img

Стартап: народитися і вижити

01.06.2016 Анна Маслій

У нестабільний час, який нині переживає медіа-ринок, питання створення власного стартапу є непростим. Тим паче, коли йдеться не просто про створення, а й про подальше та, головне, успішне його функціонування. Така дискусія не оминула і цьогорічного Lviv Media Forum. Власним досвідом та спостереженнями ділилися — Денис Бортніков, учасник команди «Гараж Генг», Юрій Марченко, головний редактор видання «Платформа», Сергій Щербина, колишній керівник проекту INSIDER, і Тамара Бабакова, медіа-експерт.

 

Денис Бортніков: Велика проблема багатьох проектів — зацикленість на собі. Кожен вважає свій проект найкрутішим.

Говорячи про краудфандинг, його насамперед сприймають як щось на кшталт скарбнички, котру можна розбити і дістати звідти кошти. Це хибне бачення, бо краудфандинг дає насправді набагато більше, ніж просто гроші, а саме — можливість протестувати ідею чи проект на міцність: зрозуміти, наскільки актуальним є запит на ваш продукт на ринку.

Краудфандинг — це також нагода перевірити на міцність та стійкість вашу команду, адже часто трапляється, що на початку усі працюють злагоджено та усіх все влаштовує, а у подальшому починаються непорозуміння. Перебуваючи на глибині в океані чи у морі, ви повинні продовжувати плисти, бо вже не маєте дороги назад. Це стосується і роботи в команді: усі мають чітко знати, хто та що робить. І не тільки знати, а й робити це, бо якщо ви не робитимете цього — то просто потонете.

Коли ви отримуєте гроші та створюєте хороший продукт — разом з тим ви отримуєте певний соціальний капітал, який можете використовувати і надалі. Якщо у майбутньому ви прийдете знову зі своєю краудфандинговою кампанією чи то на «Спільнокошт», чи на Kickstarter, у вас уже буде коло людей, які у вас повірили і дали вам певний кредит довіри. Краудфандинг базується на спільноті, а не на аудиторії, — тому рекомендую будувати спільноту і більше виходити за межі екрану, у офлайн. Важливо відсторонюватися і ставати на місце своїх читачів — так ви зможете краще вдосконалювати свій проект.

Юрій Марченко: Медіа більше не можуть винятково висвітлювати реальність вони повинні формувати її, вриватися у неї через офлайн.

Інтернет-видання «Платформа» — незалежний медіа-проект, він сам на себе заробляє. У нас немає інвестора чи умовного вогнища з грішми, довкола якого ми гріємося, як це зазвичай діє у більшості українських ЗМІ. Ми перестали використовувати також гранти і тепер можемо самі себе утримувати.

13313930_1122269714510672_2098879204_o

Приблизно рік тому ми вийшли у нуль — навіть трохи у плюс, а вдалося нам це зробити завдяки спецпроектам. Що таке спецпроекти? До прикладу, до нас приходить рекламодавець від компанії, яка займається виробництвом побутової техніки, і пропонує, щоб на «Платформі» з’явився текст на певну тему, яку ми самі оберемо, а зверху просто висітиме плашка з товаром, який він хоче рекламувати. У результаті ми публікуємо контент, який би і так публікували, але нам за це ще й платять гроші. У нас є розділ «Науковий підхід», де ми беремо інтерв’ю у молодих і талановитих українських вчених, а зверху висить логотип компанії Shell. Саме спецпроекти приносять нам 60% прибутків. Ще близько 30% ми отримуємо завдяки тому, що ведемо такі рубрики, як «Афіша» та «Вакансії», а 10% приносить банерна реклама.

За останні роки сильно змінилося багато речей, і не лише у медіа. Все стало маркетингом: ви приходите у банк — і там вам продають путівку до Таїланду, а у книжковому магазині вам пропонують придбати футболку. Тому, на мою думку, медіа вже не можуть винятково висвітлювати реальність — вони повинні формувати її, вриватися у неї через офлайн. Саме це ми зробили минулого року, організувавши фестиваль Ucrazyans, — зібрали разом тих представників громадянського суспільства, які своїми ідеями рухають Україну вперед. Саме там різні соціальні та суспільні громадські ініціативи змогли не лише спілкуватися між собою, а й розповісти про себе іншим людям.

Сергій Щербина: Створюючи політичне чи економічне видання, не слід розраховувати на краудфандинг чи спецпроекти.

Якщо ви хочете робити хороший та якісний продукт, а ключовою темою свого видання обираєте політику чи економіку, то повинні розуміти, що для цього вам необхідно залучити експертів та професіоналів своєї справи, а це потребує чималих коштів. Я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що зараз зарплата толкового політичного журналіста становить 700-800 доларів на місяць, а якщо ви хочете працювати з професіоналом, то сума може сягати 1000-1500, а іноді і 3000 доларів.

13324275_1122269737844003_1133322414_o

 На мою думку, краудфандинг і залучення спецпроектів не будуть дієвими, якщо ви створюєте видання про політику чи економіку. Я ніколи цим не займався. Секрет успіху, до прикладу, видання «Платформа» у тому, що це оптимістична історія про красу та добро — і бренди хочуть продаватися за рахунок цього. Та якщо ви займаєтеся політикою чи економікою і пишете про реформи, то не кожен бренд захоче з цим асоціюватися.

Якщо ви хочете займатися політичною чи економічною тематикою, то у вас є три шляхи. Перший — взяти гроші в інвестора. Але із цим не все просто, бо робота залежить від чесності інвестора. Другий шлях — гранти. Аби виправдати його і мати шанс отримати наступний, треба правильно обрати тему, якої будете дотримуватися у своїй роботі. Третій шлях — час від часу публікувати замовні новини чи статті. Не розкрию таємниці, якщо скажу, що багато політичних видань за цією моделлю і працюють, — навіть не для того, щоби заробити багато грошей, а щоби мати змогу утримувати видання і платити зарплату журналістам. Інших шляхів на сьогодні я не бачу.

Тамара Бабакова: Звично, коли розповідають про контент чи інноваційні формати, а говорити про гроші вважають непристойним.

Минулого року у мене була можливість провести цікавий і пізнавальний експеримент. Суть його була у тому, щоб група з 22 осіб (яку сформували журналісти, редактори і медійники-практики), маючи бюджет у 6 тисяч гривень, створила один номер районної газети з тією кількістю шпальт і тиражем, які вони вважатимуть за потрібне. Про бюджет знала лише людина, яка захотіла бути видавцем, і, відповідно, вона й могла розподілити суму між іншими людьми залежно від функцій, які вони виконували. По завершенні експерименту ми отримали неочікувані результати. Найбільше мене вразило те, що 12 осіб відмовилося від гонорару, оскільки не знали, як оцінити свою роботу та докладені зусилля, а видавець не був готовим запропонувати їм відповідну зарплату. Цікавим фактом було і те, що лише три особи з усієї групи знали про загальний бюджет, який було надано. Ви можете припустити, що цю інформацію приховували чи не розголошували, але насправді ніхто цим просто не поцікавився.

13340757_1122269727844004_784846989_o

Що мене наштовхнуло на необхідність такого експерименту? Щоразу, коли я беру участь у великих медійних заходах, зауважую, що колеги здебільшого говорять про контент, але ніколи не знають, скільки грошей рекламодавці пропонують медіа. Ми не знаємо, наскільки менше журналісти рубрики «культура» заробляють від журналістів рубрики «політика», і взагалі, чи варто першим знати про це? Якщо ви працюєте журналістом або навіть головним редактором, ви не знаєте, скільки грошей заробляють у рекламному відділі. Ну і, звісно, кожного турбує питання, скільки ж вартує його праця і чи достатньо йому платять загалом.

Щоби мати відповіді на ці запитання, нам потрібно знати, як розподіляють гроші у медіа, а ми про це знаємо дуже мало. Чому так? У мене є три основні гіпотези. Перша — нам про це не говорять або говорять неправду. Друга — ми самі не можемо обмінюватися цією інформацією, бо у деяких компаніях є практика нерозголошення інформації. І третім та найвагомішим пунктом є те, що говорити про гроші — це непристойно. Звично, коли розповідають про контент та інноваційні формати. Але тут є важливий нюанс – чудового контенту не може бути в принципі, якщо людям немає чого їсти. Якщо людина робить велику частину своєї роботи безплатно — дуже скоро ми втратимо цього експерта. Тому було б добре, якби ми періодично задумувалися про те, де брати гроші, як їх розподіляють і чи вміємо ми ними розпоряджатися.

Анна Маслій Lviv Media Forum

Схожі публікації

13020 10

Євген Глібовицький: «Цінності в журналістиці — інструмент, а не абстрактна тема»

Євген Глібовицький — про те, куди котяться українські медії і як їх урятувати

06.09.2016 Ольга Клінова
1789 5

Медіавласність по-українськи: бізнес чи інструмент впливу?

Якими є альтернативні шляхи фінансування медіа і чому формування критично мислячої аудиторії надважливе для ЗМІ

27.05.2016 Ліза Сокуренко
1173 4

Режисер Євген Афінеєвський: Документальне кіно має змінювати світ

Доповідь Євгена Афінеєвського про фільм як медіа та індустрію документалістики

30.05.2016 Вікторія Хорошун

Популярні публікації

49361 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
42782 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
47352 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати