Реновація

Як приладобудівний завод у центрі Івано-Франківська намагається замість матеріальних речей продукувати ідеї

19.09.2017 Богдан Ославський

Закінчилася Перша світова війна. Фірми «Kraj», «Fama» та вагомеханічна фабрика Ф. Майора — підприємства, після об’єднання яких в Івано-Франківську виник приладобудівний завод, — міцно стають на ноги. Тут встановлено 46-годинний робочий тиждень. Використовують техніку не лише польського виробництва, а й привезену з Німеччини, Австрії й навіть зі Сполучених Штатів. Заробітна плата не надто висока, але в окремих випадках може конкурувати із варшавськими підприємствами схожого профілю. Це було близько сотні років тому.

Понад чотири тисячі працівників. Газові лічильники, диференційні манометри, обладнання для видобування нафти і газу експортують у десятки країн світу. 1967 року Івано-Франківський «Геофізприлад», який пізніше назвуть «Промприладом», визнано найкращим підприємством Міністерства приладобудування СРСР. Кілька баз для відпочинку, футбольна команда, хор, танцювальний колектив, театр, власна газета і радіостанція. Це було тридцять-п’ятдесят років тому.

DSC_8993

Велика історія і ще більші незадіяні виробничі площі в центрі міста, 170 висококваліфікованих працівників із непересічним досвідом, які часто ровесники своїх верстатів й трудяться на них за мізерну зарплату. Так є тепер.

«Промприлад» переживає свої явно не найлегші часи. Минуле видається привабливішим, як теперішнє, й відкритим лишається питання, яким буде його майбутнє.

Прага, танки та станки

Степан Пилипів, один із найшанованіших майстрів «Промприладу», почав учитися ремесла, ще коли йому не було 16 років, у 1966-му. До училища не взяли, бо був замалий, тож подався відразу на завод — там саме набирали групу токарів-фрезерувальників. Після двох років роботи його забрали до війська. Танкістом. Щойно закінчив «учебку», почалися «чехословацькі події» — і Степан Іванович мимоволі вписався в історію. Коли демобілізувався — повернувся в Україну й відразу пішов на завод. Тоді й почав здобувати теперішній фах різьбошліфувальника.

dpx_0054-r

Майстер з любов’ю розповідає про свій станок. Каже, що вони з ним ровесники у роботі. Станок привезли якраз тоді, коли Пилипів узявся за різьбошліфування. Із ще більшим захопленням, як про залізо, він говорить про людей «Промприладу». Тому допоміг, того навчив… От тільки востаннє учень у майстра був ще на зламі вісімдесятих і дев’яностих.

— Шкода, що я ще можу когось навчити, але нема молодих людей, — зітхає Степан Іванович. — Щоб їх запросити, треба дати відповідну зарплату. Тож я чекаю на поповнення. Щоби прийшли, а я розкажу, покажу, поки ще в силі. Я з душею відкрию все.

Колись людина праці була понад усе, а тепер це відживає. З людьми ніхто не рахується

Розпитую Степана Івановича про завод у часи розквіту, з чим та епоха асоціюється. Як не дивно, майстер не згадує ні про традиційні путівки, ні про стабільність.

— Інакше ставлення до людей, — каже Пилипів. — Колись людина праці була понад усе, а тепер це відживає. З людьми ніхто не рахується. Кажуть: «Тобі не подобається — можеш іти». Але так не може бути. І ще — ставлення до виробництва. Треба думати, що ми лишимо для наступного покоління. Розвалити, знищити — це найпростіше. Коли я прийшов на завод, він був у розквіті. Якщо копнути давніше, завод почався з майстерні. А тепер ми дійшли до чого? Знову повертаємось до майстерні.

Говоримо й про те, яким Степан Іванович бачить майбутнє заводу. Як, на його думку, «Промприлад» міг би адаптуватися до нових умов. Пилипів каже, що «треба менеджерів і людей, які мають ширші погляди на нові розробки». А ще розповідає неймовірну історію про те, як на «Промприладі» зробили штучний суглоб для молодого столяра, котрому на роботі відрізало палець. Травматолог з місцевої лікарні просто прийшов на завод із уявленням, яким такий суглоб має бути, а майстри виточили його з пластику. І сміливий експеримент удався — суглоб працює. Степан Іванович припускає, що за правильної організації могли б і таке випускати.

«Лишилося нас із великого цеху два чоловіка»

Микола Гринишин займається контактним зварюванням. На заводі він уже тридцять шість років, і тепер переймається, аби до пенсії не довелося шукати іншої роботи.

— Це вже моє все. Навіть хотів би, щоб хтось прийшов — і я покажу, але… — чоловік розводить руками. — А піти й поміняти на інше щось? Просидіти тут стільки — і все поміняти? Самому не віриться, що я вже тут стільки років. Це все, що тут, — це лише маленька частина того, що було. Виробництво доходило до 8 000 дифманометрів (прилад для вимірювання перепаду тисків, — TU) на місяць. Це дуже багато. Траплялося таке, що й не встигали. Раніше було добре, бо зміна скінчилася, і якщо я не встигаю, після зміни я собі все зроблю. Так, після зміни, але це є мої гроші. А зараз… Нема Союзу — і нема роботи.

dpx_0104-r

У великому приміщенні цеху, де ми спілкуємося, — двоє працівників: Микола Гринишин і його колега.

— Ми були тими, хто щось тримав у руках, як то кажуть, — розповідає Гринишин. — Хто не хотів працювати — не працював. Когось не влаштовувала зарплата. Сміється колєґа, каже, що лишилося нас із великого цеху два чоловіка.

Запитую, як і всіх інших працівників заводу, з ким я спілкувався, думку про теперішню ситуацію на «Промприладі». Тут Микола Гринишин песиміст.

— Це все не від нас залежить, це треба керівництва. Якщо вони будуть шукати замовлення, то буде робота. Я думаю, що риба гниє з голови. Одна справа сидіти в кабінеті, рахувати гроші й перекидати туди-сюди. Але ж треба піти сюди й подивитися хто, як і що. І треба дати можливість прийти молоді. Треба, щоб до мене хтось прийшов. Може, рік чи два вони будуть непотрібні, але хай навчаться. Але хлопці прийдуть, подивляться, та й… Я так думаю, що ми поки що працюємо, але як нас не буде, то це, вибачте, можна буде поставити на виробництві хрест.

 

dpx_0137-r

— А коли востаннє до вас приходили учні?

— То ще як «перестройка» була. А тепер нема ніц. Тепер хто б не прийшов, то спершу питає: «Що мені буде?» Чи, буває, приходить молодь і каже: «Я хочу відразу стільки-то». Не навчився ще, але вже хоче мати. А потім: «Ви за стільки-то робите, а я не буду». Є такі, що прийшли, повчилися — і за кордон.

— Як уявляєте цей завод за десять років?

— Через десять років… Ну як уявляти? Я думаю, що йому до нового року і… — заперечливо хитає головою.

Rock’n Rave

Через те, що на заводі віддавна є незадіяні площі, вже роками музичні гурти винаймають тут приміщення для репетицій, художники — для майстерень. «Промприлад» в андеґраундних колах давно став «Рок-заводом».

Зі знаним франківським музикантом Гобою (Віктором Вдовичем), який репетирує на заводі, зустрічаємося у кафе біля «Промприладу». Пізніше йдемо через прохідну й Гоба показує свою репетиційну базу.

IMG_6362

— «Промприлад» як репетиційна база відомий у Франківську вже близько дев’яти років, — каже музикант. — В один період там десь до 30 гуртів грало. Зараз це другий поверх, але колись то було по всій території. Та й багато художників винаймали собі майстерні. Культурне життя тут виривало увесь час.

Роками музичні гурти винаймають тут приміщення для репетицій, художники — для майстерень. «Промприлад» в андеґраундних колах давно став «Рок-заводом»

— А як ви спілкуєтеся із працівниками заводу? — запитую. — Вас люблять?

— По-різному. Комусь подобається, що молодь тут займається. А комусь навпаки. Це ж рок, а працівники заводу переважно пенсійного чи передпенсійного віку. Тому є правило, що не можна грати раніше п’ятої години (пізніше вони розходяться). Але якщо тобі дуже треба, наприклад, завтра концерт і хочеш пограти побільше, то можна. Нема нічого критичного, ніхто не свариться.

— А «Рок-завод» — це?

— Це народна назва. Чуваки ввечері йдуть з гітарами, з барабанами. Зустрілися, говорять про музику. Казали: «Куди йдеш? — Та йду на завод». Спершу це звучало просто: «На завод, на репетицію», а потім хтось видав «Рок-завод», і прижилося.

IMG_6401
Zoolini

19 вересня — перший концерт «Рок-заводу» на «Промприладі». На згаданому вже третьому поверсі. Поки приміщення не розділили на окремі кімнати — це велетенська зала в правдивому лофтовому стилі, яка ідеально пасує до таких подій. Гоба каже, що в майбутньому хотів би бачити тут багато концертів.

— Було б чудово, якщо вже є фінансові вливання, створити тут ще й майданчик для музики. Сьогодні у Франківську нема такого. Якби зробити тут концертний зал, поставити легенький бар, купити стаціонарну апаратуру — це стало би стимулом для розвитку. Бо тепер у Франківську музика, як би там не хотілося її примножувати і хвалити, на слабкому рівні. Це також тому, що нема де грати.

Закономірно, що «Промприлад» притягнув до себе і рейв-культуру. Протягом останніх кількох місяців завод став відомий ще й двома техновечірками від спільноти Detali. Її засновник Олесь Zoolini розповідає, що почав організовувати рейви, бо хотів, аби Франківськ знову став актуальним як середовище андеґраундної електронної музики.

IMG_6386

— Я витратив на пошуки місця для вечірки у форматі Detali близько двох місяців, — згадує Zoolini. — Насправді до «Промприладу» ніяк не доходили мої ноги, але все ж таки зайшов. Перша вечірка була в парасольковому цеху на третьому поверсі (окрім приладів для обліку витрат, а також видобування нафти і газу, «Промприлад» випускав ще й «товари народного вжитку», серед них і парасольки — TU), а остання — на вулиці. Там теж круте місце, з металевими конструкціями. Атмосферне для техновечірки.

Про успіх Detali говорить і те, що на останній рейв прийшло вдвічі більше людей, аніж сподівалися. Розраховували, що буде десь 300-400, а прийшло 700. Танцювальний майданчик був переповнений.

Віддам у добрі руки

Поволі завод утратив свою центральну роль для міста, але вигідне розташування в центрі залишилося притягальним фактором. Один з корпусів викупила ІТ-компанія SoftServe. Там, де колись працювали слюсарі чи токарі, — тепер програмісти. Приклад дуже показовий. Обробка металу змінилася на інтелектуальне виробництво.

Частину приміщень займає провайдер NetGroup, інші невеликі бізнесові ініціативи. Частину орендують музиканти й художники. Ветеранів заводу такий розвиток подій часто засмучує (їм, звісно, хотілося би бачити тут виробництво приладів), та, з іншого боку, він допомагає заводу так-сяк триматися на плаву.

Один з корпусів викупила ІТ-компанія SoftServe. Обробка металу змінилася на інтелектуальне виробництво

Голова правління ПАТ «Промприлад» В’ячеслав Колісник пояснює, що такі виробничі площі для заводу завеликі й витратні. Частину приміщень продали, а частину здають в оренду, аби розрахуватися з боргами.

— Ми продали будівлю SoftServe, щоби була можливість сплачувати пільгові пенсії, які накопичувалися в борг. Орендарі, які в нас є на заводі, забезпечують близько 50 000 грн на місяць. Це невеликі гроші. У структурі видатків це 5-10%, залежно від місяця. Ці приміщення потребують грошових вкладень. У деяких ремонт ще з 90-х років, або взагалі з радянських, тому орендна плата дуже низька.

dpx_0122-r

На частині колишньої території «Промприладу» зараз росте сучасний житловий комплекс.

— Ми зараз працюємо за договором про спільну діяльність, — каже голова правління ПАТ «Промприлад». — Території не можна викупити, земля заводу не належить. Тож ми внесли в цю спільну діяльність частину будівель, яких не використовували, які були в аварійному стані. «Спілка забудівників», своєю чергою, допомагає з фінансуванням наших видатків. Основне — це, знову ж таки, пільгові пенсії, які накопичилися за попередні роки. В нас нема можливості сплачувати їх самостійно.

В’ячеслав Іванович каже, що на цьому етапі головне — не втратити того, що є.

— Вся стратегія направлена на те, щоби зберегти все у теперішніх межах, — пояснює Колісник. — Це і якісь продукції, і структура підприємства, і взаємодія із зовнішніми споживачами.

Друге дихання

2015-го року в Івано-Франківську проводили школу урбаністики «CANactions». Учасники воркшопів аналізували місто, і серед їхніх висновків була й теза про те, що не варто розбудовувати Франківськ вшир, краще залучати занедбані постіндустріальні території. Керівник платформи «Тепле Місто», яка й ініціювала приїзд «CANactions» до Франківська, Юрій Филюк розповідає, що першим заговорив про перспективи «Промприладу» архітектор Віктор Зотов (засновник CANactions):

— Він сказав, що тут класний об’єкт, класні корпуси, спробуйте аналізувати і зберегти, бо їх же просто забудують чи зруйнують.

21

Невдовзі після цього, щоб працювати над стратегією реновації «Промприладу», об’єднали свої зусилля БО «Тепле Місто», ГО «Інша Освіта», «Garage Gang» та «CANactions». Почали вивчати, як із такими просторами працюють у світі, запросили міжнародних експертів. Народилася концепція перетину мистецтва, освіти, урбаністики, соціально відповідального бізнесу.

Зараз «Тепле Місто» та «Інша Освіта» заснували нове підприємство «Промприлад.Реновація», яке, залучивши кошти локальних та національних інвесторів, а також міжнародних партнерів, взяло в довгострокову оренду третій поверх одного з корпусів заводу (близько 2000 м2). Тут створюють кластер, який об’єднуватиме вже згадані мистецтво, урбаністику, освіту й бізнес.

Простіше кажучи, на цьому третьому поверсі працюватимуть коворкінг, урбаністична лабораторія MetaLab, робоклуб для дітей, офіс департаменту інвестиційної політики міськвиконкому, галерея, офіси танцювальних шкіл, хенд-мейд виробництво та ін. Оренда третього поверху є свого роду пілотним проектом. В майбутньому, спираючись на досвід роботи із ним, розглядають варіант розширення реноваційного простору. Попередню архітектурну концепцію оновлення заводу розробило архітектурне бюро Zotov&Co.

DSC_9814

Цей простір повинен заробляти на себе гроші. Частину прибутків розподілятимуть поміж дотаційними програмами проекту.

— Для прикладу, це галерея чи проведення фестивалів, — каже співголова наглядової ради ГО «Інша Освіта» Альона Каравай. — Також є намір зробити Maker Space, своєрідну модель лабораторії, де стоятимуть 3D-принтери й різне високотехнологічне обладнання. Туди приходитимуть люди, яким цікаві такі інженерні речі, й вони можуть щось робити руками, проектувати. Такі простори існують в багатьох країнах, і більшість з них люди використовують за відносно невеликі гроші або безкоштовно.

Для того, щоб на базі «Промприладу» можна було впроваджувати освітні проекти, тут працюють над облаштуванням безпрецедентного робочого простору.

— Треба, щоб тут можна було приймати такі навчальні заходи, яких ще не було у Франківську, — говорить Альона Каравай. — Наприклад, має бути кабінка для синхронного перекладу, має бути вмонтоване обладнання, щоб люди, які не змогли прийти на захід, змогли дивитися стрім із сайту.

Наразі запуском проекту займаються організації «Тепле Місто» та «Інша Освіта». Вони й забезпечують баланс між соціальною та бізнесовою складовими. Але пошук партнерів триває. На думку авторів концепції, їх має бути чотири-п’ять. Аналогічним керівним партнером може стати й міськвиконком. Нині вже розроблена модель, яка дасть змогу ефективно взаємодіяти громадянському суспільству, соціальним інвесторам, бізнесу, міській адміністрації. В майбутньому цей кейс, пропрацьований у реальних умовах, легко буде перенести для застосування в інших містах. Це зможе стати інтелектуальним експортом проекту «Промприлад. Реновація».

— Завод працює, але всього лише на кілька відсотків від свого первинного потенціалу, — пояснює керівник «Теплого Міста» Юрій Филюк. — Відповідно, він потребує переосмислення, куди йому розвиватися, що має бути з ним надалі. Колись на цьому місці були сади, потім одне виробництво, друге, третє. Остання стадія виробництва не модернізувалася ще з радянських часів. Тому залишається питання: «Що таке «Промприлад» майбутнього?» Нам цікава ця тема, і ми у відкритому діалозі із суспільством, містом, заводом. Зараз ми робимо сучасну інтервенцію у завод, на один поверх, аби зрозуміти, як сучасний контекст може поєднуватися з історичними. Наше бачення — сценарій має бути сучасним.

У рамках проекту реновації також триває дослідження минулого й сучасності заводу. Народжується концепція музею. Є вже й перша спроба мистецького осмислення «Промприладу». Це проект SUPERNOVA від Krolikowski ART, який проводить паралель між життями заводу та зірки, від народження до колапсу й початку чогось нового.

Фотографії та візуалізації:  Денис Овчар, Тепле місто, Анастасія Куберт.

Богдан Ославський

Схожі публікації

FL6A9449
3763 6

Чергова по Майдану

Чергова по станції метро — про уміння спілкуватися з пасажирами, дух революції у підземці та про те, чому вашого мобільного ніколи не переїде потяг

11.04.2017 Марічка Паплаускайте
2
7247 7

Східний блок

Один день із життя містечка для переселенців у Харкові, що вже встигло стати проблемою для муніципальної влади

22.06.2016 Євген Руденко
настя1
3617 14

Ангели війни

Як дівчата-медики воювали зі смертю, а тепер звикають до миру

07.10.2016 Надія Швадчак

Популярні публікації

DSC_0195
31661 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
IMG_8374
32219 17

Ярослав Грицак

Розмова з відомим українським істориком та публіцистом
04.04.2014 Володимир Бєглов
DSC_0133
41081 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати