Читанка

Секс і злість: як про це говорити з дітьми

Конспект дискусії «Сексуальність, жорстокість та інші речі, які дорослі не хочуть знати про підлітків»

Яна Проценко
16 Вересня 2016

Ваші діти не говорять із вами про секс, бо ще маленькі? Це омана, притаманна багатьом батькам. Насправді більшість думок підлітка стосується статевого дозрівання та сексу, і уникати цієї теми — серйозна помилка.

У рамках цьогорічного Форуму видавців «Феміністична майстерня» організувала дискусію на тему «Сексуальність, жорстокість та інші речі, яких дорослі не хочуть знати про підлітків». Психолог Мирослава Дивчук, бібліотекар Тетяна Пилипець та перекладач Ірина Загладько обговорювали проблеми підлітків, описані у книзі Андреаса Штайнгьофеля «Середина світу». Ми записали для вас найцікавіше з почутого.

 

Дітям віком від 11 до 16 років складно усвідомити зміни, які з ними відбуваються. Підлітку у цей період необхідно обговорювати свій стан із людиною, якій він довіряє, а відсутність такої людини може призвести до різних психологічних чи фізичних проблем.

Так само складно усвідомити це батькам, які не займаються сексуальним вихованням дитини через «незручність» теми чи елементарну необізнаність.

Сексуальність. «Більшість свого робочого дня я проводжу, не підіймаючи очей від письмового столу. Але іноді, буває, почуєш дитячу розмову: «Таню, я вагітна» чи «Катю, у мене венерична хвороба», і тоді складно продовжувати працювати», — розказує бібліотекарка Тетяна Пилипець.

Доросле суспільство закрите до дітей. Між дорослими і дітьми немає довіри, яка потрібна, щоби відкритися і запитати про те, що турбує. Тетяна розказала, що про секс із нею говорила її бабуся. І в юному віці вона вже знала про всі види оргазмів. Тому подруги часто приводять до неї у гості дітей на неформальні лекції сексуального виховання. Але насправді говорити з чужими дітьми набагато легше, ніж зі своїми. Такі «захисні щити», як ця книга, потрібні кожній мамі і тату, щоби дізнатися про світ, у якому живуть їхні діти.

Жорстокість. Тема підліткової жорстокості дуже популярна в інтернеті. Про неї багато говорять, але часто дуже поверхово. Психолог Мирослава Дивчук поділилася історіями з особистого досвіду: «Треба жаліти не лише дитину-жертву, а також дитину-агресора, якій навіть більше потрібна допомога. Зигмунд Фрейд мав рацію, коли казав, що будь-яка істота прагне любові. І якщо вдома дитина недоотримує любові, то виникають проблеми жорстокості».

Жорстокість наростає приблизно з другого класу. У п’ятому настає пік — і агресія шукає виходу. Адже у цей період дитина починає усвідомлювати себе як особистість, формує свої соціальні зв’язки, свій статус. Саме діти з низькою самооцінкою є агресорами, і тому на них треба звертати більше уваги, а не на дитину-жертву. «Я б’ю тебе, бо розумію, що я десь програю тобі, бо мені здається, що ти ліпший за мене». У книзі є багато історій про життя підлітків-переселенців, сиріт, приклади, коли, агресія спровокована поведінкою дорослих.

Загальновідома істина, яку дорослі вперто ігнорують: діти розуміють значно більше, ніж ми думаємо.

Усі фото — авторки.

[insert_coauthors_for_search]

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.