Камінці щасливих бажань у «котлі часу»

Дитяча сімейна психологиня про те, як фіксувати в дітях свою любов і звучати всередині них підтримкою, силою та повагою

14 Грудня 2022

Сьогодні ми з донькою танцювали вальс. Вона вела в танці й так серйозно сказала: «Ти що, не знаєш, як рухатися квадратом?» Ми танцювали під уявну музику, підспівували собі, якраз відключили світло. 

Ми живемо в селі, на дачі. Танцювали, щоб зігрітись, а уявляла її в сукні, зі святковою зачіскою, дорослою, з партнером у костюмі. 

Я привчила себе, хвилюючись за дітей, уявляти їх у майбутньому. «Бачити» їх у їхньому щасливому майбутньому. Це наче материнська магія — кидати камінці щасливих бажань в «котел часу» і всією своєю любов’ю прикликати їхню щасливу долю.

Я уявляю сина через 10 років. Йому буде 31. У кожний завиток його кучерів вплетені моя любов і благословіння. 

Я часто думаю про те, що не можу і, напевно, й не варто захищати дітей від усього. Думаю, як творити в небезпечних умовах простір безпеки, у якому маленька донька може входити в контакт зі своєю силою. Напевно, творити цей простір безпеки варто собою?

Коли хочу зробити щось швидше чи зробити за неї — питаю себе: чи саме зараз мої дії, моя турбота додають сил чи позбавляють їх?

Життєстійкість — це одночасно і вроджена — успадкована,  і набута якість.

І це така тонка грань — дати дітям можливість зустрітися з тим досвідом, який їм під силу, набути цей досвід «накачування м’язів своєї сили» і захистити від того, що буде руйнівним. Стати турботою між ними та життям. 

Зараз ми відзначаємо кожну малесеньку перемогу, і я докладаю зусиль, щоб навіть в іграх почекати й не підказувати правильних відповідей.

Я відповідаю на всі складні запитання, ми створюємо нові ігри, нові ритуали близькості, ми часто розмовляємо про саме життя, смерть, війну.

Нещодавно донька мене запитала: «А ти б вибрала для себе таке життя?» «Таке, як зараз?»  Я знаю, що кожен мій вибір привів до того життя, яке я маю. Я б хотіла, щоб у нас з вами було менше випробувань. Але саме зараз, саме в цьому своєму житті я щаслива. У мене для цього є все. Саме зараз я живу на повну силу.  «Мамо, а коли мені буде 60 років, вас з татом уже не буде?» — питає донька. «Фізично, напевно, вже ні», — відповідаю я чесно. Але я ж буду з тобою завжди. І починаю її цілувати і штурхати. І казати: «Я буду тут, і тут, і тут». (Торкаючись її щічок, плечей, спинки…) Я хочу, щоб кожна клітинка її тіла запам’ятала мої доторки й ніжність.

Колись я думала, що, мабуть, єдиний спадок, який є сенс передавати, — любов у генах, міцні серотонінові, окситоцинові зв’язки. І кожен день я завершую чимось, що б дало їм змогу  зафіксувати мою любов. Щоб мій погляд, мій голос — звучали всередині них підтримкою, силою та повагою. Адже це стане їхнім поглядом, їхнім внутрішнім голосом, їхньою самооцінкою.  «Ти бачиш, як ти відображаєшся у моїх очах»? І, коли син поруч, цілую його в плече (місце, куди можу дістати цілунком, навіть стаючи навшпиньки).

Ці «окситоцинові» скарбнички — наші звичні слова та прізвиська, сімейні рецепти, домашні ритуали, традиції, історії, навіть речі. І це необов’язково має передаватись із покоління в покоління — це ж ми самі можемо започаткувати — як нову традицію, новий відлік.  Я вже підготувала рідним подарунки на Новий рік. Напевно, це моя особиста  терапія зараз. Я завжди готую святкові сюрпризи близьким набагато раніше, ніж настануть свята. А зараз — це моє заземлення. Це теж — камінчик у майбутнє. І в кожен мій подарунок я теж вкладаю більше, ніж просто святковий настрій. Я буквально тримаю в руках кожен дарунок і «заряджаю» його. Може, благословінням?

А ще, багато років поспіль я купую керамічний символ — знак року. В одного і того ж майстра. Цьогоріч іще в жовтні я йому написала: а чи є у вас «кролики»? Наступний рік — рік Кролика. Якраз у жовтні встигла їх придбати! За кілька тижнів  майстер виїхав із Запоріжжя. Щодня там були обстріли. Він покинув майстерню. Я так хвилювалася за нього. Молилась, аби швидше був у безпеці.

Ці керамічні кролики — для мене тепер не лише знаки року. Вони символ крихкості нашого життя й одночасно сили. 

Ми з донькою часто разом мріємо. Мрії — наше паливо. Вони роблять майбутнє ближчим до теперішнього.

Колись син у свої роки 4 (зараз йому 21) сказав: «Мрія — це те, що ти хочеш зробити справжнім». Я точно знаю, що хочу зробити «справжнім».

Доньці розповідаю про «рівні мрій» — «рівні щастя».

Мрія для себе.

Мрія для пари (для дорослих).

Мрія для родини.

Мрія для спільноти (друзів, колег).

Мрія для міста.

Мрія для країни.

Мрія для Світу. 

І кожен «рівень мрій» важливий. Ми не навчені того, що щастя для себе не менш важливе, ніж щастя та мрії для інших. Ми проходимо цими сходинками, промовляємо те, чого би хотіли і що можемо втілити самі.

Зараз у всіх нас одна Мрія. 

І вона обов’язково стане реальністю.

Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня, письменниця

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — opinions@theukrainians.org.

Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!