Сни з Криму

Історії про втрачений дім, якого так не вистачає

16.03.2017 Остап Яриш
 

Минуло три роки відтоді, як Росія окупувала Крим. І три роки відтоді, як безліч людей зібрали речі й залишили півострів, поїхавши в інші регіони України чи за кордон. Дехто з них періодично навідується додому, але є й такі, хто з різних обставин не може ступити на рідну землю увесь цей час. Та навіть на відстані Крим залишається з ними — хоча б у снах і спогадах, бо цього не відбере жоден ворог. Ми попросили кількох переселенців поділитися своїми сновидіннями про втрачений дім.

 

Пам’ятаю, я ніяк не міг відірвати очей від річки. Коли поїзд метро виїжджав з-під землі і мчав мостом через Дніпро, я щоразу завмирав, топлячи погляд у воді. Довго не міг зрозуміти, чому так. Аж якось збагнув — тут, у Києві, мені страшенно не вистачає моря.

Упродовж першого року після окупації я старався не думати про Крим, не згадувати. Я голова сім’ї, і ностальгічні переживання могли лише нашкодити — боявся впасти у депресію. Спогади б мене просто знерухомили, і я підсвідомо їх блокував. Може тому і Крим не снився.

Тепер уже сниться. Я навіть написав про це вірш. Один із найяскравіших образів, який постійно з’являється, — мій дім в Інкермані, де я народився і виріс. Причому сняться епізоди родом з дитинства — у снах я відчуваю себе малим хлопчиком і занурююсь у теплі спогади, пов’язані з домом. Наш будинок розташований на пагорбі, звідки відкривається мальовничий вигляд на долину та море. І вже зараз я розумію, що ніколи по-справжньому не цінував цього. Тепер дім, від якого я весь перший рік після окупації намагався втекти, повертається до мене у снах, і мені дуже хочеться повернутись до нього наяву.

набережная, Ялта(1)

пляж, Ливадия, возле Ялты

Також мені сняться зміни. Мама інколи телефоном розповідає, що змінилось в Інкермані за час моєї відсутності. Сусідній пагорб, який видно з наших вікон, зараз активно забудовують росіяни. Це ласий шматок для людей із Москви. Мені це болить — рідну землю, яка ніколи не змінювалась й залишилась в солодких спогадах саме такою, зараз просто паплюжать. І хоча я ніколи не бачив цих забудов, вони мені сняться — уява намагається візуалізувати зміни, про які я чую. Так і виходить, що, з одного боку, мені сниться минуле, а з іншого — це наче і майбутнє. Так, мовби я туди повертаюсь і ходжу місцями, якими дорожу з дитинства. Це одні з найприємніших снів.  

 

Крим мені сниться постійно — щонайменше раз на тиждень. І так вже протягом трьох років. Сняться передусім люди — друзі, родичі. Сниться, що я вдома, або на попередній роботі — в редакції «Керч ФМ». Наш колектив був проукраїнським, і ми всією редакцією виступали проти окупації.

Нинішні сновидіння сильно відрізняються від тих перших. Зараз мені Крим сниться переважно до окупації — там той час, коли все ще добре, так, як було раніше. У снах я не бачу подій захоплення Криму, мабуть тому, що так себе програмую — ще з дитинства налаштовую себе лише на добрі сни.  

А от три роки тому не могла з цим нічого вдіяти — думки про окупацію були зі мною в режимі 24/7. Вони мене переслідували цілодобово — як в реальності, так і у снах. Тоді бачила лише погане: як Росія вривається, як страждають люди… Здавалося, що це ніколи не скінчиться. А потім, коли я перебралася до Києва і опинилась в іншій реальності, окупація раптом мені снитися перестала. Мабуть, це психіка створила такий захист від негативних емоцій.

Вид на Судак с Генуэзской крепости

набережная, Севастополь(1)

Мені сняться також друзі, які перейшли на російський бік і зараз славлять Путіна. Та у моїх снах ми досі дружимо — так, наче і не було жодних проблем, і ніби війна нас не розділила. Це добрі сни. В них ми спілкуємося, гуляємо, втілюємо якісь спільні ідеї.

 

 

Я рідко запам’ятовую сни, але знаю точно, що Крим мені сниться лише літній. Мої батьки мають невеличкий готель біля моря, де я зазвичай проводив усе літо, — тож сниться саме це. Бачу Чорне море біля Судака та гірські кримські пейзажі. Бачу, як ввечері розважаємося з друзями на пляжі, їздимо на вечірки. Нам весело у тих снах.

Сняться батьки. Періодично сниться дідусь, який помер ще до окупації. Він був великим патріотом кримськотатарського народу, членом Меджлісу та активним громадським діячем. Часто думаю про те, що б він робив і як би він реагував на ті події, якби ще був живим. Я проводив з ним багато часу — інколи сниться, що я, як колись давно, граю з дідусем у шахи. Сумую за тими часами.

Судак

сучениры, набережная, Севастополь

Але такі сни я бачив не завжди. Одразу після окупації Крим снився мені значно частіше, аніж тепер. І ті сни були вкрай тривожними — бувало, прокидався в холодному поту й не міг більше заснути до самого ранку. Могло наснитись, як розстрілюють мою родину. Чи ще якісь жахіття. Тоді всі ми жили на межі війни й перебували в постійному страху — ніхто не знав, що буде далі.

Кошмари припинились тоді, коли стало зрозумілим, що Крим окуповано. Саме тоді я вперше і поїхав до батьків — коли ти поруч з ними, то не так тривожно.

 

2014 рік був неймовірно важким — ми дуже багато працювали, і тоді реальність та сновидіння злились в одне ціле. Зараз я не можу сказати, що тоді було насправді, а що мені наснилось. Сьогодні, коли прийшло усвідомлення всього, що трапилось, про це говорити вже якось легше.

Крим є радше такою собі червоною лінією, яка постійно виринає образами, спалахами чи уривками ледь не в кожному моєму сновидінні. Це — підсвідоме, те, про що ти постійно думаєш і чим живеш, тому в мене по-інакшому бути, мабуть, не може. І незважаючи на те, що інколи хочеш абстрагуватись від усіх переживань, щоб ефективніше працювати, воно все ж не покидає тебе навіть у снах.

Крим для мене — це не просто море, гори чи якісь конкретні міста. Звісно, це сниться теж. Але Крим — це передусім близькі люди, з якими я зараз дуже рідко бачуся. Мої дві бабусі, яких я не бачила вже три роки. Мої батьки, з якими зустрічаємося раз на рік. Мої племінники. Вони усі і сняться.

Крім того, Крим для мене — це люди, якими ми опікуємося і яким намагаємося допомагати. Один з останніх, хто мені снився, — Ервін Ібрагімов — людина, яку викрала окупаційна влада минулого року і з якою я не була особисто знайома. Зараз я не можу пригадати цей сон у деталях. Однак чітко запам’яталось те, що він говорив і поводився так, наче нікуди й не щезав. Коли я прокинулась, в мене не було жодного відчуття тривоги. Навпаки — здавалось, ніби він живий і здоровий, і це справді дає надію.

фото Эрвина Ибрагимова дома у родителей, Бахчисарай

Ханский дворец, Бахчисарай

Часто мені також сниться Бахчисарай — одне з моїх улюблених місць в Криму. Над бахчисарайським палацом є плато на скелях, звідки відкривається чудовий вигляд — це для мене своєрідне місце сили. У своїх снах я часто повертаюсь саме туди. Хоча більшість моїх снів — чорно-білі, черепиця бахчисарайського палацу відображається в яскраво-червоному кольорі. Крим мені сниться таким, яким я його запам’ятала. І таким, яким я його мрію побачити.

***

[Цим текстом ми продовжуємо серію матеріалів під загальною назвою «Траєкторія війни». Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.]

Остап Яриш Аліна Смутко

Схожі публікації

3551 8

850 днів на воді

Шість сотень українських моряків більш як два роки замість дому живуть на кораблях ВМС

13.08.2016 Ірина Кипоренко
12337 9

Алім Алієв

Розмова із громадським активістом, співзасновником ініціативи «Крим SOS»

02.10.2014 Тарас Прокопишин
29909 7

Джамала

Розмова з відомою українською співачкою

04.04.2014 Інна Березніцька

Популярні публікації

45072 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
44313 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея
38957 6

Хочу здати кров. Як? Де? Коли?

16 карток про те, як cтати донором крові та чого не можна робити перед процедурою
22.02.2017 Ірина Сало

Введіть слово, щоб почати