Інтерв`ю

Ярослав Ажнюк: «Важливий привілей українців — питомий рівень креативності на одиницю населення»

Ярослав Ажнюк, співзасновник та CEO компанії Petcube, — про те, як українцям конкурувати у світі

The Ukrainians, Струк Анастасія
9 Грудня 2020

Ярослава Ажнюка сміливо можна називати global Ukrainian. Він у списку найуспішніших молодих українців, а його винахід Petcube у домівках жителів 18 країн. Шість років Ярослав мешкав у Сан-Франциско, але рік тому знову перебрався до Києва. Каже, давно мріяв повернутися в Україну і проводити тут більше часу. І Ярославу вдалося так організувати свій бізнес, щоб здійснити власну мрію. Та попри це, він не спиняється, працює одночасно у кількох проєктах світового масштабу і нестримно мріє про те, щоб на світовій карті українських глобальних компаній побільшало. 

На The Ukrainians Festival 2020 в інтерв’ю з Юрієм Гнатюком, співзасновником та операційним директором KindGeek, Ярослав Ажнюк, співзасновник та CEO компанії Petcube, розповів, як українцям конкурувати у світі та яку унікальну історичну можливість мають тепер.

Публікуємо текстовий фрагмент цієї розмови фестивалю, який ми організували завдяки підтримці Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні.

Повне відео доступне учасникам і учасницям нашої Спільноти. Приєднуйтеся!

 

Сьогодні розмовлятимемо в контексті поняття global Ukrainians — глобальних українців. Почнімо з самого визначення цього поняття, хто такий глобальний українець, яким він повинен бути, які цінності мати?

Глобальний українець — людина, яка вимірює себе масштабом світу, а не лише свого міста чи країни. Хто розуміє, наскільки культурно, економічно, політично, медійно весь світ дуже сильно пов’язаний. Ти не можеш обмежитися тим, що дізнаєшся, як справи у твого сусіда чи шкільного друга. Потрібно орієнтуватись на найкращі зразки у всьому світі, володіти різними мовами, активно цікавитись, як працює все довкола, і зрозуміти, яка твоя роль у цьому, що ти можеш додати, яку цінність створити. 

Це визначення стосується не лише українців, а людей з будь-якої країни, які мислять глобальними мірками. Глобальні люди ставлять собі запитання: «Як влаштований світ? А що я можу зробити зі своїм життям? Як найкраще його прожити? Що принести у цей світ?» Я бачу чимало таких людей, які живуть у різних куточках світу, незалежно від їхнього походження, і це мій світ також. Мені надзвичайно цікаво спілкуватися з такими людьми. І хочеться, щоб більше і більше людей з нашого середовища міряли себе глобальною міркою і вимагали від себе більшого.

Пригадую, вперше в мене відбувся катарсис від усвідомлення глобальності, коли я зрозумів, що світ — це трохи більше, ніж мій двір і мої сусіди. Перша країна, яку відвідав за кордоном, — Англія. Я поїхав туди на літню школу, батьки зібрали всі можливі гроші, щоб я там опинився. Все відбувалося, наче у фільмі. Десь на третій день я зрозумів, що зі мною в класі люди з Франції, з Іспанії, з Азії — з абсолютно різних куточків світу, і вони так близько. Це було відкриттям. От, власне, моє питання, як людям в Україні налаштовувати себе на такий глобальний контекст?

Мені здається, треба щиро цікавитись тим, як влаштований світ. Є така фраза, що дві найважливіші риси підприємця допитливість і наполегливість. Як на мене, це стосується будь-кого. Ці риси допомагають зростати нам як людям. І ця допитливість це те, що штовхає за межі. Змушує запитувати: «Як це працює? Чому мистецтво епохи Відродження таке цікаве? А чи є життя за межами Землі?»

Ця сама допитливість штовхає вчити нові мови. Як на мене, важливо досліджувати різні мови, в тому числі мови програмування. Наприклад, python одна з простих мов, з якої можна почати. Чому? Бо в 21 столітті мови програмування майже те ж, що англійська 20-30 років тому. Я вважаю, що кожна освічена людина має знати мови програмування. Ці речі дають додатковий кут зору.

Глобальні люди ставлять собі запитання: «А що я можу зробити зі своїм життям? Як найкраще його прожити? Що принести у цей світ?» 

Ми маємо очі, які забезпечують стереозір, а кожна нова мова, новий вид діяльності, наприклад, малювання чи гра на піаніно, занурення у філософію чи в макроекономіку, дають можливість ширше бачити світ. І там, де ти раніше помічав щось одне, тепер — абсолютно нові речі. Мені здається, це надзвичайно цікаво, це підвищує якість твого життя. Коли таке говорю, чую: «От я вже бачу твої 6 років життя у Сан-Франциско». Насправді не погоджуюсь з цим. Я б сказав, що це вплив моїх батьків і середовища, в якому я ріс.

Уявімо день середньостатистичного підприємця, бізнесмена, який прожив своє свідоме життя в непростий час, у непростій країні з ринком, який був орієнтований на Росію. Усе це середовище було таким чином влаштоване, що простіше здавалось створювати мікробізнес, відправляти товар в Уфу чи Воронеж, аніж співпрацювати з найближчим західним сусідом Польщею чи Німеччиною, не говорячи вже про Сполучені Штати. Як таким людям, з точки зору бізнесу, пробувати себе «перемикати»? Бо правила, стандарти якості, які працюють на Заході, очевидно, набагато потужніші.

Знаєш, відповідь дуже проста, але всі лінуються це робити. Просто вивчіть англійську. В українського бізнесу зараз історично важливий момент: ми маємо цілий ряд стратегічних переваг на глобальних ринках. Стратегія це план перемоги, зважаючи на ситуацію. Частина унікальності ситуації кожного українця в тому, що він українець. Що нам дає ця українська платформа, реальність? Наводжу три мої улюблені глобальні переваги. 

Перша за світовими мірками, в Україні одна з найнижчих вартостей освіченої робочої сили. Тобто у нас є освічені люди, які можуть робити продукт західної якості. І це стосується не лише програмістів, юристів, інженерів-механіків, розробників ракетних двигунів, перекладачів. І всі ці люди роблять якісний продукт за найнижчою вартістю у світі. Як відомо, бізнес це прибуток = доходи – витрати. І ось ця частина «витрати» — що вона нижча, то краще. Тобто коли ти за ці ж кошти в США можеш зробити один фільм, то в Україні п’ять. Коли в Америці можеш побудувати один завод, тут десять. Це абсолютно нечесна перевага. Як з тобою конкурувати компанії, у якої виробництво в США чи у Великобританії? Дуже складно.

Друга важлива перевага ширина профілю досвідчених спеціалістів. Ми одна з кількох країн у світі, які можуть будувати великі літаки чи ракетні двигуни. Чому? Тому що це потребує спеціалістів. Ідеться не лише про важку промисловість. От, наприклад, фармацевтика, сільське господарство теж успішні галузі. Чому чехи не можуть побудувати АН (назва серії літаків авіаконструктора Антонова,  — TU)? У них багато освічених людей у різних сферах, але, наприклад, немає кому зробити шасі. Їм треба купляти шасі у Таїланді, а про таїландців вони дивились різні мультики у дитинстві, тому не можуть одразу почати робити з ними літак. Відтак те, що Україна така велика країна зі школою, яка перейшла в спадок від радянської військової машини, треба розглядати як перевагу, яку треба використовувати собі ж на користь. 

І третій важливий привілей українців питомий рівень креативності на одиницю населення, який, думаю, один із найвищих у світі. Точно вищий, ніж середній світовий. Що я маю на увазі, коли говорю про це? Подивись на всю нову музику, яка з’являється в Україні. Музику, яка цікава, інша від тієї, що є у світі, що є не просто наслідуванням. Ту саму «ДахуБраху» з великими обіймами приймають в США, використовують їхні пісні в серіалах. Це українська мода, яка стає сенсацією у світі. Це невеликі кафе, ресторани, відвідуючи які в іноземців відпадають щелепи. Це все є маніфестацією невеликої локальної креативності.

Якщо оцінювати такі речі не за сукупним доходом від бізнесів, які це використовують, а просто за кількістю нових глобальних цікавих ідей, то я переконаний, що ми будемо в топ-10 на світовому рівні. В США немає такого рівня питомої креативності. Там значно частіше люди просто копіюють якісь робочі моделі. 

Хтось може подумати: «Не може бути! Невже ми такі класні?» Так, так! Коли ти поєднуєш ці три речі: невелику вартість освіченої робочої сили, величезну ширину профілю і питомий рівень креативності, то в тебе фантастичні умови для створення глобальних, інноваційних, інтелектуальних компаній з України. І те, чого бракує, це лідерства, здатності формулювати масштабну візію і вести за собою людей. У світі немає браку капіталу, у світі брак лідерів, в яких цей капітал можна вкласти.

Власне, над цим думаю останні 5 років: як зробити так, щоб в київських, львівських, одеських кав’ярнях люди обговорювали не те, як вони відкриють інше кафе, де вони готуватимуть капучино, і куди потрібно вкласти 20 000 доларів, а як збудувати компанію, яка змінить світ у тому чи іншому вимірі. Або ж виправить одну з великих проблем, що є у світі, на кшталт заміни застарілих океанських барж… Такими проблемами треба займатись, їхнє вирішення здатне привести до створення компаній, які будуть коштувати десятки і сотні мільярдів доларів. Саме це створить цінність для України, а не чергова кафешка, яка продає капучино з красивими арт-штуками. І таке також потрібно, не зрозумійте мене неправильно, але мені дуже шкода, коли бачу довкола надзвичайно розумних талановитих українців, які працюють дуже багато, проте витрачають свій талант та енергію на щось порівняно невелике, хоч насправді здатні зробити щось набагато більше. Це як забивати цвях мікроскопом.

Те, чого бракує, це лідерства, здатності формулювати масштабну візію і вести за собою людей

Тому мені хочеться, щоб більше людей зважувалося на глобальні ідеї, не обов’язково йдеться про бізнес, це можуть бути і культурні проєкти, релігійні, медійні, філософські, політичні безліч сфер. Важливо тільки ставити цю високу планку. 

Погоджуюсь з тобою, особливо після Революції Гідності у нового покоління відчувається шалена енергія, якої немає ніде у світі.

Можу пояснити, чому так відбувається, за принципами фізики середньої школи. У нас спрацював ефект накопичення потенційної енергії. Ми країна, яка 300 років була без державності. Країна, в якій Радянський Союз винищував еліту... Нас затискали. І ось нарешті ми отримали незалежність.

За 30 років  ми зробили три революції, враховуючи Революцію на граніті. І три фактично безкровні революції, які не були голодними бунтами, як деякі світові повстання. Це були революції інтелігентних освічених людей, які боролись за справедливість, за гідність, за незалежність. Тобто революції креативного класу. Тепер ми бачимо, що пружина, яка 300 років стискалась, вистрілює зараз, і, можливо, ще сто років буде вистрілювати. 

Мені здається, Україна сьогодні це східний край західної цивілізації, це такий фронтир. Як був фронтир у США Wild West, то тут, в якомусь сенсі, ми Wild East. Тому що тут, в Україні, західна цивілізація закінчується, далі Росія, яка не є її частиною. І там, де фронтир, там, де передній край, відбуваються всі інновації. Як на мене, це і є причина того креативу й унікальної історичної можливості, яка зараз є в українців.

Нагадуємо, повна відеоверсія цієї розмови доступна учасникам і учасницям нашої Спільноти. Приєднуйтеся!

Текст
Ілюстрації
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.