Роман Кечур: «Ми долучені до спільноти тією мірою, якою пам’ятаємо про її травми і жертви»

Традиція психоаналізу в Україні з початком Другої світової війни була перервана, а психічне здоров’я людини у Радянському Союзі не мало ніякої цінності. Людина сприймалася не як особистість, а всього лиш як гвинтик системи, наділений певними функціями. З проголошенням Незалежності психоаналіз в Україні почали відроджувати й переосмислювати. Війна Росії проти України змусила по-іншому подивитися на самоцінність людини, значення психічного здоров’я не лише для якості життя окремої людини, але й в контексті формування колективної свідомості та спроможності громадян до націєтворення.

Про психологічний контекст війни та гасла західного світу «Ніколи знову», що таке колективна свідомість і як на неї впливає травма, а також про психотерапевтичну освіту та власний досвід у психіатрії розповів Роман Кечур, український психіатр, психотерапевт, психоаналітик, громадський діяч, завідувач кафедри психології і психотерапії в Українському католицькому університеті. 

«Об’єктивно — ми ті, на кого напали, ми є жертвою війни, але нам ні в якому разі не можна поводитися як жертва», — говорить Кечур і додає, що перемога залежить від уміння емпатувати.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — тисячам людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

У світовій історії час війни — триваліший, ніж час миру. Це спонукає думати про війну як норму. Втім, більшість сучасних українських військових не знали війни до 2014 року, для них нормою був мир. То війна для сучасної людини — норма? Чи взагалі варто думати про війну як про норму?

Коли ми говоримо про сучасну людину, то, напевно, маємо на увазі якогось жителя Північної Америки або Західної Європи — це, так би мовити, для нас еталон сучасної людини. І для такої сучасної людини війна є радше винятком, ненормальністю. Декілька поколінь дипломатів, військових, лікарів, звичайних людей виросли без війни або з далекою війною. З такою, яку вони бачили по телевізору або про яку слухали по радіо. Але якщо ми візьмемо сучасну людину на Близькому Сході або в Азії, Африці, то останні 50 років вона живе в безкінечних війнах, локальних конфліктах, більших чи менших катастрофах. 

Тому у своїй уяві про сучасну людину ми маємо на увазі цей золотий мільярд. Україна прагне зарахувати себе до нього, і тому ми співвідносимо себе саме з тими, хто живе в розвинених країнах. Адже в цьому світі, за замовчуваням, існує більше правил, більше безпеки. Хоча уже зараз зрозуміло, що навіть у Західному світі немає 100% гарантій, що там не буде великої війни, хоча ця ймовірність і менша.

Власне, і за це також ідуть війни — щоб опинитися в тій частині світу, де менше збройних конфліктів.

І в сучасній російсько-українській війні ми обстоюємо свою приналежність до кола цивілізованих країн. 

Однак це — з точки зору геополітики. Якщо ж апелювати до людської природи, то війна є жахливою нормою. Вона вивільняє темні сторони людської природи — і не лише індивідуальні, але й суспільні, групові. Тому в регресивних станах люди схильні ділити світ на чужих і своїх, на ворогів і друзів — і в таких дуже сильних емоціях нападати одне на одного. Противагою до цієї темної сторони людської природи є культура. Саме культура пропонує етичні, юридичні, релігійні та гуманістичні обмеження насильства.

Гасло після Другої світової війни «Ніколи знову» заперечило нормальність війни для сучасної людини — принаймні, людини західної культури. Як гадаєте, це гасло деформувало колективну свідомість людей після 1945-го? Як?

«Ніколи знову» — це гасло саме Західного світу, який пережив дві світові війни і жахнувся тій силі власної деструктивності, кількості жертв і тотальності війни. Раніше війни були локальніші, вони рідко торкалися такої великої маси людей. Висновок після Другої світової війни «Ніколи знову» зіграв позитивну роль, тому що Європа почала шукати шляхи примирення: німецько-польське, німецько-французьке, внутрішньо іспанське… Тобто багато праці було покладено на те, щоб примиритися, а також створити спільний європейський простір. Так почав формуватися ЄС… А ще структурно і світоглядно з’явилася європейська, євроатлантична ідентичність, об’єднана спільними цінностями, — так з’явилося НАТО. Власне, колективна свідомість людей стала формуватися довкола ідеї миру та неможливості ще однієї світової війни.

Важливо роÐ