img

Галина Титиш: «Коли держава не чує батьків, вони беруться творити паралельний світ в освіті»

23.03.2017 Марічка Паплаускайте

Багато молодих батьків бояться навіть думати про той момент, коли доведеться віддавати дитину у школу. І це не дивно, бо, згідно зі статистикою, лише один із десяти батьків задоволений якістю середньої освіти в Україні. Решта дев’ять жаліються на неякісні підручники, непрофесіоналізм учителів, завелике завантаження учнів, нездорову психологічну атмосферу і те, що школа загалом не справляється зі своїм основним завданням — підготувати дитину до майбутнього життя у суспільстві.

Аби подолати ці та інші проблеми і допомогти школі змінитися, кілька проактивних київських мам створили громадську організацію «Батьківський контроль».

Одна із її співзасновниць та колишня редакторка «Української правди. Життя» Галина Титиш дослідила мережу так званих альтернативних шкіл — приватних та сімейних, які через тотальну недовіру до державних шкіл створюють самі батьки. Ми попросили її розповісти про особливості навчання у таких закладах і те, чи виправдовують вони батьківські надії.

 

В який момент ти і твої колеги із «Батьківського контролю» вирішили, що треба змінювати освітню систему самим, а не чекати, поки це зроблять згори?

Це назрівало певний час. Спершу Зоя Звиняцьківська, коли її донька пішла до першого класу, написала колонку «Слово на букву Х» про величезну кількість помилок у букварі. Зчинився страшний розголос. Наступного року до школи пішов уже мій син, і настала моя черга жахатися. Подзвонила якось свекруха і каже: «Андрій не може вивчити правила». Я дивуюся — як це? У нього ж блискуча пам’ять! Розгортаю книжку, а там пише: «Нуль — це відсутність елементів у множині». Дитина у шість з половиною років може осмислити це?!

В якийсь момент я просто почала читати і переказувати дитині написане у підручнику, бо там очевидний треш.

Скажи, от що таке — весна?

Пора року ж ніби…

Ні! Ти не знаєш, що таке весна! «Весна — це шлях, який природа проходить від зими до літа». І далі по тексту, що березень — це перший місяць весни. У берези найпершої серед дерев починається сокорух. А що таке сокорух? Я, наприклад, не знаю. Але наступне речення каже — «сокорух — це ознака весни».

Виявляється, навесні рух соків у корінні пришвидшується, що цілком логічно. Але нащо вводити це поняття взагалі? Що не можна сказати просто — навесні пришвидшується рух соків?

Після першої статті Зої було ще багато інших текстів. Зокрема про навчальні теми, лексику ХІХ століття, помилки.

Вчителі і так мають забагато контролю — це не конструктивна позиція. Нам треба рухатися в напрямку партнерства. Ми — батьки, які намагаються допомогти

Після цього на прес-конференції Інституту модернізації змісту освіти поважні науковці розказували, що помилок у підручниках немає, а ми — «дівчата» — нічого не розуміємо, бо не маємо педагогічної освіти.

Пізніше, щоправда, Іванку Коберник запросили на парламентські слухання, і вона мала йти туди представником певної громадської організації. Ми якраз сиділи-думали, що робити з цим трешем, і вирішили зареєструвати громадську організацію. Назвалися тоді «Батьківським контролем», бо нам здавалося, що, аби школа не нашкодила нашим дітям, її треба контролювати.

Тепер так не думаєте?

Так, зараз ми хочемо від цього відійти. Вчителі і так мають забагато контролю — це не конструктивна позиція. Ти — ніби черговий контролюючий орган, а толку з того рівно нуль. Нам треба рухатися в напрямку партнерства. Ми — батьки, які намагаються допомогти.

IMG_2028

Допомогти в чому? Якими є найкритичніші проблеми шкільної освіти?

Спершу нам здавалося, що достатньо боротися з ідіотизмом у підручниках. Потім ми зрозуміли, що підручник — це одна малесенька частина набагато більших і глибших проблем. Величезна проблема — це програма. Часто ще більша — це самі вчителі. Вони не мають soft skills і не хочуть змінюватися, намагаються не навчати, а дресирувати.

У сучасному потрібно вміти давати собі раду із величезними обсягами інформації, критично й креативно мислити, взаємодіяти з іншими людьми, вирішувати складні задачі. А чому вчить нинішня школа? Маєш підручник — запам’ятай і віддай

Крім того, наші діти перевантажені завданнями й інформацією. Їхній робочий день відчутніше тяжчий, ніж у багатьох дорослих. Мене шокувало, що за час з 1-го по 9-й клас у дітей на 70% зростає кількість захворювань нервової системи. Це означає, що вони мають у школі забагато стресу.

А в результаті часто буває, що дитина відпахала у школі, але на виході не знає, чим насправді хоче займатися. І це при тому, що інформація тепер швидко застаріває. От ми вчили, що Сонячна система має дев’ять планет, а тепер виявилося, що Плутон — вже не планета.

Та й самі способи отримання інформації кардинально змінилися — уявити своє життя без Google тепер важко. Це мало би позначитися і на процесі навчання, правда ж?

Точно! Що тобі потрібно вміти у сучасному світі? Давати собі раду із величезними обсягами інформації, критично й креативно мислити, взаємодіяти з іншими людьми, уміти знаходити рішення складних задач. А чому вчить нинішня школа? Маєш підручник — запам’ятай і віддай. Школа не вчить ставити запитання!

Світ пішов уже так далеко, що важко навіть визначити, в якій мірі українська освіта відстала. У світі вчитель має абсолютну свободу, як йому викладати. Є певні цілі, які ставить держава, і діти мають досягти цього певного, встановленого державою, рівня. Але як саме — це уже справа вчителя. В той же час учителів обирають за жорсткими критеріями, і вони постійно проходять тренінги з підвищення кваліфікації. У Фінляндії, яка входить до п’ятірки найкращих у світі освітніх систем, у викладацьку професію йдуть найсильніші. Просто тому, що це престижно. У нас же зарплатня — низька, учителі — залякані, втомлені, а їхня робота — зарегульована. Як учитель, який сам боїться виступити проти очевидної дурні, може навчити мою дитину мислити самостійно?

От, наприклад, розповідаю я старшому синові, що за новими правилами за самовиправлення більше не будуть знижувати оцінок. А він приносить зі школи зошит, де стоїть 8 балів за одну помилку і кілька креслень. Оцінки як такі мене ніколи не цікавлять, бо дітям я одразу пояснила — головне те, що ти насправді знаєш. Але тут — справа принципу. Я подзвонила до вчительки, а вона каже: «Ви, журналісти, як завжди все поперекручували. Методичні рекомендації велять враховувати охайність. А це — не дуже охайне виправлення».

Тобто охайність важливіша за страх помилки. Хоча для мене значно важливіше, аби він думав сам і не боявся зробити щось не так.

Чи багато батьків сьогодні мають подібні питання до школи?

Абсолютна більшість. За результатами одного з соціологічних досліджень, лише 10 відсотків батьків повністю задоволені якістю середньої освіти в Україні. Серед учителів таких — 15,3 %, а серед директорів узагалі тільки 8,8%. Питань до системи багато у всіх. Тож не дивно, що частина батьків шукає альтернативу.

17362458_1259748054061725_7640818691996299532_n

І які альтернативні варіанти є поза державною системою?

Їх кілька. Перший — це приватні школи. Вони мають ліцензію, видають атестати державного зразка, мають відповідні до вимог приміщення, кількісний склад працівників із педагогічною освітою й таке інше. Часто за фактом це просто гуманніші варіанти державних шкіл.

Другий варіант — сімейні чи то альтернативні школи. Здебільшого вони з’являються тоді, коли батьки створюють школу для власних дітей. Вони не мають жодної ліцензії, прикріпляються до інших навчальних закладів (державних чи приватних) на екстернат — і так отримують атестати державного зразка. Сімейні школи мають кількох вчителів, а часто батьки й самі починають викладати. Зазвичай вони не йдуть за навчальною програмою або беруть якісь дуже загальні орієнтири, а решту — наповнюють на власний розсуд.

Коли така школа починає набирати дітей поза межами сімей засновників і активно розростається, її зараховують вже до альтернативних шкіл.

І варіант третій — хоумскулінг: коли батьки вирішують навчати дитину вдома.

Як батькам визначити, яку форму краще обрати?

Я дійшла висновку, що для кожної дитини батьки мають обирати той шлях, який пасуватиме саме цій дитині. Бо не кожному, скажімо, годиться той рівень контролю і дисципліни, який є в звичайних школах. І не кожному до душі рівень свободи, який є в деяких альтернативних закладах. Мій старший син вчиться у державній школі, і він нею абсолютно задоволений. А для меншого, я відчувала, більше годиться варіант маленької школи із невеличкими класами. Тому я віддала його до альтернативної англійськомовної школи.

В рамках свого дослідження ти знайомилася з різними альтернативними школами. Розкажи, чим вони особливі?

Вони дуже різні. Я краще наведу кілька прикладів. Скажімо, однією з найстаріших і найвідоміших є «БеркоШко». Вона існує уже шостий рік. З’явилася тому, що три дружні сім’ї, які, може, й не планували бути педагогами, але однозначно не хотіли віддавати власних дітей в звичайну школу, почали учити їх самі. Таке трапляється часто. І це хороший фактор — батьки, які роблять освітні проекти для своїх же дітей, вкладають туди, зрозуміло, максимум. Тепер, щоб викладати у «БеркоШко», геть не обов’язково мати педагогічний диплом, головне — уміти цікаво подати предмет.

Школа працює три дні, в інші два діти навчаються самостійно — так їх привчають до самоорганізації. І діти знають: якщо не зроблять домашнього завдання, то робитимуть його на перерві, поки інші лазитимуть по деревах. Щодо дисципліни, тут, до речі, діє система попереджувальних карток. Після чергових конфліктів батьки й діти підписали угоду про взаємні обов’язки. І головна загроза в угоді — можливість закриття школи. Батьки говорять так: «Ми цей проект створювали для вас, і якщо ви його не цінуєте, то так бути не має».

IMG_0878

А от в «Діксі», скажімо, за порушення правил діти відтискаються і присідають. Зате правила вони придумують повністю самі. Ця школа не схожа на інші, бо створена не батьками, а приватним підприємцем. Голос дитини тут прирівнюють до голосу дорослого. Я питала: а якщо дитина не захоче писати контрольної? Ок, це її право. Не захоче складати атестації? То складе наступного року. Тут намагаються створити середовище, де дитина здатна сама приймати рішення. Вона має розуміти: якщо зараз я не йду на урок, потім мені буде важче навчитися цьому самому.

 Кожна альтернативна школа унікальна — має свої підходи, свій набір предметів, але всі вони націлені на те, аби повернути дітям любов до навчання

У «Спільношколі» впродовж першого місяця дітей взагалі не вчать, а лиш питають, чого вони хочуть. Так прагнуть виокремити у дитини реальний інтерес — не чого хоче мама, а сама дитина. Після того тьютори обирають ряд дисциплін, які цій дитині будуть потрібні, аби досягти бажаного. При цьому роблять акцент саме на компетентностях, а не на предметних знаннях.

Кожна школа унікальна — має свої підходи, свій набір предметів, але всі вони націлені на те, аби повернути дітям любов до навчання.

Їм вдається? Альтернативні школи вирішують проблеми середньої освіти, які ми згадували?

Частково. Тут теж є хороші, а є погані школи. І знову ж таки, кожного влаштовує той чи інший підхід. І в цьому суть — батьки можуть обрати ту модель, яка ближча їхнім батьківським запитам і їхній дитині. Важливо, чого батьки насправді хочуть від школи. Щоб дитина володіла певним набором академічних знань? Щоб залишилася здоровою? Щоб не втратила бажання вчитися далі?

Альтернативні школи, повторюся, дуже різні. Є такі, куди я ніколи не віддала б своєї дитини. Не буду їх назвати, аби не робити антиреклами, але — ні, ніколи. І при тому мій молодший син таки вчиться в альтернативній школі.

IMG_2117

А випускники альтернативних шкіл в нас уже є?

Ні. Просто тому, що діти, для яких такі школи створювали, ще не доросли. Одна з найдавніших — «БеркоШко» — має зараз найстарший тільки 6-й клас. В «Kiterra» є ще старші класи — 7, 8 та 9. Але їх лиш цього року набрали. Так само у «Free School». Тому оцінити, якою стала дитина, що пройшла повністю альтернативну школу, поки що немає змоги.

Розкажи, як ти обирала школу для свого молодшого сина?

Я належу до тих мам, які вважають, що знання, академічна складова є важливими. Можливо, менше ніж раніше, але я не готова повністю від того відмовлятися і керуватися винятково тим, чого хоче дитина. А якщо вона хоче гратися на комп’ютері цілий день? Голос дитини не може дорівнювати голосу дорослого, бо рівень відповідальності у них різний. Тож орієнтувалася на це теж.

Я знала, що власниця цієї школи перед тим волонтерила у школах в Америці. Знала і директора — людину, яка безпосередньо займається академічною складовою. Вона викладала у моїх дітей у центрі раннього розвитку. І вона настільки заточена на академічних знаннях і на успішності — таких фанатиків ще треба пошукати. Плюс я знала, що школа англійськомовна (там половина вчителів зі США). Тож розуміла, що моя дитина буде навчатися у здоровому середовищі, буде отримувати достатнє навантаження на мозок, але в той же час не буде перевантаженою і на виході матиме вільну англійську. Мені цього вдосталь.

А як зробити вибір тим, хто не має знайомих у цій сфері?

З приватними школами все просто. Ти можеш порівняти ціни, подивитися результати ЗНО, почитати відгуки. Альтернативні ж школи намагаються не світитися, бо тоді прийде податкова і спитає: а як у вас тут люди працюють? а що тут у вас взагалі? школа? а де ваша ліцензія? Тому тут немає інших варіантів, як ходити і дивитися самим.

Спершу скласти для себе список, скажімо, з п’яти найближчих таких шкіл. Ну або ж визначити для себе, чи готовий ти щодня возити дітей далі. Тоді йдеш у ті школи, просишся посидіти на уроках, поспостерігати на майданчику за дітьми, знайомишся з учителями. Тільки так.

IMG_8670

 

До речі, про приватні школи. Ти коротко говорила, що вони часто є гуманнішими версіями державних шкіл, але все ж не завжди. Розкажи, що цікавого в цій системі?

Розповім про дві з них — ті, в яких я була безпосередньо. «Афіни» — це, мабуть, найвідоміша приватна школа Києва. Їй понад 20 років. Тут навчається 435 молодших співробітників — так тут називають дітей. Окрім базових предметів, у початковій школі, наприклад, є логіка, шахи, різні факультативи. Журнали і щоденники тут лише електронні. Кожен учень раз на рік обов’язково має взяти участь у спектаклі. Так, пояснюють тут, дітей вчать не боятися публіки й тренують їхні комунікаційні навики.

Окрім базових предметів, у початковій школі, наприклад, є логіка, шахи, різні факультативи. Журнали і щоденники тут лише електронні

Тут немає звичних класів, а є п’ять різновікових ступенів, на кожному з яких враховують вікові особливості розвитку дітей. Наприклад, на першому ступені (1-2 клас) дитину вчать бути самій у школі, самостійно давати раду з найпростішими речами. З другого ступеня діти активніше починають комунікувати, тому школа приділяє більше уваги груповій динаміці. В цей період починають міксувати колектив. Стабільного класу як такого немає, а є група з математики, наприклад.

На третьому ступені з’являється предмет science, розроблений їхнім викладачем. Це комплексне уявлення: біологія, хімія, фізика. На четвертому ступені (8-9 класи) більше акцентів роблять на базові курси. Тоді ж діти починають «виїжджати на занурення» — на тиждень учні їдуть в якусь локацію (минулого року це була Польща) й інтенсивно працюють там над певним проектом. Цього року це був політико-економічний формат. Діти мали, скажімо, писати програми різних за векторами партій, розробляти стратегії розвитку для певних регіонів. Плюс — був брейн-ринг з економічної теорії. Цікаво ж!

Інша школа — КМДШ (Креативна міжнародна дитяча школа). Вона порівняно молода. Вечірні позашкільні формати у 2015-му переросли у початкову школу. Тепер вони добрали вже 7-8 класи. Це школа повного дня — після обов’язкової програми у них різні заняття: хореографія, єдиноборства, шахи, логіка. На перервах діти грають в теніс. Тут теж багато інтегрованих курсів. А головна фішка — щомісячні занурення у певну тему. Діти виконують проект, який тематично пронизує усі предмети. Наприклад, тема — шлях Колумба. На майструванні діти роблять кораблик, макетують карту. На математиці — вираховують відстань, яку треба проплисти, вирішують, скільки треба засолити риби, аби її вистачило, і таке інше.

Але приватні школи, наскільки я розумію, лишаються варіантом для родин, добре забезпечених фінансово?

Переважно так. Хоча я передивилася далеко не всі школи. У Києві 51 приватна школа. І всі вони мають різні цінові категорії. От, скажімо, згадані «Афіни», КМДШ і ще «Лікошкола», з якою я теж ознайомилась, перебувають в одній категорії: рік навчання коштує 100-120 тисяч гривень. Але при цьому в «Афінах», наприклад, вже тепер черга у перший клас на наступний навчальний рік — майже 250 дітей на 50 місць.

Це Київ. А взагалі в Україні як багато приватних шкіл?

У МОН називають цифру в 1,1%. Це 180 шкіл, у яких навчається більш як 23 тисячі учнів. Для порівняння, у Швеції відсоток приватних шкіл дорівнює 15, в Німеччині — 14, у Нідерландах — 75, в Новій Зеландії — взагалі 95. Але за кордоном система зазвичай працює так, що гроші, які держава виділяє на навчання дитини, можуть бути розподілені і в приватну школу, а різницю уже покривають батьки. Таке, до речі, передбачене і в проекті закону про освіту.

Дитина знає, наприклад, що після занять із кінного спорту вона має такий заряд енергії, коли їй найкраще вчиться. Тому в її особистому розкладі після кінної школи стоять уроки. Така гнучкість можлива лише на хоумскулінгу

Мені було цікаво знати й те, скільки дітей отримують освіту взагалі поза тою системою, яку бачить держава. Але таких даних, зведених по всій Україні, немає. Щодо Києва, скажімо, я дізналася, що на екстернатній, дистанційній та індивідуальній формах навчання числиться понад три з половиною тисячі учнів. Причому ця цифра зросла ледь не вдвічі за останні два роки.

IMG_0907

Це ті, хто вчиться в неліцензованих, сімейних, школах? Хоумскулери?

І ті, і ті. За кордоном активний хоумскулінг — не така дивина. Живеш, наприклад, на ранчо — будь ласка, вчися вдома. Але й у нас є позитивні приклади домашнього навчання. От Таня Саніна, засновниця ресурсного центру для підлітків «Чародім», має фантастичний досвід. Її старша дитина вчиться у 8-му класі вдома. Вона вчилася і в звичайній школі, і дистанційно вони пробували, а зараз дійшли до такої форми. Вона займається різними секціями. І знає, наприклад, що після занять із кінного спорту вона має такий заряд енергії, коли їй найкраще вчиться. Тому в її особистому розкладі після кінної школи стоять уроки. Така гнучкість можлива лише на хоумскулінгу — дитина може сама визначити, коли вона найефективніша. При цьому вона має велику кількість друзів завдяки гурткам. Може, навіть більше, аніж діти, які завантажені навчанням у звичайній школі і мають одну-дві подружки у класі.

Хоумскулінг передбачає велике навантаження на самих батьків. Бо ж фактично вчителями стають мама і тато?

Все залежить від часу і можливостей батьків. Он Настя Леухіна — екс-голова атестаційної комісії Національної поліції України і член експертної ради з реформування при МВС — теж має дитину на хоумскулінгу. Настя зайнята людина. Ну дуже зайнята. Але їм це вдається, отже, навіть людина з дуже busy графіком може вибудувати для дитини графік хоумскулінгу.

Таня Саніна розповідала, що вони з донькою спершу багато вчили разом, а зараз є речі, яких вона сама доньці не може пояснити. Тому й створила ресурсний центр «Чародім», куди кілька разів на тиждень приходять підлітки-хоумскулери: розбираються гуртом зі складними темами, або вчитель до них приходить з конкретного предмету і допомагає.

З такого формату, до речі, інколи й школи утворюються. Наприклад, «Скворєшнік»: було кілька дітей-хоумскулерів, і батьки вирішили, що їм легше найняти для усіх них одного вчителя. З часом дітей ставало більше і утворилася хороша школа, яка креативно осмислює вальдорфську педагогіку.

Мені подобається, коли батьки включаються. Наша Зоя Звиняцьківська часто зауважує, що більшість батьків у питанні освіти приймають рішення тільки один раз — коли обирають для дитини школу. Далі вони віддають туди дитину і більше не хочуть паритись. З альтернативними школами так не вдасться. Тут увесь час батькам потрібно стежити: чи дитині цікаво, чи вона не втомлюється, який її академічний рівень тощо.

Це постійний процес удосконалення процесу навчання, який, зрозуміло, покладає на плечі батьків більшу відповідальність. Але багато батьків готові на таке йти заради своїх дітей, бо система виявилася сліпою і глухою до них. Коли батьків не чули абсолютно, вони й почали створювати цей паралельний світ.

По суті, це такі собі школи у підпіллі…

Абсолютно. Для засновників цих шкіл це наразі вимушений крок. Багато з них не думають про те, щоби продовжувати цю справу, коли їхні діти закінчать школу. Бо в ідеалі займатися освітою все ж має держава. Вона має гарантувати якісну освіту для дітей. І вся державна вертикаль має на це працювати. Не «одна мамочка придумала», а «система працює». 

У мене є великі сподівання на реформу «Нова українська школа». Вона, щоправда, стартує тільки з 2018-го і тільки з початкової школи. Але заплановане перенавчання усіх або набір нових учителів початкової школи, а це близько 30 тисяч педагогів. Це буде схоже за масштабами на перезапуск поліції. Їх навчатимуть викладати по-новому і за новими стандартами, згідно з компетентнісним підходом.

Я вірю, що їм це вдасться і у нас з’явиться якісно нова початкова школа. І далі все поступово змінюватиметься: поки ці чотири роки перші діти вчитимуться у новій початковій школі, система готуватиме нових спеціалістів для старших класів. Тоді ці ж діти підуть у середню школу, яка теж уже має бути принципово іншою.

Фотографії героїні — Павло Ботанов, журнал «Бурлеск».
Решта світлин (БеркоШко, КМДШ та ThinkGlobal) — надані Галиною Титиш.

Марічка Паплаускайте

Текст Марічка Паплаускайте

Журналістка. Редакторка розділу «Репортажі». 

Комунікуйте із Марічкою у Facebook!

Схожі публікації

10636 8

Активна школа: з провінції — у рейтинг Microsoft

Як звичайній районній гімназії вдалося потрапити до переліку найбільш інноваційних шкіл зі всього світу

12.04.2016 Надія Швадчак
5308 7

Назад за веселкою

Історія колишнього директора школи з Дебальцевого, який через війну будує нове, майже студентське, життя у Києві

09.03.2018 Дмитро Пальчиков
8128 6

Із Сум — у Лас-Вегас

Історія винахідника, який два роки прогулював шкільні уроки в лабораторії, а тепер вчиться у США

04.04.2018 Надія Швадчак

Популярні публікації

29797 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
47583 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова
30143 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати