Віра, Надія, чорниці

Про життя волинського села на сто хат і триста душ, де все міряють лісом

27.07.2017 Світлана Ославська

Вєра виходить з повним відром на дорогу, де чекає скупник. Стара куртка кольору піску, гумові чоботи, чоловічі спортивні штани, хустка. Вона не встигла змінити цієї лісової уніформи, яка захищає від комах, змій і дощу. Жінка ставить відро з ягодами на вагу. 6,615 кг. Відняти 400 грамів — вона вже знає, скільки важить це пластикове 10-літрове відро.

— По сорок п’ять же домовилися з вами? Я так тяжко збирала, — пробує напівжартома торгуватися Вєра.

— Сорок три.

8

10 літрів чорниць — це трохи більш як 6 кілограмів. А ще — 8 годин праці в лісі, які сьогодні коштують 267 гривень.

Вєра загортає рукав і показує потемнілу шкіру на зовнішньому боці лівої руки. Виглядає, наче синець, але це мозоль — коли збирає ягоди, жінка спирається лівою рукою на коліно. За кілька днів встигла заробити собі такий слід.

Валюта

В Яловацьку — невеличкому селі на Волині — все міряють лісом і тим, що він дає. У червні й на початку липня, поки не зросли гриби, ягоди — головна тема розмов. Чи цвітуть, чи не померзли, чи зав’язалися, чи є «зелепухи», тобто недостиглі чорниці.

— Є ягоди? — у тих, хто вертається з лісу, це питають найперше, раніше, ніж кажуть «добридень».

Якщо це родич, можна питати відвертіше:

— Скільки набрали?

— А, так, щось надлубали, — буде відповідь, навмисне неточна.

Чорниці тут називають просто «ягоди». Окрім них, в цьому лісі можна знайти ще суниці, лохини, брусниці і навіть дивні червоні ягоди — кам’яниці. Та всі вони не такі важливі, як чорниці.

4

Ті в сезон на кілька тижнів стають головною валютою. Відро чорниць в райцентрі Камені-Каширському міняють на відро полуниць — цього року вони тут не вродили. Ягодами можна розрахуватися із водієм трактора чи вантажівки, які підвозять людей у ліс. Назбирується повний причеп селян: переважно жінки з дітьми. Їдуть рано, вертаються ввечері.

Ягоди жертвують на церковну семінарію Московського патріархату в Луцьку. В самому Яловацьку немає церкви (як і сільради, школи й роботи), тому люди ходять на службу до сусіднього села. Те, що місцева церква підпорядкована Москві, тут мало кого хвилює.

— Батюшка казав казаннє: «Хоч вони й чорні, як моя ряса, але хто може, потрошки на семінарію здайте. В магазині стоятиме ящик», — діляться люди враженнями від недільної служби.

Батюшка казав казаннє: «Хоч вони й чорні, як моя ряса, але хто може, потрошки на семінарію здайте. В магазині стоятиме ящик»

5_2

Увечері жінки приїздять на роверах до магазину — самі змучені після цілого дня в лісі, руки сині від чорничного соку й порепані від важкої роботи — привозять по літру ягід на семінарію.

Ці жінки тримають село на плаву. Вони рано марніють, рано вдягають на голови хустки, рано починають жити для інших. І працюють до скону.

День у лісі

Йдемо в ліс із ранковою росою. Беремо відра. У Вєри — скляна півторалітрова банка з хитромудрим паском — він зав’язується на талії і тримає банку, куди жінка сипле ягоди. Ми знаходимо собі пластикові літрові відерця, в яких зазвичай продають майонез. Шнурки прив’язуємо до пластикових ручок.

Вєра в гумаках, тому прокладає дорогу. Та ноги й так мокрі. Вгрузаємо у чорний торф’яний ґрунт — колись ці землі були болотами, де топилися навіть корови. За Радянського Союзу провели меліорацію — болота висушили для сільського господарства.

Майже в усьому іншому велика історія і політика цього села не зачепили.

Час у днях тут міряють виходом корів на пашу і поверненням з неї. Час у році — релігійними святами, більшими й меншими.

Яловацьк не має історії, бо ніхто її не знає.

Ліс був завжди, бо ніхто його не садив.

7

Свєта, Таня й семикласниця Оленка, Танина донька, обганяють нас на роверах. Про близнючок Таню й Свєту в селі говорять захоплено: беруть ягоди, як машиною — спритно, обіруч.

За ними їде Коля, чоловік Тані. Він кілька днів тому вернувся із Росії. Був на заробітках. Один із небагатьох чоловіків у селі, хто не пропиває зароблених грошей в місцевому магазині-барі.

Коля каже, що за день може зібрати до 15 літрів ягід. Це все руками — вони не використовують гребінок. Гребінки, чи бралки, як їх ще називають, дають змогу збирати ягоди удвічі швидше. Проте руйнують ягідник, підриваючи корінь рослини.

6

Перші півгодини збиральники ще трохи перемовляються між собою про те й інше. Далі западають у якийсь транс, коли не існує нічого, окрім дрібних чорниць, які зриваєш з гілочки, кладеш у жменю, а зі жмені — в банку. За годину банка повна, тоді несеш її до відра.

Відра Свєти й Тані повні до обіду, й вони їдуть додому доїти корову й порати по господарству, а по обіді знову вертаються в ліс з порожніми відрами. Якщо не завадить дощ.

Віра бере ягоди і з дощем, хоч вони від води стають слизькі й потім, зібрані, швидше псуються. Жінка не боїться змокнути, а коли сильно поллє — дістане з кишені тонкий синій дощовик з клейонки. Коли розгорнути плащ, на спині видно вже стертий напис «Янукович — наш президент».

На бензин

Понад тридцять років, до 2014-го, Вєра мешкала в Луганську. За освітою — педагог, працювала там у школі вчителькою молодших класів. Рецепти варення з ягід і салатів з кабачків вона записує в нотатник, на обкладинці якого виведена назва «Записная книжка учителя, преподавателя». Мабуть, дарунок від батьківського комітету.

Вєра вже на пенсії. Вона з родиною залишила Луганськ і вже третій рік мотається між півднем України, куди виїхали її дорослі сини вже із власними дітьми, сходом, куди час від часу навідується у свою квартиру, якої не продає («Може, все налагодиться?»), та заходом — батьківською хатою на Волині.

10_2

— Хоча б тисячу мені заробити. На бензин, чи на кірпіч, чи на білети — на що-небудь, — каже Вєра, забираючи надвечір у скупника гроші за відро ягід.

В оптимістичні 1980-ті, після закінчення училища, вона поїхала на схід. У місто, «де росли троянди і була робота», з цього оточеного лісом села, де роботи не було. Багато її родичів та односельчан вчинили подібно. Чоловіки їхали в шахти. Жінки часто отримували професії педагогів та медиків і лишалися працювати на Донеччині й Луганщині. Лише влітку, на час шкільних канікул й великої відпустки, приїздили у рідне село. Звісно, до батьків, але завжди — у ліс по ягоди, по гриби.

Сьогодні Вєрин заробіток «на ягодах» — вагома частина сімейного бюджету, окрім її та чоловікової пенсії.

Чорний Львів

В оптимістичні 1980-ті, поки односельчани освоювали схід, Надія Григорівна брала два кошики чорниць — один вішала поперед себе, другий — на спину. В одну руку брала відро з ягодами, а в іншу — сумку з продуктами для дітей. І їхала в місто. Згадує:

— Злізла з автобуса, а якийсь мужик іде, так дивиться, дивиться. «О-о, каже, жіночко, довго не проживеш, як так будеш нести». А зараз я й коробки не понесу!

Сьогодні бабі Надії уже 77. Нещодавно вона поховала чоловіка, з яким разом прожила 60 років. Дивується, звідки в молодості бралася сила й куди вона поділася тепер.

10_1

Раніше, аби продати ягоди, жінки мусили їздити далеко, бо по селах скупники з’явилися, як каже Надія Григорівна, «одразу як стала тая незалежність».

— Куди потім ягоди ідуть? Потім ми їх їмо так чи так. Я тільки бачив: у Ковелі на холодильнику з ящика висипають, така лєнта метрів 50, а з другої сторони — вже чисті, сортовані, морожені, як горох, падають у бумажні мішки. Штемпель поставили — Іспанія, Франція, на Європу, — каже Федір, один зі скупників чорниць.

За його словами, з кожного кілограма, який він здає «на холодильнику», отримує від 3 до 5 гривень.

— Того року я брав по 300 кілограмів в день, а зара — тільки 30, — скаржиться, що цього літа селяни здають мало ягід.

Ягоди в просі

— Була така жінка, Бабеха її називали. То люди сміялися, що в неї чорниці в просі. Не полола проса, а ходила в ліс по ягоди.

Баба Надя розповідає, що за часів її молодості по ягоди майже не ходили. Селяни мали багато роботи в полі, коло хати. Хіба що на Івана Купала — вважали, що Іванові ягоди лікують.

Не збирали ягід — і не знали, що з ними робити. Не вміли варити варення. Висипали на піч сушити, і ще зі свіжих ягід робили «хамулу»: підігрівали на пательні чорниці з борошном і цукром, а потім мастили на хліб.

14

Сьогодні багато полів навколо Яловацька стоять необроблені — сіножать. Чимало селян на заробітках, як тут кажуть, «на сезоні». Жінки частіше в Польщі, збирають полуницю, малину, вишні. Чоловіки — на будівництві в Росії чи Білорусі.

— Люди порозумнішали, — каже баба Надя, коли чує, що сусіди їдуть в Польщу й залишають корову на молодого сина, «кавалєра».

Збирати ягоди — важка й невдячна праця. У Польщі, працюючи так само важко, заробляєш у кілька разів більше.

Але не їхати «на сезон» і не ходити в ліс по ягоди в Яловацьку неможливо. «А що маю робити, коло хати сісти й сидіти?» — скажуть. Того, хто тяжко працює, тут поважають найбільше. Навіть власниця магазину щодня сідає на ровер і їде в ліс по ягоди.

Збирати ягоди — важка й невдячна праця. У Польщі, працюючи так само важко, заробляєш у кілька разів більше

10

У Яловацьку окремі підприємливі селяни пробують садити плантацію малини й наймати людей, які б працювали на ній. Але не можуть платити працівникам так, як за кордоном. Тому люди все одно виїздять на місяць, на два. Лишають старих батьків на дітей, а дітей — на старих батьків, кидають худобу, поле. Молодь їде «на сезон» під час канікул, старші — беруть неоплачувані відпустки, якщо працевлаштовані на чверть ставки у сільраді чи школі.

Та все одно повертаються до лісу тутешнього — по свої ягоди.

Бурштин у Яловацьку шукали, та, на щастя для лісу, не знайшли.

Світлана Ославська Анна Ільченко

Схожі публікації

9806 14

Реновація

Як приладобудівний завод у центрі Івано-Франківська намагається замість матеріальних речей продукувати ідеї

19.09.2017 Богдан Ославський
7212 5

Добрий чарівник

Історія дідуся, який дарує дитинство вже не одному поколінню львів’ян

18.07.2018 Наталія Середюк
11776 10

Місто своїми руками

Як переселенці у Старобільську борються із «сектою ковбаси по 2,20»

30.10.2017 Ярослава Тимощук

Популярні публікації

45054 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
52653 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
44292 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея

Введіть слово, щоб почати