Сон

Усі, хто провів хоча б добу в підвалі, бліндажі, окопі, у хаті чи просто неба поруч із лінією фронту, точно знають, як солодко спиться під виходи й прильоти, крики з рації, гудіння екофлоу та мерехтіння лампочки.

Я багато ночував із військовими вздовж усієї лінії фронту. Іноді це були розкішні бліндажі з двоповерховими ліжками й розкладачками, іноді — крихітні підвали із закрутками, де, у кращому разі, солдату випадало спати просто на землі. Бувало, я займав місце втомлених бійців, які так само прагнули сну. Інколи місця, де можна було бодай трохи відпочити, просто не було, і всі мучилися, дрімаючи по черзі. Військові завжди були гостинними, щедро ділилися їжею й віддавали найкращі місця для сну.

Зняти сон військового на фронті не так уже й просто — адже вони майже ніколи не сплять. Вони постійно працюють. Раніше я замислювався: як у таких місцях і таких умовах взагалі можна заснути? Тепер я засинаю із задоволенням у кожну хвилину, вільну від роботи.

Щоб заснути десь на фронті, я завжди вмикав Фредеріка Шопена. Сон на фронті для мене звучить як Nocturne Op. 9 No. 2. Коли я знову дивлюся на ці умиротворені обличчя на фотографіях — у голові грає саме Шопен.

Як не спитай, одне з головних бажань військового, коли він потрапляє у відпустку чи повертається з війни, — виспатися. Ця серія розповідає про мрії, сни та спокій, які на війні може вмістити у собі лише сон — такий далекий і такий бажаний для всіх.

Виставку вперше продемонстрували під час конференції «Людина у війську», ініційованої Правозахисним центром «Принцип».