облаштовували усе поступово. Зробили горище — там у нас склад для тари, папери. Камеру зберігання повністю зробили своїми силами — засипали піском, робили теплоізоляцію, заливали стяжку», — розповідає 39-річний інженер Андрій Вигуляр (або, як сам про себе каже, — «працюю старшим куди пошлють»), перетинаючи високі зали колишньої пральні.
Кахельна підлога виробництва всіяна дрібними малиновими плямками. Пахне ягодою.
За наступні три роки виробництво запрацювало на повну. Помалу Progress Berry закупило три камери зберігання продукції, дві камери шокового заморожування, обладнання для глибокої переробки, зокрема фотосепаратор, який відділяє плодоніжку і шліфує ягоди. Це дає змогу закуповувати великі партії ягід у місцевих мешканців: найкращі ягоди заморожують, решта йде на інші види переробки.
Лінію із переробки підприємство змогло закупити в рамках Програми підтримки сільського господарства України від Mercy Corps – неурядової гуманітарної організації, яка підтримує людей у понад 40 країнах, що зазнають біди через катастрофи, бідність, війни, кліматичні зміни. Ця програма допомагає малому та середньому бізнесу у сфері сільського господарства у відновленні діяльності та подоланні наслідків війни на півдні та сході України. Progress Berry став одним із бізнесів, який отримав грант від Mercy Corps для фінансування повної лінії переробки ягід.
Progress Berry пощастило — підприємство не постраждало від війни фізично. Та бізнес все одно не уникнув її наслідків: багато людей виїхали з Харківщини в інші регіони або за кордон. Потрібно було змінювати стратегію роботи, везти ягоди далі — спершу до Дніпра, Полтави та Києва, а потім і за кордон. Ягоди — дуже ніжний продукт, який важко транспортувати. У певний момент Progress Berry було змушене припинити співпрацю з понад 200 місцевими домогосподарствами, та завдяки міжнародній підтримці й новому обладнанню підприємству вдалось відновити її та забезпечити дохід не лише для бізнесу, а й для місцевих мешканців.
«Організація надала нам благодійну допомогу. Завдяки цьому ми можемо більш глибоко переробляти ягоду і, відповідно, робити якісніший продукт і мати нових клієнтів. Це дасть стабільність нам і місцевим господарствам та мікробізнесам, з якими ми працюємо», — говорить Олег Кудлай.
Але про все по черзі.
Ягода заїжджає на підприємство у своєму натуральному вигляді у пластикових ящиках. Далі її завозять в камеру попереднього охолодження, потім — у шокову камеру, де вона замерзає намертво. Потім 7-8 людей на зміні сортують її — теж на спеціальному обладнанні. Загалом на підприємстві працює близько 55 людей.
Продукт сортують, бо кожен замовник потребує різного. На вібростолі — ідеальні цілі ягоди (так звані «екстракласу»), усі однакового розміру, їх відділяють від розламаних. Наступна машина подрібнює погану ягоду на грис — що годиться, наприклад, для джемів чи наповнювачів для йогуртів. Далі ягода йде на фотосепаратор, що відсортовує ту, яка, наприклад, не доспіла чи її поїла оса.
Деякі ягоди — чорна смородина, порічка, бузина — треба відокремити від плодоніжки. Відділитель плодоніжки спочатку дробилкою перебиває її на дрібні частинки, далі — просіює, відправляє на вібростіл, де рівномірно розділяє по площині, і ягода потрапляє на віялку. Віялка викидає сміття, палички і лишає тільки хорошу ягоду.
Після усіх процедур ягоди фасують у 10-кілограмові ящики, їх виставляють на піддони по 630 кілограмів, замотують і відправляють замовникам. На день вдається заповнити близько чотирьох тисяч ящиків.
Прилад для миття тари — особлива гордість Андрія.
«Руся, покажи нашу “дєвочку”», — вигукує до 19-річного Руслана, який саме складає чисті пластикові контейнери біля машини, що їх випльовує один за одним.
Інженер каже, таке обладнання коштує близько мільйона і двохсот тисяч. Працівники підприємства зробили його власноруч, після місяця кропіткої роботи над кресленнями. Їхня машина миє сто ящиків за двадцять хвилин.
«Хочемо додавати потужностей для переробки інших ягід — вишні, сливи. Ще не вистачає кісточковибивної машини. Але, думаю, скоро придбаємо й її», — говорить пан Андрій, спостерігаючи, як шипить водою і парою очисна техніка.
Робота не припиняється навіть із закінченням сезону. Морозити, сортувати, відправляти доводиться щодня. Тим паче, окрім збору врожаю органічної малини і полуниці з власних 32 гектарів полів, Progress Berry тепер скуповує всі ягоди по навколишніх селах. І люди ідуть щоранку, щодня й щовечора здавати зібраний врожай — ягоди дають роботу всім.
Без найменшої похибки
«Ми маємо трошки весни, три місяці літа і трохи осені. З початку літа ми збираємо полуницю. Коли вона закінчується — беремо трохи малину, і люди постійно при роботі. Як тільки закінчується літня малина, є тиждень перерви — і починається інший сорт малини, більш пізній. Він родить аж до осені. А є ще один сорт, який плодоносить досі. Тож люди не розійдуться — наймаємо на сезон на наші поля сотню людей, і вони працюють до кінця. Минулого року працювало десь 160. Коли людина знає, що весь сезон буде при заробітках, вона матиме сенс залишатись. Ми платимо за зміну десь 600-700-900 гривень. Цього року зібрали з вирощеної власноруч продукції 100 тонн органічної малини і 20 тонн іншої органічної ягоди, і збір ще продовжується», — розповідає директор підприємства.
Олег має глобальну мету: зрощувати у місцевих домогосподарствах культуру виробництва. Аби люди не наосліп ростили ягоди, а розуміли, як із ними обходитись. Це потребує чималої роботи. Тож став масово «перетягувати» людей, що продавали свій врожай одразу на ринок чи перекупникам, працювати з Progress Berry. За цей сезон компанія скупила у місцевих і мікробізнесів уже 60 тонн ягід.
«Перший наш досвід роботи з місцевими був на початку великої війни, коли людям нікуди було здавати ягоди. На свій страх і ризик купляли їх і продавали. І досі ми приймаємо на заморозку майже цілодобово. Бо свіжий ринок — це так: сьогодні є, всі беруть ягоду, перекупи її скуповують, а на завтра їх нема, бо дощ. І люди не мають стабільності. А ми з усіма клієнтами маємо договори і працюємо офіційно. Хтось має за весь сезон сто кілограмів малини, хтось — дві, три, пʼять, десять тонн на сезон. Краснокутськ, Козівка, Городне, Пархомівка, Колонтаїв, Любівка, Мурафа, Губарівка, Гути, Дмитрівка — це все люди, які з нами працюють», — розповідає Андрій Вигуляр.
Він і сам доєднався до команди Progress Berry з великою війною — перебрався з родиною із Золочева, що за 12 кілометрів від російського кордону, коли місто стали крити КАБами. Власний дім лишився без даху, постраждала автівка. Тож переїхав у Краснокутськ — і одразу в інтернеті знайшов роботу. І з того радіє. Як і 19-річний Руслан Мірошніченко, який пережив окупацію рідного Вовчанська.
«Ми маємо десь сорок ваг, і всі я постійно калібрую і перепровіряю, аби не було найменшої похибки. І люди приїжджають й не дивляться навіть на ті ваги. Іноді приходять, кидають продукцію, біжать собі у справах і кажуть: “Андрюх, я і так знаю все”», — продовжує пан Андрій.
Радіє і з того, що перероблені за сезон ягоди вже їдуть на експорт і люди, що їх ростили, можуть тим пишатись.
Експорт
Замовники, окрім цілої замороженої ягоди, беруть ягідну масу за зниженою ціною — для джемів, йогуртів, наповнювачів, кондитерських виробів, дитячого харчування. Дешеву бузину — не дуже ароматну, втім сповнену вітамінів і кислот, — використовують як екстракт для фарбників і наповнювач для сиропів у медицині. А ще її кислоти застосовують у парфумерії та косметиці. Тож продукція Progress Berry насправді затребувана у багатьох галузях. Цього сезону компанія вже експортувала бузину, а нині шукає можливості для експорту вже накопичених полуниці і малини.
«Я їздив у Німеччину, виграв освітній грант від організації GIZ (Німецьке товариство, що надає послуги у сфері розвитку міжнародного співробітництва. — TU), яку підтримують Міністерство економіки Німеччини і наше Міністерство фінансів та економіки. Два тижні ми вчилися співпрацювати з німецькими покупцями, їхніх правил і порядків. Там я заручився підтримкою юриста і уклав з ним договір. Зараз цей юрист представляє мою компанію, наводить мости із компаніями-переробниками в Німеччині. Це буде невеликий крок до кінцевих покупців», — розповідає Олег Кудлай.
Нині Progress Berry спілкується з німецькою компанією, яка виробляє в основному картоплю фрі та ферментовані овочі (лише картоплі підприємство переробляє дві тисячі тонн на добу). Тепер компанія запустила виробництво киселів — густої маси, схожої на варення, де до полуниці, малини і чорної смородини додається кукурудзяний крохмаль. Інша компанія, з якою веде перемовини пан Олег, виробляє ягідні концентрати.
«Раніше ми експортували у Францію. Це також виробники концентратів, але вони вузькоспеціалізовані. Вони брали тільки ягоду класу крамбл. Також ми продавали полякам продукцію “оригінал” — це просто заморожена продукція, а вони вже потім її сортували, додавали вартість за переробку і продавали вже кінцевим виробникам дитячого харчування», — розповідає директор.
Каже: на український ринок працювати цьогоріч уже не буде. Лише шукати можливостей за кордоном — там, де це буде найвигідніше.
«Ми тут облаштувались нормально»
На передвечірньому жовтневому полі стає трохи прохолодніше, ніж удень. Коли сонце перестає засліплювати очі, можна розгледіти на високих підвʼязаних кущах поодинокі ягоди. 42-річна Надія закінчує записувати у зошит цифри з кілограмами зібраної малини навпроти імен працівників, знімає робочу жилетку і береться за свій велосипед, аби їхати додому.
«Я прийшла сюди від початку, років вісім тому, як Олег Павлович лише починав те все саджати. Посадили одне поле, тоді ще одне, люди до нього йшли і йшли. На зборі в нього людей багато, і ніхто не ображається — зарплати хороші і вчасні. Діти збирають влітку із великим задоволенням. Пенсіонери — теж з нами від початку. Як нема збору — підвʼязуємо, підрізаємо. Минулого року працювали до грудня, і рано вийшли, вже у лютому», — говорить Надія, сідаючи на велосипед. Вертлявий гавкучий Марсик біжить за нею.
«Усі місцеві газети, телеграм-канали, групи у фейсбуці під кінець сезону гуділи і дякували нам. І це продовжувалось десь три місяці поспіль. Для людей було важливо мати віру, що вони працюють недарма», — усміхається інженер Андрій, згадуючи свій перший сезон у компанії.
«Дуже мало в Україні підприємств, які мають одночасно усе це обладнання і спеціалістів, які можуть налаштувати увесь процес, від початку і до кінця. Мене рідня вдома не бачить — як сезон, то я тут живу. Під десяте жовтня уже закінчимо.
Люди задоволені тим, що мають постійність і впевненість у завтрашньому дні, можуть будувати плани на найближче майбутнє. Ми тут облаштувались нормально. Саме главне — робота є.
І люди, які тобі довіряють, дають можливість проявити себе. Тоді ти не гаснеш як особистість. Особливо після того, що ми пережили, — гріх жалітись», — говорить пан Андрій під гул машин.
Основʼянський сад продовжує квітнути і давати свої врожаї.
§§§
Із 1 листопада буде відкритий прийом заявок на отримання грантів для домогосподарств, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, а також малого та середнього агробізнесу. Окрім цього, фінансову допомогу можуть отримати установи, які надають послуги мікро-, малому та середньому бізнесу в агросекторі.
§§§
Програма підтримки сільського господарства України реалізується міжнародною гуманітарною організацією Mercy Corps за фінансової підтримки Фонду Говарда Г. Баффета.
Цей матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Фонду Говарда Г. Баффета, однак погляди та думки, висловлені у матеріалах спецпроєкту, не обов’язково відображають погляди Фонду Говарда Г. Баффета.
