Сьогодні мало в кого можуть виникнути сумніви, що Львів — одне з найпривабливіших українських міст для людей, які працюють в ІТ. У цьому велика заслуга Львівського ІТ Кластера — спільноти, що об’єднує майже дві сотні компаній та працює над тим, щоб зробити Львів технологічним хабом європейського, а потім і світового рівня.
З нагоди 10-річчя Львівського ІТ Кластера його СЕО Степан Веселовський розповів про головні проєкти, якими вони пишаються, і амбітні мрії, які втілюють у реальність.
[Матеріал створений у співпраці з Львівським ІТ Кластером.]
§§§
10 років тому, коли Львівський ІТ Кластер лише починав свою діяльність, чи можна було припустити, що він опиниться там, де є зараз?
Мені важко сказати, що було 10 років тому, бо я в цій організації працюю майже 9 років. Але під час ІТ Arena, присвяченої 10-річчю Кластера, ми мали невелике святкування. Олексій Скрипник, співзасновник компанії Eleks (однієї з трьох, що була біля витоків організації), сказав: «Ми не могли собі навіть уявити, що через 10 років у нас буде повний зал Оперного театру і ми будемо святкувати 10-річчя в такому складі». Тому, припускаю, ніхто не міг тоді уявити, у що це все переросте. Що організація набере таких обертів і матиме такі досягнення.
Я міг це уявити. Бо я — СЕО цієї організації і це моя робота. Якби я такої цілі собі не ставив, вона б не була досягнута. Великою мірою, для мене це очікуваний результат. Можливо, я навіть трішки незадоволений і мав вищі очікування. Але є об’єктивна обставина, яка нам завадила: ковід та локдаун дещо призупинили деякі проєкти.
Якими могли б бути ваші результати, якби не пандемія?
Ми були б більш візуалізовані. Наші інфраструктурні проєкти були б на завершальній стадії. Я говорю про ІТ Park і IT Village, які мусили зробити паузу в реалізації.
Діяльність ІТ Кластера дуже добре вписана у Львів: це не просто спільнота «своїх для своїх», а постійна взаємодія з містом. Якою є динаміка цих стосунків із містом? Як ця взаємодія починалась і якою вона є зараз?
Якщо говорити про органи місцевого самоврядування, то саме Львівська міська рада породила кластери. Від неї пішла сама ідея кластерів, причому всіх кластерів в Україні. Ми підтвердили працездатність цієї ідеї і швидке досягнення результатів, і далі вже інші міста почали цю ідею копіювати та реалізувати в себе.
Кластери ростуть зі стратегії конкурентоспроможності, яку почали розробляти в 2008 році і завершили в 2010-му. У цій стратегії було визначено, що економіка Львова має розвиватися у двох напрямах: ІТ і туризм. Ці галузі самі по собі вже є кластерами. Кластер — це концентрація певного типу бізнесу на певній обмеженій території. На такій території мають бути зосереджені не лише ці бізнеси, а і їхні постачальники та навчальні заклади, які готують для них людський капітал.
У Львові на той час були вже ІТ-компанії, університети й налагоджені системи постачання. Втім, це була досить маленька індустрія, малопомітна, але яка швидко зростала. На неї зробили ставку в розвитку майбутньої економіки Львова.
Фактично кластер уже був, але потрібен також оператор, який забезпечує ріст кластера, сприяє розвитку. Іншими словами, інтерфейс спілкування бізнесу з містом та освітою — щоб вони мали швидкий контакт одне з одним і могли спільно втілювати проєкти. Так сталось, що ми і є цим оператором. Ми взяли однойменну назву, щоб було зрозуміло, що ми — одне ціле.
У розробці цієї стратегії конкурентоспроможності брали участь і місто, і бізнес, і університети. Всі погодилися на це, зокрема місцеві депутати. Коли ти перебуваєш у цьому процесі, у вас є документ, який всі погодили, — які непорозуміння можуть виникати? Крім цього, добрій комунікації сприяє і те, що з боку міста за 10 років у нас не змінились контактні особи. Я працював в Інституті міста в 2010-2012 роках і був добре знайомий з кластерами зі сторони міста. Потім я прийшов сюди і почав працювати зі сторони бізнесу, а мої колишні колеги і далі працюють у міській адміністрації (хіба, може, на інших посадах).
[Ця історія створена завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians. Приєднуйтеся до сотень людей, які системно підтримують якісну українськомовну журналістику.]
Як Кластеру вдається синхронізувати спільну роботу, спільне бачення понад сотні компаній?
На самому початку на стороні Кластера було три компанії: Eleks, SoftServe та N-iX. Це була маленька організація. Потім до нас почали приєднуватись по кілька десятків компаній щороку. Зараз Львівський ІТ Кластер — це понад 190 компаній і майже 400 топменеджерів, директорів та власників. У сумі наша постійна комунікація торкається тисячі людей. Так, ми відчуваємо певні труднощі з цим. Але ми застосовуємо різні канали комунікації, як онлайн, так і офлайн.
Першочергова архітектура організації зручна для всіх. Завдяки цьому кожна компанія знаходить у нас своє місце. Ми не є просто класичним оператором кластера чи асоціацією. Ми знайшли для себе гібридний мікс, коли маємо додаткові функції — зокрема й сервісної організації. Це означає, що ми маємо продукти і сервіси, якими компанії користуються кожного дня, вони їм цікаві і саме тому вони з нами.
Ми маємо велику ідею, яка звучить так: «Сприяти перетворенню Львова в технологічний хаб світового масштабу». Раніше це був «хаб українського масштабу», але 2020 року ми змінили цю місію і зосередились на глобальній задачі.
Ми хочемо увійти в топ технологічних хабів Європи, а потім і світу. І ця амбітна ціль об’єднує певну кількість компаній.
Всі компанії приходять по амбітну ціль, усім цікаво бути частиною чогось великого. Але, як правило, щоб досягнути такої цілі, потрібно років десять. А далі буде ще більша ціль, і так далі. Архітектура нашої організації закладена так, що тривалість життя організації набагато більша, ніж людське життя. Людина, яка бере участь у діяльності такої організації, повинна відчувати цінність кожного дня (або хоча б раз на місяць) від долученості до великої ідеї. Ми йдемо до великої місії, але наша дорога довга і складна. Тому ми повинні мати швидкі перемоги або сервіси, за допомогою яких можна пояснювати, чому ми це робимо кожного дня. Компанія, що є учасником Кластера, мусить мати аргументи, чому вона в ньому, — і такими аргументами є наші проєкти. Але ці проєкти, в тому числі, наближають нас до великої цілі.
Ми можемо дати кожній компанії відповіді на питання, чому вони мають разом з нами бігти до цієї місії. Тому ми й маємо велику кількість компаній, які постійно з нами. Навіть якщо сама велика місія не мотивує їх до участі, сама присутність компанії в Кластері наближає нас до досягнення мети.
Місія може бути для них важливою, але не головною. Це як соціальне підприємництво: ти можеш купити печиво в супермаркеті, а можеш у «Горіховому домі». Ти вибереш радше «Горіховий дім», бо знаєш, що ці гроші підуть на соціальні проєкти, що за цим є якась місія і ти можеш їй допомогти. Але при цьому ти задовольняєш просту потребу купити печива.
Так само і Кластер. Не всі компанії мають приходити до нас, щоб допомогти досягнути нашої місії. Вони мають приходити сюди по печиво — і ми їм його продаємо, але кошти, які отримуємо від них, спрямовуємо на досягнення великої місії. Тому ми раді кожному. Тому немає компаній, які йдуть від нас.
Чи ІТ Кластеру важливо рости кількісно, залучати більше компаній?
Нам цікавіше виконувати нашу місію і запускати нові проєкти, які допомагають це робити. Але по дорозі ми зустрічаємо багато чудових людей та компаній, які до нас долучаються. Не можу сказати, що нам це не важливо, — нам це приємно.
Якби можна було назвати 5 проєктів за 10 років, якими ви найбільше пишаєтесь, що б це було? І чому?
Перший проєкт, яким я найбільше пишаюсь, — сам Львівський ІТ Кластер. Ми створили дуже класний інструмент реалізації крутих великих проєктів. Після того, як ми запускали центр вакцинації та почали інфраструктурні проєкти, ми готові робити будь-що. В нас універсальна команда, і це найкраще досягнення за 10 років.
Наступне — найкрутіше, чим я дуже пишаюсь і що, без перебільшення, тримає мене в організації. Це наші освітні проєкти, а саме IT Expert, який охоплює 17 навчальних програм з університетами. Ці програми створені з нуля. Якби не ми, їх би не було. Це має великий вплив на ринок, а також на життя студентів, які приходять учитись. Долі більшості з них могли би скластись по-іншому, якби не було цих програм.
Інший проєкт, який доводить, що ми зуміли, — конференція IT Arena. Ми стартували з нею в 2014 році, коли почалась війна. Це було свого роду відповіддю: попри те, що ми воюємо з Росією, мусимо витрачати на це великі ресурси і, на жаль, це забирає життя людей, ми маємо також розвивати свою країну та економіку. А ІТ — індустрія, яка це робить, і з нами треба працювати й не боятись цього. Ми мали на меті створити міжнародну конференцію, на яку приїжджатимуть іноземці і бачитимуть, що тут усе добре. А потім вони будуть повертатися до своїх країн і розповідати про нас, несвідомо стаючи амбасадорами України. 2019 року ми дійшли до того, що чверть учасників IT Arena приїжджали з-за кордону. Ковід нас закрив (а онлайн — це не те, ти не можеш передати атмосферу), але ми сподіваємось, що цього року повернемось.
Зараз ми знову маємо загрозу вторгнення Росії, це постійно є в інформаційному просторі. Повернулись побоювання, які ми мали в 2014 році. Ми розуміємо, що конференція в 2022-му буде мати аналогічну місію — привезти сюди якомога більше людей, щоб вони переконались: ми мусимо працювати попри те, що воюємо вже 8 років.
Наступний проєкт поки що не реалізований, але він мав дуже хороший процес підготовки, який призупинив ковід. Це Innovation District IT Park, де почалась підготовка будівельного майданчика і старт будівництва. Він важливий, бо показує, що ми можемо робити такі великі проєкти. А почалося все з маленької ідеї: на одному із засідань Кластера (тоді в нас було десь 30 компаній) ми обговорювали, чи не час задуматись про нашу візуалізацію. Як ти можеш побачити, що якесь місто — це місто технологічних компаній? Візуалізацією індустрії є офіси та кампуси компаній. На той час їх у Львові не було.
Першу презентацію цього проєкту я зробив у відпустці, набравши з інтернету картинок і маючи дані дослідження, яке ми замовили перед тим. Презентували проєкт на конференції IT Jazz, тоді ж домовились із першим партнером та інвестором. 2019 року інвестори підписали контракти і мали починати будівництво в 2020 році, але стався ковід. Якби його не було, інвестори б зараз завершували будівництво.
Цей проєкт доводить, що ми можемо започатковувати ідеї вартістю понад 200 млн євро. Також він змінює місто з урбаністичної точки зору. Тобто крім економіки, ми починаємо впливати на те, який вигляд має Львів, як у ньому можна жити і працювати.
І останнє — дослідження ІТ-ринку. Перед тим як почати більшість наших проєктів, ми робимо дослідження, щоб зрозуміти, чи не змарнуємо час і гроші. В нас є такий продукт, як IT Research. Це дослідження ринку Львова, яке ми проводимо вже 6 років і завдяки якому досконало знаємо, скільки в нас людей, компаній тощо. Це дослідження важливе, бо воно допомагає втілювати інші проєкти, а також показує, наскільки ми ростемо (чи не ростемо). Цей проєкт допомагає ставити правильні досяжні цілі, адже амбітні, проте недосяжні цілі демотивують.
Та й загалом це дослідження дозволяє зрозуміти, а чи справді ІТ-індустрія має такий вплив на життя людей у Львові. Ми — єдине місто в Україні і, напевно, у світі, яке вираховує показник створення робочих місць поза індустрією. У Львові станом на 2020 рік майже 73 тисячі людей мали роботу завдяки тому, що тут є ІТ-індустрія. Це досить високий показник зайнятості.
Можна рахувати так, щоб цифри були красиві. Ми ж натомість рахуємо — щоб цифри були реальні. Наприклад, у 2020 році ріст був дуже маленьким. Якби ми були компанією, таких цифр не публікували б. Але ми це дослідження опублікували, хоч це було нам не дуже вигідно. Та ми за об’єктивність даних. І ми розвиваємо цей проєкт, наприклад, зробили таке дослідження в Івано-Франківську — ніхто ніколи до нас не рахував, скільки там айтішників і ІТ-компаній.
Українським містам потрібна єдина система обліку, єдина система дослідження. Ми вже почали масштабувати наш IT Research на всеукраїнський рівень, щоб мати об’єктивні дані. Щоб розуміти, як ми зростаємо порівняно з іншими локаціями. Можливо, ми не такі вже й чудові? Або нам варто звернути увагу на інші міста? Це аналітика, якої немає, тому ми її проводимо.
Якщо говорити про Львівський ІТ Кластер і твій досвід зокрема, чи були у вас невдачі і як ви з ними справлялись?
Мені видається, що найбільшим нашим провалом була робота з освітою. Перші п’ять років ми робили не те. Дуже шкода, що витратили багато часу, зусиль та грошей, а воно не дало результату. З десяти років діяльності Кластера тільки на п’ятий ми зрозуміли, як працювати з вищою освітою.
У чому була помилка?
Ми були недосвідчені. Не знали, що модель, яку ми обрали, не спрацює. По-друге, ми були малоамбітні. Не замахнулись одразу на щось велике й нове, а спробували щось підремонтувати. Треба було бути амбітнішими, не боятися. Тоді ми мали б зараз кращі результати. Мені надзвичайно шкода того часу і що я не зрозумів цього швидше.
Також розуміння, що ми робимо щось не так, прийшло раніше, ніж дії, аби щось змінити. Ми боялися закривати проєкт, боялися визнати неуспіх. Але якщо щось не працює, треба мати сміливість це закрити. Хтось скаже, що це був шлях, аби зрозуміти це. Та для мене як управлінця це була помилка, бо я задовго відтягував рішення. Це стало уроком, який ми вивчили. Якщо зараз щось не їде, то це, звісно, боляче, але я маю більше відваги це припинити.
Можливо, ще однією помилкою було те, що я довгий час лишав поза увагою нас як організацію. Наша діяльність була максимально сконцентрована саме на Львові. А в компаніях у центрі бізнес-стратегій зазвичай стоїть сама компанія.
Я довго не звертав на це уваги, треба було це зробити набагато швидше. Нам треба бути привабливим роботодавцем (ми ним є, але це виходить ситуативно, вплив наших брендів формує добрий імідж). Зараз ми максимально працюємо над тим, щоб Львівський ІТ Кластер став місцем кар’єри, саморозвитку й місцем, де можна гідно заробляти. Ми маємо докласти чимало зусиль, щоб налагодити наші внутрішні процеси, щоб мати фокус також на наших працівників. Щоб сталість нашої організації була ще більшою.
Якщо говорити про ваш вплив на Львів, чи ти враховуєш, що ваша діяльність не лише перетворює місто на важливий технологічний хаб, а також здорожчує життя у Львові всім іншим, хто не задіяний в ІТ-індустрії?
Будь-які позитивні сторони тягнуть за собою якісь негативні. І, на жаль, ми справді трохи впливаємо на це здорожчання життя. Але не тільки ми. Ця цифра, 73 тисячі людей, — це навіть не 50% населення Львова, а значно менше.
Є вплив на оренду житла, бо велика частка людей в індустрії не має власного помешкання, тож орендує його. Це досить великий ринок. Враховуючи, що ці люди мають зарплати вищі за середні, вони можуть дозволити собі більше. Але тут має рости й пропозиція: якщо можеш винаймати квартиру за 800 доларів, то не житимеш у «хрущівці». Ти будеш шукати щось відповідне до цієї ціни.
Є приклад Кремнієвої долини. У Сан-Франциско суттєво здорожчала оренда всього — не лише житла, а й комерційної нерухомості. А це одразу веде до здорожчання сервісів. Це помітний вплив. Місцеві мешканці здають свою нерухомість людям, які працюють у технологічній індустрії, а самі переїжджають далі. Чи буде таке у Львові? Можливо, так. Але для цього потрібно, щоб ми дійшли до показника 50% і більше відсотків працездатного населення, яке було б зайняте в ІТ-індустрії. Тоді так, напевно, місто буде не таким комфортним у плані вартості життя. Від цього виграватимуть менші міста на кшталт Івано-Франківська. Далі буде Тернопіль, можливо, Рівне. Це створює додаткові зміни на ринку. Тому нам стає дедалі цікавіше працювати з цими містами.
Тож поки що я не відчуваю вини.
Я кажу не про вину, а про наслідки.
Поки що ці наслідки не є настільки критичними. Якби у Львові справді було 200 тисяч айтішників або зайнятих завдяки ІТ, тоді можна було б нас звинувачувати і казати, що через нас у місті жити дорого. Так, ми впливаємо на це. Але не це основний наш вплив.
Чи може колись, на твою думку, зупинитися стрімке зростання «бульбашки» ІТ? І чи це не нашкодить вашим амбітним планам?
Я в цю «бульбашку» потрапив 2013 року. Окрім того, що я є її частиною, я ще допомагаю її будувати. Можу сказати, що це найкраща бульбашка в світі, і хай вона такою лишається. Дуже сподіваюся, що в Україні є інші такі бульбашки, які допомагають людям реалізуватись і не поїхати з країни.
Чи вона колись лусне? Такі ризики є в кожній галузі економіки. В ІТ ймовірність, що це станеться, нижча, бо ІТ — частина глобальної, а не локальної, економіки. Із самого початку, коли ця індустрія утворилась, вона працювала на закордонних замовників. Не має значення, чи це продуктова, чи сервісна компанія,— усі вони працюють на інших ринках збуту. Навіть компанії, які були створені суто для українського ринку, запускаються тепер і в інших країнах.
Сегмент ІТ у глобальній економіці щороку зростає. Раніше банкіри казали, що вони не технологічна компанія, а банк. Зараз кажуть: «Ми — фінтехкомпанія». Ця бульбашка буде зростати. Ризик, що вона розвалиться на менші бульбашки, є. Але він нижчий, ніж в інших галузях
Перші 10 років Львівського ІТ Кластера минули. Які ваші плани на наступні 10 років?
Я дуже просто пояснюю, чого ми хочемо досягти. Наприклад, через 10 років ти їдеш у Берлін на конференцію. Чи в Амстердам, Лісабон, Дублін або Лондон. І, коли говоритимеш там із кимось про міста, в тебе виникне питання: а які технологічні хаби ви знаєте? «Берлін, Амстердам, Лісабон, Лондон…» І якщо тут згадають Львів, наша місія буде виконана. І наступні 10 років ми будемо цим займатись.
Для цього треба багато зробити. Повністю закінчити реформування вищої освіти. Налагодити якість викладання інформатики й математики у школах. Треба, щоб діти бавились у створення стартапів, — це свідчитиме про зміни в культурі.
Потрібно працювати з брендом Львова як технологічного хабу. А наші конференції мають виростати до десятків тисяч людей.
Потрібно максимально візуалізувати нас, тобто змінювати ландшафт міста під потреби індустрії. Ковід трохи нівелював це питання, але в 2019 році були компанії, які не відкривали чи не розширювали своїх офісів у Львові, бо не було вільних площ. Нехай зараз ми маємо тимчасову популярність віддаленої роботи — за 10 років повернемося до звичного життя. Я прогнозую, що 70-75% людей повернуться працювати в офіси. І карантин дає нам час підтягнути цю інфраструктуру.
