Після програшу на президентських перегонах 2008 року, Гілларі Клінтон приймає пропозицію посісти посаду Держсекретаря США, де пліч-о-пліч працює зі своїм колишнім суперником — Бараком Обамою.
Клінтон довелося працювати у непрості часи, які вимагали важких рішень. Саме про ці рішення вона відверто розповідає у своїх мемуарах.
Книга «Важкі рішення» — відверті спогади Клінтон про свою роботу у ролі керівника Держдепартаменту, який відповідає за один з основних напрямків діяльності Адміністрації президента — зовнішню політику.
З дозволу видавництва «Наш Формат» публікуємо фрагмент книги.
Мистецтво керувати у XXI сторіччі: Цифрова дипломатія у замереженому світі
Мій уряд може йти під три чорти!» – зухвало заявила молода жінка. Я запитала активістку про демократію в Білорусі, чи боїться вона можливих наслідків, коли повернеться додому з ТекКемпу – навчань, які Держдепартамент організував у сусідній Литві в червні 2011 року. Ми використовували ці навчання, щоб допомогти представникам громадянського суспільства з усього регіону використовувати технології для просування своєї роботи і уникання переслідувань. Серед інших пострадянських країн саме в Білорусі прийшов до влади один із найбільш репресивних режимів. Але жінка сказала, що не боїться. Вона приїхала в Литву навчитися нових методів, які допоможуть їй на один крок випереджати цензорів і таємну поліцію. Мені сподобався її стиль.
Окрім неї, було ще близько 80 активістів з 18 країн, які скупчилися в невеликому приміщенні у Вільнюсі, де впродовж двох днів, по 11 годин щодня, відбувалося навчання. Вони не були наївними ідеалістами чи апологетами технологій. Це були дисиденти й організатори, які хотіли ознайомитися з новими інструментами, які допомогли б їм висловлювати свої погляди, організовувати, долати цензуру. Група фахівців з Держдепартаменту охоче пояснювала, як активісти можуть захистити своє приватне життя й анонімність онлайн і обійти державні системи обмеження доступу. Там також були представники Twitter, Facebook, Microsoft, Skype.
Деякі активісти розповідали, як сирійський режим Башара аль-Асада моніторив хештеги, які використовували члени опозиції в Twitter, а тоді закидав мережу спамом, використовуючи ті самі теги, щоб зашкодити тим, хто стежив за публікаціями опозиції. Чи можна цьому якось запобігти? Інші хотіли транслювати у реальному часі демонстрації та їх жорстокий розгін.
Того вечора я запросила членів своєї делегації на вечерю в місцевий ресторан у Вільнюсі. За кухлем литовського пива я поцікавилася їхньою думкою, про день, що минув. Алек Росс, мій старший радник з інновацій, був особливо задоволений. 2008 року Алек допоміг вивести кампанію Обами на Кремнієву долину та на індустрію високих технологій. Коли я стала держсекретарем, я попросила його допомогти Держдепартаменту перейти до технологій XXI сторіччя. Я сама на тих технологіях не вельми знаюсь, хоча й здивувала дочку і співробітників тим, що закохалась у свій Ipad, який беру тепер у всі свої подорожі, але я розуміла, що нові технології змінять і нашу дипломатію, і ставлення до розвитку, як вони вже змінили те, як люди в усьому світі спілкуються, працюють, організовуються, граються.
Інструменти можуть використовуватись як для доброї справи, так і для злої, так само, як сталь можна використати для будування лікарень, і танків, а ядерна енергія може виробляти електроенергію для міста, а може й знищити його
Ми обговорили принципову нейтральність цих інструментів до цінностей. Інструменти можуть використовуватись як для доброї справи, так і для злої, так само, як сталь можна використати для будування лікарень, і танків, а ядерна енергія може виробляти електроенергію для міста, а може й знищити його. Нам треба було діяти відповідально, щоб максимізувати позитивні здобутки від технологій, і водночас мінімізувати ризики.
Технологія відкривала нові можливості для вирішення проблем і просування інтересів і цінностей Америки. Ми зосередилися на допомозі громадянському суспільству в усьому світі оволодіти мобільними технологіями і соціальними медіа, щоб вимагати відповідальності від урядів, документувати порушення, розширювати права й можливості окремих груп, зокрема жінок і молоді. Я бачила на власні очі, як новаторство виводить людей з бідності і дозволяє їм керувати власним життям.
Прибутки кенійських фермерів виросли на 30% після того, як вони почали використовувати стільникові телефони для мобільного банківського обслуговування і отримання інформації про те, як краще захистити посіви від шкідників. У Банґладеш понад 300 тисяч осіб записалися на вивчення англійської за допомогою мобільних телефонів. У країнах, що розвивалися, мобільними телефонами користувалося майже 4 млрд осіб, це були фермери, продавці на ринку, рикші тощо; вони історично не мали доступу до освіти й можливостей для розвитку. За даними досліджень, збільшення кількості користувачів на 10% у країнах, що розвиваються, збільшує ВВП на душу населення на 0,6-1,2%. Це означає мільярди доларів у бюджеті й створення величезної кількості робочих місць.
Водночас ми бачили темний бік цифрової революції. Ті самі властивості, які зробили інтернет чинником небаченого поступу завдяки його відкритості, егалітарності, охопленню користувачів і швидкості, безприкладно збільшили злочинність. Відомо, що інтернет є джерелом не тільки інформації, але й дезінформації, і це лише початок. Терористи й екстремістські групи використовують інтернет для збурення ненависті, вербування, змовництва і здійснення нападів. Торговці людьми зваблюють нових жертв у сучасне рабство. Дитячі порнографи експлуатують дітей. Хакери зламують сайти фінансових установ, рітейлерів, мережі мобільних телефонів та особисті поштові скриньки. І злочинні угруповання, і держави вдаються до наступальних кібервійн та промислового шпигунства. Дедалі уразливішими для кібератак стають критичні сегменти інфраструктури, такі як електричні мережі й системи керування повітряним рухом.
Як і інші чутливі державні органи, Держдепартамент часто був ціллю кібератак. Нашим посадовцям довелося боронитися від зламу їхньої електронної пошти та дедалі складнішого фішингу. Коли ми вперше прийшли у Держдеп, ці спроби були схожі на шахрайські листи, які приходять американцям на домашній комп’ютер. Так само, як ламана англійська ганебного банківського шахрая з Нігерії застерегла більшість користувачів, часті ранні невправні спроби проникнути в наші захищені системи давали змогу легко виявити зловмисників. Але станом на 2012 рік хакерські технології значно ускладнились, і нападники, вдаючи чиновників Держдепартаменту, оманою пропонували колегам відкрити нібито нешкідливі вкладені файли.
Коли ми їздили туди, де треба бути особливо пильним, як, наприклад, у Росію, наш департамент безпеки часто попереджав нас, щоб ми залишали в літаку мобілки «BlackBerry», ноутбуки, все, що мало вихід на зв’язок із зовнішнім світом, ще й акумулятори виймали, щоб запобігти входу в наші пристрої чужим розвідслужбам. Навіть у дружньому оточенні ми вдавалися до заходів безпеки при веденні справ, дбали про те, де і як читаємо секретні матеріали і використовуємо технічні засоби. Один із способів захисту матеріалу полягав у тому, що його треба було читати у світлонепроникному тенті в готельному номері. У менш підготовленому середовищі нам пропонували імпровізувати, наприклад читати секретний матеріал, укрившись ковдрою. Бувало таке відчуття, що мені знову десять років, і я потай читаю при світлі ліхтарика під ковдрою, коли вже треба було спати. Неодноразово мене попереджали не говорити відверто у номері готелю.
Ціллю ставали не тільки американські урядові агенції й посадовці. Під прицілом перебували й американські компанії. Я відповідала на дзвінки засмучених керівників, які скаржилися на агресивні крадіжки інтелектуальної власності та комерційних таємниць, навіть на злам домашніх комп’ютерів. Щоб оптимізувати зусилля у боротьбі з дедалі серйознішою загрозою, я в лютому 2011 року створила у Держдепартаменті посаду першого координатора з питань кібернетичної безпеки.
Деякі країни почали створювати фільтри й обмежувати трафік, щоб люди не могли використовувати інтернет вільно і повною мірою. Цензори вилучали з результатів пошуковиків слова, імена і фрази. Вони вживали суворих заходів до громадян, які дозволяли собі ненасильницькі політичні виступи, і не тільки в періоди заворушень і масових протестів. Чи не найяскравішим прикладом був Китай, де у 2013 році нараховувалося майже 600 млн інтернеткористувачів; ця країна найбільше репресувала свободу інтернету. «Велика пожежна стіна» блокувала іноземні вебсайти й деякі сторінки, контент яких сприймався як загроза для комуністичної партії. За деякими оцінками, в Китаї у сфері контролю за інтернетом працювало 100 тисяч цензорів. У 2009 році уряд на десять місяців узагалі вимкнув інтернет у північнозахідній провінції Сіньцзян після заворушень серед уйгурів.
У червні того ж року молоді іранці використовували вебсайти і соціальні мережі, щоб надсилати у світ звістки про протести після суперечливих виборів. Брутальне вбивство 26-річної Неди Ага-Солтан проурядовими воєнізованими формуваннями зняли на мобільний телефон, завантажили зернисте зображення в інтернет, і сюжет широко розповсюдили користувачі у Twitter та Facebook. Уже за кілька годин мільйони людей спостерігали, як Неда вмирає в калюжі крові на тегеранській вулиці. Журнал «Times» описав цю смерть як таку, «що мала найбільше свідків в історії людства». Відео допомогло змінити громадську думку на планеті на користь протестувальників.
За п’ять днів до того посадовці Держдепу, які відстежували онлайн дії іранської опозиції, зробили тривожне відкриття. Twitter збирався призупинити глобальний сервіс для планової профілактики саме у полудень за тегеранським часом. Джаред Коен, 27-річний працівник з політичного планування, мав контакти у Twitter. У квітні він організував поїздку в Багдад Джека Дорсі, одного зі співзасновників компанії, та інших керівників технологічних відділів. Він негайно попередив Дорсі, що призупинення може завдати шкоди іранським активістам. У результаті Twitter переніс профілактику на середину наступної ночі. Компанія повідомила у блозі, що причиною перенесення була «нинішня роль Twitter’а як важливого інструмента комунікації в Ірані».
Але іранський уряд також уміло використав ці нові ІТ-інструменти для власних цілей. Революційна гвардія відстежила онлайн лідерів протесту. Коли іранці, що жили за кордоном, критикували режим, їхні родини в Ірані зазнавали переслідувань. Зрештою влада взагалі закрила інтернет та мобільні мережі. Вона також вдавалася до традиційних способів залякування й терору. Наштовхнувшись на брутальні репресії, протести припинилися.
Я була вражена тим, що сталося в Ірані, та переслідуванням активістів в авторитарних державах по всьому світі. Я звернулася до Дена Баєра, заступника помічника держсекретаря з питань демократії, прав людини та праці, який прийшов до нас працювати з Джорджтауна, де він був професором, досліджував і викладав курс на перетині етики, економіки та прав людини. Я запропонувала Дену співпрацювати з Алеком і його командою, щоб знайти шляхи виходу з цієї ситуації. Вони сказали мені, що існували потужні нові технології, котрі ми могли б профінансувати, щоб допомогти дисидентам обійти урядовий контроль і цензуру.
Наші інвестиції можуть відіграти вирішальну роль у підлаштуванні таких інструментів, для активістів, які їх потребують найбільше. Але існувала проблема: злочинці й хакери теж зможуть використовувати ці інструменти, щоб уникнути виявлення. Нашим розвідувальним та правоохоронним органам буде нелегко триматися на рівні. Чи можна відкривати скриньку Пандори незаконної діяльності онлайн? Чи варто таким коштом надавати можливості й захищати активістів?
Я поставилася до цих проблем серйозно. Наслідки для нашої національної безпеки були реальні. Це не проста справа. Але я вирішила, що варто ризикувати і завдати удару задля свободи вираження думок і єднання в усьому світі. Злочинці завжди знайдуть спосіб використати нові технології, і це не причина сидіти склавши руки. Я дозволила діяти. Наша команда взялася до роботи, і на час мого візиту до Литви 2011 року ми інвестували понад 45 млн доларів у інструменти, які убезпечували дисидентів при роботі онлайн, та підготували понад 5 тисяч активістів в усьому світі, які навчили ще тисячі людей. Ми працювали з програмістами над створенням нових додатків і пристроїв, таких як кнопка сигналу тривоги на телефоні, яку протестувальник може натиснути й повідомити друзів, що його заарештовано, й одночасно стерти всі особисті контакти.
Ця програма використання технологій була частиною зусиль з адаптації і Держдепартаменту, і зовнішньої політики США до вимог XXI сторіччя. У перехідний період, перш ніж стала держсекретарем, я прочитала есе в часописі «Foreign Affairs» під назвою «Американський погляд: влада в добу інтернету» ЕннМері Слотер, декана Школи публічних і міжнародних відносин імені Вудро Вільсона в Прінстоні. Її концепція мереж наголошувала на архітектурі інтернету, але водночас зачіпала ширшу проблематику. Ішлося про всі способи самоорганізації людей у XXI сторіччі: співпраця, спілкування, торгівля, навіть боротьба.
Вона пояснювала, що в мережевому світі різноманітні космополітичні суспільства матимуть значні переваги порівняно з однорідними й закритими громадами. У них будуть кращі вихідні позиції для використання переваг комерційних, культурних і технологічних мереж та отримання зиску на можливостях глобальної взаємозалежності. Авторка доводила, що це добре для Сполучених Штатів з нашим багатонаціональним, творчим, гіперпов’язаним населенням.
У 2009 році понад 55 млн американців були іммігрантами або дітьми іммігрантів. Ці американці в першому або другому поколінні мали цінні зв’язки зі своїми країнами походження і робили істотний внесок в економічне, культурне і політичне життя нашої країни. Імміграція допомогла зберегти населенню США молодість і динамічність у той час, коли багато хто з наших партнерів і конкурентів старів. Росія, зокрема, потерпала від того, що сам президент Путін назвав «демографічною кризою». Навіть Китай через його «політику однієї дитини» прямував до демографічної безодні. І добре було б, якби двопартійний законопроект про реформування наших імміграційних законів, схвалений Сенатом у 2013 році, пройшов і Палату представників.
Виявляючи повагу до традиційних форм влади, я погоджувалася з аналізом Енн-Мері порівняльних переваг Америки в мережевому світі. Тут була відповідь на заламування рук щодо, мовляв, занепаду через спадщину давніх американських традицій і новітніх інновацій. Я запропонувала Енн-Марі взяти відпустку в Прінстоні й стати директором політичного планування у Держдепартаменті, тобто очолити наш внутрішній аналітичний центр. Вона також допомогла проаналізувати діяльність «згори донизу» Держдепартаменту та USAID, що ми назвали Оглядом дипломатії зовнішньої допомоги та розвитку за чотири роки. Зразком послужив Огляд стану оборони за чотири роки, виданий Пентагоном, з яким я познайомилась як член сенатського комітету зі збройних сил; він окреслював шляхи практичного запровадження того, що я почала називати «Мистецтвом керувати країною у XXI ст.». Ідеться про використання нових технологій, державноприватного партнерства, діаспорних мереж та інших нових інструментів. Незабаром це вивело нас за межі традиційної дипломатії, особливо в галузі енергетики та економіки.
Управління Держдепартаменту зі зв’язків із громадськістю створило цифровий підрозділ для покращення нашої інформаційної діяльності на багатьох платформах, включаючи Twitter, Facebook, Flickr, Tumblr та Google+. Станом на 2013 рік понад 2,6 млн користувачів Twitter відстежували 301 вид твітів одинадцятьма мовами, включно з арабською, китайською, фарсі, російською, турецькою та урду. Я закликала наших дипломатів у посольствах по всьому світі створити власні сторінки у Facebook та акаунти у Twitter, виступати на місцевому телебаченні, брати участь у всіляких заходах. Я також запропонувала їм слухати, що люди кажуть у своїх країнах, зокрема в соціальних мережах.
У добу, коли з міркувань безпеки обмежувався контакт з чужинцями, соціальні мережі давали можливість напряму слухати людей, навіть у відносно закритих спільнотах. Онлайн перебувало понад 2 млрд користувачів, майже третина людства. Інтернет перетворився на суспільний простір XXI сторіччя, на світовий майдан, шкільний клас, торговельний центр, кав’ярню, тому й американські дипломати мали там бути.
Коли Майк МакФол, професор політології Стенфордського університету й фахівець з Росії у Раді національної безпеки, готувався переїхати в Москву як наш новий посол, я сказала, що йому слід знайти креативні способи обходити урядові перешкоди і безпосередньо спілкуватися з росіянами. «Майку, запам’ятайте три речі, – сказала я, – будьте сильним, виходьте за межі еліт, не бійтеся використовувати будьякі технології для доступу до якомога більшої аудиторії». Контрольовані Кремлем ЗМІ незабаром узялися переслідувати й очорнювати Майка. Якось я зателефонувала йому увечері по відкритій лінії і, щоб почули всі російські підслухачі, сказала, що він дуже добре виконує свою роботу.
Майк став завзятим користувачем соціальних мереж, за його твітами стежило понад 70 тисяч користувачів, що зробило його одним із десяти найвпливовіших онлайнголосів у Росії, як свідчить кількість згадок іншими користувачами та читачами. Багато росіян знали його передусім як @McFaul; їх заінтригувала його дивовижна щирість і готовність френдити всіх охочих. У перервах між поясненням політики США і висвітленням зловживань Кремля, Майк регулярно викладав особисті думки й світлини. Росіяни побачили в послі США людину, яка насолоджувалася балетом Большого театру; відвідувала з родиною Красну площу; в котрої гоївся палець, зламаний під час гри у баскетбол. На одній офіційній зустрічі невдовзі після тієї пригоди прем’єрміністр Дмитро Медведєв поцікавився, як Майкова рука. Коли Майк почав розповідати, як це сталося, Медведєв просто відмахнувся. «Я все знаю, – сказав він. – Я читав в інтернеті».
На початку перебування Майка на посаді, між ним і російським МЗС спалахнула гостра суперечка у Twitter. Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, у якого понад 250 тисяч фоловерів, написав у твіті: «Бачу, російське МЗС почало Twitter-війну проти посла США МакФола. Це новий світ: фоловери замість ядерної зброї. Так краще». Думаю, Майк перший з цим погодиться.
