Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн

22.08.2016 Софія Пилипюк

Вони жили у нетрях Мумбая, а під час сходження на Еверест їх покинув гід. Їм вдалося пройти до Мачу-Пікчу древньою стежкою інків та пожити у джунглях Амазонки. Вони розбивали мотоцикл на Балі і машину на Шрі-Ланці, провели кілька ночей із наркодилерами в Еквадорі та місяць прожили в Ріо-де-Жанейро. Вони не навчилися економити, але тепер уміють заробляти гроші у мандрівках.

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи й вирушили у навколосвітню подорож. За два роки на їхньому рахунку близько 40 відвіданих країн і незліченна кількість історій. Ми ж розпитали про деякі з них.

[Спецпроект «Мандрівники» створений у партнерстві із Travelage та за сприяння компанії BlaBlaCar.]

 

Як ви дійшли до такого життя? Чим займалися до мандрівок?

Ігор: Я народився у Києві, працював у інвестиційному банку. Майже три роки трудився без вихідних по 15-20 годин на добу і зовсім не їздив у відпустки. Я любив свою роботу, одягав класичний костюм із краваткою та працював у офісі.

Якось я почав читати блогерів-мандрівників: українок Марусю Хандусь і Аню Морозову, білоруса Рому Свєчнікова, інших. Читав і думав: «От чуваки марнують життя. Але як гарно!». Я не те що не планував подорожувати, я не був упевнений, чи колись узагалі поїду далеко за кордон. Хіба що у відрядження, не більше.

Мій найкращий друг, який тоді вчився у Гонконгу, зрозумів, що я стагную на роботі, тому купив квиток і витягнув мене з друзями до себе. Ми мали тріп на цілий місяць по всій Південно-Східній Азії. Я не знав, що їду на місяць, думав, це десь на тиждень, а насправді просто втік із роботи. У Гонконгу перед відльотом до Києва я розумів, що зовсім не хочу назад. У світі стільки райських місць, як-от Гонконг, Балі, де я побував за місяць. А скільки ж можна побачити, якщо подорожувати не місяць, а все життя! Коли я повернувся додому,  вже розумів, що не  залишусь тут. Звільнившись із роботи,  вирішив відправитися у подорож, а за місяць до свого від’їзду познайомився з Оленою.

GATE_Shaverskiy-2022GATE_Shaverskiy-2047

GATE_Shaverskiy-2068GATE_Shaverskiy-2067

Олена: У мене майже така ж історія, як в Ігоря. Я працювала в консалтинговій компанії, теж із 9 ранку до 3-4 ночі, але мені подобалося. Спочатку був Амстердам, потім Лондон. Десь у той період, коли в Україні тривала Революція Гідності, мене все частіше почали відправляти у відрядження у Москву — і мені це категорично не подобалося.

Я розуміла, що хочу змін, але яких точно — не знала, адже у мене була крута кар’єра. Час від часу їздила до Києва — і одного разу на дні народження познайомилася з Ігорем, який сказав, що їде подорожувати навколо світу. І я подумала: «Як круто! Як я до цього сама не додумалася?!» Я подорожую з дитинства і на той час уже побачила країн 50. Коли вирішила приєднатися, Ігор не вірив, що я зможу звільнитися з роботи.

Ігор: З мого боку це виглядало трішки інакше. За місяць до старту своєї подорожі я познайомився з Оленою на дні народження свого друга. Ми почали тісно спілкуватися, Олена  прилітала з Лондона до Києва все частіше і одного разу сказала: «Я звільняюся і їду з тобою подорожувати». Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося.

Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося

Олена: Ми ще мали тестову спробу. Я приїхала до Ігоря у Стамбул у робочих справах — і ми здійснили мандрівку, яка тривала близько тижня. Але цього було достатньо, аби зрозуміти, що нам подобається їздити разом. Уже після цього я звільнилася і остаточно приєдналася.

2220D0A0176Rwanda

0D0A9976RwandaКраїна2

Була якась підготовка чи рішення вирушити у подорож стало спонтанним?

Ігор: Моя підготовка тривала приблизно півроку. Я поставив собі за ціль щодня виділяти по 4-5 годин на свою майбутню подорож. І це було радше не прокладання маршруту, а саме моральна підготовка. Я запитував себе: «Чи справді я хочу так довго подорожувати? Чи, можливо, я поїду на місяць, обламаюся і повернуся? Скільки країн я хочу відвідати? Взагалі, навіщо це треба?» Мені потрібно було усвідомити це рішення. Все фактичне, що я планував, — маршрут, речі, гроші, — зникло через два тижні після старту подорожі.

Олена: Взагалі, коли я побачила його маршрут, сміялася в повний голос. Це був такий величезний ексель-документ, де було написано навіть те, скільки потрібно проїхати кілометрів за конкретний день. Я кепкувала: «Африку автостопом за місяць? Індію за три дні?». Але Ігор вважав, що у нього все під контролем. У рюкзак він узагалі намагався запхнути все своє життя! А я просто приїхала до нього з валізою.

Ігор: Спочатку я вирушив у подорож із напарником, але разом ми мандрували тільки три місяці. Виїжджали із 70-літровими наплічниками — і у нас усе сперли в Афінах, коли ми купували пляшку вина. Ми залишилися без грошей, ночували на пляжах, де ми тільки не ночували… Олена купила нам квитки назад до Києва. Ми повернулися буквально на добу, бо залишатися не було сенсу. Так довго готувалися, що треба бути повними ідіотами, аби зупинитися. Тому ми купили по маленькому рюкзаку, адже кому треба 70-літровий, якщо він все одно  загубиться або вкрадеться?! Я кинув туди кілька футболок, ноутбук — і поїхав. В Ірані до мене приєдналася Олена — і далі ми подорожували вже вдвох.

0D0A9468Tanzania

Яким був бюджет подорожі?

Ігор: Коли я виїжджав, у мене було з собою 10 тисяч доларів. І перед тим я рахував свої щоденні витратити по мінімуму: 5-10 доларів на їжу, ще 5-10 на житло. Думав, ми за цю суму будемо їздити цілий рік. Може, це і реально (я знаю, що можна подорожувати і за 2 тисячі доларів на рік), але мої гроші закінчилися вже через чотири місяці. Ми просто приїжджали в гарне місто, типу Стамбула, і нам хотілося і те спробувати, і те скуштувати, і те побачити…

Олена: Нам просто не вдавалося економити. Хоча впродовж першого року ми шукали варіанти, як витрачати менше: у нас були ексельки з витратами, всілякі додатки на телефонах. Сьогодні ми маємо витратити 30 доларів, а якщо більше — завтра ще більше економимо. Потім ми приїжджали в Індію, наприклад, і у нас був вибір: жити в хостелі за 25 доларів чи за 30-40 зняти пентхаус із власною терасою. А ще полізти на Еверест чи Кіліманджаро — це все теж витрати. Ми довго тримали себе в певних рамках, але потім  зрозуміли, що ці круті досвіди для нас важливіші, ніж гроші. Це те, що ми пам’ятаємо зараз, і воно було того варте.

0D0A1013Угандоа0D0A0705UGA

0D0A0879UGA0D0A1026UGA

Ігор: Хотілося тримати бюджет під контролем, але не вдавалося. Подорожі — це як вічні субота-неділя-субота-неділя. Гроші швидко пішли, ми почали перебиватися, жили на оренду квартири, я почав писати статті. Спочатку в українські видання, потім у російські, але після півроку роботи з ними мене почала гризти совість і я відмовився.

Критичний момент застав нас на Балі. Приїхали ми туди, наче в рятівну гавань: там ти нікуди не їздиш, витрачаєш менше, взагалі стабільність і спокій. У нас повільно закінчувалися гроші. Одного ранку ми прокинулися з розумінням, що у нас майже нічого не залишилося. До того ж, ми згубили картку, на якій були останні запаси.

Подорожі — це як вічні субота-неділя-субота-неділя

Олена: Зазвичай ми харчуємося в якихось нормальних європейських кафе, а тут пішли їсти в місцеві, де подавали цей страшно гострий рис із куркою, на якому сиділи мухи. Але ми зціпили зуби і їли. Спершу подумали: «Все ж окей, чому ми так раніше не робили?», а в наступні кілька днів билися за туалет. Економити нам  не вдалося, тому треба було більше заробляти.

  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія
  • Бразилія

Тут іще зіграв важливу роль моральний фактор: ми їхали на Балі з новими ідеями і хотіли весь час присвятити тільки їхньому втіленню. І настільки відчайдушно їх втілювали — зранку до ночі ми тільки працювали. Не бачили Балі, виходили тільки поїсти, ні з ким не знайомилися. Після місяця такого життя нам так нічого й не вдавалося, грошей так і не було. Ми були знесилені, а я згадувала, як іще кілька років тому у нас була перспективна робота і ніяких проблем із грошима… Тоді був єдиний момент за всю подорож, коли ми думали кинути все і брати квитки до Києва.

Ігор: Всі проекти, над якими ми працювали до початку подорожі, під час мандрівки були неприбутковими, ми займалися ними з якихось ідеалістичних мотивів. Коли ми зіткнулися з цими проблемами на Балі, почали працювати над проектом, який успішно продовжуємо зараз.

Олена: Ще на роботі у консалтингу ми допомагали вийти компаніям на нові ринки і почали займатися, по суті, тим самим, тільки у стартап-сфері. Ми поєднали те, що нам дуже подобалося: зустрічатися зі стартапами, аналізувати ідеї, з’ясовувати їхню суть. У багатьох стартапів є круті ідеї, але вони не знають, як їх втілити: не можуть зробити презентації, розробити фінансову модель, розрахувати, скільки бюджету використаємо, скільки віддамо назад інвестору і т. д. А це якраз те, що ми вміємо робити.

0D0A1186Hong Kong0D0A1152Hong Kong

0D0A1267Hong Kong0D0A1348Hong Kong

 

Спочатку ми займалися цим за невеликі гроші, потім — за більші. Зараз уже працюємо з великими компаніями типу Ecco. Нещодавно допомагали їм виходити на ринок Кореї в категорії гольф-взуття, наприклад. Саме тоді на Балі цей проект розпочинався, але все, що ми робили, запрацювало лише через кілька місяців.

А взагалі, часто траплялися критичні ситуації?

Олена: Ну, бувало, звичайно. От, до прикладу, на Евересті нас кинув гід.

Ігор: Бувало таке, що ми приїжджали і розуміли: місце, в яке ми потрапили, надто жорстке для нас. Так було в Мумбаї: температура повітря 40 градусів, висока вологість і дуже багато людей — постійний пульсуючий натовп. Ми мали оселитися в одного хлопця по каучсерфінгу, а виявилося, що він живе у нетрях.

Олена: Все, як у «Шантарамі». Виходиш із нетрів на вулицю ковтнути свіжого повітря, переступаючи через індусів, які цілу ніч курили гашиш, а на вулиці — щурі, багато транссексуалів і трансвеститів, дітей з різними вадами, собаки без очей.

Ігор: А місцеві мешканці лякалися нас, бо вони ніколи не бачили білих людей. Хоча і там були нереально круті люди! І взагалі нам шалено щастить у критичних ситуаціях. Колись ми розбили машину на Шрі-Ланці. Там уся дорога — це серпантин, тому обмеження швидкості 35 км/год. Ми взяли машину напрокат — і я вирішив поганяти. Розігнався до 80 км/год і… вперше в житті дріфтив.

Олена: Я втиснулася в сидіння і просто думала: «Зараз назустріч над’їде автобус — і ми помремо». А при зустрічі з автобусом там роз’їжджалися по півгодини. Автобуса не було. Ми просто врізалися у скелю… Все — як у фільмі! Іскри, вогонь, подушки безпеки! І тут з першої машини, яка зупиняється біля нас, виходять два чоловіки в костюмах. Вони показали нам, що за п’ять метрів від місця, де ми розбилися, — прірва.

0D0A0672Болівія0D0A0730Болівія

У цій країні є дві страхові компанії, і обидва топ-менеджери цих компаній були перед нами й готові все розрулити. Вони взяли в нас тільки 200 доларів за евакуатор, хоча ми нічого не страхували, а машина була вщент розбита. Словом, різне бувало.

Як ви складаєте маршрут? Хто вирішує, куди їхати далі?

Ігор: Наш маршрут майже завжди прокладався знизу вверх і ми намагалися максимально охопити цікаві нам країни.

Олена: Є країни, у які я дуже хочу потрапити, є країни, про які мріє Ігор. Ми вдвох дуже хотіли в Північну Корею. Ігор хотів на Балі, у Гонконг. Я дуже хотіла на бразильський карнавал.

0D0A3465Rio

Ігор: Зараз, коли ми нікуди не рухаємося, немає ніяких чітких планів на майбутнє. Одного дня ми думаємо, що треба поїхати в Антарктиду, іншого — у Гренландію, Ісландію. А ще — об’їхати всі штати Америки. В Папуа Новій Гвінеї навідатися до останніх людоїдів, пожити з ними. На яхті обплисти Австралію. Є якісь точки на карті, пункти в нашому тріп-листі, які ми ще обов’язково відвідаємо.

Але поки що ми приїхали додому і є багато роботи — немає непереборного бажання рухатися далі. За два роки ми втомилися від постійного руху. Щотижня ти змінюєш місто, житло. Кожна нова країна — це новий всесвіт, там свої правила. В Аргентині, до прикладу, люди починають вечеряти об 11 вечора, а встають об 11 ранку. І кожна нова країна перекроює твій режим із ніг на голову.

0D0A8121АРГ0D0A8536АРГ

0D0A815АРГ0D0A7483-БуеносАйресАрг

Олена: У нас завжди була трішки інша концепція подорожей. Ми намагалися не ходити по туристичних місцях, а жити в цій країні. Тиждень живемо — тиждень подорожуємо. Є багато точок, в яких ми живемо, але не вистачає свого власного дому. В якийсь момент ми зрозуміли, що бракує в цьому маршруті саме Києва і рідних.

У нас завжди була трішки інша концепція подорожей. Ми намагалися не ходити по туристичних місцях, а жити в цій країні

Ігор: А ще вдома можна кілька днів повалятися на дивані і нічого не робити (Ігор зламав ногу напередодні інтерв’ю, TU). В подорожах ти не можеш дозволити собі лінуватися. Тобі треба постійно рухатися. Ти мусиш працювати і думати над тим, що з вами буде через місяць. Слідкувати, аби документи були в нормі, а карткові рахунки — не заблоковані. Робота має робитися, а ти ще маєш встигнути сприйняти всі круті місця в новому місті. Ми не ставимо крапки в подорожах, просто частіше будемо додавати у свій маршрут точку дому і  на певний час залишатися в ній.

Олена: А ще «неподорожуюча людина» вже розпланувала весь наш маршрут на осінь. Коли Ігор каже: «Ми не подорожуємо», це означає, що ми тут два місяці, а потім їдемо і повернемося не через рік, а через два-три місяці.

0D0A2931Cuba0D0A2587Cuba

0D0A2976Cuba0D0A2462Cuba

Як змінилося ваше сприйняття України після подорожей?

Ігор: Коли я виїжджав, у мене була думка: «Хрін я сюди колись повернуся». Десь через рік, після Евересту, ми повернулися до Києва на два місяці, щоби зробити візу в Японію. Я тоді почувався, наче в повітряній клітці, мені нічого не подобалося. Коли побачив всіх друзів і рідних, за тиждень обійшов улюблені місця — і ностальгія пройшла, відчув, що треба їхати далі. Але ти не їдеш, залишаєшся ще на тиждень, і ще на тиждень. Потім у певний момент ти ламаєшся і розумієш: вдома — не погано, вдома — це вдома.

Після всіх подорожей я зрозумів, що Україна — одна з найкомфортніших країн для життя. Тут дешево, душевно, зрозуміло. Якщо ти не відчуваєш себе вдома, ти не відчуваєш узагалі. Життя перетворюється у нескінченний роуд-тріп — і з часом ти перестаєш від цього кайфувати.

Олена: Ігор просто засумував за домом. Він так розповідав про Україну людям, яких ми зустрічали в подорожах, що у них просто відкривалися роти. «В Україні найсмачніші суші, ще смачніші, ніж в Японії! А інтернет швидший, ніж у Штатах! А таксі у нас не 10 доларів, а по півтора! І пиво таке смачне, як у Бельгії, але його багато і воно дешеве!» І це частково правда, багато іноземців не знають про це. А ти сам починаєш цінувати це, тільки коли порівнюєш.

Якщо ти не відчуваєш себе вдома, ти не відчуваєш узагалі. Життя перетворюється у нескінченний роуд-тріп — і з часом ти перестаєш від цього кайфувати

Ігор: Звісно, є такі країни, в які приїжджаєш і тобі здається, що ти хочеш тут жити, і аби твої діти тут жили. Наприклад, в Японії я просто ходив ошелешений. Тисячу кілометрів на швидкісному потязі ми проїжджали за три години. В місті кожні сто метрів стоять туалети, де чистіше, ніж у мене вдома. Люди дуже ввічливі, там особлива культура поваги до власного простору. Інфраструктура просто ідеальна. Ти бачиш, що люди тут живуть уже в іншому столітті.

Але минає місяць — і ти розумієш, що не можеш спілкуватися з японцями: це інші люди, інша культура. В певний момент настає ця точка кризи: тобі вже не подобаються ці поїзди, люди. Все хороше швидко приїдається.

Вчора увечері ми їхали  машиною повз бар. І я просто бачу, як біля мене проносяться знайомі обличчя, а в голові тільки: «Я знаю цього хлопця… І цю дівчину теж…» І це такі відчуття, які важко передати! За кордоном ти нікого не знаєш, нікого не впізнаєш.

Ми весь час думали, що от-от знайдемо місце, в якому захочемо залишитися надовго. Японія, Балі, Латинська Америка — ми в них теж закохалися. Там узагалі життя вимірюється не хвилинами і годинами, а днями і тижнями. Все дуже повільно, немає поняття «поспішати». Офісні працівники в костюмах починають день із літрової пляшки пива. Всі постійно танцюють, усміхаються, кохають, кохаються всюди і зі всіма. В певний момент ми теж думали, що хочемо жити в Ріо-де-Жанейро. Але, знову ж таки, все набридає і хочеться повертатися додому.

0D0A8747Paraguay0D0A8694Paraguay

0D0A8745Paraguay0D0A8715Paraguay

Олена: Мені здається, ми знайшли ідеальну для нас модель. У нас є проект, який ми хочемо робити в Бразилії, Ірані, інших країнах. Ми матимемо можливість пожити в них місяць-два, поки не набридне, та із задоволенням повертатися додому.

Ігор: Нам потрібно постійно рухатися. Зараз я зі зламаною ногою — і це найгірше, що могло статися. Мені необхідно постійно кудись ходити, рухатися. Після усього, що відбулося, я навіть не можу собі уявити, що я б зараз працював в офісі.

Олена: І ще: смак свободи, він дуже розбещує.

Подорож — це пошуки себе чи втеча від себе?

Ігор: Коли я збирався у подорож, то думав, що їду, аби знайти себе. Насправді ти їдеш, потрапляєш у різні ситуації — і кайфові, і дуже трешові — і в тебе немає часу займатися самоаналізом. Відбуваються нові пригоди, події, вони тебе змінюють, але ти цього не помічаєш. У мене дуже змінилося сприйняття багатьох речей. Але чи знайшов я себе?..

Олена: Це філософське і дуже індивідуальне питання. Якось Ігор сказав мені у свій день народження: «Залиш мене наодинці, мені потрібно подумати про життя». Сів на березі моря зі склянкою віскі. А через годинку прибіг, каже, що треба планувати і рухатися кудись далі.

Я почала мандрувати розуміючи, що не знаю, чим хочу далі займатися. І я досі не знаю. Подорож не означає, що ти знайдеш відповіді на всі свої запитання. Ти розширюєш своє сприйняття світу, розширюєш свої межі. Ми не знайшли себе, але ми знайшли дуже багато цікавих варіантів свого подальшого розвитку. Ти знаходиш відповіді на багато запитань, але замість одного запитання отримуєш десять. Потім більше і ще більше запитань! І далі шукаєш відповіді.

Ти знаходиш відповіді на багато запитань, але замість одного запитання отримуєш десять. Потім більше і ще більше запитань! І далі шукаєш відповіді

0D0A8961Equador0D0A9178Equador

0D0A8986Equador0D0A8938Equador

Ігор: Що більше ти їдеш і бачиш нового, то більше у тебе з’являється бажань. А що більше в тебе бажань, то більше ти живеш. Життя стало однозначно більше: ми постійно чимось горимо.

Скільки країн на рахунку за цю навколосвітню подорож?

Олена: За ці два роки мандрівок ми відвідали приблизно 40 країн, точно не рахували. У нас не було завдання відвідати якомога більше країн. Хоча ми бачили і таких людей, які сідали в автобус і їхали в іншу країну лише для того, щоб зачекінитися.

Ігор: Я спочатку теж так подорожував, поки не зустрівся з Оленою в Стамбулі. Мандруючи Європою, я бував по три-чотири дні у кожній країні. Приїхав, погляну — і поїхав далі. Але чогось особливого не можу сказати про ці країни, я фактично там не був.

Поки не поживеш у країні два-три тижні, не поспілкуєшся з місцевими жителями, не розчинишся у їхньому середовищі, у тебе не залишиться нічого, окрім відносного враження. І я дуже хочу повернутися ще раз у ті місця, де я був де-юре, а не де-факто.

12Equador

Олена: Зате ми знаємо, чим живуть гонконгці, чим живуть парагвайці, що аргентинці їдять на сніданок, яких чоловіків люблять бразильські жінки, яке в тих країнах п’ють пиво, а де краще взагалі пити вино. Ти пожив там — і відчуваєш, що оцей шматочок країни тепер завжди з тобою. Ти ввібрав цю країну, вона тепер теж трішки твоя.

Як відчуваєте нові місця, в які потрапляєте?

Олена: Перш ніж поїхати у місто, ми гуглимо, чи варто взагалі це робити. Ми просто не любимо музеїв і церков. Спочатку дивимося топ-місця в TripAdvisor, чи нам сподобається, чи ні, а потім проводимо час у пошуках якихось незвичних штук: десь це андерграундові бари, десь — тераси з нереальним виглядом, десь — найсмачніші у світі пельмені. Наприклад, у Болівії ми знайшли перший і єдиний у світі бар з кокаїном, у Сан-Паулу — цілі райони з крутими графіті.

Ігор: А ще, коли їдемо в нову країну, намагаємося читати якусь книжку про її історію. Це створює зовсім інше сприйняття і розуміння того, що там відбувається і чому саме так.

Подорожі мають стати частиною нашої культури. Це формує особливий менталітет. Ти більше бачиш і знаєш, а отже — тобі хочеться жити краще і щось змінювати

0D0A3616Rio

Олена: Ми вибираємо три-чотири топ-книги про цю країну або пов’язані з її тематикою. Якщо це Північна Корея — про політику і про чоловіка, який втік із концтабору. Якщо Перу — історію інків та Мачу-Пікчу. Тому ми не ходимо в музеї, церкви. Країна для нас — це не факти, це те, як вона дихає, її історії і легенди.

Чим відрізняється культура подорожей в Україні і за кордоном?

Олена: Взагалі подорожувати за кордоном — це пересічна річ. У мене кожен другий знайомий іноземець мандрував світом бодай рік. Їх або батьки після школи відправляють зрозуміти, чим вони хочуть займатися, або після університету їдуть самі. А якщо не виїхав після університету, багато хто бере «саббатікал», відпустки — і на півроку їдуть волонтерити, підкорювати гори, жити на Амазонці абощо.

Ігор: І ті, в кого успішна кар’єра, також  подорожують. Це просто must — ти мусиш рухатися далі, спілкуватися з новими людьми, розширювати горизонти.

GATE_Shaverskiy-2074

Олена: Багато людей в Україні бояться це робити. Бо треба ж терміново знайти роботу, вийти заміж, заробляти багато грошей. Але коли ти подорожуєш, твій погляд на багато речей змінюється. З тобою стається багато крутих — а часто і не дуже — речей, і це робить тебе спокійнішим, виваженішим, відкритим до змін.

Ігор: Я вважаю, що подорожі мають стати частиною нашої культури. Це формує особливий менталітет. Ти більше бачиш і знаєш, а отже — тобі хочеться жити краще і щось змінювати.

Усі фото із мандрівок надані героями публікації.
Інші фото — Григорій Веприк / The Gate Agency

BBCbaner

Софія Пилипюк Григорій Веприк

Схожі публікації

17285 5

Знаю, що треба сортувати і здавати сміття, але ніяк себе не змушу. Що робити?

14 карток про те, навіщо (і як) сортувати сміття

20.03.2017 Ірина Сало
9883 18

Володимир Усов

Розмова з одеським стартапером, співзасновником та керівником стартапів Gutenbergz та Kwambio

07.04.2015 Тарас Прокопишин
63307 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти

07.02.2017 Альона Вишницька

Популярні публікації

27758 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
35028 17

Ярослав Грицак

Розмова з відомим українським істориком та публіцистом
04.04.2014 Володимир Бєглов
47770 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати