Втекти зі школи

Де шукати альтернативу звичайній школі

12.07.2016 Надія Швадчак

Що далі, то частіше поодинокі батьки, незадоволені тим, якими їхні діти повертаються з уроків, шукають альтернативу традиційній школі. Ми спробували з’ясувати, від чого й куди вони тікають і яке навчання знаходять натомість.

Хоумскулери

«Мама трьох хоумскулерів», — так зазвичай представляється 35-річна Аліна. Її молодший син не просидів за партою жодного дня. А нещодавно на навчання вдома перейшли його старші брат і сестра.

Аліна назбирала купу негативних вражень не так від елітної школи, до якої ходили її старші діти, як від системи освіти загалом. Каже, навантаження було таке, що для інтелектуальних пошуків поза школою дітям не вистачало ані сил, ані бажання. Вони стали механізмом для обробки даних і запам’ятовування. І ніякого тобі осмислення.

Аліна тим часом була головою батьківського комітету і спостерігала за зміною атмосфери у класі доньки:

— Діти вчили параграфи напам’ять і змагалися, хто зможе ще краще. Почалася жорстка конкуренція за оцінки. Хтось натомість впадав у крайність «не знаю і не хочу знати».

Турбувало також погіршення здоров’я. Сім годин сидіння у школі, а потім чотири-п’ять удома — і привіт, часті застуди. За домашніми завданнями на секції ходити не встигали.

— Коли кожен день відправляєш їх у цю м’ясорубку, то, звичайно, терпець уривається. І ти постаєш перед вибором — спостерігати далі чи змінювати?

Маючи підтримку чоловіка, Аліна обрала другий варіант. Надій на те, що система зміниться вказівкою згори, у сім’ї не було і немає. Освіту в Україні Аліна вважає надто консервативною, і зміни в ній, каже, можуть з’явитися тільки знизу — від самих батьків.

Аліна.фото0

Учням весь час кажуть, що їм робити, а потім ми дивуємося, що в 10-11 класі вони не знають, ким їм бути

— Система освіти занепала, бо школа не має стратегічного рішення для виховання конкурентоспроможних людей. Світ змінюється надто швидко, а ми отримуємо багаж неактуальних знань. Крім того, система працює так, що формує звичку коритися авторитету, не мати власної думки і навіть не вміти її формулювати! — Аліна говорить все емоційніше. — А якщо маєш власну думку і хочеш дискутувати, вибирати сам, що тобі вчити, то автоматично потрапляєш у розряд хуліганів. Штамп школи розмиває половину потенціалу. Учням весь час кажуть, що їм робити, а потім ми дивуємося, що в 10-11 класі вони не знають, ким їм бути. А звідки можуть знати? У них не було можливості спробувати, перевірити!

Легальних шляхів забрати дитину зі школи є кілька: екстернат, індивідуальне навчання, дистанційна і заочна освіти. Щоправда, лише бажання батьків для цього не досить.

Скажімо, екстернат теоретично можливий у кожній школі, але для переведення учня на цю форму навчання мають бути підстави: зокрема, якщо дитина не має змоги відвідувати школу або прискорено опанувала навчальний матеріал класу. У школі учень лише отримує консультації — згідно з Положенням про екстернат — 15 хвилин із кожного предмету. Як і коли здаватиме контрольні роботи учень — вирішує директор.

На індивідуальне навчання можуть потрапити ті діти, які за станом здоров’я не мають змоги ходити до школи, а також ті, які мають високий навчальний потенціал і бажання прискорено закінчити школу. Ця форма навчання передбачає кілька годин занять зі шкільними вчителями щотижня.

DSC_0098

Дистанційне навчання видається найзручнішим, оскільки серед умов переведення на таку форму є пункт про бажання отримати додаткові знання паралельно з навчанням у школі. Усе, що потрібно учням на дистанційному навчанні, — комп’ютер та інтернет. Але шкіл, які можуть таку форму навчання забезпечити, в Україні небагато — щоб навчати на відстані, вчителям необхідно розробити спеціальні онлайн-курси. Крім того, педагоги не рідше ніж раз на п’ять років повинні підвищувати свою кваліфікацію щодо організації та володіння технологіями дистанційного навчання.

Заочну форму практикують у вечірніх школах, хоча, згідно із законом, загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі класи з вечірньою (заочною) формою навчання. За бажання діти можуть приходити на групові або індивідуальні консультації. У школі ще потрібно побути, аби виконати і захистити роботи.

Шукаючи варіант позашкільної освіти для власних дітей, Аліна зіткнулася із безпорадністю з боку традиційних закладів — там переважно не розуміють, як усе організувати і як оцінювати хоумскулерів.

— Це інша парадигма навчання, коли школа відпускає дитину, атестує і розуміє, що за все відповідають батьки. Ці два світогляди несумісні, бо директор втрачає контроль. «Як це самостійно? Це профанація», — Аліна примружує очі і усміхається. — Школа ж піклується про свої рейтинги і ЗНО.

2

Молодший син Аліни здає контрольні у школі екстернів. Там упродовж семестру є кілька консультацій з учителем. На контрольних вимагають високого знання і розуміння з усіх предметів, але зразків таких робіт учням не дають.

Натомість у школі, де на заочній формі вчаться старші діти Аліни, всі контрольні є у вільному доступі на сайті школи. Їх приносять готовими і захищають. Утім, скільки шкіл — стільки моделей здачі для хоумскулерів.

Школярі Аліни вдома почали вчитись краще. І якщо раніше оцінка для них була як батіг, то зараз це пряник. «Ось тут я мило поспілкувався — і 10. Море задоволення», — тішиться старший син.

— Вони ожили — це головний результат, — Аліна нарешті бере до рук горнятко остиглого чаю.

Вона визнає, що самотужки організувати навчання трьох дітей різного віку в домашніх умовах непросто. Мама повинна опрацювати підручники, виписати визначення і подати тему дітям по-своєму.

— А якби ще й підручники були хорошими — домашня освіта стала б манною небесною, — знову сміється Аліна.

Навчальний день у домі хоумскулерів починається з розмови. Мама виясняє, хто що хоче робити. План навчання приблизний, а чіткий розклад формується тільки тоді, коли в когось з’являються «хвости».

Старша донька вчиться сама. Середущому сину потрібна допомога тільки з математикою. Тому Аліна перевіряє завдання у форматі «зробив — покажи». А от навчання молодшого сина вона контролює повністю.

1

— Ну мам, я зараз хочу відпочити, а потім ще позаймаюсь, — такі перемовини вдома тривають постійно. І встигнути вивчити стільки ж, скільки у школі, Аліні ніяк не вдається. Ні за часом, ні за атмосферою:

— Бо ти вдома сам на сам з дитиною і нема тиску суспільства. Нема 30 дітей у класі, які сидять рівненько. Тут можеш почати раніше чи пізніше. Займатись довше або менше.

Коли молодший син вередує, Аліна каже: «А от уяви, ти б навчався у школі, сидів би п’ять уроків». «Що — правда?» — щиро дивується хлопчик.

Але на домашньому навчанні діти вчаться таймменеджменту — кожен має дедлайн зі складання предмету. Щоправда, інколи те, що потрібно зробити за місяць, вони виконують за тиждень, як студенти на першому курсі.

Коли говорять, що навчання вдома незручне, зазвичай йдеться не про дітей, а про батьків. Наприклад, тих, які працюють повний день і не збираються наймати педагогів.

— Яка б не була система, але вона у школі є, — каже Аліна. — Не можна забрати дитину в нікуди, не давши альтернативи. І залишати саму. Бо почнеться сидіння перед комп’ютером. І закінчиться навчання. Були люди, які пробували так — і потім повертались до школи.

Не можна забрати дитину в нікуди, не давши альтернативи

Аліна до школи дітей не поверне, але й у теперішньому форматі навчати їх не подужає. Тому на 6-8 клас хоче організувати навчання у малих групах. По десять людей у кожній.

Зараз вона з однодумцями розглядає модель, яка передбачає обов’язкове відвідування предметів. Уроки йтимуть парами і будуть семестрові курси. Не 11 предметів одночасно. А вісім. Це означає, що, наприклад, фізику і хімію вивчатимуть послідовно. Також заплановано інтегровані курси — географія і англійська.

Причини переходу до такої моделі Аліна пояснює просто — з шостого класу починаються предмети, в які вона не може заглибитись і передати дітям на достойному рівні. Ну і разом дешевше — репетитор на один предмет для однієї дитини коштує еквівалентно оплаті вчителям на всі предмети у сімейному центрі.

Напівшкола

«БеркоШко» — тільки наполовину школа. Назва, придумана жартома, зліплена з двох половинок: перша — від Берківців (назви київського району), а «Шко» — все, що залишилось від школи, у якої забрали зайвий офіціоз.

На ділі «БеркоШко» — двоповерховий будинок, розмальований дитячими й дорослими руками — цікавий і різнобарвний. Так і впадають в око різні деталі: ляльки-мотанки на вікнах, цитата Жадана на стіні, ряди горняток, підвішених за вушка.

3

У Міші Хіміча, київського художника, донька ходила у незвичайний дитсадок, де батьки були залучені до навчання. «Якщо можна зробити дитсадок, то чому не можна школу?», — подумав чоловік і запропонував свою ідею знайомим.

Цю історію несподіваного виникнення «БеркоШко» на лавці у затінку біля напівшколи розповідає одна з її співзасновниць Валентина.

«Це нереально! — повторювала вона у відповідь на пропозицію художника. — Ну добре ще перший клас, але далі точно нереально…»

Усе почалося навесні 2011 року зі зборів у будинку Хіміча, де дорослі взялись пробувати, чи зможуть вони навчати своїх дітей. Тоді шкільної програми вони не читали і робили здебільшого що заманеться. Усім подобалось, тому експеримент вирішили продовжити.

DSC_0285

Від чого втікали батьки з традиційної школи? Виявляється — не втікали. Їм просто було цікаво спробувати. Створити простір домашньої освіти, де буде місце спілкуванню і командній роботі.

— Ви знаєте людей, які були б задоволені нашою системою освіти? — перепитує Валентина. — Всі бачать, що є вади. І більшою мірою вони обґрунтовані. І фінансування, і занедбаність, і якість підготовки вчителів уже не перше покоління невисока. Мені не хочеться критикувати традиційну школу, тому що я не знаю, як її виправляти.

Замість критикувати кілька батьків-ентузіастів вирішили зробити все по-своєму. «БеркоШко» не позиціонує себе як унікальну школу. Тут експериментують і лише припускають, що результати будуть для когось цінними.

— Такі маленькі спроби можуть привести до нового бачення освіти в сучасному світі, — пояснює організаторка погладжуючи кішку, яка крутиться біля лавки.

До першого класу раптової ініціативи прийшло всього троє учнів. Тоді ж почалося будівництво школи, яка спільними зусиллями батьків виросла за чотири місяці. Нефарбована, без підлоги, світла і води.

— Нічого не було, — зі сміхом пригадує Валентина. — Але ми почали в ній навчатися. І це все в процесі доробляли швиденько. Підлогу поклали через рік. Так, діти навчались у таких спартанських умовах, але в них було відчуття своєї школи.

Перші два роки трьох учнів навчало близько десятка дорослих. Як правило, це були батьки і друзі, які хотіли спробувати. Це вже пізніше до проекту приєднались кілька «справжніх учителів». За основу тут беруть шкільну програму, але намагаються предмети поєднувати: якщо міфи читають, то персонажів — малюють.

— Спочатку навчання було здебільшого імпровізованим, — каже Валентина, — не було ані розкладу, ані дошки, але діти гарно навчались писати, читати і рахувати, бо за кожен предмет бралась людина, яка є у ньому фахівцем. Українську мову і літературу, до прикладу, у «БеркоШко» викладає поетка і філолог.

Ви знаєте людей, які були б задоволені нашою системою освіти?

Любити те, що робиш, — обов’язкова умова для тих, хто хоче тут викладати. До навчання залучають людей, «які пруться від своєї діяльності, а не відбувають робочий день». Сюди також приходять представники різних професій, які просто розповідають про свою роботу.

На початку, щоби розширити коло спілкування і залучити дітей зі звичайних шкіл, навчання у «БеркоШко» проводили у вихідні. А пізніше організатори познайомились ще з однією домашньою школою і об’єднались. Кілька дітей долучились зі звичайної. Тепер у шостому класі дев’ять учнів.

Дерев’яні парти у формі трапецій відпочивають від навчального року під вікнами на другому поверсі. На уроках вони часто збираються в коло, але у їхніх власників немає обов’язку сидіти за ними.

— Ти можеш хоч лежати на парті, хоч під партою, але не шуміти. Заняття має тривати. Якщо нам не треба писати — уроки відбуваються на матах чи на подвір’ї, — розповідає Валентина.

Навчання триває три дні на тиждень: з понеділка по середу. Решта часу відведено на самостійну роботу, оскільки дітей хочуть навчити не тільки виконувати завдання, а й ефективно організовувати свій час. Це вимагає від учнів неабиякої відповідальності, зважаючи ще й на те, що у «БеркоШко» немає оцінок.

  • Уроки
  • Уроки
  • Уроки
  • Уроки

— Ми вважаємо, що оцінки — це зло і вони підміняють мотивацію. Вчитися потрібно, тому що це цікаво і ти тамуєш свій інтерес. Інакше — вчишся заради оцінки. Цього хочеться уникнути. Звичайно, діти складають усе екстерном. У них є контрольні. Їм ставлять за них оцінки. Здають, до речі, нормально. Дев’ять-десять балів. Бувають вісімки, але менше ніколи не було.

Однак проблеми з виконанням домашніх завдань у «БеркоШко» трапляються. Щоби мотивувати дітей без оцінок, учителі виробили кілька підходів. Наприклад, змальовують наслідки. Пояснюють: якщо не виконуєш домашнього завдання — у короткостроковій перспективі важко буде скласти атестацію. А якщо заглянути далі — звикаєш робити неякісно свою справу. І коли на роботі з’явиться людина, яка буде ретельно все виконувати, кого залишать?..

Або ж мотивують через мрію: пояснюють, що треба знати і вміти, аби вона здійснилась. Так хлопчику, який хоче працювати на заводі Lego, доводили важливість геометрії.

Утім, іноді мотивування відбувається завдяки особистості вчителя. Спробувавши себе у ролі педагога, Валентина зрозуміла, що вчитель і учень мають бути партнерами у спільному дослідженні світу в певній галузі.

— Вчитель має бути провідником, а не контролюючим органом. Тому діти можуть добре виконувати домашнє завдання, щоб учителю було приємно читати. Бо наявне це доброзичливе ставлення.

Від початку проекту багато із запланованого організаторам довелось змінювати. Наприклад, виявилось, що у традиційній школі є чимало знахідок, які можна застосувати у себе.

Так у «БеркоШко» з’явився дзвоник, аби не кричати за дітьми, які розсипались подвір’ям.

З’явилась дошка, бо показувати з аркуша зручно трьом учням, але не дев’ятьом.

З’явились уроки. Щоправда, їхня тривалість змінна і залежить від дітей. Вчителі намагаються не переривати процесу, коли учні чимось захопились. Тут вважають, що краще трохи затягнути заняття, тому в середньому вони тривають близько години.

valentyna

Зрештою, коли із 3-4 класу до «БеркоШко» почали приїжджати вчителі, став потрібен розклад.

Попри всю експериментальність і свободу дій, такий спосіб навчання годиться не для всіх. Валентина пояснює:

— У нас є дівчинка, батьки якої взагалі не стежать за її навчанням. Вона сама вчиться, робить домашні завдання. У дитини глибока внутрішня мотивація вчитись. А є діти — я не знаю, чому так, — яким у 10-12 років треба зовнішній мотиватор у вигляді дорослого, який буде стежити за тим, що вони роблять. Для таких дітей домашня освіта не годиться, бо тут дуже велика відповідальність покладена на самого учня.

Проект за весь час залишило троє дітей. Хтось переселився, комусь було далеко їздити, комусь не пасував формат.

Вчитель має бути провідником, а не контролюючим органом

«БеркоШко» — проект некомерційний і батьки всі витрати ділять між собою. Щоб не дуже залежати від того, чи є в когось робота, організатори почали проводити семінари, де розповідають про свій досвід. Але цього не вистачає, щоб напівшкола оплатила роботу вчителів, — покривають їм тільки проїзд.

— Втім, сюди приходять люди, мотивовані не грошима, — запевняє Валентина.

Різниця в підході не тільки вчительському, а й батьківському. Зазвичай альтернативи шукають освічені люди, реалізовані в якійсь справі, люди активні. І вони готові вкладати сили, час і кошти в навчання своїх дітей.

У вересні до «БеркоШко» прийде 11 першокласників. І, за словами Валентини, це буде другий і останній набір.

Бо ні Валентина, ні більшість теперішніх учителів не бачать себе у школі надалі.

— Просто в житті хочеться стільки всього спробувати! Я от пропрацювала кілька років у випробувальній лабораторії автомобільного транспорту з двигунами, цифрами, статистикою, бо у мене інженерна освіта. Мені було цікаво. Зараз на 10-15 років маю вчителювання. Перше коло — молодшу школу — ми пройшли. Друге — дошліфуємо. Хочеться, щоб із наших учнів виросли люди, схильні до самонавчання, бо невідомо, яким буде їхній світ. Прикольно, якщо вони будуть швидко орієнтуватися у змінних обставинах і навчатись новому. Але, може, виявиться, що ми все робили не так — і треба було їх садити за парти і ставити оцінки, — сміється.

Фото Ольги Кокошко та авторки

Надія Швадчак

Текст Надія Швадчак

Журналістка у The Ukrainians.

Пишіть Надії у Facebook!

Схожі публікації

20052 9

Антон Красун

Розмова з молодим менеджером Google Антоном Красуном

04.04.2014 Тарас Прокопишин
4630 12

Університет vs ринок праці: як побудувати діалог?

Проактивні викладачі та представники бізнесу про навички, які потрібні на ринку праці в Україні, та те, де їх шукати

27.06.2017 Ілона Громлюк
4302 7

Курс на Вище!

6 онлайн-курсів для викладачів від світових університетів та українських освітніх платформ

12.06.2018 Альона Вишницька

Популярні публікації

34215 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
30008 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
39545 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати