Сни з Криму

Історії про втрачений дім, якого так не вистачає

16 Березня 2017
 

Минуло три роки відтоді, як Росія окупувала Крим. І три роки відтоді, як безліч людей зібрали речі й залишили півострів, поїхавши в інші регіони України чи за кордон. Дехто з них періодично навідується додому, але є й такі, хто з різних обставин не може ступити на рідну землю увесь цей час. Та навіть на відстані Крим залишається з ними — хоча б у снах і спогадах, бо цього не відбере жоден ворог. Ми попросили кількох переселенців поділитися своїми сновидіннями про втрачений дім.

 

Пам’ятаю, я ніяк не міг відірвати очей від річки. Коли поїзд метро виїжджав з-під землі і мчав мостом через Дніпро, я щоразу завмирав, топлячи погляд у воді. Довго не міг зрозуміти, чому так. Аж якось збагнув — тут, у Києві, мені страшенно не вистачає моря.

Упродовж першого року після окупації я старався не думати про Крим, не згадувати. Я голова сім’ї, і ностальгічні переживання могли лише нашкодити — боявся впасти у депресію. Спогади б мене просто знерухомили, і я підсвідомо їх блокував. Може тому і Крим не снився.

Тепер уже сниться. Я навіть написав про це вірш. Один із найяскравіших образів, який постійно з’являється, — мій дім в Інкермані, де я народився і виріс. Причому сняться епізоди родом з дитинства — у снах я відчуваю себе малим хлопчиком і занурююсь у теплі спогади, пов’язані з домом. Наш будинок розташований на пагорбі, звідки відкривається мальовничий вигляд на долину та море. І вже зараз я розумію, що ніколи по-справжньому не цінував цього. Тепер дім, від якого я весь перший рік після окупації намагався втекти, повертається до мене у снах, і мені дуже хочеться повернутись до нього наяву.

набережная, Ялта(1)

пляж, Ливадия, возле Ялты

Також мені сняться зміни. Мама інколи телефоном розповідає, що змінилось в Інкермані за час моєї відсутності. Сусідній пагорб, який видно з наших вікон, зараз активно забудовують росіяни. Це ласий шматок для людей із Москви. Мені це болить — рідну землю, яка ніколи не змінювалась й залишилась в солодких спогадах саме такою, зараз просто паплюжать. І хоча я ніколи не бачив цих забудов, вони мені сняться — уява намагається візуалізувати зміни, про які я чую. Так і виходить, що, з одного боку, мені сниться минуле, а з іншого — це наче і майбутнє. Так, мовби я туди повертаюсь і ходжу місцями, якими дорожу з дитинства. Це одні з найприємніших снів.  

 

Крим мені сниться постійно — щонайменше раз на тиждень. І так вже протягом трьох років. Сняться передусім люди — друзі, родичі. Сниться, що я вдома, або на попередній роботі — в редакції «Керч ФМ». Наш колектив був проукраїнським, і ми всією редакцією виступали проти окупації.

Нинішні сновидіння сильно відрізняються від тих перших. Зараз мені Крим сниться переважно до окупації — там той час, коли все ще добре, так, як було раніше. У снах я не бачу подій захоплення Криму, мабуть тому, що так себе програмую — ще з дитинства налаштовую себе лише на добрі сни.  

А от три роки тому не могла з цим нічого вдіяти — думки про окупацію були зі мною в режимі 24/7. Вони мене переслідували цілодобово — як в реальності, так і у снах. Тоді бачила лише погане: як Росія вривається, як страждають люди… Здавалося, що це ніколи не скінчиться. А потім, коли я перебралася до Києва і опинилась в іншій реальності, окупація раптом мені снитися перестала. Мабуть, це психіка створила такий захист від негативних емоцій.

Вид на Судак с Генуэзской крепости

набережная, Севастополь(1)

Мені сняться також друзі, які перейшли на російський бік і зараз славлять Путіна. Та у моїх снах ми досі дружимо — так, наче і не було жодних проблем, і ніби війна нас не розділила. Це добрі сни. В них ми спілкуємося, гуляємо, втілюємо якісь спільні ідеї.

 

 

Я рідко запам’ятовую сни, але знаю точно, що Крим мені сниться лише літній. Мої батьки мають невеличкий готель біля моря, де я зазвичай проводив усе літо, — тож сниться саме це. Бачу Чорне море біля Судака та гірські кримські пейзажі. Бачу, як ввечері розважаємося з друзями на пляжі, їздимо на вечірки. Нам весело у тих снах.

Сняться батьки. Періодично сниться дідусь, який помер ще до окупації. Він був великим патріотом кримськотатарського народу, членом Меджлісу та активним громадським діячем. Часто думаю про те, що б він робив і як би він реагував на ті події, якби ще був живим. Я проводив з ним багато часу — інколи сниться, що я, як колись давно, граю з дідусем у шахи. Сумую за тими часами.

Судак

сучениры, набережная, Севастополь

Але такі сни я бачив не завжди. Одразу після окупації Крим снився мені значно частіше, аніж тепер. І ті сни були вкрай тривожними — бувало, прокидався в холодному поту й не міг більше заснути до самого ранку. Могло наснитись, як розстрілюють мою родину. Чи ще якісь жахіття. Тоді всі ми жили на межі війни й перебували в постійному страху — ніхто не знав, що буде далі.

Кошмари припинились тоді, коли стало зрозумілим, що Крим окуповано. Саме тоді я вперше і поїхав до батьків — коли ти поруч з ними, то не так тривожно.

 

2014 рік був неймовірно важким — ми дуже багато працювали, і тоді реальність та сновидіння злились в одне ціле. Зараз я не можу сказати, що тоді було насправді, а що мені наснилось. Сьогодні, коли прийшло усвідомлення всього, що трапилось, про це говорити вже якось легше.

Крим є радше такою собі червоною лінією, яка постійно виринає образами, спалахами чи уривками ледь не в кожному моєму сновидінні. Це — підсвідоме, те, про що ти постійно думаєш і чим живеш, тому в мене по-інакшому бути, мабуть, не може. І незважаючи на те, що інколи хочеш абстрагуватись від усіх переживань, щоб ефективніше працювати, воно все ж не покидає тебе навіть у снах.

Крим для мене — це не просто море, гори чи якісь конкретні міста. Звісно, це сниться теж. Але Крим — це передусім близькі люди, з якими я зараз дуже рідко бачуся. Мої дві бабусі, яких я не бачила вже три роки. Мої батьки, з якими зустрічаємося раз на рік. Мої племінники. Вони усі і сняться.

Крім того, Крим для мене — це люди, якими ми опікуємося і яким намагаємося допомагати. Один з останніх, хто мені снився, — Ервін Ібрагімов — людина, яку викрала окупаційна влада минулого року і з якою я не була особисто знайома. Зараз я не можу пригадати цей сон у деталях. Однак чітко запам’яталось те, що він говорив і поводився так, наче нікуди й не щезав. Коли я прокинулась, в мене не було жодного відчуття тривоги. Навпаки — здавалось, ніби він живий і здоровий, і це справді дає надію.

фото Эрвина Ибрагимова дома у родителей, Бахчисарай

Ханский дворец, Бахчисарай

Часто мені також сниться Бахчисарай — одне з моїх улюблених місць в Криму. Над бахчисарайським палацом є плато на скелях, звідки відкривається чудовий вигляд — це для мене своєрідне місце сили. У своїх снах я часто повертаюсь саме туди. Хоча більшість моїх снів — чорно-білі, черепиця бахчисарайського палацу відображається в яскраво-червоному кольорі. Крим мені сниться таким, яким я його запам’ятала. І таким, яким я його мрію побачити.

***

[Цим текстом ми продовжуємо серію матеріалів під загальною назвою «Траєкторія війни». Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.]

Текст
новини
>

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки