Вже більше п’яти років Марта Троцюк і Орест Зуб ведуть активне мандрівне життя. Марта відвідала 48 країн і змінила роботу в офісі на захопливі подорожі, під час яких фотографує, знімає відео та пише статті. Її чоловік Орест встиг побувати у 80 країнах і розвиває свій блог про подорожі та підприємництво.
Мандрівники розповіли, що потрібно знати, вирушаючи до нових місць, як готуватись до подорожей і скільки треба часу, щоб «відчути країну на смак».
[Спецпроект «Мандрівники» створений у партнерстві із Travelage та за сприяння компанії BlaBlaCar.]
Коли ви почали подорожувати і яка подія надихнула вас зробити перший крок?
Орест: Скільки себе пам’ятаю, мені завжди було цікаво, що відбувається там, за «бугром». Протягом шкільних років батьки відправляли мене на навчання у закордонні англійськомовні табори, зокрема у Словаччину. Туди приїжджали діти із Франції, Польщі, України, з якими я багато спілкувався — ми переписувались, навіть їздили одне до одного в гості. Під час навчання в університеті я брав активну участь у виїзних подіях в межах громадського та студентського життя на теренах Європи — конференції, відео-семінари, програми стажування. Після закінчення навчання вільного часу стало більше, я почав багато подорожувати, з’явились амбіції побувати в усіх країнах світу.
Марта: У мене усе дуже просто — я зустріла Ореста, який багато мандрував і мав друзів та знайомих по усьому світі. До зустрічі із чоловіком у мене не було особливих амбіцій побачити світ. Я фотограф — людина творча, мене більше цікавила тема особистісного розвитку та пошуку власного стилю у мистецтві фотографії. У Ореста на той момент були цікаві запрошення, тож ми почали їздити разом. Тепер мандри стали невід’ємною частиною життя — ми подорожуємо більш як півроку на рік.
До речі, Орест один із перших у Львові зареєструвався у CouchSurfing — одній з найбільших мереж гостинності, учасники якої діляться одне з одним місцем для ночівлі та культурним досвідом під час подорожей.
Орест: Коли я зареєструвався у CouchSurfing, приблизно років дев’ять тому, у цій мережі у Львові було не більше тридцяти людей, а от реально щось робили, мабуть, лише четверо. До мене приїжджало чимало гостей — я показував їм місто, ми разом гуляли. З багатьма із них я підтримую дружні стосунки до сьогодні. Мій перший каучсерфер Філіпе був із Чилі.
Марта: Ми починаємо нашу мандрівку, коли в Україну приходить холодна пора, — «летимо у вирій». Зараз у світі простежується тенденція — люди поєднують подорожі із роботою, оскільки цифрові технології дають змогу вирішувати питання дистанційно. Існує навіть спеціальний термін — «Digital Nomads», який буквально перекладають як «цифрові кочівники». На цю тему ми організовуємо онлайн-семінари та оффлайн-конференції, розповідаємо, як можна одночасно залишатись підприємцями та вільно подорожувати.
Ми починаємо нашу мандрівку, коли в Україну приходить холодна пора, — «летимо у вирій»
Колись ми мандрували заради самого процесу, тепер формат та стиль наших подорожей змінились. Ми часто їздимо на тренінги, навчання, конференції — поєднуємо ділові поїздки та активний відпочинок. Коли ми кудись їдемо на декілька місяців, чи навіть на кілька тижнів, ми беремо з собою свій офіс — це наші комп’ютери та фотоапарат. (Усміхаються) Більшість людей працюють, відкладають кошти і витрачають їх на мандрівки. Ми ж працюємо постійно, і під час подорожей також, — це наш стиль життя.
Наш блог присвячений трьом основним темам — незалежні подорожі, онлайн-маркетинг та стиль життя в поєднанні з тайм-менеджментом. Ми розповідаємо, як працювати онлайн, описуємо логістику та бюджет подорожей, даємо поради, як запустити свій блог, та багато іншого.
Орест: Для того, щоб заробляти гроші, подорожувати не обов’язково, а от щоб мандрувати, необхідно мати певний капітал та вміти працювати онлайн. Людина може лежати на дивані у своїй квартирі, бавитися з дітьми у заміському будинку чи мандрувати у джунглях — і працювати. Ось у чому «фішка».
Як ви готуєтеся до подорожі? Наскільки ретельно знайомитесь з країною при підготовці до мандрівки?
Марта: Зазвичай для нової подорожі ми намагаємось обирати ті країни та міста, у яких ми ще ніколи не були. Потім шукаємо вигідні пропозиції, щоб купити квитки. Інколи між моментом купівлі квитка та мандрівкою минає лише кілька тижнів, а інколи — півроку. Наприклад, коли планували нашу подорож до Японії, спочатку купили квитки, а лише потім почали оформляти візу. Коли документи готові, їх потрібно використати протягом трьох місяців.
Орест: Справді, коли ми знаходимо вигідну пропозицію купівлі квитків до тих країн, у яких нам ще не доводилось побувати, ми обов’язково нею скористаємось. Наприклад, у вересні я був учасником конференції у Флориді, США, і додатково ще собі спланував поїздку до чотирьох країн Центральної Америки.
Марта: Необхідно знати базові речі — правила та норми поведінки у країні, її культурні особливості, ментальність жителів. Мені як фотографу важливо знати, чи можна знимкувати людей на вулицях, як вони будуть на це реагувати. Мені дуже подобається англійськомовний путівник Lonely Planet, який мені допомагає ознайомитись з країною. Орест ґрунтовніше підходить до організації наших поїздок, і це дає мені можливість залишати трішки простору для фантазії та допомагає зберігати інтригу до самої подорожі.
Орест: Так, я люблю мати чіткий план — знати, коли відправляється поїзд, коли буде наступна пересадка. Проте що більше я подорожую, то менше готуюся. Зараз усе просто зводиться до купівлі квитків на літак туди і у зворотний бік та, можливо, бронювання готелю на перші дві ночі. З досвідом починаєш сприймати організацію подорожі набагато простіше, почуваєшся в іншій країні як риба у воді.
Коли ви подорожуєте, зупиняєтесь у дорогих готелях чи шукаєте дешевші варіанти?
Марта: Ми маємо змогу зупинятися у мандрівників, яких ми приймали у себе вдома, або у знайомих, контакти з якими маємо з попередніх мандрівок чи із соціальних мереж. Звичайно, це безкоштовне або досить дешеве житло, але насамперед це культурний обмін, можливість пізнати країну зсередини.
Також ми можемо ночувати у хостелах, бюджетних і не зовсім бюджетних готелях. Усе залежить від країни. У Таїланді, до прикладу, можна знайти 4-зірковий готель всього лиш за 10-15 доларів. Це дуже дешево, повірте. Разом з тим, у дорогих країнах проблематично знайти дешевий хостел чи 2-зірковий готель, ціна якого була б меншою за 40 доларів. Усе дуже відносно.
Орест: Зазвичай ми не живемо в надто дорогих готелях, оскільки у нас немає ніяких спонсорів і ми самі себе фінансуємо. Тепер я почав виводити свою тревел-блогерську діяльність на новий рівень і маю чимало партнерів.
Скільки часу потрібно пробути в країні, щоб відчути та зрозуміти її локальні особливості?
Марта: Мене часто запитують, чи я рахую, у скількох країнах вже була. Я відвідала 46 країн, утім не вношу до цього списку місць, де була не більш ніж півдня. Отже, для мене пізнати країну — це зрозуміти її. Це вимірюється не так часом, як обсягом отриманого під час подорожі досвіду. Якщо край невеликий, наприклад, країна-місто Сінгапур, його можна дослідити за кілька днів. Необхідно спілкуватись із місцевими жителями, скуштувати їхню кухню, отримати якийсь локальний досвід — тоді можна вважати, що ви цю місцину хоч трішки «розпробували».
У мене були випадки, коли я в країні жила більш як два місяці, а були країни, де провела менш ніж два дні. Але я можу сказати, що в обох випадках відчула особливу енергетику місця, отримала досвід, який допоміг сформувати враження про країну.
Орест: Усе дуже відносно. В Токіо можна прожити місяць — і зовсім його не відчути, а для знайомства зі Львовом може бути достатньо одного тижня. Основний принцип — не поспішати. Що повільніше ти їдеш, то більше шансів зрозуміти енергетику місця та відчути його шарм.
А в якому форматі вам комфортніше подорожувати? Коли ви самі чи коли з кимось?
Марта: Цікавіше мандрувати, коли ти не сам. Я часто подорожую з чоловіком, ми звикли одне до одного і нам комфортно разом. Коли приєднуються інші люди, стає не так комфортно, але цікавіше. Люди, яких ви добре знаєте, в подорожі можуть розкривати свої і негативні, і позитивні сторони. Адже мандрівка — це певне випробування, яке виводить людину з зони комфорту і робить її емоційнішою. Тому, якщо ви подорожуєте великою компанією, потрібно пам’ятати, що в кожного є своя думка, власний бюджет і вподобання. Варто, щоб кожен зробив свій вибір самостійно, необхідно давати свободу. Подорож — це дуже інтимно для кожного, і потрібно про це не забувати.
Орест: Напевно, подорожувати з кимось завжди приємніше. Ми зазвичай їздимо разом з дружиною, але, наприклад, в недавній мандрівці Центральною Америкою я був зі своїм другом. Разом подорожувати комфортніше, є з ким розділити свої емоції та враження. І, як на мене, варіанту «сам» практично не існує, оскільки в дорозі обов’язково знайдуться цікаві люди.
Щодо формату, у мене немає якихось тематичних обмежень для подорожей. Є люди, яких цікавлять паломницькі чи шопінг-тури, спорт, закинуті будівлі. Я мандрую, щоб подивитись визначні пам’ятки країни, поспілкуватись із місцевими людьми. Разом з тим, для мене не проблема відійти від протоптаних стежок та подивитись на країну під іншим кутом.
Людина пізнає світ за допомогою п’яти відчуттів. Яке відчуття для вас є основним при знайомстві з новими місцями?
Марта: Мені важко виокремити щось одне, адже подорож — це величезний стрес як для тіла, так і для мозку. Особливо, якщо країна значно відрізняється своїми суспільними та культурними традиціями, кліматом. Нові краєвиди, звуки, запахи та смаки, незнайома мова — це все сукупність факторів, які формують враження про країну. Наприклад, людям подобається відвідувати заклади харчування у різних країнах світу. Особливі страви місцевої кухні формують чіткі асоціації. І вже потім, вдома, можна поласувати такою стравою та пригадати свій відпочинок.
Орест: Головне — це фізичне перебування у країні. Фотографій та розповідей інших недостатньо. Спочатку я планую свою мандрівку, розглядаю карти та читаю путівники, уявляю місцевість, а потім приїжджаю і бачу, як усе насправді. Особливо цікаво потрапляти до місць, які знайомі за кінофільмами, зокрема у США. Ми з Мартою лютий і березень провели у західних штатах Америки — Каліфорнії, Неваді, Аризоні. Ми взяли в Лас-Вегасі машину напрокат і тиждень їздили по озерах, каньйонах — місцях зйомок вестернівських фільмів та відчували себе їхніми героями.
[do action=”linked-post” attachment=”1″/]
Що ви привозите із мандрівок, щоб продовжити про них спогади?
Марта: Зазвичай я не привожу багато сувенірів або ж магнітиків на холодильник. Просто є речі, які мені хочеться взяти з собою, — це може бути маленький гаманець ручної роботи, який продає індіанка в горах, або камінь з вулкана чи маленький шматочок дерева, який викинули на берег хвилі океану. У мене вдома є «скринька спогадів», у якій я зберігаю ці маленькі та милі речі, що є для мене важливими.
Орест: Що більше мандрую, то менше сувенірів привожу. Я навіть перестав купувати магнітики, коли закінчилось місце на дверях холодильника.
Чи були випадки, коли у вас поцупили речі і ви залишились без нічого?
Марта: Щоб без нічого, такого не було. Але був один випадок — з ножем пограбували Ореста в Мексиці, було небезпечно і дуже неприємно. Ми провели ще чотири місяці у цій країні. Втратили усі банківські картки, які було важко відновити, фотоапарат, проте набули безцінного досвіду, який застеріг від подальших негативних вражень. У країнах Латинської Америки є небезпечні регіони, куди просто не треба ходити туристам. Необхідно бути обачним.
Орест: Тоді, у Мексиці, я створив усі умови, щоб до мене підійшли хлопці та забрали усі речі, які я мав при собі. Сам стрибнув у клітку до тигра, а не навпаки. (Усміхається) Зазвичай такі випадки у подорожах трапляються дуже рідко. В усьому світі люди мають схожі бажання, прагнення комфорту та затишку. Тому, якщо не гуляти о третій ночі небезпечними районами, найімовірніше, нічого поганого не станеться.
Чи є країни, куди ви хотіли б ще не раз повернутись?
Марта: Однозначно — це Японія. По-перше, Азія — мій улюблений регіон, а по-друге — в моєму житті був період, коли я трішки втомилася від подорожей і від самої фотографії, які перетворились на рутину. Я вирішила зробити виставку з нетиповими чорно-білими світлинами. Моя виставка так і називалась: «Я — Азія. Нестандартна тревел-фотографія». Я її робила з погляду своїх власних відчуттів та почуттів. Також планую організувати фотовиставку про Японію, я хочу поділитися своїм досвідом, принаймні у візуальному аспекті.
Також особливими для мене є Канарські острови, Гонконг і Тайвань. В країнах Південно-Східної Азії особливий місцевий транспорт. Я пробувала в Бангкоку їздити на рикші, велорикші, мототаксі, човні. Утім в Сінгапурі, Куала-Лумпурі їздить швидкісний транспорт ніби із майбутнього. Тайвань, наприклад, став для мене руйнівником стереотипів — там високий рівень життя, відкриті люди, які розмовляють хорошою англійською мовою.
[do action=”linked-post” attachment=”2″/]
Загалом, англійська мова вирішує багато питань, вона є міжнародною і нею можна якось порозумітися. Звичайно, є регіони, країни, міста, де англійська не допоможе. Я намагаюсь вивчити декілька основних фраз мовою країни, яку збираюсь відвідати, — це значно спрощує спілкування. Наприклад, в Японії розуміють англійську, але розмовляють з сильним акцентом, оскільки там інша вимова, звуки, абетка, та часто соромляться нею говорити. І коли ви починаєте говорити японською (до речі, я зараз вчу цю мову), потім вибачаєтесь і кажете, що ви тільки трішки нею розмовляєте, ви долаєте бар’єр першого знайомства і ваш співрозмовник більше не соромиться своєї «поганої англійської».
Орест: Я погоджуюсь з Мартою, що англійська мова є необхідною для мандрівника, нею можна порозумітися у багатьох країнах. Також протягом останніх років я немало часу провів у іспанськомовних країнах, поліпшив свої знання з іспанської. У листопаді планую поїхати в Іран, звичайно, фарсі я вчити не буду, але декілька базових слів для привітання та подяки варто знати. Місцевим буде приємно, що іноземець намагається говорити їхньою мовою.
Куди би я хотів ще повернутись? Мені подобається у Польщі та США, залюбки з’їздив би ще раз у Таїланд, в Китай. Таких країн насправді дуже багато. Мабуть, я не поїду ще раз у певні країни тільки через те, що я там був тривалий час та багато встиг побачити.
Скажіть, будь ласка, чи не втрачаєте свіжості сприйняття нових міст та країн?
Марта: Втрачаємо — і це головна проблема. На мою думку, треба час від часу робити перерви у подорожах. Наші мандрівки можуть тривати і по п’ять місяців, тож коли часто змінюється картинка перед очима, відбувається багато емоційних сплесків, може навіть виникнути легка апатія. У мене був час, коли стало важко сприймати щось нове, було таке враження, що мене вже просто нема чим здивувати. У такі моменти важливо просто зупинитись в якійсь місцевості, відпочити. Оптимальна схема — це активно мандрувати два тижні, а потім принаймні на місяць зупинятись. Це дасть змогу переварити враження, обробити та посортувати фотографії, трішки попрацювати та відчути себе затишно, наче вдома. Після такого відпочинку знову виникає бажання мандрувати, пізнавати світ.
Орест: Так, почуття втоми виникає, але ненадовго. У таких випадках треба зупинитися, увімкнути комп’ютер та влитися в робочі процеси, тоді думки швидко змінюються.
Що вам дарує відчуття дому? Чи можна собі це відчуття створити в іншій країні?
Марта: Я досить гнучка та адаптивна людина. Відчуття дому мені створюють близькі люди та улюблені речі. Зазвичай ми подорожуємо з чоловіком, і коли він біля мене — я вдома. Намагаюсь облаштувати навколишній простір так, щоб було затишно. Наприклад, у мене є улюблена подушка, в яку я складаю одяг, що не вміщується у валізу. До речі, додаткова маленька подушка звільнить місце в рюкзаку, її можна брати у салон літака, покласти під голову, коли хочеться спати, або витягнути з неї теплий шалик… Де я відчуваю себе затишно, там я відчуваю себе вдома.
Орест: Близькі люди, моя сім’я — коли вони поруч, я знаю, що маю дім. Люблю повертатись в Україну. Мені не потрібно брати з собою багато речей, щоб створити домашню та комфортну атмосферу на іншому боці нашої планети. В Центральну Америку, до прикладу, я їздив з маленьким наплічником. Не треба соромитися та запитувати про все у місцевого населення.
Чи плануєте цього року «відлітати у вирій»?
Орест: Люди з Європи практикують поїздки на кілька місяців туди, де тепло і світло — в країни Південної півкулі та в країни, наближені до екватора. Ми з Мартусею так подорожуємо уже чотири роки поспіль. Цього року усе геть по-іншому — не буде тривалого «польоту у вирій». Проте у грудні буде Західна Африка, в лютому — Східна Африка, а в березні — знову Азія. Вперше ми проведемо Різдво та Новий рік в Україні.
[do action=”linked-post” attachment=”3″/]
Як ви сприймаєте Україну після відвідин багатьох країн?
Марта: Ми любимо повертатись в Україну завжди. Це наша улюблена країна, жити ми хочемо тут. Дечого варто нам повчитися, а дечого комусь варто повчитися у нас.
Орест: По-перше, ми живемо у західній цивілізації. У нас інший стиль життя та сприйняття світу. Прикро, що багато людей виїжджають за кордон, відбувається відтік капіталу. Утім, я нікуди не збираюсь, мені подобається тут.
Що ви порадили б мандрівникам-початківцям?
Орест: Так, розповідаю алгоритм: заходите на сайт skyscanner, вибираєте країну, куди плануєте поїхати, і натискаєте кнопку «купити квиток».
Марта: Я б також порадила купити квиток і більше не вагатися. Це дуже хороший стимул — наче стрибок з парашутом, оскільки страх чогось нового є завжди, особливо у людей без досвіду мандрівок у далекі та екзотичні країни. Варто пам’ятати, що у всіх країнах живуть люди, що всюди є все необхідне для життя, тому не потрібно збирати величезні рюкзаки та боятися, що ви щось забудете. Завжди зможете щось докупити, і часто це буде дешевше, ніж навіть у вашій країні. Ви просто готуєтесь до подорожі, щось читаєте, купуєте купальник чи шапку.
Усі фото надані героями публікації
