Уночі

Шахеди пролітають над хатою. Вервечкою, десятками — зграями. У них тут, очевидно, давно прокладений маршрут. Поруч — річка Тетерів зі швидкою течією, вище — білоруський кордон. Лежу в ліжку й не можу заснути через мерзенне дзижчання, хоч і втомлений — лише ввечері приїхав із Харкова, а перед тим іще заїжджав до Ірпеня, щоб передати нагороду для снайперки нашого Другого інтернаціонального легіону Марії Зайцавої. Посмертно.

— Мені так прикро. Я хотіла, щоб ти нарешті виспався й відпочив. Приїхав, а тут — те саме, — дружина теж не спить, а наша однорічна донечка час від часу мугикає, але не прокидається.

— Тут вони хоч не падають, а летять далі.

Так і лежимо, дослухаючись до реву, який то наростає, то віддаляється. Вікно відчинене в літню освітлену повнею ніч. Можна зачинити, щоб не так гучно гули, але тоді буде с