Камінці щасливих бажань у «котлі часу»

Дитяча сімейна психологиня про те, як фіксувати в дітях свою любов і звучати всередині них підтримкою, силою та повагою

14 Грудня 2022

Сьогодні ми з донькою танцювали вальс. Вона вела в танці й так серйозно сказала: «Ти що, не знаєш, як рухатися квадратом?» Ми танцювали під уявну музику, підспівували собі, якраз відключили світло. 

Ми живемо в селі, на дачі. Танцювали, щоб зігрітись, а уявляла її в сукні, зі святковою зачіскою, дорослою, з партнером у костюмі. 

Я привчила себе, хвилюючись за дітей, уявляти їх у майбутньому. «Бачити» їх у їхньому щасливому майбутньому. Це наче материнська магія — кидати камінці щасливих бажань в «котел часу» і всією своєю любов’ю прикликати їхню щасливу долю.

Я уявляю сина через 10 років. Йому буде 31. У кожний завиток його кучерів вплетені моя любов і благословіння. 

Я часто думаю про те, що не можу і, напевно, й не варто захищати дітей від усього. Думаю, як творити в небезпечних умовах простір безпеки, у якому маленька донька може входити в контакт зі своєю силою. Напевно, творити цей простір безпеки варто собою?

Коли хочу зробити щось швидше чи зробити за неї — питаю себе: чи саме зараз мої дії, моя турбота додають сил чи позбавляють їх?

Життєстійкість — це одночасно і вроджена — успадкована,  і набута якість.

І це така тонка грань — дати дітям можливість зустрітися з тим досвідом, який їм під силу, набути цей досвід «накачування м’язів своєї сили» і захистити від того, що буде руйнівним. Стати турботою між ними та життям. 

Зараз ми відзначаємо кожну малесеньку перемогу, і я докладаю зусиль, щоб навіть в іграх почекати й не підказувати правильних відповідей.

Я відповідаю на всі складні запитання, ми створюємо нові ігри, нові ритуали близькості, ми часто розмовляємо про саме життя, смерть, війну.

Нещодавно донька мене запитала: «А ти б вибрала для себе таке життя?» «Таке, як зараз?»  Я знаю, що кожен мій вибір привів до того життя, яке я маю. Я б хотіла, щоб у нас з вами було менше випробувань. Але саме зараз, саме в цьому своєму житті я щаслива. У мене для цього є все. Саме зараз я живу на повну силу.  «Мамо, а коли мені буде 60 років, вас з татом уже не буде?» — питає донька. «Фізично, напевно, вже ні», — відповідаю я чесно. Але я ж буду з тобою завжди. І починаю її цілувати і штурхати. І казати: «Я буду тут, і тут, і тут». (Торкаючись її щічок, плечей, спинки…) Я хочу, щоб кожна клітинка її тіла запам’ятала мої доторки й ніжність.

Колись я думала, що, мабуть, єдиний спадок, який є сенс передавати, — любов у генах, міцні серотонінові, окситоцинові зв’язки. І кожен день я завершую чимось, що б дало їм змогу  зафіксувати мою любов. Щоб мій погляд, мій голос — звучали всередині них підтримкою, силою та повагою. Адже це стане їхнім поглядом, їхнім внутрішнім голосом, їхньою самооцінкою.  «Ти бачиш, як ти відображаєшся у моїх очах»? І, коли син поруч, цілую його в плече (місце, куди можу дістати цілунком, навіть стаючи навшпиньки).

Ці «окситоцинові» скарбнички — наші звичні слова та прізвиська, сімейні рецепти, домашні ритуали, традиції, історії, навіть речі. І це необов’язково має передаватись із покоління в покоління — це ж ми самі можемо започаткувати — як нову традицію, новий відлік.  Я вже підготувала рідним подарунки на Новий рік. Напевно, це моя особиста  терапія зараз. Я завжди готую святкові сюрпризи близьким набагато раніше, ніж настануть свята. А зараз — це моє заземлення. Це теж — камінчик у майбутнє. І в кожен мій подарунок я теж вкладаю більше, ніж просто святковий настрій. Я буквально тримаю в руках кожен дарунок і «заряджаю» його. Може, благословінням?

А ще, багато років поспіль я купую керамічний символ — знак року. В одного і того ж майстра. Цьогоріч іще в жовтні я йому написала: а чи є у вас «кролики»? Наступний рік — рік Кролика. Якраз у жовтні встигла їх придбати! За кілька тижнів  майстер виїхав із Запоріжжя. Щодня там були обстріли. Він покинув майстерню. Я так хвилювалася за нього. Молилась, аби швидше був у безпеці.

Ці керамічні кролики — для мене тепер не лише знаки року. Вони символ крихкості нашого життя й одночасно сили. 

Ми з донькою часто разом мріємо. Мрії — наше паливо. Вони роблять майбутнє ближчим до теперішнього.

Колись син у свої роки 4 (зараз йому 21) сказав: «Мрія — це те, що ти хочеш зробити справжнім». Я точно знаю, що хочу зробити «справжнім».

Доньці розповідаю про «рівні мрій» — «рівні щастя».

Мрія для себе.

Мрія для пари (для дорослих).

Мрія для родини.

Мрія для спільноти (друзів, колег).

Мрія для міста.

Мрія для країни.

Мрія для Світу. 

І кожен «рівень мрій» важливий. Ми не навчені того, що щастя для себе не менш важливе, ніж щастя та мрії для інших. Ми проходимо цими сходинками, промовляємо те, чого би хотіли і що можемо втілити самі.

Зараз у всіх нас одна Мрія. 

І вона обов’язково стане реальністю.

Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня, письменниця

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected].

Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку